Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки як основа формування світового господарства

     Зазначена тенденція сьогодні набула сталого  характеру. Наприклад, США експортують 1/5 своєї продукції авіаційної промисловості, електронно-обчислювальної техніки, наукових приладів і точної вимірювальної  апаратури. А такі країни, як Бельгія, Нідерланди, Данія, за рахунок експорту реалізують до 2/5 свого валового внутрішнього продукту (ВВП). Великий розмах зарубіжної діяльності демонструють транснаціональні корпорації (ТНК), яких налічується понад 40 тис. Такі з них, як «Дженерал Моторе» (США) з річним оборотом 96 млрд. дол. має 50 підприємств у 38 країнах; нафтова корпорація «Ексон» (США) з річним оборотом 87 млрд. дол. має за кордоном 4 тис. свердловин у 22 країнах; британсько-нідерландська компанія «Ройял датч Шелл» створила 275 зарубіжних філіалів.

     У процесі розширеного відтворення  на виручені на світовому ринку кошти  країни або деякі фірми закуповують  сировину, матеріали, напівфабрикати, машини, обладнання тощо для продовження  виробництва. Причому це можуть бути товари і національного виробництва, і світового ринку. Практика свідчить, що у зв'язку з поглибленням процесу спеціалізації виробництва і праці, різним рівнем забезпечення країн корисними копалинами та іншими ресурсами виникає постійна необхідність у залученні в національну економіку засобів праці та предметів споживання через зовнішню торгівлю. Цьому сприяють також диверсифікація асортименту вироблюваних товарів, розширення їхньої номенклатури. З сировинних товарів найбільша частка припадає на нафту, природний газ, вугілля, руди чорних і кольорових металів, каву, какао, цитрусові, цукор-сирець тощо. Серед засобів виробництва переважають машини, обладнання, вузли, деталі, напівфабрикати. Саме обсяги цих товарів свідчать про певну спеціалізацію країн, міжнародний поділ праці та відбивають кількісні параметри процесу інтернаціоналізації виробництва й обігу, усього господарського життя.

     Якісні  аспекти інтернаціоналізації можуть бути виражені за допомогою всієї  сукупності відносин, що складаються  між країнами у процесі поглиблення міжнародного поділу й кооперації праці. Йдеться передусім про взаємодію генетичних і структурних зв'язків, які формують певну міжнародну спільність. Щодо інтернаціоналізації виробництва роль генетичних зв'язків відіграють відносини міжнародної кооперації виробництва і праці, структурних — відтворювані взаємозв'язки, що опосередковують міжнародні форми процесу розширеного відтворення сукупного суспільного продукту.[12, с. 242]

     Процес  інтернаціоналізації виробництва  і праці пройшов три стадії або може бути поділений на три великі етапи. На першому переважає проста кооперація, яка ґрунтувалася на обміні, що не мав сталого, підкріпленого виробничою спеціалізацією країн характеру. Цей період (XVI—XVII ст.) збігається з етапом завершення формування світового ринку і в точному значенні становить передісторію інтернаціоналізації, своєрідний ембріональний стан її, коли власне визріли широкі передумови для інтернаціоналізації виробництва.

     На  другому етапі, що охоплює XVIII, XIX і  першу половину XX ст., розпочинається процес безпосередньої інтернаціоналізації виробництва. На відміну від простої розвивається складна кооперація праці, що ґрунтується на міжнародному поділі праці за умов великого машинного виробництва фабрично-заводського, а не мануфактурного типу. Відтворювальні зв'язки у цей період поступово починають охоплювати не лише обмін, а й виробничу сферу. Особливо відчутно це стало виявлятись у XX ст. Ширшого розмаху набирають і стають постійним чинником інтернаціоналізації науково-технічні зв'язки як нульова фаза процесу виробництва. Вже перший промисловий переворот XVIII ст., другий — XIX ст., а потім науково-технічна революція XX ст. ознаменували поступову інтеграцію науки і виробництва та розвиток міжнародної науково-технічної кооперації.

