Контрольна робота по "Міжнародна економіка"

     За  визначенням Світової організації  торгівлі всі нетарифні методи світової торгівлі відносяться до дискримінаційних. До них можна зарахувати як відверто агресивні як ембарго (акт репресалій стосовно руху золота, грошових коштів, товарів та послуг, інформації з та в іншу країну, а також стосовно майна та прав на нього іншої країни), бойкот (форма боротьби, що полягає у тимчасовому припиненні зносин з певною державою однією чи групою інших держав), так і відносно “м’які” підвищені митні ставки (що можуть часто встановлюватись на забороняючому рівні), нетарифні методи (ліцензування - генеральне (автоматичне) та разове (індивідуальне, неавтоматичне), квотування, контингентування, мінімальні імпортні ціни, імпортні податки, імпортні депозити, валютні обмеження, компенсаційні податі, антидемпінгові податі, адміністративні формальності, технічні бар’єри).[5]

     Зворотною стороною є стимулювання експорту у формах: державне кредитування експорту, змішане кредитування, пряме субсидування, державне страхування експортних кредитів, надання податкових пільг, фонди розвитку експорту, прискорена амортизація, інформаційно-організаційне сприяння експортерам (система ЕШЕЛОН, дії дипломатичного корпусу, політичний тиск, тощо).

     До  преференційних режимів відносяться:

1) торгівля без дискримінації передбачає що країни не повинні надавати будь-кому кращого торгового режиму в порівнянні з тим, який вони надають всім іншим країнам, а також не повинні надавати кращого режиму своїм національним товарам в порівнянні з іноземними. (визначення СОТ);

2) режим найбільшого сприяння (Most Favoured Nation MFN) закріплений у статті 1 ГАТТ. Це правило зобов’язує поширювати на треті країни всі пільги та привілеї, що надаються одному з торгових партнерів. Ця фундаментальна для багатосторонньої торгової системи вимога СОТ спрямована проти дискримінації товарів та послуг в міжнародній торгівлі на основі країни її походження або країни призначення. Винятки з MFN можливі за згодою СОТ якщо країна є членом інтеграційного об’єднання, якщо країна партнер проводить несправедливу торгову практику, яка завдає шкоди національним виробникам.

     Виключення  з режиму найбільшого сприяння робиться лише для країн, що розвиваються в  торгівлі з розвиненими. Це проявляється в покращенні умов торгівлі для цих  країн.

3) режим торгівлі в рамках інтеграційних угруповань є ще більш сприятливим, ніж усі зазначені вище.

     Тому  в світі зараз відбувається діалектичний процес глобалізації та регіоналізації. Перший відбувається через діяльність СОТ та поширення преференційних режимів MFN,

     Правове регулювання міжнародних економічних відносин на національному, міжнародному і наднаціональному рівні.

     1. Національний рівень.

На національному  рівні МЕД регулюється нормами  національного законодавства.  Ці норми  застосовуються тільки до економічних  суб‘єктів, що є суб’єктами МЕД даної країни за її законодавством . Таким чином, діяльність іноземних суб‘єктів МЕД і інших  держав не підлягає регулюванню на національному рівні, доки ця діяльність не відбувається на території даної країни.

     2. Міжнародний рівень.

На міжнародному рівні МЕД регулюється  нормами  міжнародного економічного права, що втілені в його джерелах – міжнародних економічних договорах, рішеннях міжнародних економічних організацій, міжнародно - правових звичаях тощо. Суб’єктами МЕП є лише держави і міжнародні організації, тобто на цьому рівні регулювання МЕД відбувається шляхом визначення прав і обов’язків держав в сфері МЕД.

     3. Наднаціональний  рівень.

На наднаціональному рівні держави , що входять до певних блоків або угрупувань, частково позбавляються самостійності в прийнятті рішень в деяких галузях шляхом делегування повноважень наднаціональним органам управління, рішення яких в межах їх компетенції є обов‘язковими до виконання всіма державами-членами даного угрупування, тобто на цьому рівні регулювання МЕД відбувається в рамках інтеграційних угрупувань і носить характер встановлення норм здійснення МЕД для групи держав.

     Система регулювання МЕД в України, повноваження її органів викладені в Законі України “Про зовнішньоекономічну  діяльність”.

     Найвищим  органом, що здійснює регулювання МЕД, є Верховна Рада України. До її компетенції належить прийняття, зміна і скасування законів, що стосуються МЕД; затвердження головних напрямків МЕД України; внесення змін в систему регулювання МЕД; укладання міжнародних договорів України; встановлення спеціальних режимів МЕД на території України тощо.

