Мікроекономіка як складова сучасної фундаментальної науки про господарства

     Зміст

          Вступ……………………………………………...……………………................3

1. Мікроекономіка  як складова сучасної фундаментальної  науки про   господарства…...………………………………………………………………....5

     1.1. Етапи розвитку мікроекономіки……………………………….…….5

     1.2. Предмет мікроекономіки……………………………………………..8

     1.3. Суб’єкти та об’єкти мікроекономіки…………………………….…..9

     2. Методологія мікроекономіки…………………………………………..…......15

     2.1. Загальнонаукові методи мікроекономіки...………………….……. .15

     2.2. Специфічні методи мікроекономіки…………………………………17

     3. Економічна теорія та економічна політика………………………….……..21

     3.1. Позитивний та нормативний види  аналізу………………………...21

     3.2. Використання економічної теорії  при формуванні економічної політики ………………………………………………………………………...22

     Висновки………………………………………………………………………..26

     Список  використаних джерел…..……………………………………………...28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

    Кожна людина у своєму житті стикається з дилемою: бажання та потреби  безмежні, а от ресурсів для їх задоволення  мало, іншими словами, вони обмежені. Отож, залишається лише один вихід-економити на одному, щоб отримати інше.

    Отже, предметом вивчення мікроекономіки  є діяльність людей, пов'язана з  досягненням ефективного використання обмежених ресурсів для найкращого задоволення потреб у життєвих благах. Економічні явища можна досліджувати на різних рівнях. Якщо в якості об'єкта дослідження взяти національну економіку, то такий підхід називають макроекономічним.

    Засновниками  мікроекономіки вважаються вчені Жан  Батіст Сей і Томас Мальтус. Теорія трьох факторів виробництва Сея  та закон спадної доходності Мальтуса досі використовуються в мікроекономіці. У кінці XIX ст. з'явилась ціла плеяда економістів неокласичного напряму: А. Маршал, К. Менгер, Ф. Візер, Дж.Б. Кларк,Е. Бем-Беверк та інші. Неокласики істотно модифікували теорію цін.

    Зокрема, ними були введені такі поняття, як попит, пропозиція, ціна рівноваги та інші. Покупець займає у неокласиків важливе місце в ціноутворенні, у класичній же школі акцентувалась увага на головній ролі виробника у процесі ціноутворення. До мікроекономіки у цей період активно ввійшли математичні методи, графіки, психологія. У процесі вибору, що нав'язаний суспільству обмеженістю ресурсів, люди постають перед необхідністю розв'язання трьох основних проблем, вирішити які допомагає наука мікроекономіка.    

    Мікроекономіка   розкриває   основні  закономірності  функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючими суб'єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

    Основна проблема мікроекономіки  та господарської  практики — розв'язання протиріччя між бажанням індивідів задовольнити свої безмежні потреби та обмеженістю ресурсів, які знаходяться в їх розпорядженні. Макроекономічна теорія має на меті вивчення загального стану та структури економіки , закономірностей  національної  економіки, її руху та народногосподарських пропорцій з відповідним виробленням рекомендацій для державних органів влади, які формують державну економічну політику. Макроекономіка, як теоретична наука має на меті визначити стан національної економіки, обґрунтувати основні напрямки економічної політики держави, вміти визначити причини криз в економіці та шляхи їх подолання, вміти організовувати грошовий обіг, забезпечити стабільність грошової одиниці, правильно обґрунтувати фінансову, податкову, бюджетну політику держави і в підсумку вибрати модель економічного розвитку, яка на сьогодні є найважливішою з проблем макроекономічного розвитку країни.

