Оренда (лізинг) та лізингові компанії

Відсутність досвідчених кадрів для лізингових компаній [26, c. 19] 

     Як  бачимо, проблем лізингу в Україні  зараз досить багато, і всі вони дуже серйозні. Можна стверджувати, що без їх вирішення лізинговий бізнес просто не виживе. 

3.   Нормативно-правове  регулювання діяльності лізингових компаній в Україні та світі

    У силу того, що лізинг не є однотипним фінансовим продуктом і в кожній країні існують особливості його застосування, в рамках Міжнародного інституту з уніфікації приватного права в 1974 році була створена група з залученням представників лізингових компаній, їхніх регіональних асоціацій, банківських кіл, урядових експертів з багатьох країн світу по створенню уніфікованих правил з міжнародного фінансового лізингу.

    Конвенція одержала назву УНІДРУА «Про міжнародний  фінансовий лізинг», і була підписана 28 травня 1988 року в м. Оттава.

    Метою Конвенції є усунення наявних  юридичних перешкод на шляху міжнародного фінансового лізингу, адаптації  традиційних двосторонніх договорів оренди до тристороннього і саме головне - встановлення однакових норм, що регулюють правові взаємини всіх-учасників лізингової угоди.

    Важливо відзначити, що дія конвенції поширюється  лише на лізинг обладнання і не стосується лізингу нерухомого майна.

    Конвенція регулює операції фінансового лізингу, при яких одна сторона (лізингодавець):

     а) укладає за вказівкою іншої сторони (лізингоодержувача) договір купівлі-продажу  з третьою стороною (постачальником), у зв’язку з яким закупляється обладнання на умовах, затверджених лізингоодержувачем;

     б) укладає договір лізингу з  користувачем (лізингоодержувачем), надаючи  йому право на користування обладнанням  при умові виплати періодичних  платежів [27, 125].

    В Конвенції закріплено нерозривний зв’язок між двома договорами - купівлі-продажу і договором лізингу. При цьому користувач повинен схвалити умови першого договору, а постачальник повинен знати для яких цілей купується обладнання.

    Вказані визначення і вимоги, за якими угоди  можуть відноситись до міжнародного фінансового лізингу, повністю співпадають з українськими.

    Конвенція обмежує угоди, які можуть підходити  під визначення міжнародного фінансового  лізингу. Вона виходить з класичного трьохстороннього лізингу. Тому із сфери  дії Конвенції виключено угоди двохстороннього характеру.

    В третій статті Конвенції визначено  критерій віднесення лізингової угоди  до міжнародної, за яким лізингодавець  і лізингоодержувач повинні знаходитись  під юрисдикцією різних країн. Постачальник може знаходитись в одній з двох країн [27, с.127].

    В Конвенції також регулюється  передача лізингодавцем прав на обладнання третім особам. Однак це не звільняє лізингодавця від його зобов’язань  за договором лізингу і не змінює природу договору лізингу. Введення цієї статті пов’язане з бажанням розробників не виключити із сфери дії Конвенції такого поширеного виду лізингу як ліверидж лізинг. Це означає, що коли до передачі прав лізингова угода регулювалась Конвенцією, то і після передачі прав до цієї угоди буде застосовуватися дана Конвенція.

    Для розширення світової кооперації і усунення бар’єрів здійснення зовнішньоекономічної діяльності 11 січня 2006 року був підписаний Закон України “Про приєднання до Конвенції УНІДРУА про міжнародний  фінансовий лізинг” [29]. http://www.rusnauka.com/CCN/Economics/15_signatullin.doc.htm

    Що стосується внутрішніх нормативно правових документів, то відносини лізингу в Україні регулюються:

• Цивільним Кодексом України;
• Господарським Кодексом України (стосовно операцій лізингу між господарюючими суб'єктами);
• Закон України «Про фінансовий лізинг» застосовується до такого виду лізингу, як фінансовий;
• Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» регулюється оподаткування таких операцій податком на прибуток;
• Законом України «Про податок на додану вартість» (щодо оподаткування лізингових операцій податком на додану вартість) [29, с.22].

    Проте законодавча база нашої країни не є досконалою. Фахівці виділяють такі основні недоліки існуючого законодавства щодо лізингу:

