Особливості створення та резерви підвищення ефективності малих підприємств

        Бізнес-план складається з трьох частин:

       1) Опис проекту (розділи маркетингу  і виробництва).

       2) Фінансова інформація (баланс, фінансовий  план, стратегія інвестицій, товарно-матеріальне  забезпечення, кредитування, страхування  та розрахунки рентабельності).

       3) Супровідні документи (організаційний і юридичний плани, установчі документи, копії контрактів, ліцензій і т. п.). 

      Бізнес-план включає наступні розділи:

       1) Загальний опис проекту, в  якому вказується мета здійснення витрат, їх необхідність, характеристика інвестиційного об'єкта.

       2) Характеристика товарів, послуг, патентів, «ноу-хау», які зможуть  бути запропоновані ринку, або  інших результатів, які досягаються  після завершення проекту і  дають прибуток (наприклад, зниження собівартості продукції, збільшення її надійності, підвищення інших якісних характеристик, які можуть збільшити рентабельність продукції).

       3) Маркетингова програма, що розробляється  з метою дослідження і прогнозування  ринку. 

       4) Характеристика сировинної та експериментальної бази, кадрове забезпечення та інших сторін ресурсного забезпечення проекту.

       5) Розрахунок економічної ефективності  фінансових результатів проекту  та строків окупності витрат.

        Як правило, бізнес-план складається,  якщо підприємство відчуває недолік власних фінансових ресурсів для виконання того чи іншого проекту, і це змушує його звертатися до інвесторів або в банк за кредитом. Якість, обґрунтованість, переконливість матеріалів та розрахунків, які містяться в бізнес-плані, мають першочергове значення для вирішення питання про джерела фінансування. [7] Таким чином, у бізнес-плані зазначаються:

       1) Найменування підприємства, адреса  засновника проекту, контактні  номери телефонів, П.І.Б. керівника,  колектив розробників, дата початку і закінчення розробки.

       2) Історія підприємства, дані про  чисельність та якість провідних  фахівців, фінансове становище. 

       3) Запитувана сума, необхідна для  фінансування проекту. 

       4) Предмет бізнес-плану - детальне  відображення схеми проекту з  прогнозом орієнтовних виходів на поетапні строки загальних вкладень, їх можливу віддачу й окупність на відповідних етапах і за весь період здійснення плану-проекту.

       5) Техніко-економічне обґрунтування  етапів проекту 6) Підсумкові витрати  і прибуток.

       7) Економіко-технологічний прогноз з урахуванням перспектив експлуатації підприємства і ситуації на ринку.

       8) Пропоновані варіанти участі  сторін у розподілі прибутку.

       9) Можливі перспективи співробітництва  крім даного проекту. 

        Головним інструментом розробки  бізнес-плану є кошторисне планування. Кошторис - це форма планового розрахунку, яка визначає докладну програму дій підприємства на майбутній період. Завданням складання кошторису є розрахунок об'ємів витрат і потреби в ресурсах шляхом множення норм витрати ресурсів на планований обсяг економічного показника (продаж, випуск продукції, обсяг послуг і т п.).

        Кошториси складаються на рік  в цілому з поквартальною (або  помісячною) розбивкою. Робота виконується  зазвичай під керівництвом фінансового  директора бригадою менеджерів, до якої включаються представники бухгалтерії та інших відділів підприємства. Розрізняють два підходи до розрахунків кошторисів:

       1) Розробка кошторису з «нуля». Застосовується у випадках, коли  проектується нове підприємство  або коли підприємство змінює профіль роботи.

       2) Планування від досягнутого,  застосовується у випадках, коли  профіль роботи підприємства  не змінюється.

        Кошториси поділяються на 2 види: кошторису по основній діяльності  підприємства та кошторису по  не основної діяльності підприємства. План доходів і витрат складається на основі кошторисів продажів і кошторисів витрат. Кошторис продажів звичайно складається в першу чергу. Оцінка доходу грошовому вираженні служить основою, на якій базуються всі інші кошторису. Обсяг продажів робить істотний вплив на фактори, пов'язані з формуванням чистого прибутку.

        Кошторис продажів звичайно включає  в себе інформацію про передбачувані  обсяги продажу по кожному  товару і очікувану ціну одиниці  кожного товару. Кошторис витрат  відображає очікувані витрати з виробництва і продажу, а також загальні та адміністративні витрати. Кошторис поточних витрат класифікує видатки за окремими їх елементам, таким, як прямі матеріальні витрати з оплати праці, накладні витрати.

        План грошових надходжень і  витрат дозволяє оцінити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в проект в розбивці за періодами, перевірити синхронність надходження і витрачання грошових коштів, а значить, забезпечити майбутню ліквідність підприємства.

        Плановий баланс складається  з 4х розділів: доходи та надходження коштів, видатки і відрахування, кредитні взаємовідносини, взаємовідносини з бюджетом. За всіма цими розділами здійснюється балансовий взаємозв'язок  доходів і витрат як по кожному розділу, так і з фінансового плану в цілому. Головна мета цього балансу - перевірка синхронності надходження і витрачання грошових коштів, і, як результат, визначення майбутньої ліквідності. Статті балансу можуть бути розукрупнені, що дозволяє врахувати особливості фінансування конкретного проекту. Після складання такого планового балансу завдання фінансового планування зводяться до більш точного визначення майбутніх витрат і доходів, правильному розрахунку необхідної суми коштів та майбутніх фінансових результатів.