     Кабінет міністрів України має такі функції:

1. розробка заходів зовнішньоекономічної політики ;
2. координація діяльності міністерств і інших державних органів в сфері регулювання МЕД;
3. проводить переговори і укладає міжурядові договори з питань МЕД згідно законодавства України;
4. забезпечення складання платіжного балансу країни та інш.

     НБУ виконує такі функції:

1. операції з золотовалютним резервом України, розрахунки за державними позиками;
2. представляє інтереси України у відносинах з ЦБ інших держав і міжнародними фінансовими установами;
3. регулює курс гривні і т.д

   Міністерство  зовнішньоекономічних відносин забезпечує проведення єдиної політики в сфері  МЕД і її координацію.

   Інші  державні органи здійснюють регулювання  МЕД в межах своїх повноважень.[8]

3. Проблеми зовнішньої  заборгованості України,  шляхи і механізми  їх вирішення.

    Міжнародний кредит - це економічні відносини, що виникають  між державами, іноземними банками  та фірмами з приводу надання  грошових або товарних ресурсів на умовах повернення, платності, терміновості, цільового використання та забезпеченості. Україна виступає чистим позичальником у сфері міжнародного кредитування. З ряду об’єктивних причин в останні роки дуже звузилися можливості масштабного використання  каналів зовнішнього кредитування економіки України. На сьогоднішній день можна дати якісну характеристику джерелам зовнішного кредиту за наступними параметрами:

1) доступ;

2) обсяги;

3) надійність;

4) фінансові  умови;

5) інші  умови. 

    Фінансові ресурси МВФ спрямовані виключно на  стабілізацію функціонування грошово-кредитної системи та поповнення валютних резервів. Сьогодні в Україні реалізується  кредитна лінія ЄБРР обсягом $121,2 млн для розвитку малого та середньо бізнесу у приватному секторі, схема надходження коштів така: ЄБРР - НБУ - комерційні банки - підприємства-позичальники. Світовий банк спільно з Укрексімбанком започаткував Проект розвитку експорту для України, в якому можуть бути задіяні приватні підприємства та ті, в котрих частка держвласності не перевищує 50%. Проект фінансується за рахунок кредитної лінії Світового Банку і спрямований на розвиток експортного потенціалу України шляхом кредитування (загальні обсяги $50 млн) конкурентоспроможних вва товарів та послуг і надання технічної допомоги у сумі $5 млн для створення інформаційноїної інфраструктури і розвитку маркетингової діяльності на зовнішніх ринках.  Співробітництво з міжнародною фінансовою організацією й окремими країнами-донорами, з одного боку, дозволяє реалізовувати програми фінансової стабілізації, реструктурувати окремі сектори економіки, а з іншого - за відсутності протягом тривалого часу мікроперетворень - призводить до поглиблення макродиспропорцій, зокрема до розвитку зовнішньої заборгованості. Справа не тільки в обсягах зовнішнього боргу (≈ 12 млрд $). Сьогодні не меншу загрозу таять у собі й такі обставини: по-перше, обмежені можливості та низький потенціал обслуговування зовнішнього боргу призводить до необхідності його постійної реструктуризації; по-друге, загальна тенденція нарощування обсягів обслуговування зовнішнього боргу супроводжується виникненням піків, коли у короткий час необхідно мобілізувати на дані ціні велику кількість ресурсів; по-третє, формується нераціональна структура зовнішнього боргу з перевалюванням короткострокових приватних кредитів. Це негативно впливає на суверенний кредитний рейтинг, національну конкурентоспроможність, обмежує масштаби іноземного інвестування, ускладнює розвиток зовнішньої торгівлі.

    Головною  причиною періодичної повторюваності міжнародної кризи заборгованості є наявність сильної мотивації до відмови від платежів по боргу суверенними боржниками. Якщо уряди-боржники приходять до висновку, що виконання всіх платіжних зобов'язань не забезпечує більше чистого припливу коштів у майбутньому, з'являється стимул відмовитись від частини або від усіх платежів по боргу, аби тільки уникнути відпливу ресурсів із країн. Причина припинення платежів суверенними боржниками допомагає пояснити і деякі риси поведінки міжнародних кредиторів. Одна з них — наполегливість у встановленні більш високої відсоткової ставки в кредитах зарубіжним урядам у порівнянні з кредитами приватним та державним позичальникам у своїй власній країні. Вимоги більш високої відсоткової ставки є способом отримання своєрідної премії на випадок відмови від виплат по боргах: поки нема кризи, кредитори отримують цю премію, але у випадку кризи вони мають великі збитки.

