Контрольна робота по "Міжнародна економіка"

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                              Контрольна робота

З курсу  Міжнародна економіка_________________________________________

Спеціальність_Фінанси підприємства____________________________________

Дата  виконання _13.12.2008____                                ________________________

(підпис  студента)

Дата  складання заліку __________________

Оцінка __________________                                        ________________________

(підпис  викладача)

 

Зміст 

1. Суть  та фактори розвитку міжнародного  поділу праці…………………………3

2. Система, принципи й особливості механізму міжнародних економічних відносин……………………………………………………………………………..12

3. Проблеми  зовнішньої заборгованості України,  шляхи і механізми їх вирішення…………………………………………………………………………...20

4. Список  використаної літератури………………………………………………..23 
 

 

1. Суть та фактори  розвитку міжнародного  поділу праці 

     Суспільний  поділ праці – відокремлення  окремих видів трудової  діяльності, що стало причиною й умовою виникнення товарного виробництва.

     Суспільний  поділ праці буває трьох функціональних видів:

     1) загальний – поділ праці між великими сферами матеріального і нематеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт та ін.);

     2) частковий – поділ праці усередині  великих сфер за галузями і  підгалузями (важка і легка промисловість, скотарство, землеробство та ін.), а також усередині них (металургія, автомобілебудування та ін.);

     3) одиничний – поділ праці усередині одного підприємства, що розглядається як цикл створення закінченого товару.

     Виділяється також два види територіального поділу праці:

     1) міжрегіональний – поділ праці між регіонами однієї і тієї ж країни;

     2) міжнародний – поділ праці між різними країнами.

     Причиною  й умовою виникнення і розвитку міжнародної  економіки став міжнародний поділ  праці (МПП) у всіх трьох його функціональних формах.

     Міжнародний поділ праці – вища ступінь  розвитку суспільного територіального  поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах [4].

     Головним  напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами МПП і виражають його сутність.

     Міжнародна  спеціалізація – це спеціалізація  підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з  науково-технічною революцією. Розвивається вона за двома напрямками.

     1. Виробничий напрямок включає спеціалізацію: міжгалузеву; внутрі шньогалузеву; окремих підприємств.

     2. Територіальний напрямок включає  спеціалізацію окремих країн,  групи країн або  регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку.

     Основні види міжнародної спеціалізації  виробництва:

      1) предметна (виробництво продуктів);

      2) подетальна (виробництво компонентів продуктів);

      3)  технологічна або стадійна (здійснення окремих технологічних процесів).

     Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між  самостійними підприємствами як усередині  країн, так і на світовому рівні.

     Міжнародне  кооперування як визначена система відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва.

     Міжнародне  кооперування охоплює наступні сфери  співробітництва:

     1) Виробничо-технологічне співробітництво, що включає:

а) передачу ліцензій і прав власності;

б) розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних  робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються;

в) удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.

     2) Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції.

     3) Післяпродажне обслуговування техніки.[2]

     При налагодженні коопераційних зв'язків  використовуються наступні методи:

1) Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах:

а) підрядне виробниче кооперування – виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т. д.;

б) спільне виробництво.

      2) Спеціалізація в договірному порядку – це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.

      3) Створення спільних підприємств – об'єднання капіталу декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.

     Існує визначена сукупність факторів, що впливають на розвиток МПП, ступінь  і масштаби участі в ньому тих  або інших країн.

     1) Національні фактори МПП:

а) природно-географічні розходження (природно-кліматичні умови, природні ресурси, величина території, чисельність населення, економіко-географічне положення);

б) соціально-економічні умови (досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку, історичні традиції розвитку окремих видів виробництв, механізм організації національного виробництва, механізм організації зовнішньоекономічних зв'язків).

     2) Міжнародні фактори МПП:

а) рівень НТП у світі: чим він вище, тим більше наукомісткими стають галузі (продукти) спеціалізації країн;

б) попит на світовому  ринку;

в) система міжнародних розрахунків;

г) екологічні проблеми, що по-новому порушують питання про вартість природних ресурсів і якість товарів.[5]

Етапи розвитку поділу праці як економічного процесу 

     Поділ праці як економічний процес пройшов у своєму розвитку наступні основні етапи:

     I етап. Відділення землеробства від  скотарства.

     II етап. Відділення ремесла від  землеробства.