• Надмірне оподаткування лізингодавця податком на прибуток при операціях фінансового лізингу.
• Обов’язковість переходу права власності на майно до лізингоодержувача після закінчення терміну фінансового лізингу. Стаття 4.1.1 абзац 3 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначає, що “… після закінчення строку договору фінансового лізингу об’єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю”. Це твердження обмежує свободу договірних відносин учасників фінансового лізингу.
• Складні процедури повернення прав володіння майном, які не забезпечують швидкого повернення об’єкта лізингу у випадку невиконання своїх зобов’язань та банкрутства лізингоодержувача. Неефективна система цивільного судочинства в Україні збільшує ризики лізингодавців при розв’язанні потенційних спорів з лізингоодержувачами.
• Неповний перелік випадків, коли повернення об’єкта лізингу лізингодавцю дозволено у позасудовому порядку. В даний час цей перелік обмежений лише випадком несплати двох періодичних платежів.
• Відсутність в Законі України “Про фінансовий лізинг” інституту сублізингу. Це обмежує свободу комерційних рішень, доступ нерезидентів на ринки України, а в тому випадку, коли договори сублізингу все ж укладаються (що прямо не заборонено Законом), дійсний Закон “Про лізинг” не описує правила, права та обов’язки учасників сублізингу.
• Відсутність переваг при сплаті митних зборів на предмети лізингу, імпортовані резидентом України порівняно з будь-яким іншим імпортом, що широко використовується в іноземній практиці.
• Необхідність отримання ліцензій за експортними лізинговими операціями, що створює додаткові труднощі та витрати [30, с.21].

    Зважаючи  на всю важливість лізингу як інвестиційного інструменту для економіки нашої  країни, необхідно вдосконалити законодавство та гармонізувати його з міжнародними стандартами. Приєднання України до Оттавської Конвенції стало першим кроком на цьому шляху. 

Висновки  до розділу 2 

    Лізинг набув значного поширення в багатьох країнах світу. Проте, провідні місця за кількістю лізингових операцій займають розвинуті країни. Перш за все  це США, Японія, країни Європи, де налагоджено регулювання лізингових відносин та відбувається всебічне сприяння їх розвитку.

    В Україні інститут лізингу перебуває у стані постійного розвитку, хоча і зазнав негативного впливу фінансово-економічної кризи.

    Діяльність лізингових компаній в світі регулюється Оттавською Конвенцією «Про міжнародний фінансовий лізинг». Україна також є учасницею даної Конвенції. Основу національного законодавства щодо лізингу є Закон України “Про фінансовий лізинг”. Крім того лізингові відносини на території нашої країни регулюються Господарським Кодексом, Цивільним Кодексом, ЗУ „Про оподаткування прибутку підприємств”, ЗУ „Про податок на додану вартість”. Національне законодавство не є досконалим у сфері лізингу та потребує доопрацювання.

     ПЕРСПЕКТИВИ ПОКРАЩЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІЗИНГОВИХ КОМПАНІЙ НА РИНКУ  УКРАЇНИ 

3.1. Перспективи розвитку лізингової діяльності в Україні 

    Якщо аналізувати ринок лізингових послуг в Україні, то можна стверджувати, що на сьогоднішній день він перебуває на стадії становлення, і очевидним є необхідність збільшення обсягів лізингових операцій, оскільки багато вітчизняних підприємств характеризуються несприятливим станом матеріально-технічної бази (значна питома вага морально застарілої техніки та обладнання, низька ефективність їх використання, незабезпеченість запасними частинами тощо). Проте, темп росту лізингового ринку в Україні не відповідає потребам промисловості та економіки в цілому: потреба в лізингу для оновлення основних засобів підприємств країни  в 70 разів перевищує реальний обсяг ринку лізингу; співвідношення річного обсягу лізингових угод та ВВП в Україні  в 20 разів менше, ніж у країнах, що демонструють швидкі темпи зростання економічного потенціалу. Зокрема, співвідношення річного обсягу лізингових операцій до ВВП у 2008 році в Україні становив 0,42%, в Естонії – 5,4%, у Чехії – 4, 82% [31, с.47].

    Для України, яка гостро відчуває потребу в оновленні основних засобів в усіх галузях економіки, необхідність розвитку ринку лізингових послуг є особливо актуальною. За експертними оцінками Україна потребує щонайменше 172 млрд. дол. США інвестицій в основні засоби з метою їх оновлення. Адже рівень зносу основних засобів в Україні нині становить у середньому 50%, а в сільському господарстві, промисловості, будівництві, водному і авіаційному транспорті, соціальній сфері – 60% та більше відсотків (сюди входить як рухоме, так і нерухоме майно) [31, с. 49].

    На думку багатьох фахівців, гостру потребу в інвестиціях, Україна значною мірою спроможна задовольнити саме завдяки кращому використанню потенціалу ринку лізингових послуг. Лізинг у різних своїх формах (фінансовий, оперативний тощо) міг би стати непоганою альтернативою кредитуванню.

