Хотілося б зазначити, що імпорт цукру слід розглядати тільки як тимчасовий захід для задоволення потреб внутрішнього ринку. Пріоритетним напрямком державної політики в цій сфері має бути підвищення конкурентоспроможності українських цукрозаводів. Український цукор є неконкурентоспроможним тому що, по-перше, тростинний цукор на світових ринках дешевший, ніж буряковий, а, по-друге,  внаслідок великої енергомісткості виробництва. За статистичними даними, середній цукровий завод в Україні може переробляти 2670 т цукрових буряків на день, що майже втричі менше, ніж в середньому по країнах ЄС, де переробляють 7500 т на день. Лише 19 із 192 заводів в Україні мають потужність понад 5000 т на день. Багато  українських цукрозаводів надзвичайно старі. Із 192 цукроварень 58 було збудовано ще до 1982 р., а ще 66 - до початку століття. В середньому українські цукрові заводи споживають на виробництво тони цукру вдвічі більше енергії, ніж країни ЄС [14].

     Тому необхідно підвищити конкурентоспроможність українського цукру за рахунок збільшення врожайності цукрових буряків з 180-170 ц  до 350-400 ц з одного гектара, модернізації та подовження тривалості роботи цукрових заводів до 90-100 діб, а не 30-40 і навіть 7 діб в останні роки (в США підприємства працюють до 150-180 діб). Взагалі чим більший обсяг переробки сировини, тим меншими є постійні видатки на 1 т цукру, тому з економічної точки зору виправданим є існування цукрозаводів тільки великої потужності. Дуже важливим в теперішніх умовах є пошук інвесторів. В 2000-2001 рр. виробництвом цукру зацікавилися українські, російські та інші іноземні компанії,  зокрема, “Укррос”, “Шелтон”, “Укрінтерцукор”, “Українська продовольча компанія”, “СЕВ”, концерн “Укрпромінвест”, ТОВ “Юнітранс” тощо. Ці інвестори допомагають заводам вирішувати найголовнішу проблему - забезпеченість сировиною.

     Лідерами цукрового виробництва в Україні, безумовно, є дві структури: «Українська продовольча компанія» та Група компаній «УкрРос». Ці оператори покривають практично чверть всього виробництва цукру в країні.

     Серед інших операторів, можна визначати ряд компаній, виробничі показники яких дозволяють віднести їх до середньої ланки ринку. Ці структури мають у своїй власності по 3-6 заводів, обсяги продукції виробництва коливаються на рівні 2-5% від загальнонаціонального показнику. До цієї групи операторів входить холдинг «АстартаКиїв» (4 заводи), група «Укрпромінвест» (3 заводи), компанія «Дубноцукор» (5 заводів), Інцукорпром-К» (діючі заводи Одеської області), підприємство «СумиАгроЦукор» (6 заводів), група «Євросервіс» (З заводи).

      2. Правове обґрунтування можливості здійснення даної зовнішньоекономічної угоди

     2.1 Законодавча база

     Правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром визначені законом України “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” від 17.06.1999 (Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 32. - Ст. 267, з наступними змінами). Державне регулювання виробництва і реалізації цукру та вирощування цукрових буряків, контроль за виконанням умов виробництва та реалізації цукру здійснюють Кабінет Міністрів України та уповноважені ним органи. Державне регулювання у цій сфері базується на принципі квотування. Закон передбачає такі види квот:

     квота поставки цукру на внутрішній ринок (квота “А”) - максимальна кількість цукру для поставки на внутрішній ринок з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року для задоволення внутрішніх потреб;

     квота поставки цукру за міжнародними договорами (квота “В”) - кількість цукру для поставки за межі України за міжнародними договорами та поповнення, в разі необхідності, квоти “А”;

     квота “С” - цукор, вироблений понад квоти “А” та квоти “В” і призначений для реалізації його власниками виключно за межами країни [1].

     Граничні розміри квоти “А” та квоти “В” визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України. Обсяги виробництва цукру в межах вказаних квот розподіляються між цукровими заводами органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, на конкурсних умовах не пізніше 1 січня поточного року. Порядок та умови розподілу обсягів виробництва цукру в межах вказаних квот визначаються Кабінетом Міністрів України. Обсяги вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квоти “А” та квоти “В” визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом і розподіляються обласними та районними органами виконавчої влади на конкурсних умовах.

     Оптова торгівля цукром на внутрішньому ринку здійснюється суб'єктами господарювання за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії). Ліцензії видаються органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, у межах квоти “А” з урахуванням квартальних і місячних обсягів. Кількість ліцензій на здійснення оптової торгівлі цукром не обмежується. Роздрібна торгівля цукром може здійснюватися виключно особами, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, у порядку, встановленому законодавством. Вказані суб'єкти мають право одержувати призначений для реалізації цукор виключно від осіб, які мають ліцензії на здійснення оптової торгівлі цукром. Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку цукром протягом року та недопущення значних сезонних коливань ціни на нього визначаються квартальні та місячні обсяги реалізації цукру [19].

     Реалізація цукру за межі України згідно з міжнародними договорами здійснюється підприємствами, які мають спеціальні дозволи (ліцензії) на експорт цукру. Ліцензії видаються органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, у межах квоти “В” з урахуванням квартальних і місячних обсягів. Реалізація цукру квоти “В” здійснюється за цінами, що визначаються міжнародними договорами. Реалізація цукру з квоти “В” та квоти “С” на внутрішньому ринку України забороняється.