     III етап. Відділення  торгівлі від ремесла.

     На  першому і другому етапах в  основному завершується загальний поділ праці, суспільне виробництво розчленовується на великі сфери – промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво і т. д. На третьому етапі одержує всебічний розвиток частковий (усередині окремих галузей) і одиничний (усередині окремих підприємств) поділ праці. При цьому поряд з поділом праці за видами корисної діяльності формується і поглиблюється територіальний поділ праці,  у тому числі поділ праці між країнами. [2]

Нові тенденції в розвитку міжнародного поділу праці і світової економіки 

     МПП сьогодні і сформоване і на його основі світове господарство являють  собою складну і суперечливу  систему, у якій не без зусиль  удається підтримувати баланс різноспрямованих інтересів і взаємодію його окремих систем. Світове господарство усе більш виявляє себе як неподільне глобальне ціле, у якому формуються і розвиваються суперечливі та різноспрямовані тенденції, насамперед глобалізація й водночас регіоналізація економічного життя.

     Тенденція до глобалізації світового економічного життя знаходить прояв у все більш вільному переміщенні у світовому економічному просторі товарів і усіх факторів виробництва. Вони стають усе більш доступними всім і за більш низькою ціною. Тенденція до регіоналізації виражається насамперед у створенні регіональних торговельних блоків (ЄС, НАФТА – Північноамериканська угода про вільну торгівлю, АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії та ін.).[8]

     Характерною рисою сучасного світового господарства стала інтернаціоналізація господарського життя, під якою розуміється зближення національних економік, що виявляє себе в зростанні виробничої взаємозалежності, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої с, взаємного впливу на найважливіші економічні процеси в країнах, у тому числі на рівні цін, ставки відсотка і т. д. У її основі лежить поглиблення міжнародної спеціалізації й інтернаціоналізація виробництва, транснаціоналізація капіталу й утворення транснаціональних корпорацій (ТНК). Вона відбивається як у сферах виробництва матеріальних благ, розподілу, обміну і споживання, так і в розвитку усіх форм МЕВ, і сприяє цьому розвиткові.

     У сучасних умовах ці процеси називають  глобалізацією економіки, що являє  собою новий ступінь інтернаціоналізації. Для сучасного етапу процесу  глобалізації характерне поступове  залучення усе більшого числа країн у процес інтернаціоналізації господарського життя, упровадження єдиних міжнародних стандартів (технологічних, екологічних, статистичних, бухгалтерських, фінансових і ін.), використання однакових критеріїв у макроекономічній політиці, а також уніфікація вимог  до податкової політики, політики в області зайнятості і т. д.

     Під інтернаціоналізацією виробництва  мається на увазі встановлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків  між підприємствами різних країн, унаслідок  чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в міжнародному або світовому масштабі. Це об'єктивний процес, що є наслідком поглиблення МПП, в основі якого лежить міжнародна спеціалізація виробництва. У сучасних умовах інтернаціоналізація виробництва підсилюється під впливом різних факторів, насамперед – НТР.

     Розвиток  світової економіки, починаючи з  останньої чверті XX ст., відбувається під зростаючим впливом глобальних або загальносвітових проблем, виникнення яких – очевидний прояв глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній, проблемній, суперечливій формі.

     У 90-і роки склалася наступна класифікація глобальних проблем:

     1. Політичні і соціально-економічні  проблеми (збереження світу і  запобігання ядерній війни, обмеження  гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світового співтовариства).

     2. Проблеми, пов'язані з природно-економічним  розвитком (екологічні, енергетичні,  сировинні, продовольчі, збереження  клімату та ін.).

     3. Соціальні проблеми (міжнаціональні  конфлікти, демографічні проблеми, питання культури, освіти й охорони здоров'я).

     4. Змішані проблеми, виникнення і  нерозв'язаність яких приховує  загрозу масової загибелі людей  (військові і регіональні конфлікти,  злочинність, техногенні катастрофи, стихійні лиха).

     5. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різних областях і ін.).[7]

     Глобальні проблеми не можна вирішити швидко і на рівні окремих країн. Необхідний єдиний міжнародний механізм їхнього  рішення і регулювання, визначення міжнародних правових і економічних норм. Рішення цих проблем покладається на  ООН, МВФ, СОТ, регіональні і галузеві організації, що мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання МЕВ.