- платежі за право користування природними ресурсами;

- плата за відтворення та охорону природних ресурсів;

- рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів чи за якістю;

- штрафні платежі за понаднормативне використання природних ресурсів;

-компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового використання або    погіршення їхньої якості, спричинене діяльністю цих підприємств;

- плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів виробництва.

Нормативи платежів за землю диференціюються за видами сільськогосподарських угідь, за типами ґрунтів і використовуються в  розрахунках кошторисної вартості об’єктів, що споруджуються на землях, вилучених із сільськогосподарського обігу. Нормативи платежів різняться залежно від землекористувачів. Так, для промислових об’єктів за відведення орних земель і багаторічних насаджень платежі в 2—2,5 раза вищі, ніж за відведення кормових угідь, сіножатей і пасовищ.

Платежі за воду здійснюються промисловими підприємствами і комунальним господарством. Вони диференціюються по басейнах рік  і коливаються в межах від 1,5 до 3 коп. за 1 м3 води.

Упродовж останніх десятиріч ціни на паливні ресурси в Україні були настільки низькими, що це призвело до збитковості вугільної промисловості. Крім того, електроенергія була тільки у 2,8 раза дорожчою від вугілля (у США — в 4,1 раза), а це сприяло впровадженню енергомістких виробництв.

До економічних  методів управління процесом природокористування  належать також платежі за забруднення. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів  України від 13 січня 1992 р. № 18, плата за забруднення навколишнього середовища встановлюється за:

- викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

- скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

- розміщення відходів у навколишньому середовищі.

Розміри вказаних платежів встановлюються на підставі лімітів викидів і скидів забруднювальних  речовин, що визначаються для підприємств  з урахуванням гранично допустимих викидів (ГДВ) і скидів (ГДС) щодо кожного інгредієнта в тоннах на рік. Ліміти розміщення відходів у навколишньому природному середовищі визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів за класами їх токсичності. Встановлюють їх органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у формі видачі дозволів на викиди і скиди забруднювальних речовин і розміщення відходів. Ліміти викидів і скидів забруднювальних речовин встановлюються на один рік і доводяться до підприємств не пізніше 1 липня попереднього року.

За понадлімітні викиди і скиди забруднювальних  речовин і розміщення відходів (понад  ГДВ, ГДС) установлюються штрафні платежі  — підвищений розмір плати порівняно  з базовими нормативами плати (податками  в межах від 1 до 5 разів).

Платежі за забруднення  навколишнього природного середовища (крім розташованих у містах республіканського  підпорядкування) перераховуються  в таких розмірах: 70 % — до позабюджетних  фондів охорони навколишнього природного середовища рад народних депутатів; 20 % — до позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та обласних рад народних депутатів; 10 % — на рахунок республіканського позабюджетного фонду Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Підприємства, розташовані  в містах республіканського підпорядкування, платежі за забруднення навколишнього  природного середовища перераховують: 90 % — до позабюджетних фондів охорони  природи міських рад народних депутатів і 10 % — на рахунок республіканських позабюджетних фондів охорони природи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Критерієм для  розрахунку платежів за забруднення  є збитки від нього. Ці збитки проявляються рівночасно в моральному, соціальному, естетичному, натуральному, економічному аспектах. Але здебільшого оцінюються економічні збитки, які завжди є тільки частиною, хоч і дуже вагомою, загальних збитків. Оцінка моральних і соціальних збитків становить певні труднощі через відсутність відповідних методик.

Під економічними збитками від шкідливого впливу на навколишнє середовище відходів виробництва  розуміють фактичні або можливі  витрати на компенсацію цих утрат. Забруднення навколишнього середовища призводить до виникнення двох видів  витрат: на запобігання впливу на забруднення середовища та на запобігання впливу забрудненого середовища на них. Витрати на відвернення забруднення здійснюються безпосередньо на підприємстві чи в іншому джерелі забруднення для зменшення шкідливих викидів. Це може бути будівництво очисних споруд, впровадження екологічно чистих технологій, попередня обробка палива (наприклад, видалення сірки) тощо. Ці витрати зменшують економічні збитки.

Витрати на компенсацію  збитків разом із власне збитками і становлять економічні збитки. Ці дві форми збитків виступають одна щодо одної як своєрідна альтернатива.

Економічні збитки — величина комплексна. Найчастіше їх виражають сумою основних локальних  збитків:

а) від погіршення здоров’я населення;

б) в комунальному господарстві;

в) у сільському та лісовому господарствах;

г) в промисловості.

Сутність збитків  від погіршення здоров’я населення  полягає в недовиробництві національного  продукту через втрати робочого часу, додаткові витрати на медичне  обслуговування, на виплату за листом непрацездатності і пенсій тощо. Збитки в комунальному господарстві можна розглядати як додаткові витрати на прибирання пилу, часте фарбування дерев’яних і металевих конструкцій, витрати на миючі засоби тощо. Збитки в сільському господарстві обумовлюються зниженням цінності посівних площ на забруднених ділянках, причому це, по-перше, зниження врожайності сільськогосподарських культур, а по-друге — забруднення сільськогосподарської продукції. Урожайність зернових культур внаслідок забруднення зменшується на 20—25 %, соняшнику — на 15—20, овочів — на 15—30 %. У забруднених районах зростає захворюваність великої рогатої худоби: лейкозом — у 2, туберкульозом — в 1,5, маститами — в 1,9 раза вище, ніж в екологічно чистих районах. Знижується продуктивність худоби: наприклад, у Донецькому регіоні надої молока на 13—14 % нижчі, ніж в умовно чистих господарствах.