     Третій етап (друга половина XX ст.) характеризується якісно новим рівнем інтернаціоналізації виробництва. Головною її ознакою є тс, що міжнародна кооперація набуває комплексного характеру і починає охоплювати всі стадії та фази процесу відтворення. Відтворювальні зв'язки відповідно поширюються не лише на виробництво й обіг, а й на сфери розподілу і споживання. Інакше кажучи, поступово формується міжнародна відтворювальна система із загальносвітовими пропорціями. Вона починає підпорядковуватися загальноцивілізаційним законам і закономірностям розвитку з огляду на планетарні ресурси та необхідності досягнення світової економічної рівноваги. Пріоритет загальнолюдських інтересів і цінностей, проблеми виживання людства стають домінуючими на цьому історичному етапі. Сутність економічних змін полягає у формуванні постіндустріальної економіки, головні риси якої — дематеріалізація, інтелектуалізація, інформатизація тощо. Закладаються основи ноосферичного виробництва XXI ст., в якому переважають світові продуктивні сили.

     На  третьому етапі інтернаціоналізації  виробництва звертають на себе увагу  такі дві особливості її розвитку. По-перше, вона характеризується як достатньо  економічно зрілий процес, що інтенсивно розвивається і охоплює практично  весь світ. Інтернаціоналізація перетворюється на об'єктивне підґрунтя розвитку регіональної інтеграції. По-друге, наприкінці XX ст. відбувається процес транснаціоналізації виробництва на основі значного поширення його міжнародних форм за рахунок спеціалізації та кооперування, зарубіжної інвестиційної діяльності і особливо під впливом розширення сфери дії транснаціональних корпорацій. Транснаціоналізація стає одним з найважливіших чинників розвитку міжнародних економічних відносин.[11, с. 734-735]

     Викладене дає підстави для висновку, що розвиток міжнародного обміну зумовив зростання інтернаціонального характеру продуктивних сил. Останній, у свою чергу, вже сам дедалі більше потребує поглиблення міжнародного обміну. Наприклад, у більшості галузей машинобудування нерозвинених і середньорозвинених країн експортується 75—90 відсотків продукції. Загалом у світовій торгівлі частка продукції машинобудування становить приблизно 1/3 її загального обсягу, в тому числі в експорті України — не більш як 10 відсотків, а в експорті країн, що розвиваються, — 1/5. Оптимальне виробництво в таких сучасних галузях, як електроніка, виробництво ЕОМ, авіа-, авто-, та верстатобудування, розраховане на інтернаціональне споживання їхньої продукції.

     Економічні  відносини й особливості дії  економічних законів у світовому господарстві. Об'єктивний процес інтернаціоналізації господарського життя визначає необхідність економічних відносин між різними країнами. В умовах сучасного науково-технічного прогресу розвиток кожної країни невіддільний від її участі в розширеному обміні матеріальними, науковими, духовними цінностями. Між державами розвиваються економічні зв'язки на рівні окремих країн та їхніх економічних об'єднань. Ці зв'язки набувають різноманітних форм: від торгового обміну до спеціалізації й кооперування виробництва на засадах прямих зв'язків підприємств і об'єднань, утворення спільних підприємств, організації підприємств на компенсаційній основі тощо. Важливою умовою розвитку економічного співробітництва є успіхи в оздоровленні політичного клімату планети, на що спрямовані численні мирні ініціативи України. Зміцнюються взаєморозуміння та довіра між державами.

     Характер  розвитку взаємозалежностей і суперечностей, кон'юнктури взаємозв'язків, що утворюються  у світовому господарстві, впливають  на всі його складові. Так, зміни технічних характеристик і поліпшення якості продукції (світових стандартів), коливання світових цін на сировину і готові вироби («умов торгівлі»), нестійкість у валютно-фінансовій сфері, загострення енергетично-сировинної та продовольчої проблем, як і проблем навколишнього середовища, демілітаризація й недопущення війни тощо — все це впливає на кожне національне господарство, економіку будь-якого угруповання країн у світі.

     Отже, об'єктивна основа сучасної системи  міжнародних економічних відносин — глибинні процеси і зміни, що відбуваються у світовому господарстві, матеріальних умовах існування людства. При цьому звернімо увагу на те, що як сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного ладу, політичної орієнтації країн та інших чинників, які взаємодіють на міжнародній арені, міжнародні економічні відносини мають кількісне і якісне вираження, характеристики.