    Тема  моєї роботи завжди буде актуальною, адже світ не стоїть на місці, а прогресує. З кожним днем з’являються все нові та нові винаходи, ідеї тощо. І для того, щоб виготовити всі усі блага, треба зрозуміти, як використати їх економно, з господарсько-ефективної точки зору.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

    

    1. Мікроекономіка як  складова сучасної фундаментальної науки про господарства

    1.1. Етапи розвитку  мікроекономіки

    Мікроекономіка як наука у процесі еволюційного розвитку пройшла два етапи і нині перебуває на третьому етапі.

    I етап (70—80-ті рр. XIX ст.) — це етап формування основних принципів мікроекономічних досліджень.

    Найвідомішими представниками цього періоду є Г. Госсен (Німеччина), К. Менгер, Ф. Візер та Е. Бем-Баверк (Австрія), Дж.Б. Кларк (США).

    Головними здобутками І етапу є:

• відкриття та формування двох законів Госсена: закону насичення потреб (спадної граничної корисності) та закону вирівнювання граничних корисностей;
• вчення про блага; суб'єктивна теорія цінності, згідно з якою цінність речей вимірюється їх граничною корисністю; вчення про взаємовигідність, а не еквівалентність обміну (К. Менгер);
• тлумачення політичної економії як розділу прикладної психології, яка пояснює економічні явища за допомогою аналізу мотивів економічної діяльності;
• теорія альтернативних витрат, згідно з якою:
• обмеженість ресурсів визначає конкурентність та альтернативність способів їх використання;
• витрати виробництва залежать від альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати, виробляючи певне благо;
• витрати виробництва — плата за відволікання ресурсів від інших можливих способів використання;
• цінність певного блага — це недоотримана корисність інших благ, які могли б бути вироблені за допомогою цих ресурсів, витрачених на виробництво цього блага.
• перехід від кардиналістського (кількісного) до ординалістського (порядкового) виміру корисності (Ф. Візер);
• розгорнутий виклад теорії цінності, яка ґрунтується на ідеї граничної корисності, виокремлення суб'єктивної (індивідуальної) та об'єктивної (ринкової) цінності (Е. Вем-Ваверк);
• модифікація теорії граничної корисності в теорію граничної продуктивності (Дж.В. Кларк).

    II етап (90-ті рр. XIX ст. — поч. 30-х рр. XX ст.) знаменується виділенням мікроекономіки в окремий предмет.

    Головними персоналіями цього періоду є А. Маршалл та представники математичного напряму В.С. Джевонс, Л. Вальрас, В. Парето.

    Внесок А. Маршалла (Англія) в теорію мікроекономіки полягає:

• у визначенні предмета економічної науки як спонуки, що стійко впливає на поведінку економічних суб'єктів;
• розширенні трактування виробництва благ, яке включає як виробництво речей, так і виробництво послуг;
• визнанні того, що здібності людини не менш важливі, ніж засоби виробництва у формі капіталу;
• визнанні рушійними силами економічного розвитку економічної свободи та конкуренції;
• розмежуванні індивідуального та ринкового попиту;
• дослідженні цінової еластичності попиту і пропозиції;
• здійсненні аналізу "споживчого надлишку";
• відкритті та формуванні законів: спадної, зростаючої та постійної продуктивності;
• виділенні довго- та короткострокових періодів;
• розвитку теорії ринкової рівноваги;
• розвитку теорії розподілу доходів.

В.С. Джевонс (Англія) вжиткував термін "економікc" замість звичного "політична економія";

• запропонував суб'єктивну теорію пропозиції праці;
• ввів до економічного аналізу фактор часу.

    Л. Вальрас (Швейцарія):

• виділив із загальної системи економічних наук:
• чисту економічну теорію (позитивну);
• прикладну економічну теорію (нормативну);
• соціальну економічну теорію (теорію політики);
• розробив мікроекономічну модель загальної економічної рівноваги.