     Виробництво цукру в Україні з імпортної сировини допускається виключно за умови подальшого вивезення готової продукції у повному обсязі за межі України в терміни, передбачені законодавством.

     Закупівля цукру для забезпечення державних потреб, як внутрішніх, так і для виконання зобов'язань держави за міжнародними договорами, здійснюється органами (підприємствами), уповноваженими Кабінетом Міністрів України. Ним же щорічно визначаються й обсяги закупівлі.

     Відносини між вказаним органами (підприємствами) і виробниками цукру регулюються законодавством та угодами, що між ними укладаються.

     Закупівля цукру для задоволення державних потреб здійснюється за умови попереднього фінансування витрат виробників цукру та цукрових буряків згідно з порядком, передбаченим Законом. У межах попереднього фінансування зазначених витрат може застосовуватися державне матеріально-технічне забезпечення виробників цукру та вирощування цукрових буряків. Грошові розрахунки між органами (підприємствами), що закуповують цукор для задоволення державних потреб, і виробниками цукру та цукрових буряків здійснюються через Державне казначейство України. 
Закон встановлює особливості ціноутворення в бурякоцукровому комплексі.

     Мінімальна ціна на цукрові буряки для виробництва цукру квоти “А” та квоти “В”, і мінімальна ціна на цукор квоти “А” визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України із застосуванням щомісячних індексів інфляції.

     Мінімальні ціни на цукор і цукрові буряки встановлюються на рівні, що забезпечує прибутковість виробництва відповідних видів продукції. 
Відносини між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб'єктами бурякоцукрового комплексу здійснюються на основі господарських договорів, які укладаються між ними відповідно до Закону.

     Типові умови господарських договорів затверджуються Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом і є обов'язковими до застосування у відносинах між вказаними суб'єктами усіх форм власності[20].

     З метою недопущення спаду виробництва цукру та створення умов для нарощування обсягів його виробництва здійснюється пільгове державне кредитування виробників цукру та цукрових буряків. Обсяги коштів, що призначаються для надання кредитів, визначаються Державним бюджетом України на поточний рік. Умови та порядок надання таких кредитів, терміни та порядок їх повернення встановлюються Кабінетом Міністрів України. 
Законом передбачена відповідальність за порушення встановлених умов виробництва та реалізації цукру. У разі поставок цукру на внутрішній ринок понад встановлену квоту або реалізації його за цінами, що нижчі від визначеної мінімальної ціни, з суб'єкта господарювання стягується штраф у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку. Зазначений штраф стягується до місцевого бюджету за місцем реєстрації винного суб'єкта. Рішення про стягнення штрафів приймаються судом (господарським судом) за позовами органів, які за дорученням Кабінету Міністрів України здійснюють контроль за виконанням Закону. Дії цих органів можуть бути оскаржені до суду (господарського суду) згідно із встановленим порядком.

     2.2 Нормативно правові умови здійснення даного контракту

     У розвитку економічних зв'язків та співробітництва українських підприємців із зарубіжними партнерами важливу роль відіграє зовнішньоекономічна угода (договір, контракт).

     Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.

     Зовнішньоекономічний  договір  (контракт) - матеріально оформлена угода двох або  більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів,    спрямована    на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та  обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності [4].

     Як і всяка цивільно-правова угода, зовнішньоекономічний контракт має відповідати ряду загальних вимог (умов), додержання яких є необхідним для дійсності угоди. Ці вимоги виводяться доктринальним шляхом із норм чинного законодавства. Крім загальних умов, зовнішньоекономічні контракти підпорядковуються й певним спеціальним вимогам. Йдеться насамперед про суб'єктний склад договору. Сторонами в ньому є, з одного боку, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності України, а з другого -- іноземний контрагент.

     Відповідно до ст. З Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

     -- фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

     -- юридичні особи, що зареєстровані як такі в Україні і мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін., у тому числі юридичні особи, майно або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

     -- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність [4].

     Іноземними суб'єктами господарської діяльності визнаються ті суб'єкти, які мають постійне  місцезнаходження (для юридичних осіб) або постійне місце проживання за межами України (для  фізичних осіб).

     Однією з необхідних умовою дійсності зовнішньоекономічного контракту є додержання письмової форми.  Зовнішньоекономічна угода укладається у письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України. У разі якщо зовнішньоекономічний договір підписується фізичною особою, потрібен тільки підпис цієї особи. Від імені інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зовнішньоекономічний договір підписують дві особи: особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих документів, та особа, яку уповноважено довіреністю, виданою за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, одноособове, якщо установчі документи не передбачають інше.

     Недодержання форми і порядку підписання зовнішньоекономічного контракту іноді є предметом спору між його сторонами, який передається на вирішення компетентного органу. В договорах міжнародної купівлі-продажу товарів, бартерних та інших контрактах, що їх укладають українські суб'єкти господарювання з іноземними контрагентами, найчастіше обумовлюється застереження, що будь-які спори, які виникають з даного контракту або у зв'язку з ним, підлягають передачі на розгляд та остаточне вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України [21].