Основні поняття економічної системи

Залежність ефективності економіки від державного втручання показано на рис. 1, де точка О відображає стан, коли регулювання економіки здійснюється тільки ринковими регуляторами, без державного втручання; точка Т — ринкові регулятори не діють, управління здійснюється тільки державою; точка А — оптимальне поєднання ринкових і державних регуляторів, яке забезпечує максимальну економічну ефективність (точка М).

Змішане управління національною економікою — система управління, яка базується на плюралізмі (різноманітності) форм власності та органічно поєднує переваги ринкових і державних регуляторів.

Характерні риси змішаної системи управління:

1. Основним регулятором економічних процесів виступає ринковий механізм. Державне регулювання економіки доповнює ринкові важелі.

2. Система поєднує гнучкість ринкового саморегулювання, що забезпечує високу економічну ефективність виробництва, можливість задоволення численних і швидкоплинних особистих потреб і стійкість державного управління, необхідного для задоволення соціальних потреб суспільства.

3. Забезпечується реалізація вищих макроекономічних цілей: макроекономічна ефективність і конкурентноздатність, соціальна справедливість, стабільне економічне зростання.

2.2.Типи економічних систем та їх еволюція

Історія розвитку суспільства являє собою цілий ряд економічних систем, які змінювали одна одну. В економічній науці існують різні підходи щодо їх класифікації. Найбільш поширена класифікація всього розмаїття підходів на основі двох ознак: за формою власності на засоби виробництва, за способом управління господарською діяльністю.. Щ Відповідно до цих класифікаційних ознак виокремлюють традиційну, адміністративно-командну, ринкову та змішану економічні системи.

Традиційна економічна система

Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слабко розвиненим країнам.

Найбільш характерними рисами традиційних економічних систем є те, що їм притаманне панування натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових обрядів, які є первинними порівняно з новими формами економічної діяльності. Виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та за наявності слабкорозвиненої інфраструктури. Наслідком такого стану основних складових традиційної економічної системи є соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення. Стійке зростання його чисельності порівняно з низькими темпами економічного розвитку супроводжується високим рівнем безробіття та низькою продуктивністю праці.

В сучасних умовах країни зі значними залишками традиційної економіки розвиваються під впливом іноземного капіталу, є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинених країн світу.

Адміністративно-командна економічна система

Адміністративно-командна система господарювання (яку називають централізовано-плановою) характеризується тим, що в ній усі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях. Особливостями цієї системи є те, що ще до початку процесу виробництва визначається перелік і обсяги вироблюваних матеріальних і нематеріальних благ та як, ким і за допомогою яких ресурсів вони будуть вироблятись. Спостерігається надмірна централізація ресурсів, їх розподіл здійснюється не на основі попиту і пропозиції, а з єдиного центра шляхом прикріплення виробників до споживачів, завдяки залежності останніх від перших. Сфера товарно-грошових відносин обмежена, не повністю задовольняються суспільні потреби внаслідок наявності хронічного дефіциту товарів і послуг, слабко поєднуються економічні інтереси учасників виробництва, і як наслідок - їх незацікавленість в інтенсивній праці та низька ефективність виробництва. Також відбувається колективне прийняття господарських рішень за допомогою централізованого планування та централізованого ціноутворення, відсутня конкуренція, адже планом визначаються такі обсяги вироблюваної продукції, які необхідні для задоволення потреб на певному часовому проміжку.

Головні елементи цієї системи - жорстке директивне планування, контроль держави над економікою, пріоритет адміністративних стимулів виробництва над економічними, монополізм виробників і їх панування над споживачами, переважання державного сектора в народному господарстві.

Адміністративно-командній економічній системі притаманний ряд переваг:

– можливість нагромадження значних за обсягом виробничих ресурсів для вирішення тактичних і стратегічних завдань шляхом їх перерозподілу в ті галузі і сфери, які визначені пріоритетними;

– забезпечується повна, хоча не завжди раціональна та ефективна зайнятість населення, що дає змогу уникнути масового та хронічного безробіття, зубожіння людей;

– беруться до уваги такі основні суспільні потреби, як освіта, охорона здоров'я тощо, які задовольняються за рахунок централізованих коштів на певному рівні і доступні усім членам суспільства. 3.2.3. Ринкова економіка вільної конкуренції

Ринкова економіка, за теорією А. Сміта, - це лад, заснований на приватній власності, за якого здійснюється вільна гра ринкових сил. Рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивідуума до досягнення власних економічних інтересів, яке збільшує не тільки його добробут, а й примножує багатство суспільства. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня.

У ринковій економіці держава виконує другорядну роль, хоча вона відіграє важливе значення в розвитку національного господарства. Тобто держава виконує лише ті функції, які окремий індивід, без ЇЇ втручання або взагалі, не може здійснити або зробить це економічно неефективно. Зокрема, такими функціями держави є організація громадського порядку, забезпечення національної оборони, організація державної поштової служби, запровадження обов'язкового шкільного навчання, емісія великих банкнот, будівництво деяких громадських споруд та їх утримання в належному стані тощо.

Основними ознаками ринкової економіки вільної конкуренції є такі:

– приватна власність на виробничі й трудові ресурси;

– необмежена кількість суб'єктів ринку, абсолютно вільний доступ на ринок і вихід з нього;

– вільна конкуренція;

– доступність всебічної інформації про ринок для кожного суб'єкта;

– свобода учасників господарської діяльності;

– самостійне встановлення цін на товари та послуги;

– стихійне ринкове регулювання економічних процесів;

– відсутність у кожного із суб'єктів ринкових відносин можливості безпосередньо впливати на рішення, які приймаються іншими суб'єктами.

