Показники та методи вимірювання продуктивності праці

 

     Наведені  в таблиці 2 дані свідчать про те, що на підприємстві підвищилась продуктивність праці. Середня продуктивність праці  одного робітника підвищилась проти  плану на 38,05 грн., що в відсотках  складає 43,45. дані таблиці 2 свідчать про те, що підприємство перевиконало план за всіма показниками продуктивності. Аналіз показує, що продуктивність праці зросла за всіма показниками проти планових, але не однаковою мірою.

     Різниця в рівнях виконання плану щодо середньої продуктивності праці одного працюючого і одного робітника 15,7% (59,1 – 43,4) пояснюється зниженням питомої ваги робітників у загальній чисельності працівників основної діяльності на –3,9%(92,5 – 96,3).Різницю в рівні виконання плану одним робітником щодо середнього динної і середньоденної продуктивності праці в 12,9% (46,2 – 59,1).Найбільш узагальненим показником продуктивності праці є середня продуктивність праці одного працюючого. Величина його залежить від продуктивності праці робітників, їхньої питомої ваги в загальній чисельності відпрацьованих ними днів та тривалості робочого дня. Отже, серед продуктивності праці одного працюючого дорівнює добутку таких факторів:

     РВп = ПВр · Д · Т · ГВр.

     Розрахунок  впливу даних факторів на зміну рівня  середньої продуктивності праці одного працюючого проводиться методом абсолютних різниць:

     Зміна питомо ваги робітників:- 3,8 · 45597 : 100 = - 1732,69 грн.

     Зміна середнього виробітку одного робітника123,02 · 92,5 : 100 = +113,79 грн.

     Аналогічно  аналізується зміна середнього виробітку одного робітника, яка залежить від кількості відпрацьованих днів у звітному періоді, середньої тривалості робочого дня і середнього динного виробітку:

     зміна кількості відпрацьованих одним  робітником днів:(-1) · 8 · 41,6 = - 332,8 грн.

     зміна тривалості робочого дня: (-0,1) · 218 · 41,60 = - 906,88 грн.

     зміна середнього динного виробітку одного робітника:19,2 ·218·7,8 = + 32647,68 грн.

     За  даними аналізу середній виробіток  одного працюючого вищий від планового  на 38,05 грн. ·(125,74 – 87,69). Він збільшиться за рахунок зростання середнього динного виробітку одного робітника.

     На  наступному етапі аналізу продуктивності праці необхідно проаналізувати показник, від якого залежить рівень середньоденного і середньорічного  виробітку робітників, - середнього динну продуктивність праці одного робітника. Аналіз продуктивності праці завершується розрахунком впливу окремих факторів на обсяг товарної продуктивності у звітному періоді. Розрахунок проводиться методом абсолютних різниць:

     Зміна кількості робітників:10 · 219 · 8 · 41,60 = 728,8 тис. грн.

     Зміна кількості відпрацьованих одним  робітником днів:-1 · 530 · 8 · 41,60 = - 176,4 тис. грн.

     Зміна тривалості робочого дня:-0,1 · 530 · 218 · 41,60 = 480,646 тис. грн.

     Зміна середньогодинного виробітку одного робітника:19,2 · 218 · 7,9 · 530 = 17525 тис. грн.

Розрахунок свідчить, що на випуск товарної продукції негативно  вплинув другий фактор.[7]Отже, за планування й організації виробництва необхідно  обов’язково враховувати можливості із цілоденними, внутрішньозмінними, невиробничими втратами робочого часу.  

2. Факторний аналіз  продуктивності праці  на основі економіко-статистичних  моделей

      

     Розвиток  науки багато в чому визначається появою нових і вдосконалених  існуючих методичних прийомів як інструментарію дослідження сутності явищ і процесів. Розширення складу методичних прийомів – це не одноразовий акт, а безперервний процес, зумовлений потребами розвитку суспільного виробництва. У системі методичних прийомів слід виокремити економіко – статистичні моделі як ефективний інструмент дослідження, що широко використовується впродовж останніх десятиріч.