    Він дозволяє суттєво зменшити стартові капіталовкладення, а отже, відкриває широкі можливості для розвитку малого та середнього бізнесу. В  розвинутих країнах понад 25 - 40% інвестицій здійснюється через механізм лізингу, а в Україні цей показник близький до 1% [32, с.109]. Протягом 2008 року фінансовими компаніями та юридичними особами, які не мають статусу фінансових установ, але можуть, згідно з законодавством надавати фінансові послуги, укладено 1841 договір фінансового лізингу (майже 34% загальної кількості договорів за 2007 рік) загальною вартістю 755,1 млн. грн., що становить 21% від загального обсягу укладених угод. На кінець 2008 року, як і в попередніх роках, використання лізингових операцій при заміні основних засобів підприємств залишається середньостроковим інструментом, адже термін дії більшості лізингових угод становить 2-5 років (на загальну вартість 2934,7 млн. грн. або 63,7 від загальної кількості). Загальна вартість чинних лізингових договорів строком до 2 років становить 931,9 млн. грн. (20,2%), строком 5-10 років - 738,5 млн. грн. (16%), більше 10 років - 2,1 млн. грн. (0,05%) [33].

    Основні напрямки використання лізингових операцій:

• транспортні засоби;
• металургія;
• сільськогосподарська продукція;
• сфера послуг (див. Додаток Г).

    Разом з тим, сучасний рівень розвитку лізингової діяльності в Україні не дозволяє задовольнити потреби навіть одного сектору економіки - АПК (станом на кінець 2008 року сюди поставлено понад 3 тис. одиниць різноманітної техніки на суму 28 млн. грн., що складає лише 7% від необхідних обсягів).  Проте, за існуючими оцінками, потенційна ємкість ринку лізингових послуг в Україні вважається надзвичайно великою - $12 - 14 млрд. і за умов нормального розвитку цей ринок вже в найближчі 1-2 роки міг би "принести" $4,2 - 4,5 млрд., інвестицій. Але це лише оптимістичний прогноз, а реально за останні роки обсяги лізингових інвестицій в українську економіку зросли, за даними Всеукраїнської асоціації "Укрлізинг", на 30% і становлять на сьогодні $850 млн. [34, с.54]

    На думку Юрія Васильовича Сосюрка, президента Всеукраїнської асоціації "Укрлізинг", лізинг в Україні перебуває у зародковому стані, суб'єкти ринку ще не досить структуровані, вести мову про струнку лізингову систему наразі недоречно, існують лише окремі її елементи.  Втім, попри таке становище, український ринок, на думку фахівців, є привабливим для зарубіжних лізингодавців, адже підвищений ризик, пов'язаний з діяльністю на ньому, компенсується вищими відсотками. Сьогодні поставляють і готові поставляти в Україну техніку на умовах лізингу компанії Man, Mitsubishi, Mercedes, Volvo (автомобільна техніка), John Deer, Bizon, Neuero (сільськогосподарська техніка), Caterpillar, Zeppelin, Tatra (будівельна техніка) [35].

    Що  стосується тенденцій 2009 року, то, незважаючи на те, що обсяг ринку значно зменшився в порівнянні з 2008 роком, намітилися позитивні тенденції, що дає можливість дивитися в майбутнє з оптимізмом.

    За  даними дослідження ринку, проведеного  аналітиками Асоціації "Українське об'єднання лізингодавців" і Держфінпослуг, за 2 квартал 2009 року на ринку лізингу було укладено 1034 контракти, що на 82,69% більше, ніж в 1 кварталі, і становить 573,2 млн. грн.

    Тенденції, які мають місце сьогодні, свідчать про поступове потепління на ринку. Незважаючи на це, лізингові компанії дотримуються зваженої політики ризик-менеджменту, щоб уникнути проблеми несплати лізингових послуг, яка є дуже актуальною на ринку.

    Загальна  вартість діючих угод зменшилася в  порівнянні з аналогічним періодом 2008 року на 8,7 млрд. грн. - до 28,6 млрд. грн.

    Лідером серед предметів, узятих у лізинг протягом звітного періоду, є транспорт - 49,4 % від загальної кількості  предметів, узятих у лізинг, хоча його частка зменшилася.

    Високим попитом користуються також сільськогосподарська техніка (11,5%), комп'ютерная техніка і телекомунікаційне обладнання (5,48%). Кількість лізингових операцій за звітний період, які фінансувалися за рахунок банківських кредитів, становить 41,82%, за рахунок особистих коштів лізингових компаній - 35,61%, кредитів, узятих у юридичних осіб - 22,15% [36].

    Частка  останніх значно виросла в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, що свідчить про проблеми з  одержанням банківських кредитів і  пошук альтернативних шляхів фінансування угод.

    Зменшення загальної вартості діючих лізингових угод пов'язане із кризовими явищами на фінансових ринках і в економіці, погіршенням доступу до кредитних ресурсів, які є основним джерелом фінансування лізингових операцій, падінням платоспроможності підприємств і припиненням інвестиційних проектів. Проте, незважаючи на скорочення темпів зростання лізингового ринку, у структурі капітальних інвестицій частка лізингу може вирости за рахунок обмеження банківського кредитування.