Контрольна робота по "Міжнародна економіка"

     Важливою  особливістю сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу.

     У процесі глобальної інтернаціоналізації  світового господарства, розвитку нової “архітектури” геоекономічного простору сформувалася специфічна форма взаємин – міжнародні економічні відносини. Найбільш характерною рисою ХХ – початку ХХІ століття є зростаюча інтернаціоналізація соціально-економічних процесів.

     Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів робочої с між країнами.

     З середини 70-х років ХІХ ст. поряд  з товарним експортом важливого  значення набуває вивіз капіталу. Переливи капіталу із країни в країну стали одним із головних факторів світового економічного розвитку. В останній чверті ХІХ ст. обороти міжнародної торгівлі збільшсь у 2,1 рази, а іноземні капіталовкладення – у 2,3 рази. В 1900 – 1913 рр. світове виробництво зросло більше ніж на 40%, фізичні обороти світової торгівлі – на 62%, а обсяги іноземних капіталовкладень подвоїлися.[7]

     Виділяють три основні етапи розвитку інтернаціоналізації  господарського життя.

     Перший  етап (кінець ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) –  інтернаціоналізація виробництва ґрунтується переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації.  Головним каналом взаємного “обміну речовин” були найпростіші форми міжнародних економічних зв’язків і передусім зовнішня торгівля.  Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства.

     Другий  етап (кінець ХІХ – середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва  переходить в іншу стадію, яка пов’язана  з розвитком складної кооперації. Характерною ознакою складної кооперації є її базування на міжнародному поділі праці. МПП стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства.

     Третій  етап (розпочався із середини ХХ ст.) характеризується комплексністю інтернаціоналізації виробництва (охоплює усі підсистеми господарства, поширюючись практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер). Саме завдяки інтернаціоналізації виконуються головні умові збалансованого економічного розвитку: реалізація у матеріально-речовій та вартісній формах валового національного продукту (ВНП), піднесення якості людського розвитку тощо.[9]

     Головною  формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля (точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировині товари). У подальшому основною формою стає інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якої  виступають міжнародні фірми (компанії, корпорації, альянси).

     Транснаціоналізація є ключовою тенденцію сучасної інтернаціоналізації, яка виявляє себе у зростанні  кількості міжнародних фірм і  у розширенні масштабів їх діяльності, а якісно – у формуванні внутрішньо-корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої с. Тому транснаціоналізація може розглядатися як друга домінанта світового економічного розвитку.

     На  сьогоднішньому етапі набуває подальшого зростання рівень інтернаціоналізації, який вимірюють співвідношенням обсягу експорту товарів до матеріального виробництва. Цей процес привів до того, що в рамках всієї світової капіталістичної системи сформувались окремі світові ринки як сировини і палива, так і з промислових виробів (наприклад, машин, сталі, текстильних товарів і т. д.). Центр ваги процесу інтернаціоналізації при цьому усе більше переміщується зі сфери традиційної зовнішньої торгівлі в сферу інших економічних відносин між міжнародними фірмами. Це приводить до того, що процес інтернаціоналізації зі сфери обігу переміщується у виробничу сферу.

     У результаті інтернаціоналізації світової економіки посилюється боротьба за привласнення і використання досягнень  науково-технічного прогресу, що посилює тенденцію до вирівнювання умов розвитку продуктивних сил у промислово розвинених країнах.

     Глобалізація  – це новий, вищий ступінь інтернаціоналізації, на який вона почала підніматися з  кінця ХІХ століття. Це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів.

     Передумовами  процесу глобалізації у теперішній час виступають:

1) міжнародна спеціалізація виробництва і торгівля товарами та послугами;

2) об’єднання сукупностей технологічно сполучених виробництв за допомогою однотипних технологічних ланцюгів;

3) конкурентна боротьба за ринки збуту в умовах надвиробництва в розвинених країнах;

4) виснаження природних ресурсів планети і загострення боротьби за  їх використання;

5) збільшення ризику загальноекологічної катастрофи;

6) інтернаціоналізація капіталу;

7) інформаційна революція, що забезпечує технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж.

     Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на все сучасне світове господарство. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого – глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низьким і середнім доходами. Посилюється нерівномірність розвитку країн, що обумовлено поділом світу на багатий “центр” і бідні “периферійні” країни; домінування наднаціональних утворень, що характеризується встановленням ТНК контролю над стратегічно важливими сферами, фінансами, постачаннями сировини та комплектуючих, збутом; загострення конфлікту між економікою й екологією, зумовлене появою проблем пов’язаних зі збільшенням обсягу відходів виробництва і витрат на їхню ліквідацію тощо.

     Важливим  елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої ієрархічної системи.