    Найбільш  вірним способом вирішення проблеми права власності на кредити, що надаються суверенним боржникам, є введення застави або забезпечення, тобто активів того чи іншого виду, котрі можуть перейти у власність кредитора у випадку призупинення виплат по боргу позичальника. В угодах по позиках всередині країни юридичне оформлені застава чи забезпечення відіграють важливу роль у підтриманні виплат по боргу і одноразово у зміцненні кредитоспроможності боржника, дозволяючи йому отримувати позики за більш низькою відсотковою ставкою і за більш зручною тимчасовою схемою. В минулому країнами, що своєчасно сплачували борги, звичайно виявлялись ті, чиї кредитори мали можливість накласти арешт на активи боржників у випадку недотримання строків виплат.

      На кінець 1998 р., за даними Міністерства фінансів України, загальний обсяг зовнішнього боргу України становив 8,8 млрд. дол. Багато це чи мало — можна судити, знаючи лише показник відношення зовнішньої заборгованості до ВВП. Якщо взяти за розрахункову цифру показник ВВП у 1995 р. в 5,2 кадр. крб. (попередня оцінка Євроцентра) і курс долара до карбованця на рівні 179400 крб/дол, (на кінець року), то одержимо рівень зовнішньої заборгованості України в 30,4% ВВП. Тобто, за класифікацією Світового банка, Україну можна віднести до групи країн з низькою заборгованістю. Наша країна у 1997 р. підійшла до небезпечної зони (тобто, рівень зовнішньої заборгованості по відношенню до ВВП наблизився до 80%). За оцінками Світового банку, до 2000 р. заборгованість досягне 15 млрд. дол., а за оцінками Мінфіна — 20-22 млрд. дол. (в основному з причини неврегульованості питання про комерційні кредити державним підприємствам, отриманим під урядові гарантії).

    Головними кредиторами України є Росія (близько 3,432 млрд. дол.), МВФ (2,288 млрд. дол.) та Туркменистан (близько 792 млн.дол.). За останні 4 роки в структурі зовнішньої заборгованості стались значні зміни. Так, якщо у 1992 р. заборгованість України країнам колишнього СРСР становила 88% всього зовнішнього боргу, то у 1993 р. вона скоротилась до 78%, у 1994 р. — до 71,8%, в 1995 р.- вона становила близько 50%.

    Це  свідчить про позитивну тенденцію  скорочення темпів приросту боргів за поставки енергоносіїв з Росії і Туркменистану та збільшення питомої ваги західних кредитів.

    Вирішення проблеми боргу залежить від того, наскільки розміри і структура  боргу впливають на економічне зростання  України. Протягом 1993 р. по відношенню до попереднього року приріст зовнішнього боргу становив 19,9% (спад ВВП— 27%), у 1994 р. — 70% (спад ВВП — 40%), у 1995 р. — 22,8% (спад ВВП — близько 12%).[1]

    За  оцінками експертів Державної кредитно-інвестиційної  компанії, рівень зовнішньої заборгованості України по відношенню до ВВП у 1997-1998 р.р. послідовно поліпшився і у 1999-2000 р. р. наша держава змогла знову досягти комфортної зони, тобто рівня зовнішньої заборгованості нижче 60% ВВП.[4]

    Аналізуючи  результати багатосторонніх програм подолання кризи міжнародної заборгованості країн, що розвиваються. Всесвітній банк дійшов до певних висновків:

    1. Основну роль в економічному розвитку країни відіграє не зовнішнє фінансування (кредити та допомога), а внутрішні ресурси і виважена економічна політика.

    2. Широка опора на зовнішні капітали призводить в довгостроковому плані до посилення вразливості соціально-економічного розвитку країни від несприятливих зовнішніх подій. Зовнішнє фінансування може відігравати корисну роль лише тоді, коли воно доповнює і підкріплює здорову внутрішню економічну політику.

    Реструктуризація  боргу вимагає від країни-боржника проведення економічної політики, схваленої МВФ. Однак практика виконання рекомендацій МВФ, без урахування специфіки країни, в багатьох випадках призводить до погіршення стану її економіки, викликає соціальні конфлікти, що змушує відмовлятися від деяких вимог МВФ і тим самим утруднює подолання кризи заборгованості.[2] 

Список  використаної літератури:

1. Економіка  зарубіжних країн: Підручник. – 2 – ге вид. / А.С.Філіпенко, В.А.Вергун, І.В. Бураківський та ін. – К.: Либідь,1998 – 416 с.