Австрійська i лозаннська економічні школи

Таким чином, підбиваючи загальний підсумок, можна зробити  висновок про те, що представники австрійської і лозаннської економічних шкіл внесли значний вклад у розвиток сучасної економічної думки.

 

 

3 Теорія  маржиналізму

 
3.1. Історія виникнення  теорії маржиналізму

 

 

Виникнення теорії, що бере за основу цінності не витрати праці, а корисність, трактується як «Маржиналістська революція». Маржиналізм як самостійний течії  економічної думки оформився  в 2-ій половині ХIХ ст., Що було викликано об'єктивними факторами. Кінець XIX в. став часом бурхливого економічного розвитку країн Західної Європи і США, що стало наслідком завершився промислового перевороту. Найбільш розвинені держави увійшли в період промислового капіталізму і вільної конкуренції. Потужний розвиток ринкових відносин як усередині країн, так і між ними, обумовлене поглибленням процесу розподілу праці, загострило увагу сучасників до ціноутворення, ролі грошей, законам поведінки суб'єктів ринку і т.п. Ці проблеми і стали основним об'єктом дослідження маржиналістів. Швидкий економічний розвиток супроводжувалося кризами, посиленням соціальної напруженості, доходила до крайніх форм. Це стало живильним середовищем для досить широкого поширення марксистської теорії, яка обґрунтовувала неминучість загибелі тодішнього економічного порядку. Спостерігався певну кризу класичної школи; відому популярності набуває історична школа в Німеччині, що ставило під сумнів методи класиків політичної економії. Тому не менш суттєвою причиною виникнення маржиналізму можна вважати прагнення вчених економістів знайти вихід з кризи економічної теорії, їх прагнення відкрити певні нові перспективи сучасного їм економічного порядку. Школа маржиналізму сформувалася на основі критики історичної школи, абсолютизувавших емпіричний метод у вивченні економічних явищ. Маржиналісти, навпаки, доводили необхідність загальних закономірностей економічного життя, першорядність абстрактно логічного методу наукового аналізу, незалежно від національної специфіки. Ця принципова позиція методології дає підставу стверджувати про спорідненість маржиналізму з рікардіанством. У зв'язку з цим маржиналістів (особливо представників кембріджської школи) називають ще й «неокласиками». У той же час маржиналізм протиставив рікардіанської трудової теорії вартості теорію корисності, де величина мінової вартості виводиться не з необхідних трудових витрат, а з інтенсивності споживання. Існуюча раніше теорія корисності (Е.Кондільяк і Ф.Галіані), була вдосконалена маржиналістами на основі застосування методу граничного аналізу, який і дав назву нової економічної школі. Цей метод застосовувався згодом при побудові інших концепцій маржиналізму: теорії загальної рівноваги, розподілу, витрат виробництва та ін Маржиналізм значною мірою був спрямований і проти теорії К.Маркса, що базується на трудовій теорії вартості класичної школи. При цьому маржиналистской школі характерний, по суті, відхід від ідеологізації економічного аналізу, спроба обмежитися об'єктом «чистого прибутку», без домішки соціальних або конкретно економічних дисциплін, пов'язаних з ідеологією. Маржиналісти відмовилися навіть від самого терміна «політична економія», введеного в наукове вживання в 1615г. А.Монкретьеном, вважаючи за краще нейтральне поняття «економіка».

 

3.2 Сутність  маржиналістської революції

 

 

Маржиналізм (від франц. Marginal - граничний) - економічна теорія, що досліджує закономірності економічних  процесів на основі використання граничних  величин. Відповідно всі основні  категорії в маржиналістської теорії засновані на застосуванні кількісного аналізу, при якому ведуча роль відводиться використанню поняття меж. Це такі категорії, як гранична продуктивність, граничні витрати, гранична корисність і пр. 
Засновниками школи є К. Менгер, У.С.Джевонс і Л.Вальрас. основними попередниками даного напрямку вважаються французькі вчені О. Курно і Ж.Дюпюі, а так само німці І. фон Тюнен і Г.Госсен. Основною причиною виникнення маржиналізму вважається необхідність пошуку умов, за яких дані продуктивні послуги розподілялися б з оптимальним результатом між конкуруючими напрямами використання.

