Бюджетний дефіцит та проблеми його покриття в Україні. Державний борг

 

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Луганський національний аграрний університет 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з мікроекономіки

Тема: «Бюджетний дефіцит та проблеми

його  покриття в Україні. Державний борг» 
 
 
 
 

                                     Виконав:    студентка ІІ курсу

                                                 групи 324

                                                  Вострикова Людмила

                                     Перевірив: Хоружа К.В  
 
 
 
 
 
 

                                              

Луганськ  – 2010 р. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти  та проблеми бюджетного дефіциту в Україні

1.1. Макроекономічна сутність бюджетного дефіциту та його види………..

1.2. Нормативно-правове  забезпечення бюджетного дефіциту  в Україні……

1.3.  Проблеми  в економіці Україні, пов’язані  з регулюванням бюджетного дефіциту………………………………………………………………………….

Розділ 2. Державний борг в  українській економіці

2.1. Поняття «державного  боргу»………………………………………………

2.2. Інституційно-правове  забезпечення управління державним  боргом…...

2.3. Державний  борг як негативне явище в  економіці країни……………….

Розділ 3. Методи оптимізації бюджетного дефіциту та державного боргу в Україні

3.1. Покриття  бюджетного дефіциту………………………………………….

3.2. Розв’язання  боргової проблеми в Україні……………………………….

3.3. Закордонний  досвід щодо покриття бюджетного  дефіциту та державного боргу……………………………………………………………………………..

Висновки 

Список використаної літератури

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Вступ

      В наш час 

      Метою курсової роботи є теоретичне дослідження  проблеми бюджетного дефіциту та державного боргу і методів їх оптимізації.

      Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• дослідити поняття бюджетного дефіциту та державного боргу;
• охарактеризувати вплив дефіциту бюджету і державного боргу на національну економіку;
• дослідити методи оптимізації бюджетного дефіциту та державного боргу.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Теоретичні аспекти та проблеми бюджетного дефіциту в Україні.

1. Макроекономічна сутність бюджетного дефіциту

 
 

     Бюджетний дефіцит – явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливе значення мають його розміри  і методи ліквідації. Для населення наявність дефіциту має опосередковане значення, але саме населення держави шляхом сплати податків бере безпосередню участь у поверненні залучених кредитних ресурсів. Бездефіцитний бюджет є об'єктивною вимогою нормального економічного розвитку держави [2, 143].

Бюджетно-податкова (фіскальна) політика – це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

     Державні  видатки являють собою витрати, пов'язані з діяльністю держави. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ. Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансфертними платежами приватному сектору (соціальна допомога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.

     Сукупні державні видатки поділяються на чотири категорії [3, 305]:

РЕ = С_G + Т_r + і · D_G + I_G,

де  С_G – споживання в державному секторі (заробітна плата робітникам державного сектора, платежі за товари, що купуються для поточного споживання);

Т_r – трансферти приватному сектору;

і ·  D_G – проценти з державного боргу;

I_G – державні інвестиції.

Три перші  категорії витрат утворюють поточні  видатки держави (С_G, Т_r, і · D_G), остання категорія – державні капітальні видатки (I_G).

     Сукупні державні видатки є складовою  частиною сукупного попиту, вони впливають і на приватний попит, і на сукупну пропозицію в економіці. Зміна структури видатків шляхом вибіркового скорочення окремих категорій витрат не лише спричиняє скорочення сукупного попиту, але й впливає на інші характеристики економічної системи, наприклад, на розподіл доходів та розміщення ресурсів. Причому зміна різних компонентів структури державних витрат має різні наслідки для економіки. Так, скорочення державних витрат на субсидування виробництва сприяє ефективнішому розподілу ресурсів в економіці, оскільки завдяки цьому долається викривлення цін. А скорочення витрат на соціальні трансферти, наприклад, шляхом збільшення пенсійного віку, може спричинити зростання безробіття.