Забруднення сильно позначається на лісовому господарстві: відомо, що забрудненням пошкоджено в  Німеччині 35 % лісових масивів, в  Австрії — 30 %. Збитки, що їх завдає атмосферне забруднення виробничим фондам, приховують у собі збитки на поточні капітальні ремонти основних виробничих фондів, збитки від передчасної утилізації обладнання, збитки від простоїв обладнання в ремонті тощо.

Дослідження, проведені  у США, показали, що в структурі економічних збитків від забруднення повітря перше місце посідає здоров’я населення (37,9 %), друге — комунальне й побутове господарство (31,7 %), третє — транспорт і промисловість (29,8 %). Сільське господарство — на останньому місці (0,6 %).

Основні функції  і принципи  екологічної політики.

 

Комплексний характер екологічних проблем вимагає  комплексного державного управління в  області охорони довкілля. Нижче  перерахуємо функції такого управління.

Екологічне прогнозування  якості довкілля і її зміна під впливом конкретної екологічної політики.

Екологічне планування, тобто розробка стратегії і детальних  програм з довкілля охорони і  раціональному використанню природних  ресурсів.

Регулювання економічної  діяльності за допомогою правових норм.

Керівництво екологічною  діяльністю - організаційна дія на реалізацію екологічних програм.

Екологічний моніторинг - спостереження за станом довкілля, облік наявності, якості і витрачання природних ресурсів.

Екологічний контроль - діяльність по встановленню відповідності і невідповідності довкілля встановленим вимогам законодавства.

Екологічна освіта, забезпечення населення екологічною  інформацією і формування суспільної свідомості з метою свідомої зміни  культури споживання.

Наводячи приклад  багатопланового підходу до проблеми екології, можна розглянути політику скорочення викидів в США. Головними інструментами цієї політики є податок на використання енергії, податок на первинне придбання устаткування і будівель, стандарти виробничих процесів, інформація і маркетинг для споживачів. Вчені екологи сходяться на думці, що ключ до скорочення викидів полягає саме в спільному застосуванні адміністративних і ринкових методів. Оподаткування приведе до зростання цін на енергію і до скорочення енергоспоживання. Регулювання у формі стандартів може бути використане для витіснення з ринку найменш ефективного устаткування. Стимулювання і інформаційні програми можуть бути використане для посилення конкуренції товарами, виробленими при перевищенні стандартів. Крім того, інформаційні програми забезпечать покупців будівель і енергоспоживаючого устаткування інформацією, необхідною для ухвалення рішення з урахуванням цінових сигналів оподаткування. Фінансовані урядом програми дослідження і розвитку потрібні для підтримки нововведень в промисловості у формі допомоги в капіталомістких і ризикованих інвестиціях.

Далі, я хотіла би перерахувати основні еколого-економічні принципи на яких базується екологічна політика в розвинених країнах.

 

1.1. Принцип вартості упущених можливостей

 

Цей принцип  вимагає щоб при використанні обмеженого ресурсу враховувалася  вартість і невикористаної альтернативи. Вартість упущених можливостей, полягає  в різниці прибутків, які ми отримаємо  при використанні довкілля як приймача і вмістища відходів і використання тієї ж місцевості як сільськогосподарські угіддя  . Потрібно відмітити, що принцип діє і у зворотний бік, тобто охорона довкілля має свою вартість з точки зору не використання середовища в господарських цілях.

  1.2. Принцип "забрудник платить"

 

Відповідно до рекомендації ОЭСР (організація економічного співробітництва і розвитку) 1972 р., принцип "забрудник платить" означає, що "забрудник повинен нести витрати по проведенню заходів екологічного оздоровлення за рішенням влади".

У "Рекомендації Ради 75/436 Евратом, ЕОУС (Європейське об'єднання вугілля і сталі), ЄЕС від 3.03.75 про розподіл витрат після охорони довкілля і дій органів громадської влади в цій області" дається визначення і посібник по застосуванню цього принципу. Віднесення витрат по боротьбі із забрудненнями і іншими несприятливими діями на довкілля на безпосередніх винуватців примушує їх в умовах ринку шукати шляхи зниження забруднення, використовувати прийнятніші з екологічного погляду технології, приймати заходи по раціональнішому використанню природних ресурсів. Визначення ЄЕС свідчить, що "фізичні і юридичні особи, діючі у рамках публічної частки права, відповідальні за забруднення, повинні нести усі витрати по заходах, необхідних для ліквідації цього забруднення або скорочення його до рівня, який відповідав би стандартам або еквівалентним вимогам, що забезпечують дотримання цільових показників якості довкілля, або, за відсутності таких показників, стандартам і нормативам встановленим громадською владою". 

Сучасне трактування  принципу "забрудник платить" можна звести до двох основних положень:

- забрудник повинен  нести усі витрати по средоохранной  діяльності;

- забрудник має  право відшкодовувати свої природоохоронні  витрать через ціни на свою  продукцію і послуги.

Слід зазначити,   проте,  що практичне застосування принципу "забрудник платить" показує безліч відхилень від теоретичних постулатів.

По-перше, існує  проблема ідентифікації забрудника. Юридично відповідальною за забруднення  визнається фізична або юридична особа, яка пряма або побічно завдає збитку довкіллю або створює умови, що призводять до виникнення такого збитку. Однозначне ж визначення відповідального за забруднення може бути ускладнено, особливо тоді, коли забруднення пов'язане одночасно з декількома джерелами (кумулятивне забруднення) або з послідовними причинами (ланцюгове забруднення) : наприклад, в забрудненні повітря вихлопними газі винен як виробник, так і власник автомобіля. У цих випадках відповідні витрати мають бути розподілені так, щоб забезпечувалося оптимальне з адміністративної і економічної точки зору рішення і досягався б максимальний ефект поліпшення стану довкілля.