Сутність маржиналістської революції:

• Здійснено переворот в методах аналізу. Центр ваги в аналізі був переміщений з витрат на кінцеві результати. В якості вихідного моменту для економічної теорії була прийнята суб'єктивна мотивування економічної поведінки індивідів. В економічну науку був вперше введений принцип граничності. Виник граничний аналіз.
• Змінилася постановка задач. Маржиналісти зробили упор на статистичних завданнях, характерних для короткострокових періодів, у які величини не встигають змінитися. При цьому аналізуються різні способи використання ресурсів для задоволення потреб.
• Відбулася революція в теорії цінності. Відкидається класичний підхід, тобто зведення цінності до витрат праці або до інших факторів. Цінність визначається ступенем корисного ефекту, тобто ступенем задоволення потреб.

Найважливіші елементи маржиналізму як напряму фінансової науки:

• Використання граничних величин.
• Суб'єктивізм, тобто підхід, при якому всі економічні явища досліджуються і оцінюються з точки зору окремого господарюючого суб'єкта.
• Гедонізм господарюючих суб'єктів. Людина розглядалося маржиналістами як раціональна істота, метою якого є максимізація власного задоволення.
• Статичність. Вивчення використання рідкісних ресурсів для задоволення потреб людей в даний момент часу.
• Ліквідація пріоритету сфери виробництва, характерного для економічного аналізу класиків.
• Сприйняття ринкової економіки як рівноважної системи 
   
  

 

Висновок

 

 

Таким чином, пройшло майже півтора століття відтоді, як Менгер сформулював свою доктрину. За ці роки виникли й розчинилися в небутті багато економічних школи, між тим як австрійська школа домоглася серйозного домінування на ринку економічних ідей. Будь-який сучасний фахівець в галузі економіки добре знає і активно використовує багато ідей австрійської школи. Саме австрійська школа є економічним ядром сучасного «неолібералізму». Більше того, теорія Менгера знаходить застосування не тільки в чистому вигляді, але і в поєднанні з іншими теоріями. І з кожним новим «вченим-економістом» таких поєднань стає більше. З 1982 року в США (Оберн штат Алабама) активно діє Інститут Людвіга фон Мізеса (Ludwig von Mises Institute), щорічно проводить конференцію економістів-дослідників австрійської школи, а також різні семінари. Там же видається щоквартальний науковий журнал з економіки «Quarterly Journal of Austrian Economics» та кілька журналів загальноекономічної тематики. Крім того, матеріали, присвячені сучасному розвитку австрійської школи, публікуються в журналах «The Review of Austrian Economics». У 1996 році в тих же США організовано «Товариство з розвитку Австрійської економічної школи» (Society for the Development of Austrian Economics). З 2004 року в Празі «Ліберальний інститут» організовує щорічні конференції для послідовників австрійської школи.

У той же час можна  припустити, що фінансова криза, що вибухнула-шийся влітку 2008 року в  США і до осені охопив більшість  фінансових ринків, завдасть відчутного удару по «австрійської школи» і економічному лібералізму взагалі. Передбачається, що знову, як після Великої депресії, австрійців відтіснять неокейнсіанці з їх ідеями державного регулювання економіки і вливання дармових грошей. Принаймні, вливання небачених грошових сум під низькі відсотки вже спостерігається повсюдно. Маржиналізм взагалі і австрійську школу зокрема багато вчених розглядають як теорію, яка дала відповіді на питання, не знаходили дозволу в рамках класичної політекономії.