     Кількісна характеристика світогосподарських зв'язків  виражає техніко-економічний бік міжнародного співробітництва, його натурально-речовий зміст (фізичний і вартісний обсяги зовнішньої торгівлі, міжнародний кредит, валютні зв'язки тощо).

     Якісна  характеристика світогосподарських зв'язків  відбиває соціально-економічний бік  міжнародних економічних відносин, їхню сутність, соціально-економічну природу як суспільної форми цих зв'язків. Саме якісна характеристика цих відносин і характеризує економічні відносини в політекономічному плані, тобто міжнародні виробничі відносини як економічні відносини всіх чотирьох фаз (виробництво, розподіл, обмін і споживання) єдиного процесу відтворення.[17, с. 35]

     Характер  усієї сукупності міжнародних економічних  відносин, яка охоплює всі фази суспільного виробництва (тобто  і безпосереднього виробництва), визначається характером внутрішніх виробничих відносин того чи іншого суспільства. Тому ці відносини є похідними, перенесеними на міжнародну, міждержавну арену економічними відносинами певного суспільства. Отже, теоретичний аналіз світового економічного співробітництва продовжує висвітлення виробничих відносин того чи іншого суспільства, винесених поза державні кордони.

     Слід  ураховувати особливості дії  економічних законів у світовому  господарстві, щоб свідомо використовувати  їх у практичній діяльності за умов широкого розвитку економічних зв'язків.

     Найважливіші  особливості дії економічних  законів у всесвітньому господарстві можна згрупувати так.

     Загальні  економічні закони діють відповідно до своєї специфіки як на рівні  окремих країн, так і в масштабах  світового господарства.

     Специфічні  економічні закони, притаманні певному  угрупованню, не діють на рівні світового  господарства, але впливають на дію  загальних економічних законів  в економічних взаємовідносинах ринково розвинених країн, країн, що розвиваються, та країн, що переходять до ринку. Внаслідок інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя набуло значного розвитку й ускладнилось світове господарство, зміцніли його спільність і цілісність. Зростаюча цілісність світового господарства зумовила необхідність трансформації міжнародних економічних відносин і створення системи міжнародної економічної безпеки.

     Проблеми  трансформації міжнародних економічних  відносин. Об'єктивна необхідність перебудови міжнародних економічних  відносин зумовлена тим, що зростаюча цілісність світового господарства конче потребує принципово нового механізму його функціонування, нової структури міжнародного поділу праці.

     Сутність  проблеми перебудови міжнародних економічних  відносин полягає в тому, що сучасний стан їх між розвиненими країнами, країнами, що переходять до ринку, та країнами, що розвиваються, у світовому господарстві не відповідає обстановці в світі, що докорінно змінилася. Найяскравішим виявом початку трансформації світового господарства стало утвердження принципів нового міжнародного порядку.

     Така  трансформація міжнародних економічних  зв'язків має відбуватися на демократичних (при ліквідації дискримінації в  усіх її виявах) та справедливих (при  рівноправних економічних відносинах) засадах. Саме створення системи  міжнародної економічної безпеки є цільовою функцією перебудови світової економіки. Всесвітня система міжнародної економічної безпеки здатна поряд з роззброєнням перетворитися на надійну підвалину міжнародної безпеки взагалі.[14, с. 19-22]

   Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

   Рис 1.1 Спеціалізація господарства країни

   На  основі внутрішньогалузевого поділу праці розвиваються тісні зв’язки між підприємствами різних країн. Про зростаючіу динаміку цих процесів свідчать такі дані: у США на 1970 р. зросла від 16,6% до 37,4%, в Японії з 25% до 53,7%, у нідерландах – з 29% до 52,3%, у Швеції – з 30%-53,7%.[13, с.41] 

2. Соціально – економічний  вплив міжнародного поділу праці на розвиток ринкової економіки

   Розвиток  МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.

   Реалізація  переваг МПП забезпечує країні в  процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва - землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.