    Внесок А. Пігу (Англія) в мікроекономічну теорію полягає в розробці економічної теорії добробуту:

• обґрунтуванні поняття "економічний добробут" та найважливіших його факторів;
• дослідженні проблеми узгодження інтересів індивідів, фірм та суспільства в аспекті відносин розподілу;
• започаткуванні сучасної теорії зовнішніх ефектів (екстерналій);
• обґрунтуванні необхідності доповнення економічної політики "Laissez faire" державним регулюванням з виокремленням прямих та непрямих засобів впливу держави на економіку;
• доведенні, що більш рівномірний розподіл доходу максимізує суспільний добробут.

    III етап (з 1930-х років, продовжується й нині). Здобутками в мікроекономічній теорії цього періоду є:

• відкриття ефекту доходу та ефекту заміщення (Є. Слуцький);
• теорія монополістичної та недосконалої конкуренції (Е. Чемберлін та Дж .Робінсон);
• теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенштерн, Дж. фон Нейман);
• теорії невизначеності, інформації і т. ін. (Дж. Стігліц);
• теорія суспільних благ (П. Самуельсон, Д.Х. Б’юкенен);
• економічний аналіз держави (Д.Х. Б’юкенен);
• іституціональна теорія фірми (Р.Х. Коуз).

    Нагальним завданням методології сучасної мікроекономіки є поєднання гедоністичних та альтруїстичних начал у теоретичному осмисленні поведінкових функцій економічних суб'єктів. 

    1.2. Предмет мікроекономіки 

    Мікроекономіка - складова економічної теорії, яка вивчає взаємодію окремих економічних суб’єктів і досліджує механізм функціонування окремих ринків. Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника і споживача, і показує механізм прийняття рішень господарюючими суб’єктами, які намагаються досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів

    Мікроекономіка (префікс “мікро”- у перекладі  з грецької мови означає “малий”, проте більшість з економічних одиниць “малі” лише порівняно з економікою в цілому. Наприклад, щорічний обсяг збуту “Дженерал Моторз”, “Ай-Бі-Ем” перевищує національний валовий продукт багатьох країн світу) – вивчає поведінку окремих економічних одиниць. Ці одиниці включають споживачів, інвесторів, працівників, землевласників, окремі компанії – по суті, будь-яку особу чи організацію, що відіграє певну роль у функціонуванні нашої економіки. 

    Мікроекономіка  пояснює те, як і чому вищевказані одиниці, приймають економічні рішення. Наприклад, як споживачі приймають рішення про покупку і як зміни в цінах і доходах впливають на їх вибір, як фірми приймають рішення, скільки працівників найняти, як робітники вирішують, де працювати і який обсяг роботи виконувати. Ще один важливий об’єкт вивчення мікроекономіки – це відстеження, як внаслідок взаємодії первинних економічних одиниць формуються більші підрозділи – ринки і галузі промисловості. Мікроекономіка допомагає нам зрозуміти, наприклад, чому американська автомобільна промисловість розвивалася саме таким шляхом, як виробники й споживачі взаємодіють на ринку автомобілів, як визначається ціна на автомобіль, які кошти вкладають автомобільні компанії у нові заводи і скільки легкових автомобілів випускається щороку. Вивчаючи поведінку і взаємодію окремих фірм і споживачів, мікроекономіка з’ясовує те, як функціонують і розвиваються галузі промисловості й ринки, чому вони відрізняються, і як впливають на них політика уряду й загальні економічні умови.⁶

    Основна проблема економічної теорії та господарської  практики – розв’язання протиріччя між бажанням індивідів задовольнити свої безмежні потреби та обмеженістю ресурсів, які знаходяться в їх розпорядженні.

    Потреби споживачів задовольняються за допомогою благ. Блага, що споживаються шляхом простого привласнення, називаються вільними. Блага, які споживаються шляхом купівлі-продажу, називаються економічними. Блага, які не можуть бути запропоновані споживачам на ринку (національна оборона, святкові феєрверки і ін.), оскільки споживачі не в змозі повністю оплатити їхнє споживання як індивідуальне, називаються суспільними і надаються звичайно через державні інститути.