Збільшення  державних видатків змінює структуру  сукупного попиту, але його рівень не обов'язково змінюється на ту ж саму величину. Все залежить від ступеня, яким державні видатки заміщують приватні витрати. Це заміщення має дві форми. Якщо відбувається "пряме витіснення", коли державні видатки рівноцінно замінюють приватні (наприклад, видатки на освіту), то сукупні витрати зростають майже так, як і державні. Але державний сектор вступає в конкуренцію з приватним за залучення обмежених фінансових ресурсів, особливо коли державні витрати фінансуються за рахунок підвищення податків або позик. Тоді зростання державних витрат підвищує процентні ставки, і відбувається "фінансове витіснення" приватного сектора державним, у тому числі витіснення приватних капіталовкладень.

     Оскільки  державні видатки впливають на рівень цін, розміщення ресурсів, розподіл доходів, зайнятість і виробництво, вони є важливим інструментом короткострокової макроекономічної політики.

     Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки – це частина  доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом. У вузькому понятті до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють доход державного бюджету. В широкому понятті під податками розуміють всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (наприклад, внески до державного пенсійного фонду).

     Податки впливають на економіку через  використовуваний доход економічних  агентів та зміну відносних цін. У залежності від системи оподаткування, вплив податкової політики на макроекономічні змінні може проявлятися по-різному. В цілому зниження податків стимулює зростання приватних витрат і сукупної пропозиції. Зростання податків, навпаки, призводить до їхнього скорочення.

     Рівень  оподаткування (податковий тягар) в економіці вимірюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домогосподарств (ставка сумарного оподаткування доходів, або середня ставка податку). Ступінь фактичного податкового навантаження на приватний сектор визначається чистими податковими надходженнями, які утворюються різницею між величиною загальних податкових надходжень до державного бюджету і сумою трансфертів держави приватному секторові [3, 308].

Залежність  доходів держави від рівня  податків неоднозначна. У довгостроковому періоді вона описується так званою "кривою Лафера" (рис. 1).

Рис. 1. Крива Лафера [13, 308]

     У відповідності із залежністю, яку  описує ця крива, обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку  і величини доходу (ВВП). Якщо ставка оподаткування дорівнює нулеві, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня т супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податків пригнічує виробництво і викликає скорочення сукупних доходів і витрат – джерела податків, або податкової бази. Підвищення ставки податку (від т до 100%) супроводжується скороченням податкових надходжень до бюджету. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити у економічних агентів весь одержаний ними доход. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і припиняється, економіка стає "тіньовою", а держава залишається без доходів.

     Податки, державні закупки, трансферти і позички  використовуються державою для підтримки  ділової активності та розподілу  фінансових ресурсів таким чином, щоб  забезпечити економічне зростання  і соціальну справедливість. Але  основна макроекономічна функція держави полягає в стабілізації економіки. Фіскальна політика, що охоплює збільшення державних видатків та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду, називається стимулюючою бюджетно-податковою політикою. Стабілізація економіки в умовах інфляційного надлишкового сукупного попиту, який виникає внаслідок циклічного підйому, забезпечується за допомогою обмежувальної фіскальної політики, а саме: скорочення державних видатків та збільшення податків.

Застосування  різних інструментів фіскальної політики (зміна державних витрат або рівня  податкових ставок) має різний макроекономічний вплив на сукупний попит. Мультиплікативний  ефект розширення сукупного попиту внаслідок зниження податків стимулює економіку меншою мірою, ніж однакове за розміром збільшення державних видатків. Це пов'язано з тим, що збільшення державних витрат є прямим розширенням сукупного попиту, а мультиплікатор державних витрат перевищує податковий мультиплікатор. Така різниця має вирішальне значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу. Якщо фіскальна політика орієнтована на розширення державного сектора, то з метою подолання циклічного спаду мають збільшуватися витрати держави, які створюють сильніший стимулюючий ефект. А при необхідності стримування інфляційного підйому застосовується збільшення податків, що є відносно м'яким обмежувальним заходом. Коли фіскальна політика спрямована на підтримку приватного сектора, то у фазі циклічного спаду мають скорочуватися податки, а у фазі циклічного підйому – обмежуватись державні витрати, що дає змогу досить швидко знизити рівень інфляції.

Фіскальна політика може бути дискреційною та недискреційною. Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок [3, 308].

При недискреційній (автоматичній) фіскальній політиці бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний ("вбудований") стабілізатор – механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансфертні платежі, насамперед система страхування по безробіттю. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки (рис. 2).