Бюджетний дефіцит та проблеми його покриття в Україні. Державний борг

     Гарантований  державою борг України збільшився на 31.167.808,06 тис.грн. (53,08%), що пов’язано як із змінами курсів валют (на суму 2,8 млрд.грн.), так і з отриманням другого траншу позики Міжнародного валютного фонду (на суму 10,1 млрд.грн.) та випуском облігацій НАК «Нафтогаз України» під державні гарантії (на суму 12,8 млрд.грн.). 
 
 
 
 
 

Розділ 3. Методи оптимізації  бюджетного дефіциту та державного боргу в Україні 

3.1. Покриття бюджетного  дефіциту 

      Джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути:

      — державні позики;

      — емісія грошей.

      Державні  позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками (рис. 7).

      Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

      За  способом мобілізації розрізняють  державні позики, які пов'язані з випуском в обіг державних цінних паперів, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою випуску цінних паперів здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій.

      За  термінами надання державні позики поділяються на коротко-, середньо- та довгострокові. Короткострокові  надаються на термін до одного року. Основним інструментом розміщення короткострокових державних зобов'язань є казначейські векселі. Середньострокові (1—5 років) і довгострокові (5—20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій.

Схема

 Характеристика державних позик

      В Україні нині для покриття бюджетного дефіциту випускаються на коротко- і середньостроковій основі облігації внутрішньої державної позики. Значну роль у джерелах покриття бюджетного дефіциту відіграють зовнішні позики.

      Емісія  грошей, на відміну від державних  позик, є незабезпече-ним джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричиняє інфляцію — знецінення грошей. Фактично емісія на цілі дефіцитного фінансування не вирішує проблеми браку коштів: грошей стає більше, однак вартість грошової одиниці знижується, тобто сукупна вартість грошей в обігу залишається незмінною і знову-таки недостатньою. Але, оскільки це виявиться тільки після випуску в обіг зайвих грошей, то на період складання і виконання бюджету грошову емісію можна використати для збалансування бюджету. Надалі все залежить від спрямування коштів дефіцитного фінансування. Як уже відзначалось, інвестування в економіку дає можливість створити передумови для повернення грошей, а відтак і відновлення їхньої вартості. Фінансування соціальних видатків означає, що за рахунок зниження вартості грошей у поточному періоді, їх знову не вистачить у наступному, тобто потрібна буде нова емісія. Такий спосіб покриття бюджетного дефіциту веде до того, що інфляція переростає в гіперінфляцію, а остання — в галопуючу інфляцію, адже процес емісії набирає характеру геометричної прогресії. З цих причин використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється.

      Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним  є державні позики. Водночас для  їх використання необхідні певні передумови: 1) наявність кредиторів, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси; 2) довіра з боку кредиторів до держави; 3) наявність стимулів до надання позик державі; 4) спроможність держави своєчасно повернути борги та виплатити проценти.

      Наявність тимчасово вільних коштів є головною передумовою для державних позик. Якщо таких ресурсів немає, то не може бути й мови про випуск державних  цінних паперів. Однак у дійсності  такі вільні ресурси, як правило, завжди є й у фізичних, і в юридичних осіб. Це пов'язано з тим, що завжди існує необхідність накопичення грошей для певних витрат. На період накопичення ці гроші являють собою тимчасово вільні кошти і можуть використовуватись як кредитні ресурси. На ці ресурси можуть претендувати різні суб'єкти, у тому числі й держава. Отже, тимчасово вільні кошти є завжди, навіть в умовах фінансової кризи. Проблема полягає не в наявності ресурсів, а в спроможності держави мобілізувати їх.

      Спроможність  мобілізації тимчасово вільних  коштів залежить насамперед від наявності довіри до держави з боку її кредиторів. Якщо кредитор не довіряє позичальникові, то не може бути й мови про нормальні засади надання кредитів чи взагалі про їх виділення. Але проблема полягає в тому, що кредитні взаємовідносини мають ризикований характер. Кожний кредитор, продаючи свої тимчасово вільні ресурси, вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням отримати дохід від їх продажу. Тобто не може бути ні абсолютної довіри, ні абсолютного небажання надавати кредити.

      Виходячи з необхідності забезпечення довіри держава завжди мусить дбати про свій імідж надійного і вигідного позичальника. Це досягається насамперед своєчасним поверненням боргів і забезпеченням збереження вартості грошей. Водночас, як показує досвід, держава не може повністю втратити довіру своїх кредиторів. Наприклад, нині важко уявити щодо цього питання ситуацію гіршу, ніж в Україні. Практично знецінились державні борги колишнього СРСР, оскільки фінансова ситуація не дає змоги повністю розрахуватися з ними. Здавалось би, у держави немає жодного шансу на отримання внутрішнього кредиту. Однак облігації державної внутрішньої позики користуються певним попитом. Стосовно будь-якого іншого позичальника такого просто не могло б бути. Феномен іміджу держави пояснюється просто — в будь-яких випадках її надійність у цілому вища від надійності інших позичальників. Сама сутність держави гарантує їй певну довіру навіть майже в безнадійних ситуаціях, що і створює відповідні передумови для державного кредиту.

