Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки як основа формування світового господарства

загальний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили й капіталу;

• економічний союз, коли на доповнення до всіх перелічених вище інтеграційних заходів гармонізуються різні аспекти економічної політики.

   Повна інтеграція передбачає узгодження та проведення спільної валютної, фіскальної, кредитної політики і т. ін., утворення органів наднаціональної влади.

   Найбільший  розмах інтеграційні процеси одержали в Західній Європі. Ще з перших післявоєнних років функціонував митний, а потім і економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс). У 1951 р. було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС). Нарешті, 25 березня 1957 р. у Римі шість західноєвропейських країн - Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди, Франція і ФРН - уклали договір про створення Європейського співтовариства (ЄЕС), яке нерідко називали "Спільним ринком". Відповідно до Маастрихтського договору (лютий 1992 р.) ЄЕС трансформувалося з 1 січня 1994 р. у Європейський Союз (ЄС), а число країн-членів зросло до 15. До держав-засновників приєдналися Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Швеція.

   Реальні досягнення ЄЕС за 30-річну історію  його існування великі. Вже в 1962 р. були відмінені кількісні обмеження у взаємній торгівлі країн ЄЕС, а в 1968 р. - мито у взаємній торгівлі промисловими товарами. Був введений єдиний митний тариф щодо третіх країн і до 1969 р. в основному завершився процес створення митного союзу. Неухильно зростав обсяг торгового обороту між країнами ЄЕС і питома вага цього обороту в загальному обсязі їх зовнішньоторгових операцій.

   Зросло  світове господарське значення ЄЕС. У 1994 р. експорт країн, які входять у це угруповання, становив 40% від обсягу світового експорту (у 1980 р. цей показник дорівнював 34,1%). У межах ЄЕС проводиться єдина аграрна політика, здійснюються великі спільні науково-технічні програми, створений загальний бюджет, кошти якого направляються передусім у фонд підтримки й розвитку сільського господарства і в фонд розвитку економічно відсталих районів, функціонують наднаціональні адміністративні органи - Рада Міністрів, Комісія Європейського товариства, Європейський парламент та ін.

   У відповідності з положеннями  Єдиного Європейського Акту , з 1 січня 1993 р. було введено вільне пересування  факторів виробництва в межах  Співтовариства - капіталів, робочої  сили, товарів та послуг. Маастрихтський договір передбачає створення єдиного валютного союзу держав-членів ЄС з заснуванням єдиного Європейського банку з правами емісії єдиної валюти ЄВРО з 1999р.

   Європейський  Союз не єдиний приклад регіональної інтеграції. Сьогодні у світі нараховується  понад три десятки зон вільної торгівлі, митних та економічних союзів. Але найбільш примітним, динамічним інтеграційним процесом став процес організації і функціонування північноамериканської зони вільної торгівлі - НАФТА. З 1 січня 1994 р. діє договір між США, Канадою та Мексикою, який передбачає зняття митних бар'єрів на товари в торгівлі між цими країнами, лібералізацію режиму іноземного інвестування і міграції робочої сили. Перспективи розвитку економічної інтеграції в Східній Азії пов'язують зі створенням Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). У нього входять 18 держав Азії, Північної та Південної Америки. У відповідності з планами АТЕС передбачається до 2020 р. створити найбільшу в світі зону вільної торгівлі.

   Інтеграційні  процеси активізуються і в інших регіонах. Найвідомішими інтеграційними об'єднаннями є торговий пакт "МЕР-КОСУР", що діє між Аргентиною, Бразилією, Уругваєм та Парагваєм з 1 січня 1995 р.; Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), в яку входять Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, а з 1995 р. - В'єтнам, Латиноамериканська асоціація Інтеграції (ЛАІ) у складі Аргентини, Бразилії, Венесуели, Колумбії, Мексики, Парагваю, Перу, Уругваю, Чилі і Еквадору.[2, с. 48-59]

     Україна володіє значним експортним потенціалом, який зосереджений у видобувних і обробних галузях промисловості, а також в агропромисловому і енергетичному комплексах країни, однак використовується він, на жаль, недостатньо і вкрай неефективно.

     Про великі потенційні можливості України в сфері експортної діяльності наочно свідчить той факт, що у 2005 р. вона здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами із 167 країн світу і обсяги зовнішньої торгівлі товарами складали 33,4 млрд.дол.США, хоча, на жаль, збереглося негативне сальдо у зовнішній торгівлі товарами - 0,26 млрд.дол.США.

     Найбільший  вплив на такий несприятливий  результат спричинив, насамперед, незадовільний  стан торгівлі з Росією, де за вказаний період спостерігається від’ємне сальдо у взаємопоставках товарів в  розмірі близько 3,2 млрд.дол.США.

     Сальдо  зовнішньої торгівлі України з усіма  країнами світу в січні-серпні 2006 року було позитивним і склало $527,77 мільйона в порівнянні з позитивним сальдо на суму $57,94 мільйона за січень-серпень 2008 року, табл. 2.1 та рис. 2.1. 
 

