Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки як основа формування світового господарства

Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація  економіки як основа формування світового  господарства

Зміст 

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Міжнародний  поділ праці, як підґрунтя сучасного  ринкового господарства………………………………………………………………………5

1. Міжнародний поділ праці: сутність, функції та форми…………………….5
2. Соціально-економічний вплив міжнародного поділу праці на розвиток ринкової економіки………………………………………………………….16

Висновки до першого розділу………………………………………………19

Розділ 2. Участь України у міжнародному поділі праці в сучасних умовах...20

2.1 Інтернаціоналізація  господарського життя та його  вплив на економіку України…………………………………………………………………………...20

2.2 Проблеми та  перспективи розвитку України  у контексті міжнародного поділу  праці………………………………………………………………………26

      Висновки до другого розділу……………………………………………….40

Висновки…………………………………………………………………………42

Список використаної літератури………………………………………………..45

Додаток…………………………………………………………………...………47 
 
 
 
 

Вступ

     Історично вихідною основою функціонування та розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці. Всебічне поглиблення останнього — це той економічний фундамент, на якому ґрунтується вся система світогосподарських зв’язків.

     Усі країни тією чи іншою мірою включені до міжнародного поділу праці. Його поглиблення відповідно до розвитку продуктивних сил є об’єктивним процесом, який інтенсифікує міжнародні зв’язки між країнами незалежно від рівня їх розвитку і соціальної орієнтації.

     Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація  країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

     МПП — складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.[16, с. 51]

      В економічній літературі ця тема досліджувалась такими вченими: Андрийчук В.Г., Антипина О. , Арзумапян Г, Гончаренко С., Бендерский Е., Білорус О.Т., Болотин Б., Бублай Н.К. , Бендель Е. К.,  Ротішина К.Р., Бещуцький К. Р., Буглай В.Б., Лженцев Н.Н., Булатов Т., Бункипа М.К., Семенов В.А.

     Актуальність теми.

     Наша країна переживає важкий  момент своєї історії. Соціалістичний  шлях розвитку, яким йшла країна  на протязі семи десятиріч, не дивлячись на деякі успіхи, виявився в цілому не достатньо ефективним. Країни відстала по багатьом показникам від багатьох індустріально-розвинених держав світу. Особливо, це проявляється у низькому життєвому рівні населення, в нерозвиненості ряду галузей промисловості, зв’язаних, насамперед, з виробництвом товарів широкого застосування та продуктів сільського господарства.

      В цей же час, дуже яскраво виявилась тенденція до об’єднання країн всього земного шару в єдину торгівельну та економічну систему, або, як її ще називають, «систему міжнародного поділу праці». Міжнародний поділ праці вважається недостатньо вивченим, тому питання про те, щоб наша країна не залишилась в стороні вид цього процесу є дуже важливим і актуальним.

      В курсовій роботі були використані такі методи дослідження: термінологічний, функціональний, системний, когнітивний.

   Предметом курсової роботи є міжнародний поділ  праці у формуванні світового  господарства.

   Об’єктом роботи є міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки.

   Метою роботи є проаналізувати міжнародний  поділ праці та інтернаціоналізацію  економіки у світовому господарстві та в Україні.

   Для досягнення поставленої мети в роботі будуть виконані наступні завдання:

• розглянути сутність, функції та форми міжнародного поділу праці;
• визначити соціально-економічний вплив міжнародного поділу праці на розвиток ринкової економіки;
• окреслити інтернаціоналізацію господарського життя та його вплив на економіку України;
• розглянути проблеми та перспективи розвитку України у контексті міжнародного поділу праці.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Міжнародний поділ  праці, як підґрунтя  сучасного ринкового  господарства 

1. Міжнародний поділ праці: сутність, функції та форми

 

   Міжнародний поділ праці є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні в процесі суспільного розвитку і є основою різних форм обміну цією діяльністю між країнами, об'єктивною базою розвитку світового ринку. Це найвища форма суспільного територіального поділу праці, спеціалізації виробництва деяких країн на певних видах продукції, якими вони обмінюються. Необхідність міжнародного поділу праці та його глибина визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Умовами розвитку міжнародного поділу праці є природничі, географічні та все більше як визначальні — економічні виробничі відмінності між національними господарствами різних країн та їхніх груп. Міжнародний поділ праці є об'єктивним явищем господарського життя людства, первісні вияви якого спостерігалися ще за давніх часів і який набув свого сформованого вигляду за умов панування машинної індустрії, в період утвердження підприємництва. Аналіз цього поділу праці розпочала класична політекономія. Особливо цінним внеском у наукову розробку цього питання є «теорія порівняльних витрат» англійського вченого Д. Рікардо, який обґрунтував ефективність обміну між окремими країнами товарів з різними національними витратами виробництва.[1, с.25]

   Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію  деяких країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Фактично це зводиться до зосередження у цій країні відносно більшої кількості певного виду праці в загальній структурі її витрат порівняно з іншими державами (наприклад, в Аргентині та Австралії — праці тваринників, у Японії — виробників електронної техніки тощо). Ґрунтуючись на природничих або суто економічних передумовах, така профілізація країни пов'язана з нижчими витратами на цей вид продукції порівняно зі світовими показниками. Зовнішньо ця спеціалізація виявляється у підвищенні частки такої продукції в експорті, яка завдяки різниці в національних та інтернаціональних витратах дає змогу забезпечити значний виграш у валюті для імпорту товарів, власне виробництво яких порівняно низькоефективне.