      Важливою  передумовою випуску позик є наявність стимулів до надання державі кредиту. Якщо довіра до держави відбиває кредитний ризик, то стимули характеризують доцільність вкладання коштів у державні цінні папери. Доцільність, у свою чергу, визначається їх дохідністю, надійністю і ліквідністю. Між дохідністю та надійністю існує обернено пропорційна залежність: чим вища надійність, тим менша дохідність. Оскільки державні цінні папери вважаються найнадійнішими, то для них установлюється найменший рівень дохідності. На фінансовому ринку державні цінні папери відіграють роль стандарту дохідності, свого роду відправної точки. Інші емітенти змушені встановлювати рівень дохідності своїх цінних паперів на більш високому рівні, інакше їх ніхто не буде купувати. Таким чином, державні цінні папери стабілізують і регулюють фінансовий ринок. Нормальне його функціонування неможливе без випуску державних позик.

      Отже, основним стимулом до надання позик  державі є досить висока надійність державних цінних паперів. Водночас держава прагне встановити і високу їх ліквідність. Як правило, державні цінні папери вільно продаються і вільно купуються. Держава може брати на себе зобов'язання викупити їх з першого пред'явлення свого кредитора. Нині забезпечення ліквідності має надзвичайно важливе значення. Недаремно на фінансових ринках світу значного поширення набули так звані комерційні папери, що мають дуже високу ліквідність. Саме висока ліквідність знімає перепони на шляху розвитку ринку цінних паперів, адже інвестори можуть спокійно вкладати гроші в подібні цінні папери, знаючи, що можуть їх повернути в будь-який час.

      Найважливішою передумовою випуску державних  позик є спроможність держави  своєчасно повернути борги та виплатити проценти. Якщо наявність  бюджетного дефіциту потребує встановлення джерел його покриття, то використання державного кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Такими джерелами можуть бути: дохід, отриманий від інвестування коштів у державний сектор; додаткові доходи бюджету за рахунок зростання ВВП і податкової бази від інвестування коштів в економіку; надходження від спеціально введених податків чи підвищення ставок оподаткування для погашення державного боргу; скорочення видатків; залучення нових кредитів для покриття попередніх боргів.

      Доходи  від інвестування коштів, залучених з допомогою державних позик, відбивають результативність діяльності держави у сфері економіки. Проблеми з боргом за таких умов можуть виникати внаслідок непродуктивності інвестиційної діяльності держави. Якщо ж політика інвестицій має обґрунтований і цілеспрямований характер, то погашення боргів теж здійснюється планомірно і гарантовано. Необхідність у підвищенні ставок оподаткування чи у введенні нових податків, а також у скороченні видатків пов'язана саме з проблемами відсутності поворотних джерел від використання позик чи внаслідок неефективності інвестицій або в результаті «проїдання» позикових коштів. Необхідність же залучення нових позик для покриття попередніх боргів пов'язана або з небажанням, або з неможливістю підвищувати рівень оподаткування. Однак реально погасити державну заборгованість новими позиками неможливо. Навпаки, це тільки збільшує цю заборгованість. Реальне погашення може відбуватись тільки за рахунок додаткових надходжень у бюджет чи від інвестицій, чи від підвищення рівня оподаткування. 

      3.2. Розв’язання боргової  проблеми в Україні 

     Зменшення державного боргу та вирішення проблеми його обслуговування вимагають також  досягнення первинного профіциту бюджету на рівні 3,6% ВВП у нинішньому році, з можливістю його поступового зниження до 2,6% ВВП у 2010 році.

         Первинний профіцит бюджету на рівні 3,6% ВВП, досягнення якого пропонується для послаблення  гостроти боргових проблем, є на 0,4% ВВП нижчим від показника первинного профіциту, закладеного в бюджеті  на 2000 р., тобто передбачає проведення м’якшої бюджетної політики. Проте, якщо в бюджеті передбачається використати перевищення доходів над безпроцентними видатками на обслуговування внутрішнього і зовнішнього державних боргів, то за пропонованим варіантом ці кошти повинні направлятися на обслуговування зовнішнього боргу, обслуговування внутрішнього боргу виключно комерційними кредиторами, а також погашення зовнішнього боргу.

         З метою зменшення обсягів імпорту необхідно посилити тарифне регулювання некритичного імпорту і терміново розпочати реалізацію програми енергозбереження. На сьогодні середня ставка імпортного мита на товари, що ввозяться до України, становить 6%. У міжнародних масштабах це надзвичайно низький показник. Для економії валютних коштів і стимулювання розвитку вітчизняного виробництва доцільно переглянути ставки ввізного мита на товари, вироблювані в Україні.

         Поряд з створенням загальноекономічного середовища, сприятливого для інвестування, з метою припинення втечі капіталів за кордон необхідно виробити механізми, які б дозволяли перекрити відплив капіталів з країни такими каналами: переведення валюти за кордон у рахунок оплати фіктивних імпортних контрактів; неповернення до країни експортної валютної виручки; заниження контрактних цін при експорті та їх завищення при імпорті тощо. За експертними оцінками, в Україні надто ліберальний режим зовнішньоекономічної діяльності та повна конвертованість гривні за поточними операціями дозволяють нелегальними шляхами щороку вивозити за кордон 3-5 млрд. дол.

         Крім проблем мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок знецінення національної валюти. Девальвація збільшує частку доходів держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за державним боргом. Одним з механізмів стримування наростання боргових виплат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень, заможних фізичних осіб – перевести капітали за кордон, а комерційних банків – заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну позицію). Підстави для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної валюти.

         Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для  економічного зростання, Україна повинна  добиватися укладання з кредиторами  угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегулювання зовнішньої заборгованості.