Формування ринку праці в Україн

До складу економічно активного населення (робочої сили) входять тільки ті особи, які займались  економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як «зайняті»  та «безробітні» (у визначенні МОП). Відповідно до правил пріоритетності зайнятості надається перевага перед безробіттям, а безробіттю - перед відсутністю економічної активності.

Рівень економічної  активності - виступає основним відносним  показником щодо питомої ваги робочої  сили. Визначається як відношення (у відсотках) чисельності економічно активного населення віком 15-70 років до всього обстеженого населення означеного віку чи населення за відповідною соціально-демографічною ознакою.

Цей показник виступає в якості аналітичного поняття та характеризує рівень участі населення обстежуваного віку у робочій силі, та розраховується як відношення економічно активного населення до загальної чисельності населення у відповідному віці:

РЕа=Еа/Н*100% , (1)

де Еа - чисельність  економічно активного населення; Н - загальна чисельність населення[14,23,30]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.2 Зайнятість населення

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів  національної економіки. В ньому  відображається те, як в суспільстві  використовуються ресурси праці, а  відповідно і можливості економічного росту. Основними параметрами, що характеризують стан зайнятості, становище на ринку праці можна назвати:

економічно активне  населення (робоча сила);

економічно неактивне  населення (не входить в склад  робочої сили).

До економічно неактивного населення відносяться:

а)особи віком  до 16 років;

б) особи, які  знаходяться в психіатричних лікарнях та виправних закладах;

в) пенсіонери, студенти, домогосподарки та інші особи, які вибули із складу робочої сили - непрацюючі і не шукаючі роботи. Економічно активне населення у всіх країнах  складається із трьох частин: зайняте, незайняте, безробітне[1,14].

Однією з найважливіших  проблем ринкової економіки є  проблема повної зайнятості. Зайнятість - це економічна категорія, яку розглядають  з двох боків:

Зайнятість як економічна категорія - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення країни робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід.

Зайнятість як економічна проблема - це співвідношення між кількістю працездатного  населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили[1,23].

Зайняте населення  становить частину трудових ресурсів суспільства. В Україні - це особи  віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві. До складу зайнятих належать:

наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління;

особи, котрі  служать в армії або отримують  професійну підготовку (учні, студенти денних форм навчання);

особи, що виконують  суспільно-оплачувані роботи;

особи, зайняті  вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в Україні, працюють у народному господарстві[4,21].

Розрізняють три  основні види зайнятості: повну, раціональну  й ефективну.

Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість - зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення  та критеріїв економічної доцільності  й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Розрізняють основну  і спеціальні форми зайнятості.

Основна форма  регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або  нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна  і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних  правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили[10,26].

В Україні домінує  тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який ґрунтується  на ручній та механізованій праці. Це переважання промисловості і  сільськогосподарської трудової діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (близько 40% загальної чисельності працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50 роки. Нині там існує інформативний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва та обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідготовку 75-85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих (ДОДАТОК С)[17,28,30]. 
 
 
 
 
 
 
 

2.3 Безробіття населення

Хоч як бездоганно працювали б ринкові механізми, вони не можуть, проте, забезпечити  повної зайнятості навіть за наявності  вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого  частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в  ринковій економіці - це стан ринку  робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит  на неї. Безробіття має циклічний  характер[8,19].

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.

До незайнятого  належить те населення, яке відмовляється  від пропонованої йому роботи. Сукупність зайнятого і безробітного населення  називається самодіяльним населенням.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби тільки знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди, які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм би хотілося працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою[14].

На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн. чол., тобто  практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників  на виробничих дільницях перевищує  об'єктивно потрібну. Наслідками його є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці[27,30].

Для суспільства  небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням  місткості ринку, як у західному  світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Розрізняють такі види безробіття:

--фрикційне;

--структурне;

-- циклічне.

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей  добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через  звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, вперше шукає роботу. Фрикційне  безробіття вважається неминучим і деякою мірою бажаним, оскільки частина працівників тимчасово втративши роботу, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і продуктивну. Це означає більші доходи для робітників і раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже і більший реальний обсяг національного продукту.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає  тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, які  змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводять до того, що попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не існувало, зростає. "Структурні" безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, а то і місця проживання. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, а структурне - довгостроковий, тому і вважається більш важким.

Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбувається скорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочу силу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Зусилля багатьох держав, зокрема і нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб усі працездатні  були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку "повну" зайнятість забезпечити неможливо, бо існує фрикційне та структурне безробіття, які є неминучими. Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, при якій оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Тобто при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного та структурного безробіття. Таке безробіття називається природним (нормальним).

Рівень безробіття визначають за формулою:

Отже, існування  природного рівня безробіття вважається закономірним явищем і не виключає можливості повної зайнятості. Його величина, яка коливається від 4 до 6% для регіонів, де зареєстроване безробіття нижче, дорівнює або вище від загальнодержавного рівня, зменшує сферу прикладання праці[9,16].

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом. До негативних наслідків безробіття можна віднести:

зменшення рівня  життя;

поява невпевненості  в майбутньому;

морально-психологічної травми (зайва людина);

виникнення почуття  власної неповноцінності;

зниження кваліфікації працівників;

ріст злочинності  та ін.

Різноманітність типів безробіття дуже ускладнює  завдання його скорочення. Оскільки єдиних "ліків від безробіття" бути не може, то для вирішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств ( ДОДАТОК Д )[11,23,30] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3 СУЧАСНА СИТУАЦІЯ НА РИНКУ ПРАЦІ  В УКРАЇНІ

3.1 Становлення та  розвиток ринку праці в Україні: проблеми та перспективи розв'язання

Економічне зростання  створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні  нерівномірності виходу з кризи  окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем[18].