   Слід  розрізняти три основні послідовні (логічно й історично) форми (типи) міжнародного поділу праці — загальну, часткову та одиничну. Під загальною розуміють поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство тощо). Часткова форма міжнародного поділу праці передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції, одинична — спеціалізацію різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, на технологічних стадіях виробництва. [4, с. 30]

     У рамках міжнародного поділу праці розрізняють всесвітній поділ праці, який охоплює світове господарство в цілому, і регіональний міжнародний поділ праці — на рівні окремих географічних регіонів світу.

Міжнародний поділ праці спочатку ґрунтувався  на різниці в наявності в країні природних ресурсів (клімат, ґрунт, надра, водні ресурси, ресурси лісу тощо). Після промислового перевороту посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на різниці в наявних інших чинниках виробництва — капіталу, працею, підприємницькими здібностями, знаннями. Саме це сьогодні в багатьох випадках визначає, на виробництві яких товарів і послуг для світового ринку спеціалізується країна.

     Під впливом розвитку сучасної НТР міжнародний  поділ праці збагачується якісно новими рисами. Сучасні продуктивні  сили потребують такого міжнародного поділу праці, що робить економічно неефективним і навіть неможливим забезпечення всіх виробничих та інших потреб кожної країни лише за рахунок її власних зусиль. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального виробництва.

     Усе це приводить до зростання міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, які відображують посилення суспільного характеру виробництва у світовому господарстві. Найважливішими чинниками цього процесу є розвиток науки і техніки як якісний фундамент і зростання при цьому масштабів виробництва як кількісний. Межі внутрішнього ринку стають усе тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, яке об'єктивно виходить за ці межі. Розвивається спеціалізація промислового виробництва не за кінцевою продукцією, а за напівфабрикатами, деталями, вузлами, комплектуючими виробами тощо.

     Нарешті, разом з розвитком продуктивних сил змінюється співвідношення між  загальним поділом праці поміж  великими, родовими сферами економіки (сільське господарство, промисловість  тощо), частковим — між галузями цих сфер і одиничним — між кооперованими спеціалізованими підприємствами. Останній все більш опосередковує економічний обмін між країнами на основі широкого використання прямих зв'язків їхніх підприємств, спільних підприємств, міжнародних об'єднань й організацій, у тому числі всесвітніх у межах ООН. Інтегрування національних господарств у міжнародний поділ праці виявляється у переході від торгово-економічних форм до глибокого та комплексного розвитку взаємовідносин у науці, техніці та виробництві на основі кооперації та спеціалізації за умови поєднання великих, середніх і невеликих підприємств.

Розвиток  загальносвітового характеру продуктивних сил через міжнародний поділ  праці посилює інтернаціоналізацію  виробництва на основі спеціалізації й кооперування. При цьому процес інтернаціоналізації можна розглядати в широкому та вузькому значеннях. У вузькому — це розвиток міжнародних зв'язків у процесі функціонування продуктивних сил, а в широкому — інтернаціоналізація усього економічного життя, продуктивних сил й організаційно-економічних відносин. Взаємозалежність країн є більш високою стадією процесу інтернаціоналізації.[5, с. 415-416]

     Інтернаціоналізація виробництва знаходить вияв у  процесі встановлення таких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, за яких виробництво однієї країни все більше перетворюється на частину світового виробничого процесу. Розпочавшись з міжгалузевої міжнародної спеціалізації, інтернаціоналізація виробництва дедалі більше ґрунтується на різних формах внутрішньогалузевої спеціалізації— предметної, подетальної, технологічної тощо. За умов розвитку науки і техніки інтернаціоналізація виробництва виявляється також у формі інтернаціоналізації науки.

     Найсуттєвіша  риса інтернаціоналізації господарського життя полягає в посиленні суспільного характеру праці по лінії як її спеціалізації, так і кооперації. Вони розгортаються і в національному, і в інтернаціональному масштабі. При цьому інтернаціоналізація розвивається за рахунок як активного залучення до міжнародного поділу праці нових країн, особливо через розвиток міжсистемних економічних зв'язків та обміну, так і за рахунок поглиблення і ускладнення економічної взаємодії національних господарств та їхніх систем. Загалом інтернаціоналізація виробництва є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва.

     Процес  інтернаціоналізації охопив не лише речовий, а й особистий чинники  виробництва. Так, все більш інтернаціонального характеру набуває підготовка кваліфікованих кадрів. Багато провідних вузів перетворилося на міжнародні центри з підготовки практичних і наукових спеціалістів.

     Інтернаціоналізація господарського життя зароджується передусім у сфері виробництва. Отже, інтернаціоналізація означає  не що інше, як переростання продуктивними  силами меж національних кордонів деяких країн. Це відбувається внаслідок зростання масштабів виробництва на основі його концентрації й централізації, поглиблення суспільного поділу та кооперації праці. На певному етапі внутрішній ринок насичується засобами виробництва і предметами споживання. Обсяг ринку визначають за розміром фонду нагромадження для розширеного відтворення і фонду споживання, переважну частину якого становить заробітна плата. Згідно з законами суспільного поділу та кооперації праці, одні галузі виробництва є ринками для інших.[6, с.23]