        З усього вищесказаного можна  сказати, що планування фінансів підприємства - важлива частина роботи щодо забезпечення стабільного фінансового стану підприємства, що дозволяє ухвалити до здійснення заходу з ліквідації «вузьких місць», вибрати найбільш вигідні джерела фінансування і зони вкладення фінансових ресурсів.

        Фінансове планування є і відправною  точкою, і кінцевим пунктом всієї  системи планування, включаючи в  себе виробничо-господарську та  фінансову діяльність підприємства. 

      1.3 Фінансування новоствореного підприємства 

      Під фінансуванням підприємства розуміють притягання необхідного для отримання основних та оборотних фондів підприємства капіталу, іншими словами, покриття потреб в капіталі. При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо - господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим доходоутворюючим чинником. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму - форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

      Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну  споживачу продукцію з високими витратами на її виробництво і  не забезпечують достатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причин. До них  відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства. Сукупність основних правил і рекомендацій, які визначають склад джерел грошових засобів, порядок їх мобілізації банками і надання суб'єктам інвестиційної діяльності, а також контролю за цільовим і ефективним використанням цих коштів утворює ядро системи фінансування і кредитування діяльності підприємства. Особливості відтворення основних фондів, виробництва і його продукції обумовлюють відносну самостійність і специфічні риси цієї системи.

        Розрізняють 2 основні методи  забезпечення підприємництва грошовими  коштами: безповоротний, або фінансування, і поворотний, або кредитування. Безповоротне надання коштів  не обумовлено їхнім поверненням у заздалегідь встановлені терміни. У якому порядку використовуються бюджетні асигнування, власні та залучені кошти інвесторів і, як правило, кошти спеціальних позабюджетних фондів.

        Основними принципами фінансування  є прямий і планово-цільовий  характер, його безперервність, надання коштів у міру виконання плану (контракту), грошовий контроль у процесі фінансування і безповоротність надання коштів. Прямий характер фінансування означає, що кошти надаються підприємства і організаціям безпосередньо. Планово-цільовий характер фінансування полягає в тому, що кошти видаються тільки на таку діяльність, яка забезпечена затвердженої проектно-кошторисною документацією.

        Невід'ємною рисою фінансування  є контроль за грошовою одиницею  за цільовим та ефективним  використанням коштів з боку банків і органів господарського управління. Особливе значення він має при фінансуванні вкладень за рахунок бюджетних та інших централізованих коштів. При фінансуванні їх за рахунок власних коштів інвесторів останні самі зацікавлені в ефективності вкладень, тому банки можуть не контролювати такі вкладення. Тільки на прохання інвесторів на договірних засадах за окрему плату вони можуть здійснювати такий контроль, наприклад, перевіряти якість проектно-кошторисної документації.

        Важливим джерелом фінансування стає прибуток від основної діяльності, яка являє собою частину чистого доходу, що залишається в розпорядженні підприємства і організації. Амортизаційні відрахування виступають як джерело коштів для простого відтворення основних фондів. Окремі підприємства й організації можуть використовувати ці відрахування для розширеного відтворення своїх основних фондів. Це обумовлено розходженням у відшкодуванні основних фондів за вартістю і в натуральній формі, оскільки кошти праці зношуються поступово, а відновляються в натуральній формі одночасно, через певний період часу.

      Дії державної фінансової підтримки  підприємництва в Україні можна  розділити на дві основні групи - прямі та непрямі. Механізм прямих заходів включає такі основні  форми фінансової підтримки підприємництва:

• надання субсидій і кредитів;
• формування державних фондів;
• створення спеціалізованих фінансових установ.

        Інша група носить непрямий (побічний) характер і поступово витісняє  прямий адміністративний вплив.  До таких основних форм державної фінансової підтримки в першу чергу відносять:

• податкові знижки та пільги;
• прискорена амортизація;
• знижки за науково-дослідні витрати, на витрати, пов'язані з підготовкою кадрів.

        Ці форми державної підтримки  в якійсь мірі використовуються  в Україну і зарекомендували себе (про це свідчить зарубіжний досвід) як ефективні заходи державної допомоги з притаманною їм гнучкістю і носять недискримінаційний характер [8, С.35-81].

      Експерти  вважають, що перспективи кредитування малого бізнесу суперечливі. Дотепер підприємці можуть звернутися на чорний ринок, де можна взяти різні суми під 3% на місяць. Подібний бізнес навряд чи процвітав при розвиненому кредитному механізмі. Часто не враховуються регіональні особливості. У Росії вкрай важко пред'явити права на заставу неплатоспроможного клієнта. У країнах з розвиненим ринком надання фінансово-кредитної допомоги малому бізнесу відбувається з обов'язковою участю уряду. У США організації надають вільний капітал підприємствам з повною або частковою гарантією. У Німеччині пряме фінансування малих компаній проводять три банки: “Кредитний банк” у Франкфурті, “Дойчаусгляйхбанк” в Бонні, “Берлініндустрібанк АГ”. При цьому федеральний уряд чітко визначає сфери діяльності підприємств, які мають право на отримання кредиту. Відповідні кошти передаються приватним банкам, які виробляють цільове фінансування малих підприємств на певних жорстких умовах.

        У Великобританії допомогу підприємствам  надається у формі гарантування  кредитів, коли уряд гарантує 70% кредитів  дрібним фірмам, а різні фінансові інститути - 30%. Можна зробити висновок, що в країнах з розвиненою економікою існують дві системи банківської орієнтації: система довіри (США, Великобританія) і система контролю (Німеччина).