Таблиця 2.1

Зовнішня  торгівля України  з усіма країнами світу

(за даними  Держкомстату)

 

Рис. 2.1 Зовнішня торгівля України з усіма  країнами світу

     Динаміка  зовнішньої торгівлі України з країнами СНД наведена у табл. 2.2 та рис. 2.2 
 
 
 

Таблиця 2.2

Зовнішня  торгівля України з країнами СНД

(за даними  Держкомстату)

 

     Динаміку зовнішньої торгівлі України з іншими країнами наведено у табл. 2.3 та рис. 2.3

      Рис. 2.2 Зовнішня торгівля з країнами СНД

Таблиця 2.3

Зовнішня  торгівля України  з іншими країнами

(за даними  Держкомстату)

 

Рис. 2.3 Зовнішня торгівля України з іншими країнами

     Найбільші обсяги українського експорту в січні - серпні 2006 року, повідомляє Reuters, були спожиті Росією - 23,8% від загального обсягу експорту, Туреччиною - 6,1%, США - 5,5%.

     Несприятливі  тенденції, які склалися у зовнішній  торгівлі України товарами (підсилення сировинного перекосу в структурі експорту, збільшення розриву між експортоспроможністю і імпортоємністю), не залишають сумнівів в тому, що необхідною умовою щодо інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності країни на сучасному етапі економічної депресії стає, перш за все, підвищення ефективності використання її експортного потенціалу. Значущість експорту, як фактору підвищення вітчизняного виробництва і основного джерела валюти для першочергових потреб народного господарства, особливо зростає в умовах неухильного звуження внутрішньої потреби на продукцію українських товаровиробників, коли приблизно 39% ВВП країни реалізується на зовнішніх ринках (в Росії близько 20% ВВП).  
 

2.2 Проблеми та перспективи  розвитку України  у контексті міжнародного поділу праці 

   Світогосподарські зв'язки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних  зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором  диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку. Революційний стрибок у наукових знаннях, що супроводжувався якісними зрушеннями в техніці, технології, виробництві, а також радикальні соціально-політичні зміни в другій половині XX ст. суттєво модифікували міжнародний поділ праці й продовжують і сьогодні активно впливати на характер і тенденції його розвитку.

   Найсуттєвішою зміною у всесвітньому поділі праці  є перехід від раніше існуючої глобальної моделі поділу праці між  промислово розвинутими країнами і  країнами, що розвиваються, до нової моделі. Для попередньої системи характерним було переважання загального поділу праці, тобто поділ праці між сільським господарством та промисловістю, добувною та обробною галузями індустрії. Загальний поділ праці пізніше був доповнений частковим поділом праці між різними галузями обробної промисловості, а також підприємствами всередині галузі, тобто потоварним поділом праці, що базується на предметній спеціалізації.[7, с. 49]

   Даний тип поділу праці також зазнав певних еволюційних змін. Спочатку він був пов'язаний з організацією праці всередині виробничої одиниці, але пізніше вийшов за межі окремого підприємства й обумовив розвиток промислової кооперації між підприємствами не тільки однієї країни, а й різних держав. Міжнародна виробнича кооперація, що базується на одиничному поділі праці, відбиває сучасну стадію всесвітнього усуспільнення виробництва, його якісно новий рівень, за якого безпосередньо виробничі зв'язки між підприємствами-кооперантами стають постійними і набувають повної самостійності по відношенню до товарообмінних операцій на світовому ринку.

   Це  призвело до утворення світових промислових  комплексів, які включають різнонаціональні господарські одиниці, й обумовило  прискорене зростання зовнішньоекономічних зв'язків між розвинутими країнами з ринковою економікою і подібними промисловими структурами. Не випадково 3/4 зовнішньоторговельного обороту цих країн припадає на взаємний товарообмін, значну частку якого становлять внутрішньо-корпораційні поставки. Провідні експортні галузі економіки промислове розвинутих держав одночасно є також галузями імпорту, що свідчить про ще більшу втрату універсальності народним господарством окремих країн. Їх інтеграція у світову економіку відбувається в умовах зростання суспільного поділу праці як всередині країни, так і на міжнародному рівні.

   Тому, з одного боку, характер і рівень розвитку внутрішньодержавної спеціалізації  безпосередньо впливають на визначення міжнародного профілю економіки  країни, обумовлюють ступінь її участі у спеціалізації виробництва  у світовому масштабі. Це стосується країн, що виробляють не тільки сировинні матеріали, а й сучасну складну у технічному відношенні продукцію.

   З іншого боку, входження у систему  тісних світогосподарських зв'язків  суттєво модифікує в країні процес відтворення, збільшує загальний обсяг виробництва і його ресурсний потенціал, надає можливості прилучитися до останніх надбань світової науки й техніки. Характерною особливістю нинішнього етапу розвитку загальноцивілізаційних процесів є перехід у 80-гі роки розвинутих країн Заходу до формування якісно нової моделі світового розвитку. На думку вчених, вона характеризується подоланням формаційно-утворюючих ознак суспільства і підпорядкуванням його функцій реалізації загальнолюдських цінностей.

   Що  стосується економічних рис (ознак) такої системи, то вони проявляються передусім у становленні принципово нового технологічного способу виробництва, якісному перетворенні його матеріально-речових факторів. Це здійснюється на основі впровадження в усі галузі суспільного виробництва високої інформаційно-інтелектуальної технології, що базується на електронній автоматиці, інформації та біотехнології, інших видів матеріально-, ресурсо- і працезберігаючих видів виробництва.[8, с. 412]

   Поряд з цим суттєво змінюються властивості  та характеристики товарів, що надходять на міжнародний ринок. Міжнародна конкуренція зумовлює постійний пошук методів та шляхів подальшого якісного вдосконалення продукції, зростає наукоємність дедалі більшого числа товарів.