Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Января 2012 в 14:11, реферат
Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи. Нині виділяють чотири напрями підходів до визначення ринку праці (робочої сили):
1. Представники першої групи ринок робочої сили розглядають як "сферу обігу специфічного товару «робоча сила» і як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам спосіб її включення до економічної системи.
План
1. Поняття ринку праці
2. Особливості формування ринку праці в Україні.
Складові
-- Особи не зайняті трудовою діяльністю і які шукають роботу;
-- Особи, що мають намір змінити місце роботи;
-- Особи, що бажають працювати і вільний від роботи або навчання час.
Попит на робочу силу на поточному ринку виражається потребою в робітниках для заповнення вакантних робочих місць на засадах основної діяльності або сумісництва, а також для виконання разових робіт.
Поточний ринок
праці являє собою
Розглянемо складові елементи поточного ринку праці .
Відкритий ринок праці - все економічно активне населення , фактично ті, що шукають роботу потребують профорієнтації, підготовки і перепідготовки, а також всі вакантні робочі та учнівські місця в усіх секторах економіки. Складовими відкритого ринку праці є його офіційна і неофіційна частина.
Офіційна частина відкритого ринку праці має в своєму складі вільну робочу силу і вакансії, що зареєстровані в державних службах зайнятості, а також учнівські місця в системі профосвіти (куди входять як державні так і недержавні учбові заклади).
Неофіційна частина відкритого ринку праці акумулює ту частину вакансій і навчальних місць, а також ту частину пропозиції робочої сили, які не охоплені послугами органів працевлаштування і формальної профосвіти, і де потреба в працевлаштуванні задовольняється на засадах безпосередніх контактів між працедавцями і особами, що шукають роботу.
Прихована частина ринку праці , яку часто називають “ прихованим безробіттям ”, - це особи формально зайняту в народному господарстві, але котрі в зв'язку зі скороченням обсягів виробництва, або зміною його структури без збитків для виробництва могли б бути вивільнені.
Прихований ринок праці також можна розділити на офіційний і неофіційний. Офіційна частина прихованого ринку праці реєструється статистикою у вигляді осіб, які знаходяться в адміністративних відпустках з ініціативи адміністрації, а також осіб, що змушені працювати неповний робочий час. Неофіційна частина прихованого ринку праці визначається з допомогою спеціальних методик[25].
Формування ринку праці як складової частини ринкових відносин в Україні тільки починається. Поки що він існує лише статистично, що є фактично механічною сумою ряду регіональних та локальних ринків з їхніми специфічними проблемами.
Державний та регіональні
ринки праці можна сегментувати
за галузевою (за видами діяльності) і
професійно-кваліфікаційною
На сьогоднішній день галузеву структуру сукупного ринку праці слід признати нераціональною. Перш за все нераціональна найбільш загальна пропорція - співвідношення сукупного попиту на робочу силу сфери матеріального виробництва і сфери послуг. В матеріальній сфері зайнято біля 60%, а у сфері послуг біля 40%. Такий стан склався через переважну орієнтацію на екстенсивний шлях розвитку., недостатнього впровадження у виробництво досягнень НТП та недооцінювання впливу соціальної сфери на ефективність економіки. (Для прикладу: в США у виробничій сфері зайнято менше 30% працівників)[19,30].
В економіці України переважала гіпертрофована потреба в працівниках промисловості, сільського господарства та будівництва. Якщо в нашому сільському господарстві чисельність працівників перевищує 15% від зайнятих у народному господарстві, то у розвинутих країнах вона коливається в межах 2-3% (у США - 2,5%)[30].
Одне із основних
завдань, яке повинен вирішити механізм
ринку - створення умов ефективного
міжгалузевого перерозподілу
При цьому необхідно відзначити, що ефективний попит на робочу силу, який буде визначати галузеву структуру сукупного ринку праці в недалекому майбутньому змінюватиметься швидше ніж сукупний попит , який визначає структуру зайнятих тепер. Швидко скорочується потреба в працівниках виробничої сфери і зростає потреба в працівниках сфери послуг.
Професійно-кваліфікаційну структуру сукупного ринку праці можна розглядати, з одного боку, як потребу виробництва в працівниках визначеного рівня освіченості і професійної підготовки, з іншого - як потребу економічно активного населення в робочих місцях, що відповідають рівню його підготовки. Якраз дисбаланс цих складових, якщо відволіктися від проблеми претензій працівника на визначений рівень оплати праці, приводить до наявності вакантних робочих місць в умовах безробіття, та дефіциту визначених робочих місць в умовах нестачі робочої сили.
Найближчим часом важкий фінансовий стан більшості підприємств може привести до ситуації, коли використання некваліфікованої робочої сили буде значно вигіднішим ніж механізація виробництва. І лише з ростом конкуренції між підприємствами ситуація може змінитись в бік механізації виробництва, як гаранта якості товарів, і почнеться вивільнення некваліфікованої робочої сили[5,29].
Суб'єктами відносин
на ринку праці є працедавці, наймані
працівники , безробітні , елементи інфраструктури
ринку праці. Працедавець представляє
на ринку праці сторону, що формує попит
на робочу силу, наймані працівники і безробітні
- сторону, що формує пропозицію робочої
сили, елементи інфраструктури сприяють
взаємодії перших двох суб'єктів ринку[2].
1.4. Сегментація і гнучкість ринку праці
Важливими характеристиками ринку праці є його гнучкість та сегментованість. Вони дозволяють проаналізувати причини і фактори, що впливають як позитивно, на мобільність робочої сили на ринку праці.