     Світовий  рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн  і регіонів. Глобалізація на рівні  окремої країни характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП), обсяг зарубіжних інвестиційних проектів, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації характеризується співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, а також коефіцієнтами спеціалізації галузі, розрахованими на основі співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі.[8]

     Глобалізація  на рівні компанії залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення експорту товарів та послуг і використання місцевих переваг, пов’язаних з ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевшої робочої с. Загальною передумовою глобалізації компанії є рівень використання комп’ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різними країнами. Такими є головні особливості глобалізації на сучасному етапі. Внаслідок цього поступово формуються нові підходи до світового розвитку як процесу. Складаються спільні цінності (економічна стабільність, права людини, економічна безпека тощо) та інтереси, на основі яких формуються глобальні цілі діяльності світового господарства. Все це відкриває перед народами широкі перспективи для співробітництва і залучення до користування досягненнями світової цивілізації. Разом з тим, глобальна трансформація світової економіки ставить перед країнами і складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-економічної модернізації.

     У складі колишнього Радянського Союзу  економіка України розвивалась, майже не беручи участі в міжнародному поділі праці, міждержавні господарські зв’язки були відсутні майже повністю. У цього явища були такі причини:

а) ідеологічні  особливості радянської економіки;

б) обмеженість  виходу на світовий ринок, особливості  формування цін, обмеженість розвитку прогресивних форм, зовнішньоекономічної діяльності, тобто закрита ринкова  економіка;

в) багаті природні ресурси союзних республік  і загальносоюзний поділ праці;

г) політична  ізоляція Радянського Союзу;

д) командно-адміністративна  система управління та відповідна їй система економічних відносин: державна власність, яка ототожнювалася з  суспільною; державний план без врахування ефективності використання ресурсів;   монополізація багатьох галузей виробництва;

е)система зовнішньоекономічних зв’язків, яка відокремлювала внутрішню економіку від світового господарства.

     Сьогодні  склалися об’єктивні передумови активної участі України в МПП, чому сприяє:

а) значна зміна системи економічних відносин;

б) прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньоекономічні зв’язки та зовнішньоекономічну діяльність;

в) прискорення світового науково-технічного прогресу;

г) необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства: демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядерної війни тощо;

д) структурна перебудова галузей народного господарства;

є) визнання України та входження її в міжнародні організації.

     Незважаючи  на це, для активної інтеграції доцільні цінності (економічна стабільність, права людини, економічна безпека тощо) та інтереси, на основі яких формуються глобальні цілі діяльності світового господарства. Все це відкриває перед народами широкі перспективи для співробітництва і залучення до користування досягненнями світової цивілізації. Разом з тим, глобальна трансформація світової економіки ставить перед країнами і складні проблеми адаптації до динамічного процесу соціально-економічної модернізації.

     Особливо  гостро ці проблеми постають сьогодні перед країнами, що розвиваються, та країнами з перехідною економікою, які відчувають надзвичайні труднощі на шляху соціально-економічного прогресу.  Трансформація різних боків життя суспільства є найважливішою рисою світового розвитку.[6]

 

     2. Система, принципи  й особливості  механізму міжнародних  економічних відносин 

Основними  формами міжнародних економічних  відносин є:

1) міжнародна  торгівля – обмін товарами  і послугами між державно оформленими національними господарствами;

2) міжнародний рух капіталу – переміщення капіталу країни у різних формах:

- кредити;

- прямі  та портфельні інвестиції;

- офіційна  допомога

з метою  пошуку найбільш вагомої сфери вкладання;

3) міжнародна  міграція робочої сили – переміщення  працездатного населення переважно за економічними причинами.

Форми МЕВ реалізуються в умовах розвитку світової валютної системи, яка забезпечує вільний обіг валют та міжнародні розрахунки.

Характеристика  суб’єктів міжнародних економічних  відносин.

Суб’єкти  міжнародних економічних відносин  - це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.

Суб'єктами міжнародних економічних відносин виступають:

1) фіз.  особи (дієздатність, правоздатність)

2) юридичні особи – найпоширеніші організаційно-правові форми:

- товариства (повні, командитні, з обмеженою  відповідальністю, акціонерні товариства)

- різного типу об'єднання фізичні та юридичні осіб;

- держави,  які, з одного боку, можуть бути  безпосередніми учасниками міжнародних економічних відносин, а іншого боку – створювати умови для міжнародних економічних відносин всіх інших суб'єктів;

- міжнародні організації, які беруть участь у МЕВ у відповідності зі своїми завданнями і метою.

Основними суб'єктами сучасної міжнародної економіки є так звані міжнародні підприємства, які бувають двох типів:

1) багатонаціональні  корпорації (міжнародні за капіталом, управлінням і сферою діяльності)

2) транснаціональні  корпорації (національні по капіталу, як правило, управлінню і міжнародні за сферою діяльності).[8]