Формування ринку праці в Україн

Елементами ринку  праці є також попит на робочу силу та ЇЇ пропозиція. Попит може бути індивідуальним і сукупним.

Сукупний попит  на робочу силу -- це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку.

Індивідуальний  попит на робочу силу-- це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми). Він  залежить від:

* попиту на  продукцію фірми, тому що робоча  сила необхідна як виробничий ресурс для виробництва інших товарів і послуг, тобто попит на робочу силу залежить від попиту на продукт фірми, організації;

* стану виробництва,  зокрема, особливостей технологічного  процесу, розмірів і ефективності  капіталу, який використовується, методів організації виробництва й праці тощо;

* якості праці,  що визначається рівнем освіти, професійністю, продуктивністю працівника;

* фонду заробітної  плати, який може роботодавець  запропонувати для наймання певної  кількості працівників, оскільки  чим більший загальний розмір цього фонду, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець, і навпаки, чим вища заробітна плата кожного працівника, тим менша кількість їх за допомогою фонду зарплати буде найнята.

Регулювання попиту на робочу силу потребує аналізу факторів, які впливають на нього. Збільшення попиту можна досягти шляхом його стимулювання через створення нових постійних або тимчасових робочих місць, розвиток нестандартних форм зайнятості, прямих інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць. Зростанню попиту сприяє також: упровадження пільгового оподаткування й кредитування для тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; застосування прямих виплат підприємствам за кожного найнятого працівника, відшкодування підприємству витрат, пов'язаних із пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників.

Водночас мають  бути установлені певні юридичні обмеження щодо зростання зайнятості, зокрема через надання можливості індивідуального регулювання робочого часу, зняття обмежень щодо скорочення кількості працівників, можливості звільнення їх у разі зменшення обсягу робіт.

Держава повинна  економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентоспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Для цього доцільно встановлювати пільги за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення спеціалізованих робочих місць, організації профнавчання тощо.

У разі скорочення попиту на робочу силу доцільна жорсткіша кредитна політика, встановлення додаткового податку за використання праці трудівників, зменшення інвестицій тощо.

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом  таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і Незайнятого населення, використання мало конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві [11,17].

Пропозиція робочої  сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням їх статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.

Співвідношення  між попитом на робочу силу та її пропозицією в Україні свідчить про загострення ситуації на ринку  праці. Триває стійка тенденція до зростання  пропозиції робочої сили та скорочення попиту на неї [4].

Кон'юнктура  ринку -- це співвідношення попиту і  пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати  на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.

Виділяють три  типи кон'юнктури:

* трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;

* трудонадлишкова,  коли існує велика кількість  безробітних і відповідно надлишок  пропозиції праці;

* рівноважна, коли  попит на працю відповідає  її пропозиції.

Кожен тип ринкової кон'юнктури властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворюючи в сукупності загальний ринок праці в країні[8].

Співвідношення  попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображено на рис. 1.1.

З рисунка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча -- дефіцит працівників[15]. 
 
 

На практиці загальна і структурна рівновага  попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура  ринку праці безпосередньо впливає  на ціну робочої сили.

Чисельність зайнятих 
Рис. 1.1. Попит і пропозиція на ринку праці

Ціна робочої  сили має забезпечувати придбання  на ринку такої кількості споживчих  товарів і послуг, щоб працівник  міг:

* підтримати  свою працездатність і одержати  необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;

* утримувати  сім'ю і виховувати дітей, без  чого ринок праці не зможе  поповнюватися новою робочою  силою замість тієї, котра вибуває;

* підтримувати  нормальний для свого середовища  рівень культури і виконувати  обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої  сили виступає у вигляді заробітної плати. Зауважимо, що висока заробітна  плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць[19,27].

Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має  право розпоряджатися своєю здатністю  до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої  сили. Роботодавець є покупцем цього товару.

Для найманого  працівника основним джерелом засобів  існування й індивідуального  відтворення є його праця.

Суб'єктами ринку  праці є також посередники  між роботодавцями і найманими  працівниками -- держава, профспілки і  спілки роботодавців[10].

Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і  пропозиції робочої сили і регулюючого  впливу держави на ці процеси.

Регулювання ринку  праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.

В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у  виробництві призводять до порушення  пропорцій ринку праці, тобто  співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.

Ринок праці  впливає на розвиток народного госпо-дарства, діє в певних напрямах, проявляється в різно-манітних формах і виконує різні функції. Під останніми розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі функції:

? Суспільного  поділу праці - ринок праці  розмежовує найманого працівника  та роботодавця, розподіляє найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва та регіонами.