Австрійська школа, справді, дала економічній науці багато корисних знань про людські потреби, а також методику більш детального вивчення попиту та пропозиції, аналізу ієрархії, структури і динаміки переваг споживачів. Австрійської школі багато вдячні ще й за те, що вона стала «еволюціоністським подоланням революційної трудової теорії вартості марксизму», який вважав вартість - «матеріалізацією суспільно-необхідної праці» і закликав насильно «експропріювати експропріаторів додаткової вартості».

Однак зацикленість на суб'єктивних думках робить «австрійську школу» дуже однобокою доктриною. В рамках цієї школи практично неможливо: 
- Аналізувати об'єктивні чинники, що нав'язують нам суб'єктивні думки; 
- Виявляти закономірності, які притаманні економіці в цілому і не зводяться до суми дій окремих споживачів.

Великий внесок у розвиток економічної теорії внесли також  і представники лозаннської економічної школи. Величезним досягненням Леона Вальраса та Вільфредо Парето була демонстрація системи загальної рівноваги окремих продавців і покупців, яка визначається єдиним набором цін і кількості. Сучасна теорія загальної рівноваги Джона Хікса, Кеннета Ерроу та Френка Хана багатьом зобов'язана роботам цих своїх попередників. З усіх напрямів маржиналізму лозаннська школа зіграла найбільшу роль у формуванні неокласичної школи. На ділі уряди різних країн відрізняються у своїй економічній політиці, а акценти постійно зміщаються від державного регулювання економіки на базі аналізу макроекономічних величин з точки зору кількісних закономірностей у співвідношеннях між ними до панування вільної конкуренції.

Таким чином, і кейнсіанство, яка проголошує підтримку ефективного  попиту і повної зайнятості, і школа  неокласицизму, і інші напрямки, які  знаходять своє застосування і синтезуються в нові теорії, багато в чому використовували досягнення представників австрійської і лозаннської економічних шкіл.

 
 

Список  використаних джерел

 
 
1. Австрійська школа в політичній  економії: К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Візер, М. Економіка, 1992.

 
2. Майбурд Е.М. Введення в історію  економічної думки. Від пророків до професорів. - М.: Дело, 2008.

 

3. Світова економічна  думка. Крізь призму століть. - Т.1 / під ред. Фетисова Г.Г. - М.: Думка, 2009.

 
4. Негіші Т. Історія економічної  теорії: Підручник / Пер. з англ. під ред. Л.Л.Любімова і В.С.Автономова. - М.: АТ "Аспект Пресс", 2005.

 
5. Економіка: Підручник / За ред.  А.С.Булатова. - 3-е изд., Перераб. і  доп. - М.: МАУП, 2001

 
6. Економічне мислення: філософські  передумови. - М.: ИНФРА - М, 2010.

  
8. Економічна теорія: Підручник / Н.І.Базилев, А.В.Бондарь, С.П.Гурко. - Мінськ: ІП "Екоперспектива", 2006.

 
9. Економічна теорія (політекономія): Підручник / За заг. ред. В.І.Відяпіна, Г.П.Журавльовой. - М.: Інфра-М, 2006

 

10. Економічна теорія / За ред. А.І.Добриніна, Л.С.Тарасевіча, 3-е вид. - Санкт-Петербург: Вид-во СПбГУЕФ, Вид-во "Пітер", 2001

 
11. Економічна теорія / За ред.  В.Д.Камаева. - 7-е изд., Перероб. і доп. - М.: Гуманіт. вид. центр "ВЛАДОС", 2000

12. Економічна теорія: Підручник для вузів / Під ред.  І.П.Ніколаевой. - М.: Проспект, 2006

 

13. Економічна теорія: Підручник для вузів / А.Н.Ромашов,  І.П.Ніколаєва, В.В.Клочков и др. - М.: Финстатинформ, 2007

 

14. Ядгаров Я.С. Історія  економічних вчень. Підручник. - М.: ИНФРА-М, 2009