     Для того щоб економіко-статистична  модель мала пізнавальну і практичну  цінність, вона повинна відповідати  певним вимогам, зокрема: ґрунтуватися на основних положеннях економічної теорії; адекватно відображати реальну економічну дійсність; враховувати найбільш важливі фактори, що визначають рівень досліджуваного показника; відповідати встановленим критеріям, тобто бути логічно і статистично адекватною, а також статистично надійною; дозволяти одержувати таку інформацію про особливості функціонування економічного об’єкта , що до її реалізації була невідома.

       Використання нового методичного  прийому в економічних дослідженнях  буде виправданим і ефективним  лише тоді, коли він теоретично більш досконалий або забезпечує більш високу точність розрахунків порівняно з існуючими прийомами. Водночас новий прийом дозволяє інколи не тільки доповнити традиційні прийоми, а й розробити новий напрям в економічному дослідженні. Одним із перспективних напрямів застосування економіко - статистичних моделей є проведення факторного аналізу як засобу пошуку резервів виробництва.

      

     На  сучасному етапі для здійснення факторного аналізу використовується переважно метод ланцюгових підстановок та його похідні (модифікації) – методи відносних абсолютних різниць, індексний метод тощо. Зазначені прийоми вирізняються простотою, можливістю виявлення функціональної залежності, між факторами та результативним показником, універсальністю. Але разом з тим, незважаючи на названі переваги, прийоми ланцюгових підстановок та його різновиди мають окремі недоліки. [2, c.11-15].

     Так, згідно з правилом послідовності  заміни факторів з базисних (планових) величин на звітні (фактичні), у першу  чергу заміні підлягають кількісні фактори, далі структурні фактори і в останню чергу – якісні. До речі, така послідовність наразі науково не обґрунтована, лише зазначено, що від послідовності включення факторів в ,, ланцюжок,, врешті - решт залежать результати аналізу, а саме кількісна оцінка впливу кожного фактора на рівень результативного показника. Яким чино діяти, якщо факторна система складається з кількох кількісних чи якісних факторів або з одних тільки якісних факторів , - стає проблемою дослідника.

     Наприклад, факторна модель продуктивності праці може мати такий вигляд:

                                 W = f  * ФО   (1)

     Де  W – продуктивність праці, f – фондовіддача; ФО - фондоозброєність.

     Оскільки  в рівнянні (1) обидва фактори якісні, то від послідовності включення  їх в ,,ланцюжок,, замін залежить кількісна оцінка впливу кожного фактора на рівень результативного показника. Зрештою це спричиняє проблемну ситуацію при формулюванні кінцевих висновків дослідження. Наведений приклад підтверджує вищевикладені положення про суперечності, що виникають при використанні методу ланцюгових підстановок та його різновидів. Не заперечуючи доцільність використання вищезазначених прийомів, вважається за необхідне розширити методичний апарат факторного аналізу за рахунок економіко – статистичних моделей, зокрема кореляційних. Розглянемо методику проведення факторного аналізу продуктивності праці на основі економіко – статистичної моделі, за яку використовується кореляційна модель як один з основних інструментів моделювання економічних процесів.

     Продуктивність  праці – один із найважливіших  якісних показників діяльності підприємства, об’єднання, галузі. За рівнем продуктивності праці визначають ступінь розвитку окремого підприємства, галузі,країни. Методика проведення аналізу продуктивності праці на основі кореляційних моделей недостатньо представлена в літературі, як виняток може бути цементна, цукрова, спиртна, а аналіз же продуктивності праці на основі кореляційних моделей на рівні окремих підприємств, зокрема в олійно – жировій промисловості, взагалі відсутній, тому данні, що тут приставлені дуже важливі.

     Враховуючи  сучасні реалії господарювання, коли підприємства стали незалежними  господарюючими одиницями, акцент у  дослідженнях також повинен бути перенесений на мікрорівень ( підприємство, об’єднання підприємств). З огляду на вищесказане, я розгляну  методику проведення факторного аналізу продуктивності праці на основі економіко – статистичної моделі для олієекстракційного заводу, що входить до складу підприємства ВАТ ,,Вінницький олійно – жировий комбінат,, , за даними 1996 – 2007 рр.