? Інформаційну - дає учасникам процесу купівлі-продажу  товару робоча сила інформацію  щодо умов найму, рівня зарплати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили тощо.

? Посередницьку  - ринок праці встановлює зв'язок , між роботодавцями та найманими  працівниками, які вихо-дять на  ринок праці для задоволення  взаємних інтересів і потреб.

? Ціноутворюючу  - це основна функція ринку  праці, що встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнан-ня затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і ви-значається його вартість.

? Стимулюючу - завдяки  механізму конкуренції ринок  праці стимулює більш ефективне використання трудових ресурсів з метою підвищення прибутковості вироб-ництва, також стимулює найманих працівників підвищу-вати свій професійно-кваліфікаційний рівень.

? Оздоровлюючу - завдяки конкуренції суспільне  вироб-ництво звільняється від  економічно слабких, нежиттєздатних підприємств. Ринок праці дозволяє одержувати перевагу в конкурентній боротьбі працівникам з най-більш високими якісними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах гострої конкуренції, а з іншого - матеріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетентність, кваліфікованість.

? Регулюючу - певною мірою ринок впливає  на форму-вання пропорцій суспільного  виробництва, розвиток регіонів, сприяючи переміщенню робочої сили з одних регіонів, галузей в інші більш ефективні [21,27].

Ринок пращ ре-гулює  надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне роз-міщення, а, отже, і ефективне  використання. В Україні ринок  праці ще повною мірою не виконує всіх своїх функцій, оскільки знаходиться ще на стадії розвитку [2]. 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 Попит та пропозиція  робочої сили

Попит робочої  сили

На ринку праці  зустрічаються продавець і покупець, як при будь-якій угоді купівлі - продажу. Продавці - це працівники, що пропонують свою робочу силу (здатність до праці), а покупці - це трудові колективи чи окремі підприємці, що можуть самостійно вирішувати, скільки і які працівники їм потрібні.

На ринку праці  діє закон попиту та пропозиції на робочу силу, що впливає на заробітну плату. Закон попиту та пропозиції на робочу силу відбиває невідповідність вільних робочих місць складу прихожих на ринок праці працівників по кількісних і якісних параметрах.

Неокласична оцінка ринку праці виділяє чотири основних підходи до аналізу його функціонування. В основі першої концепції лежать постулати класичної політекономії. Її прихильники думають, що ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги, тобто основним ринковим регулятором служить ціна - у даному випадку робочої сили (заробітна плата)[4]. Саме за допомогою заробітної плати, на їхню думку, регулюється попит та пропозиція робочої сили, підтримується їхня рівновага. Інвестиції в утворення і кваліфікацію (у людський капітал) - це аналоги інвестицій у машини й устаткування. Відповідно до маргінальної концепції індивід інвестує в кваліфікацію доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. З неокласичної концепції випливає, що ціна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись чи зменшуючись у залежності від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку існує рівновага. Заперечення класичною теорією можливості недостатнього рівня витрат частково ґрунтується на законі. Ця пропозиція породжує свій власний попит, тому що сам процес виробництва створює доход, у точності рівний вартості зроблених товарів), що, однак, не враховує заощадження, тобто вилучення засобів з потоку доходів, і, у результаті, непродані товари, скорочення виробництва, безробіття і падіння доходів. Цей закон був би справедливий за умови короткострокової затримки засобів у домашніх господарств і не заважав би інвестиціям підприємців - тоді б він не привів до скорочення обсягу реального виробництва за умови, що ціни на продукцію знижувалися пропорційно зниженню доходів. При збереженні ставок заробітної плати це моментально приведе до появи надлишків робочої сили, тобто викликає безробіття. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушене безробіття неможливе: будь-який бажаючий працювати по визначеній ринковій ставці, у тому числі досить низкою, може легко знайти роботу[16].

Еластичність  співвідношення цін і заробітної плати здатне підтримувати повну  зайнятість. Оскільки серйозно говорити про зміну заробітної плати в  точній відповідності з коливаннями  попиту та пропозиції, тим більше про відсутність безробіття, не приходиться, прихильники цієї концепції посилаються на деякі недосконалості ринку, що і приводять до невідповідності їхньої теорії з життям. До них відносять вплив профспілок, установлення державою мінімальних ставок заробітної плати, відсутність інформації і т.п. Висувається теза про нібито добровільний характер безробіття. Однак з цієї позиції важко пояснити її коливання в залежності від фази економічного циклу. Але все-таки головне питання, на який не можуть відповісти прихильники неокласичного підходу, - чому всі наймані робітники у випадку перевищення їхньої пропозиції над попитом не пропонують свою робочу силу по більш низькій ціні?