Використання економічних  методів в управлінні природокористуванням і охороною зовнішнього середовища

 

Для часткового фінансування заходів щодо покращення екологічного стану, зменшення забруднення навколишнього середовища застосовуються економічні методи. Серед економічних методів особливої актуальності набули господарський розрахунок, самофінансування, кредитування, плата за природні ресуси і забруднення навколишнього середовища, система стимулювання, матеріальні санкції та ін. 
 
Господарський механізм природокористування включає: планування, ціноутворення, фінансування і кредитування, економічне стимулювання, господарський (комерційний) розрахунок, а також наукове, кадрове, інформаційне і правове забезпечення. 
Планування природокористування й охорони зовнішнього середовища базується на загальній методології планування економічного і соціального розвитку країни та включає питання проектування організаційної структури, розробку показників діяльності і нормативної бази для господарюючих суб'єктів. При плануванні і подальшому розвитку системи управління у сфері природокористування повинні враховуватись об'єктивні природні фактори (різноякісність ресурсів, місцеположення та ін.), багатостадійність відтворювального циклу сировинних ресурсів, поєднання інтересів господарської діяльності і вимог до збереження ресурсного потенціалу країни.

 
Процес планування проиродкористування включає такі етапи: прогнозування, стратегічне (перспективне) планування, поточне планування, оперативне регулювання, облік, контроль і аналіз виконання планів.

 
Ефективність планування природокористувнаня  великою мірою визначається організаційною структурою Держправління екологічної безпеки, яка зазанала в останні роки відчутних змін, особливо після аварії на Чорнобильській АЕС. 
Економічний механізм екологічного управління, що склався в Україні, включає регулятори екологічної поведіки товаро-виробників,які змушують їх обмежувати свою прородо-руйнівну діяльність відповідно до вимог діючих в країні нормативних актів. Сюди відноситься плата за забруднення природного середовища (встановлюється перелік шкідливих речовин, викид яких підлягає оплаті),екологічний податок, екологічні фонди (фонди охорони природи), штрафи за екологічні порушення, різні види податкових пільг, пільгових позичок, кредиту і, нарешті, гнучких екологічних податків на продукт як стимулятори обмеження виробництва і споживання екологічно небезпечної, а також продукцію, що виготовляється з обмежених (рідкісних) природних ресурсів. 
За останні роки істотно зросла кількість різновидів платежів за використання природних ресурсів і за забруднення навколишнього середовища. Збільшено також ставку платежів і штрафів за порушення екологічного законодавства. Помітно зросла кількість природокористувачів, які здійснюють екологічні платежі і скоротилось число тих, хто мав пільги у природокористуванні. У 1996 році у Вінницькій області було визначено 674 платників, які згідно з розрахунками повинні були сплатити 2,1 млн. грн., за лімітні та понадлімітні викиди, скиди і розміщення відходів. З них 132,8 тис. грн. за понадлімітне забруднення навколишнього середовища. Головним чином через неплатоспроможність підприємств фактично внесли плату 256 платників на суму 252,7 тис. грн. Використання економічних методів в управлінні природокористуванням і охороною зовнішнього середовища. 

Фінансування природоохоронних заходів в Україні здійснюється за рахунок держбюджету, відрахувань підприємств та позабюджетних екологічних фондів. У країні діють такі екологічні позабюджетні фонди: місцеві позабюджетні фонди охорони навколишнього середовища, створені при Радах базового та обласного рівнів; 
респубіканські позабюджетні фонди охорони навколишнього середовища Автономної Республіки Крим та України, Всеукраїнський державно-громадьский благодійний фонд відродження Дніпра, цільові, галузеві екологічні фонди та ін. 
З метою посилення контролю за розподілом і раціональним використанням коштів позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища, концентрації коштів на виконання цільових програм регіонального і загальнодержавного значення в багатьох областях відкрили субрахунки при державних управліннях екологічної безпеки, на яких кон-цетруються кошти, які надходять від підприємств, установ та природоохоронних фондів місцевих Рад народних депутатів. Ці кошти використовуються для фінансування таких заходів: утримання і впорядкування об'єктів природно-заповідного фонду, завершення проектних робіт по очистці водосховищ, будівництво природоохоронних об'єктів і ін. 

У багатьох регіонах дуже гострою залишається проблема фінансування програм, пов'язаних з утилізацією твердих побутових відходів, будівництво об'єктів для зберігання та використання хімічних засобів захисту рослин, усунення наслідків техногенних аварійних ситуацій і ін. 
Важливе значення має використання економічних санкцій до порушників природоохоронного законодавства . 
Керівники і спеціалісти підприємств несуть персональну відповідальність за порушення вимог правильного використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища на основі матеріалів, що надходять до відповідних судових або адміністративних органів від органів, що здійснюють державний контроль за цією діяльністю. 
Закондавством передбачено, що посадові особи обкладаються штрафом в адміністративному порядку, якщо вони винні у скоєнні таких порушень: 
а) забрудненні сільськогосподарських та інших земель, виробничими чи іншими відходами і сточними водами, безгос-подарському використанні земель, невикористанні обов'язкових заходів для покращення земель і охорони грунтів від вітрової, водної ерозій та інших процесів, що погіршують стан грунтів; б) при відході без відповідного дозволу від затверджених в установленому порядку проектів внутрігосподарського землеустрою. 
На посадових осіб, що завдали своїми неправильними діями або нерозпорядливістю матеріальних збитків державі, підприємствам та організаціям, робляться нарахування, розмір яких встановлено у межах завданих збитків, але не більше трьох місячних окладів винного. Якщо ж збитки спричинені кримінально-караними діями, то грошові нарахування не проводяться, а збиток покривається за вироком суду. 
За ринкової економіки зростає роль ціноутврення в економічному механізмі природокористування. Діючі нині ціни на вугілля, нафту, газ і електроенргію не забезпечують умови для самофінансування паливно-енергетичного комплексу. Аналогічна ситуація в аграрному секторі економіки, де диспа-ритет цін на сільськогосподарську продукцію і продукцію промисловості, що використовується в сільскому господарстві, навіть зріс. 
Національною програмою подолання економічної кризи в країні передбачено внесення змін в політику ціноутворення з таким розрахунком, щоб покращити співвідношення оптових цін на продукцію сировинних і обробних галузей, впорядкувати ціни на сировину і паливо, надати цінам протизатратну спрямованість, врахувати в цінах витрати на охорону оточуючого середовища. Ціна повною мірою повинна виконувати облікові, стимулюючі і перерозподільчі функції. 