     Побудові  й аналізу економіко – статистичної моделі передує вибір досліджуваного показника та відбір факторів, що визначають його рівень. Так продуктивність праці  може оцінюватись різними показниками  – натуральними, умовно – натуральними, трудовими, вартісними. Те саме стосується і факторних ознак.

     Відбір  зазначених елементів моделі здійснювався з урахуванням особливостей виробництва  рослинних олій з насіння соняшнику, серед яких високий рівень метаріаломісткості виробництва (витрати на сировину в  складі собівартості 1 т рослинної  олії становлять 75 – 80% , при цьому згідно з технологічними умовами виробництва рослинної олії, витрати палива, енергії, допоміжних матеріалів пропорційні масі сировини, що переробляється); однорідність сировини ( насіння соняшнику займає 90 -95% у структурі переробки); вплив на результати діяльності заводу олійності насіння і показника виходу продукції ( ступеня вилучення олії з олієвмісної сировини); сезонний характер виробництва; псування сировини при зберіганні тощо.

     Найбільш  відповідальними і складними  етапом економіко-статистичного моделювання є встановлення математичної форми зв’язку, тобто вибір і обґрунтування виду рівняння. Серед усього різноманіття рівнянь необхідно обрати те, що відповідатиме таким вимогам: у модель повинні входити величини, які можна кількісно виміряти; модель має бути порівняно простою для реалізації та зручною для розрахунку ряду додаткових параметрів, які мають чітко окреслити економічний зміст і їх інтерпретацію значно підвищує аналітичні властивості кореляційних моделей.

     Для побудови багатофакторних моделей насамперед використовуються лінійні, степеневі та логарифмічні рівняння. З огляду на вищесказане, для дослідження продуктивності праці на ВАТ ,,Вінницький олійно – жировий комбінат,, вибрана лінійна кореляційна модель, яка в загальному вигляді представлена рівнянням : 

     Y = a0 +   a  x                                                                              (2) 

     Де  y – рівень продуктивності праці;

• параметри рівняння регресії;
• відповідний фактор впливу на продуктивність праці;
• Номер фактора, I = 1,2, … , m – загальна кількість факторів впливу.

Запишемо  рівняння (2) з урахуванням особливостей оліє екстракційного виробництва: 

                      Y = a0 + a1x1 +a2x2 +a3x3 +a4x4                                   (3)

Де Y – виробіток соняшникової олії одним робітником, тонн/ особу.

х1 –  обсяг переробленого насіння, тонн;

х2 –  коефіцієнт заводу, % ;

х3 –  фондовіддача за активною участю частинною  основних засобів, тонн/ тис. грн. ;

х4 –  тривалість виробничого сезону, діб.

Перевага  кореляційної моделі (3) полягає в тому, що більшість показників оцінені у натуральному вимірнику, чим нівелюється вплив зміни цін на основні фактори виробництва. У своє чергу це значно спрощує проведення  розрахунків і підвищує обґрунтованість одержаних висновків. Коефіцієнт заводу  - це показник , що дозволяє оцінити ефективність використання сировини і розраховується як співвідношення між виходом олії та олійністю насіння, яке надходило на переробку.

     Таким чином, в кореляційну модель включені показники, що характеризують обсяг і ступінь використання сировини, ступінь використання сировини, ступінь використання основних засобів та тривалість виробничого сезону, яка є важливим фактором сезонного виробництва. Перевірка моделі на наявності  мультиколінеарності засвідчила відсутність останньої, а отже, отримані результати можна вважати надійними. Відсутність фондоозброєності праці, яка впливає на продуктивність праці та на перший погляд повинна бути включена в рівняння, пояснюється тим, що добуток фондовіддачі та фондоозброєності дорівнює продуктивності праці й тому сумісне їх використання позбавлене сенсу, а до того ж не припустиме при проведенні кореляційного аналізу. Крім того, враховуючи особливості технології виробництва соняшникової олії ( метод екстрагування), чисельність промислово – виробничого персоналу не справляє суттєвого впливу на питомний виробіток продукції. В основному виробництві, що базується переважно на машинних і апаратних процесах, ступінь механізації робіт досягає 92 – 95%.