Порівняння економічних систем Франції та Білорусії

Структура промислового комплексу  Білорусі протягом багатьох десятиліть складалася без належного обліку потреб країни. Після розпаду СРСР промисловість, як галузь, найбільш інтегрована в колись єдиний народногосподарський комплекс піддалася найбільш серйозній структурній перебудові.

Машинобудування і металообробка - провідні галузі промисловості країни. Традиційно в рамках цієї галузі склалися три групи: машинобудування, промисловість металевих конструкцій і виробів, ремонт машин і устаткування. Провідними секторами машинобудування є автомобільна промисловість, приладобудування й електротехнічна промисловість, радіоелектроніка, тракторне і сільськогосподарське машинобудування.

Частка машинобудування і металообробки  в загальному обсязі промислового виробництва  до початку 1990 р. досягла 34%, а зараз (за підсумками 2005 р.), незважаючи на спад виробництва, що відбувся, складає 22,4%1. На ці процеси вплинуло значне скорочення постачань у республіку матеріально-сировинних і енергетичних ресурсів, що комплектують вироби і напівфабрикати, а також складності зі збутом готової продукції, зумовлені втратою платоспроможних споживачів на внутрішньому і зовнішньому ринках (у країнах, що традиційно споживають продукцію галузі, - Росії й інших держав СНД). Тенденції останніх років характеризуються технічним переозброєнням виробництва, реструкту- руванням машинобудівних підприємств (у тому числі з залученням іно­земних інвесторів) з метою забезпечення їхньої конкурентноздатності на зовнішніх ринках по ціновий і якісній складовим (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Доцільно приділити увагу автомобілебудуванню як найбільш експортоорієнтованій галузі економіки, яка поєднує 35 підприємств і організацій, що випускають автомобілі й автопоїзди для міжнародних перевезень, самоскиди і лісовози, повнопривідні автомобілі підвищеної прохідності, надважкі кар'єрні самоскиди і самоскидні автопричепи, навантажувачі, самохідні скрепери, вантажні причепи і напівпричепи, причепи-дачі до легкових автомобілів, велосипеди, мотоцикли, комплектуючі запчастини до автомобільної техніки. Один з лідерів білоруського автомобілебудування - Мінський автомобільний завод, що випускає більш ста модифікацій вантажних автомобілів, у тому числі магістральних автопоїздів і сідельних тягачів, які відповідають вимогам євростандартів, що сприяє їхньому використанню для міжнародних перевезень. Автомобілі високої вантажопідйомності (до 220 т.) виробляє Білоруський автомобільний завод у м. Жодіно, що випускає унікальні важкі і надважкі кар'єрні самоскиди, вантажні, вантажопасажирські і санітарні автомобілі малої вантажопідйомності.

Хімічний і нафтохімічний промисловий  комплекс також є одним з найбільших у національному господарстві Республіки Білорусь. Після тимчасового спаду виробництва з 1995 р. галузь набула стійкого зростання, середньорічне значення якого становить 106,5% за 2001-2005 р.

Галузева структура хімічної і  нафтохімічної промисловості характеризується великою розмаїтістю, зокрема виробництвом хімічних волокон і ниток, гірничохімічним напрямом (калійні добрива), нафтохімічним виробництвом. У рамках концерну «Белнефтехим» випускається 11% усього обсягу промислової продукції Білорусі, дуже висока частка його участі в загальнореспубліканському експорті. Основними видами діяльності концерну є видобуток, транспортування, переробка нафти і продаж нафтопродуктів, виробництво мінеральних добрив, випуск хімічних волокон і ниток, шинна індустрія, випуск продукції зі скловолокна, виробництво лаків і фарб, пластмасових виробів.

Частина потреб внутрішнього ринку  Білорусі в нафті покривається за рахунок власних джерел її видобутку. Об'єднанням «Белоруснефть» добувається 1,8 млн т. нафти за рік. До складу концерну входять 2 нафтопереробних заводи, а також 2 підприємства по транспортуванню нафти (Гомельське і Новополоцьке підприємства нафтопроводу «Дружба»), що перекачують у країни Європи нафту російського походження. Виробничі потужності Мозирського і Новополоцького нафтопереробних заводів були частково модернізовані з урахуванням вимог європейського ринку. Одночасно поступово збільшувалися обсяги нафтопереробки (з 12 млн у 2001 р. до 20 млн у 2006 р.) і відповідне зростання експорту нафтопродуктів (майже в 5 разів з 2002 по 2006 р., коли він склав 7,5 млрд дол.). Ці організації випускають автобензини, дизельне паливо, ароматичні ву­глеводні, паливо для реактивних літаків, мастильні матеріали і т.д.