Отже, ринкова економіка - це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності та економічної ініціативи, свободі учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції.

Водночас зазначимо, що економічна система з названими ознаками не існувала і ніколи не може стати реальною. Це, власне, теоретична модель ринкової системи, до якої суспільство мало спрямовувати свій розвиток. Певною мірою такій моделі відповідав "чистий" капіталізм XIX ст. Суттєвим недоліком такої економічної системи є те, що вона не в змозі врегулювати питання виробництва і справедливого розподілу необхідних суспільних благ, непривабливих для приватного товаровиробника; не може запобігти забрудненню довкілля; спричиняє явища масових банкрутств різних виробників, безробіття. Ринкова система не забезпечує також соціальних гарантій та не в змозі нейтралізувати надмірну диференціацію в розподілі ресурсів і доходів, розшарування суспільства на бідних і багатих.
Отже, існує цілий комплекс проблем, які неможливо вирішити лише внаслідок дії ринкових механізмів. Саме в таких випадках якраз і необхідне регулювання державою соціально-економічних процесів.

Змішана економічна система

Змішана економічна система притаманна сучасним економічно розвиненим країнам. їй властиві такі основні риси:

– високий рівень розвитку продуктивних сил з високорозвиненою ринковою інфраструктурою;

– широке різноманіття форм власності та господарювання за рівноправного становища всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

– оптимальне поєднання механізмів ринкового саморегулювання з широким використанням державних методів регулювання економіки за їх органічного переплетення та доповнення один одного;

– орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки через збільшення витрат на освіту, охорону здоров'я, поліпшення захисту членів суспільства від загальних ризиків.

Система соціального захисту в цих країнах покликана забезпечити захист економічного та соціального існування окремих груп населення від загальних ризиків.

РОЗДІЛ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ТА ЇЇ КРИТЕРІЇ

3.1. Формаційний підхід і класифікація типів економічних систем

У вітчизняній політичній економіці тривалий період панував формаційний підхід до класифікації економічних систем, який розроблено і обґрунтовано у працях К. Маркса. Поняття економічної формації є наріжним каменем його методу. Саме економічна формація є основою суспільно-економічної формації, яка являє собою спосіб виробництва, що розглядається в єдності з ідеологічною і політичною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей.

Спосіб виробництва як єдність і взаємодія продуктивних сил і даного типу суспільно-виробничих відносин становлять економічну формацію суспільства.

Категорія «економічна формація» характеризує суспільне виробництво на певній стадії його розвитку, тобто це — специфічне формоутворення, яке характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній формації властива певна структура, тобто єдність розгалуженої системи елементів, що перебувають у глибокому взаємозв’язку і взаємодії.

К. Маркс обґрунтував роль і значення кожної економічної формації (способу виробництва) в суспільно-економічному прогресі, розкрив їх природу і структуру. Визнаючи велику роль у формуванні певного типу економічної системи, К. Маркс і його послідовники визначальним елементом економічної формації вважали соціально-виробничі (соціально-економічні) відносини. «Система виробничих відносин створює економічний устрій суспільства на даному етапі його існування» (Политическая экономия: Учебник / В. А. Медведев, А. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. — С. 46). За типом економічного устрою визначався і тип економічної формації та економічної системи.

Формаційний підхід дав можливість марксистам обґрунтувати формаційні етапи розвитку економіки, послідовність переходу суспільного виробництва від економічної формації нижчого типу до економічної формації вищого типу.

К. Маркс досить детально розкрив сутність таких економічних формацій (способів виробництва), як первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Це сукупності специфічних соціально-економічних відносин у взаємодії з рівнем і характером розвитку продуктивних сил.

Розробка формаційного підходу, як зазначав академік А. А. Чухно, дала можливість застосувати науковий принцип єдності історичного і юридичного до розвитку суспільства, за безліччю різноманітних подій в історії людського суспільства побачити закономірні ступені руху суспільства до вершини цивілізації. У цьому полягає велике наукове значення формаційного підходу (Чухно А. Цивілізаційні і формаційні підходи та їх роль в економічній теорії та суспільній практиці // Економіка України. — 2001. — № 6. — С. 40).

З точки зору формаційного підходу доцільно в курсі політичної економії розглядати дві протилежні, можна сказати антагоністичні економічні системи або формації — капіталістичну у вигляді моделі чистого капіталізму і комуністичну (соціалістичну).

Чистий капіталізм характеризується приватною власністю на ресурси і використанням системи ринків для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поводження кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами. Кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.

Ринкова система за чистого капіталізму функціонує як механізм, за допомогою якого індивідуальні рішення та уподобання є гласними і координуються. Той факт, що товари і послуги виробляються, а ресурси пропонуються в умовах конкуренції, означає, що існує багато самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту і ресурсу. У результаті економічна влада широко розосереджена. За такої моделі капіталізму роль держави в економічному регулюванні зведена до мінімуму.

Комуністична економіка характеризується суспільною власністю практично на всі матеріальні ресурси, централізованим прийняттям рішень та їх реалізацією через директивне планування, інструкції і команди. Підприємства є державною власністю і здійснюють виробництво на основі централізованих планових показників. Ринок робочої сили відсутній. Виробничі і фінансові ресурси розподіляються централізовано між галузями і підприємствами. Роль товарно-грошових відносин в економічних відносинах мінімізована.