Економічні інструменти  повинні застосовуватися з таким  розрахунком, щоб турбота про  охорону оточуючого середовища (і  пов'язані з цим додаткові інвестиції) була з економічної точки зору більш вигідною, ніж її порушення. З цією метою у зарубіжній практиці: а) іноді вводять додаткові податки на вироби з поганими екологічними параметрами (високий рівень шуму і вібрацій, виділення шкідливих речовин, невеликий строк служби, недостатня надійність та ін.); б) збільшують плату і штрафи за продукування шкідливих відходів і речовин в оточуюче середовище; в) надають на пільгових засадах державний кредит на зниження наслідків забруднення оточуючого середовища; г) знижують податки для виробів, що мають суттєво кращі з екологічної точки зору параметри; д) значною мірою враховують екологічні параметри на експортовані та імпортовані товари при встановленні митних тарифів; е) пов'язують заробітну плату і премії з дотриманням технологічної дисципліни, підготовкою і реалізацією нешкідливих технологій і виробів. Діють суворі правила,які передбачають припинення діяльності підприємств і організацій, які завдають шкоди оточуючому середовищу. 
Екологізація виробничої і споживчої діяльності вимагає докорінного покращення інформаційної бази з тим, щоб керівники, спеціалісти і все населення були добре обізнані зі станом оточуючого середовища, чинними тут стандартами та іншими нормативними документами. 

 

2 Розрахунок собівартості та відпускної ціни умовного виробу.

 

     Змістом практичної частини роботи є розрахунок собівартості умовного виробу і формування його відпускної ціни. Для розрахунку використовується нормативний метод  обліку витрат на виробництво і калькуляції  собівартості продукції. Він застосовується на підприємствах оброблювальних галузей промисловості з масовим і великосерійним характером виробництва, де виробляється різноманітна і складна продукція, що складається з великої кількості деталей і вузлів (наприклад, на підприємствах машинобудування, швейної, взуттєвої, трикотажної, меблевої промисловості і ін.).

     Метою практичної частини курсової роботи є калькуляція собівартості виробу, вироблюваного в механо-складальному цеху і визначення відпускної ціни виробу на підставі його собівартості.

     Таблиця 2.1. - Початкові дані:

 

      2.1. Вибір і обгрунтування режиму роботи цеху з виробництва контактора

 

     Режим роботи повинен забезпечувати якнайповніше використання устаткування цеху (ділянки) і в теж час раціональне  використання трудових ресурсів. 

     Рекомендується  режим роботи:

     2 зміни, 5 робочих днів в тиждень, 8-ми годинний робочий день.

     Тривалість  робочого часу на 2010 рік:

     251 - робочих дня;

     10 – святкових днів;

     104 – вихідних дня;

     Номінальний фонд часу розраховується по наступній  формулі:

                                                    ,                     (2.1)                                                         

     де   F – кількість календарних днів;

            F – кількість святкових днів;

            F – кількість вихідних днів на рік;

            n – кількість змін;

            T – тривалість робочого дня.

      (години)

     Дійсний фонд робочого часу розраховується по формулі:

                       F =F - F ,          (2.2)

     де   F – час, необхідне на ремонт, яке розраховується так:

      F = 4•0,5дн +1•3дн = 5 днів, тобто робота зупиняється 4 рази на рік на півдня для поточного ремонту і 1 раз на рік на 3 дні для капітального ремонту.

     Тобто час на ремонт рівний:

      (годин)

     Розрахуємо  дійсний фонд робочого часу:

       (години) 
 
 
 
 

           

Отримані  дані зведемо в таблицю.

 Таблиця 2.2. - Розрахунок дійсного фонду робочого часу.

 

2.2. Розрахунок величини верстатного парку

 

     Кількість верстатів кожного типу може бути розраховане по формулі:

                                                        ,                                                    (2.3)                

     де  – розрахункова кількість верстатів;

          – річний випуск;

          – трудомісткість обробки виробу на кожному виді верстатів і устаткування;

        – дійсний фонд часу роботи устаткування;

        – коефіцієнт виконання норм =0,85.

     Обчислимо розрахункову кількість устаткування кожного типу:

• Токарні верстати:
• Фрезерні верстати:
• Свердлильні верстати:
• Інші верстати:

Слюсарно-складальне устаткування:

Встановлюється  або експлуатується для виконання  даної виробничої програми прийняте число верстатів, яке обчислюється за формулою:

                                                       ,                                                 (2.2)                                                 

     де  – коефіцієнт завантаження ( = 0,85).

     Токарні верстати:

     Фрезерні  верстати:

     Свердлильні верстати:

     Інші  верстати:

     Слюсарно-складальне устаткування:

     Отримані  дані зведемо в таблицю.

     Таблиця 2.1. - Розрахунок величини верстатного парку