Хімічна промисловість представлена в Республіці Білорусь найбі- льшми  експортоорієнтованими підприємствами. Могилівське виробниче об'єднання «Хімволокно» - найбільший у Європі комплекс по випуску поліефірних волокон і ниток, а Світлогорське виробниче об'єднання «Хімволокно» спеціалізується на виробництві віскозних технічних і текстильних ниток, кордної тканини, вуглеволокнистих матеріалів і композитів, нетканого поліпропіленового матеріалу «спанбонд». Полоцьке виробниче об'єднання «Скловолокно» випускає скловолокна і вироби на його основі: склоніти, склоровинги, склотканини, склосітки, склополотна. Ці продукція використовується в таких як електроніка, електротехніка, транспорт, авіакосмічний комплекс, виробництво хімічного устаткування, суднобудування, будівництво, виробництво товарів для спорту і відпочинку.

За електроенергією потреби Білорусі забезпечуються цілком, а за тепловою енергією - на 50%. Установлена потужність електростанцій складає 7,8 тис. МВт, довжина електромереж - 256 тис. км, довжина теплових мереж - 4,99 тис. км. Розробляються питання щодо будівництва атомної електростанції, ефективно стимулюються енергозберігаючі заходи і впровадження розробок, що забезпечують зниження енергоємності ВВП.

Металургійний комплекс Білорусі включає  чотири заводи: РУП «Білоруський металургійний  завод», РУП «Речицький метизний завод», ВАТ «Могилевський металургійний завод» і РУП «Гомельський ливарний завод «Центролит». Крім цього, у складі найбільших заводів функціонують понад сто ливарних цехів і ділянок. Особливе місце в галузі займає експортоорієнтоване підприємство, внесене до державного реєстру підприємств республіки з високотехнологі- чним виробництвом,- Білоруський металургійний завод, експорт товарної продукції якого перевищує 85%. Металопродукція заводу поставляється більше ніж у 50 країн світу; її торгова марка широко відома на міжнародному товарному ринку металів.

Агропромисловий комплекс Республіки Білорусь включає: сільське господарство, переробну промисловість (харчову, борошномельно- круп'яну, комбікормову, первинну обробку льону), сферу обслуговування (виробничо-технічний, меліоративний, землевпорядний, науковий, агрохімічний, ветеринарний, будівельний, торговий та інші види обслуговування). Пріоритетні напрями: тваринництво, льонарство, зернове, цукробурякове та олійне виробництва.

У державній власності знаходиться 81,8% від загальної площі сільськогосподарських угідь Білорусі. Основна маса сільськогосподарської продукції виробляється сільськогосподарськими організаціями, зокрема, за підсумками 2005 р., 90% зернових і зернобобових культур, 99 - льоноволокна, 98 - цукрових буряків, 78 - худоби і птиці в забійній вазі, 73 - молока, 62% яєць. Фермерські й особисті підсобні господарства є основними виробниками картоплі (93%) і овочів (89%)1.

Серед країн СНД Білорусь займає третє місце після Росії й  України, за виробництвом льону. В сприятливі роки вироблялося 26% загального обсягу льоноволокна колишнього СРСР і 11% його світового виробництва. Експорт льоноволокна сягає 9-12% обсягу виробництва.

Традиційним для Білорусі є розвиток картоплярства. Основними споживачами  білоруської картоплі за рубежем залишаються регіони Росії - Москва, Санкт-Петербург, райони Крайньої Півночі.

На другому місці за обсягом  виробленої продукції в структурі  АПК Республіки Білорусь - переробна  промисловість, на яку в товарному  експорті країни припадає понад 8% продукції (2004-2005 р.).

З розвитком ринкової економіки, з  її структурними перетвореннями інтенсивно розвивається сфера послуг (транспорт, зв'язок, торгівля і громадське харчування, туризм, страхування, інформаційно- обчислювальне  обслуговування та ін.), про що свідчить зростання її частки у виробництві ВВП, що характерно для всіх країн світового співтовариства. Особливе значення для Республіки Білорусь має розвиток транспортного комплексу як інфраструктурної ланки для розвитку виробництва, інших видів послуг і ефективного входження в міжнародне співробітництво. Його частка у виробництві валового внутрішнього продукту становить за 15-річний період 7-10%. Основний обсяг ванта­жоперевезень приходиться на автомобільний транспорт (у 2005 р.- 290,8 млн т.), на другому місці - залізничний (125,1 млн т.), незначна частка припадає на внутрішній водний і повітряний транспорт1.

В країні відбувається інтеграція магістральних  доріг у Європейську транспортну систему і в єдину мережу міжнародних автомагістралей Співдружності Незалежних Держав і Євразійського економічного співтовариства. По території Республіки Білорусь проходять 5 міжнародних автомобільних доріг категорії «Е» загальною протяжністю 1841 км, а також транс'європейські транспортні коридори: Берлін - Варшава - Мінськ - Москва - Нижній Новгород (II) і Хельсінкі - Санкт-Петербург -Москва/Псков - Київ - Кишинів - Бухарест - Димитровград - Алексан- дрополіс (IX) і його відгалуження Калінінград/Клайпеда - Каунас - Вільнюс - Мінськ - Київ (IXB), що мають загальну протяжність 1513 км.