Сегментація ринку праці - це розподіл робочих місць працівників на стійкі замкнуті сектори - зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми межами. Вивчення сегментованості ринку привело до утворення теорії подвійності ринку праці, у якій передбачається розподіл ринку праці на два ринки первинний і вторинний ринок[6].
Первинний ринок праці - це ринок, на якому присутні “хороші” роботи. Робота на первинному ринку праці - це види робіт, що у своїй більшості характерні для внутрішнього (внутрішньофірмового) ринку праці. Тобто роботу на первинному ринку праці можна охарактеризувати наступними рисами:
1.Стабільна зайнятість, надійність стану працівника;
2.Високий рівень заробітної плати;
3.Наявність службових сходів із чітко визначеними можливостями для професійного зросту і просування;
4.Використання
прогресивних технологій, що потребують
високої кваліфікації
5. Наявність
сильних і ефективних
Вторинний ринок праці - це ринок, де присутні “погані” роботи, які характеризуються рисами прямо протилежними від перерахованих для первинного ринку праці. На вторинному ринку праці:
1. Велика плинність кадрів і нестабільна зайнятість;
2. Низькі рівні заробітної плати;
3. Практично не існує просування службовими сходами;
4. Технології виробництва примітивні;
5. Відсутні профспілки[15].
Риси, що притаманні цим двом ринкам є взаємовизначальними і взаємопідсилюючими одна одну. Так “хороші” роботи первинного ринку праці і “погані” вторинного можуть співіснувати в межах одного підприємства.
Критерієм розподілу робіт і відповідно секторів ринку праці, що об'єднують ці робочі місця, є ступінь стабільності трудових відносин.
Можна виділити декілька секторів, на які діляться всі робочі місця:
1. “Ядро” - первинний ринок праці - стабільна зайнятість у режимі повного робочого часу;
2. “Периферія” - вторинний ринок праці - часткова зайнятість, неповний робочий час, сезонність найму;
3. Безробітні - тяжіють до “ядра” чи “периферії”.
Є більш деталізовані схеми сегментованості ринку праці. Усяка сегментація на ринку праці викликана наступним:
1. виробничі
технології, що застосовуються, визначають
структуру робочих місць і
не для всіх із них
2. кон'юнктурним
3. існують бар'єри для мобільності робочої сили між різними сегментами ринку праці, що пов'язані з дискримінацією на ринку праці[19].
Подвійність ринків праці необхідно враховувати при розробці і реалізації політики державного регулювання ринку праці. Виходячи з цієї концепції, безробіття, головним чином, пов'язане з вторинним ринком праці, на якому ні працівники, ні працедавці не зацікавлені в стабільній зайнятості. Тому вирішенням проблеми безробіття не може бути тільки збільшення сукупного попиту, а відповідно, створення нових робочих місць. Необхідно збільшувати можливості для отримання роботи на подвійних ринках праці і відносно скорочувати кількість робочих місць на вторинних ринках. Для цього серед інших повинні застосовуватись заходи, спрямовані на обмеження і подолання дискримінації на ринку праці - від антидискримінаційного законодавства до створення умов повного доступу до освіти і професійної підготовки. В цьому ж напрямку має діяти і система соціального партнерства і діяльності профспілок , які сприяють трансформації вторинних ринків праці у первинні.
Якщо процеси, що викликають сегментацію ринку праці, перешкоджають мобільності робочої сили, то процеси, що підвищують гнучкість ринку праці , навпаки, збільшують мобільність на ньому.
Цей вид гнучкості був завжди притаманний ринку праці. Але у 1970-1980 р. р. про гнучкість в сфері праці стали говорити в більш широкому розуміння, ця проблема привернула підвищену увагу спеціалістів і підприємців. Цьому є декілька причин:
1.Промислове
виробництво першої половини
ХХ ст. в індустріальну епоху,
коли воно домінувало в
В економіці в результаті впровадження досягнень НТП на зміну повної зайнятості на великих підприємствах з чітким розподілом праці прийшли гнучкі режими зайнятості, заснованих на комп'ютерних технологіях, зросла самостійність і універсальність працівників, різко збільшилась доля сектору послуг, в якому конкуренція вимагала диверсифікації форм і режимів обслуговування споживачів.
2. Для всіх економічно розвинутих країн, починаючи з 1960-х рр. характерне збільшення долі жінок в складі робочої сили, що пов'язане із соціальними і технологічними змінами в суспільстві.
Сімейні функції жінок приводять до того, що вони все більше, ніж чоловіки, надають перевагу роботі з неповним робочим днем, гнучким режимам праці.
3. Боротьба трудящих за свої права, зріст професійних спілок та їх впливу, зміна соціальної політики багатьох держав привели до розвитку різноманітних форм соціального захисту.
В результаті необхідність змін привела до формування концепції гнучкого ринку праці і реалізації її на практиці. При цьому мова йде як про процеси, що сприяють досягненню якісної гнучкості, так і про функціональну гнучкість , що означає гнучкі режими праці і зайнятості, зміну системи оплати праці . Тому необхідно говорити не про гнучкість ринку праці , а про гнучкість всієї системи трудових відносин[16,21].
На практиці існує велика різноманітність ситуацій, які не дозволяють абсолютно повно описати всі види і різноманітні форми гнучкості, але можна виділити основні напрямки:
-- Реорганізація робочого часу;
-- Нестандартні форми зайнятості;
-- Зміна системи найму та звільнення;
-- Удосконалення
процедур визначення і зміни
заробітної плати[23,26].
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СТАНУ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ
2.1 Показники економічно активного населення
Економічно активне
населення складається з
За матеріалами щомісячних вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності все населення країни у віці 15-70 років розподіляється на три взаємовиключні та вичерпні категорії: зайняті, безробітні, економічно неактивні (поза робочою силою):