Білоруською залізницею проводиться  робота з організації залізничних  перевезень у сполученні з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону, в тому числі з Китаєм, у рамках участі в Координаційній Раді по Транссибірських перевезенням (КРТП). У складі цієї організації нара­ховується понад 130 колективних членів, серед яких - залізниці Білорусі, Росії, Казахстану, Монголії, Китаю, а також провідні морські перевізники, оператори, експедитори та ін. Якісному розвитку залізничних сполучень сприяє і створення за участю Росії, Білорусі, Польщі і Німеччини спільного підприємства ЗАТ «Євразія Рейл Логістик», а також організація постійного курсування за маршруту Брест - Улан-Батор контейнерного потяга «Монгольський вектор», що згодом був продовжений до станції Хух-Хото (Китай).

Авіаперевезення Республіки Білорусь відповідають міжнародним стандартам, зокрема Національний аеропорт Мінськ допущений до забезпечення польотів по I і II категоріях ІКАО і може прийняти будь-як тип повітряного судна. Домінуюче положення на ринку вантажних авіаперевезень республіки займає авіакомпанія Трансавіа- експорт, що володіє повітряними судами типу ИЛ-76ТД (10 одиниць), призначеними для перевезення великогабаритних вантажів загальною масою до 45 т. і об'ємом до 190 м3.

Перспективним єй розвиток водного  транспорту, оскільки по території  республіки проходить водний шлях, включений до складу Європейських внутрішніх водних шляхів: - система Буг - Дніпро- Бузький канал - Прип'ять - Дніпро - з виходом у Чорне море. По цій водній артерії Білорусь експортує калійні добрива. Річкові порти Гомель, Бобруйськ, Мозир мають залізничні під'їзні колії; порти пристосовані для оброблення вантажів, що пливуть у змішаному сполученні. Портове господарство оснащене високопродуктивними плавучими і портальними кранами, вантажними механізованими лініями швидкісного оброблення суден.

Магістральними трубопроводами транспортується  близько 165 млн т. газу, нафти і  нафтопродуктів1. Через територію Білорусі здійснюються постачання російського газу в Польщу, Німеччину, Україну, Чехію, Словаччину, Угорщину, Латвію, Литву, а також російську Калінінградську область. Через республіку проходить ділянка магістрального газопроводу «Ямал - Європа». Він належить «Газпрому», однак знаходиться в оперативному керуванні «Белтрансгазу». [2]

 

4. Державна економічна політика

Французька модель економіки

 

Післявоєнний розвиток Франції  проходив під впливом багатьох факторів, які зумовили подальший прогрес її економіки та соціальної сфери. Багато у чому засоби і стратегія реалізації амбітних планів уряду цієї країни спиралася як на посилення ринкових важелів економіки, так і на застосування нетипових для неї підходів, які здобули назви індикативного планування та дирижизму. Посилення одного чи другою акцентів у моделі досягнення макроекономічної рівноваги господарства нерідко призводило до значних криз як на рівні уряду, так і на рівні підприємців, робітників та профспілок, позиції яких у Франції є більш значущими ніж в багатьох інших державах. Саме у цих особливостях і криється своєрідність французької економіки, яку нерідко називають гібридом планових і ринкових підходів. Досить показовим при цьому був повоєнний період, під час якого уряд країни намагався знайти найбільш ефективне поєднання кейнсіанських методів регулювання з розвиток підприємництва.

 Основними факторами, що зумовили економічну трансформацію економіки Франції у другій половині ХХ ст. були:

 Збільшення ролі держави  та державної власності з 10% вартості національного майна до 40-50%% на поч. 80-х років. Формування конкурентоспроможних потужних ТНК (приміром, автомобільна корпорація “Рено”) з високою питомою вагою державної частки у структурі акціонерного капіталу. Разом з тим, такий підхід нерідко виявлявся досить обтяжливим для французького бюджету, через який уряд був вимушений компенсувати збиток малоефективного державного сектору.

 Відмова у післявоєнні часи (60-ті – 70-ті рр.) від політики  колоніальних війн, які були занадто обтяжливими для Франції, а “ресурсний ефект”, на який при цьому розраховували ставав деталі низьким чи, іншими словами, незіставним із понесеними витратами.

 Високі темпи науково-технічного  прогресу та вдале поєднання  державних та приватних інвестицій, спрямованих на розвиток ядерної енергетики, електротехнічної промисловості, хімічної, хіміко-фармацевтичної промисловості, виробництва авіаційної техніки та засобів автоматики.

 Концентрація та централізація  промислового та фінансового  капіталу, значне укріплення позицій французьких фірм на міжнародних та передусім на європейських ринках. Чіткий вибір та стимулювання розвитку галузей національної спеціалізації.

 Підтримка з боку держави  фундаментальних та прикладних  дослідницьких робіт у пріоритетних  галузях французької економіки.

 Максимальне заохочення на  компліментарній основі розвитку  виробничої та соціальної інфраструктури, якість якої багато у чому  стала зразковою в Європейському  Союзі.