Оподаткування в Україні – проблеми та шляхи вдосконалення

      1. Готельний збір.

      2. Збір на паркування автотранспорту.

      3. Ринковий збір.

      4. Збір за видачу ордера на квартиру.

      5. Курортний збір.

      6. Збір за участь у бігах на іподромі.

      7. Збір за виграш у бігах на іподромі.

      8. Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

      9. Збір за право використання місцевої символіки.

      10. Збір за право проведення кіно- і телезнімання.

      11. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

      12. Збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що прямує за кордон.

      13. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

      14. Збір з власників собак.

      Друга ознака — місце податків, зборів та обов'язкових платежів у ціні виробу або послуги. За цією ознакою виділяють такі види:

      1. Податки, які входять у собівартість:

      • збір на обов'язкове соціальне страхування;

      • збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

      • збір до державного інноваційного фонду;

      • плата за землю;

      • плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

      • податок на промисел;

      • фіксований сільськогосподарський податок;

      • податок на рекламу;

      • комунальний податок тощо.

      2. Податки, збори та обов'язкові платежі, які сплачуються з прибутку підприємства:

      • податок на прибуток підприємства;

      • податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

      • збір за забруднення навколишнього середовища;

      • державне мито тощо.

      3. Податки та збори, які входять до ціни виробу:

      • податок на додану вартість;

      • акцизний збір.

      Третя ознака — джерела податкової бази. За цією ознакою виділяють податки, збори та обов'язкові платежі, які сплачуються за рахунок:

      • індивідуального доходу (податок на доходи фізичних осіб);

      • доходу від продажу (податок на додану вартість);

      • фінансового результату діяльності (податок на прибуток);

      • витрат підприємства (збір на обов'язкове соціальне страхування та обов'язкове державне пенсійне страхування).

      Четверта  ознака — за об'єктом оподаткування (за податковою базою):

      • ресурсні;

      • рентні;

      • на споживання;

      • майнові (на нерухомість).

      П'ята  ознака — за методом розрахунку ставок оподаткування:

      • регресивні;

      • пропорційні;

      • прогресивні;

      • лінійні;

      • ступеневі.

      Шоста ознака — за засобом вилучення:

      • прямі — податок на прибуток підприємств, на землю, з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, на нерухоме майно (нерухомість);

      • непрямі — податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

      Сьома ознака — за суб'єктами сплати:

      а) юридичні особи — вони сплачують прямі, непрямі податки, збори в цільові фонди;

      б) фізичні особи сплачують:

      • прибутковий податок з громадян;

      • податок на промисел;

      • плату за землю;

      • податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

      • мито;

      • державне мито;

      • внески (індивідуальні) на державне пенсійне страхування;

      • внески на страхування на випадок безробіття;

      • торговельний патент;

      • єдиний податок (для тих фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність за спрощеною формою сплати податку та бухгалтерського обліку);

     • місцеві податки та збори.

     В таблиці 1 приведен приклад надходжень податків і зборів до бюджету (дані с сайту Державного комітету статистики). 
 
 

       Таблиця 1.

     Надходження від загальнодержавних податків і зборів до бюджету України у 2003-2005 рр., млн. грн.

 

     Податок має певні юридичні ознаки:

1. По перше, податок повинен встановлюватись тільки законом, прийнятим органом законодавчої влади.
2. Податок за загальним правило має грошову форму, але є виключення.
3. Податок сплачується завжди у бюджет: в державний або місцевий, а також може розподілятися між ними.
4. Податок повинен бути однаково обов’язковим для всіх суб’єктів і повинен сплачуватися у співвідношенні з платіжними можливостями кожного суб’єкта.
5. Податку притаманні всі властивості обов’язкового платежу, тобто він не є добровільним.
6. Податок не гарантує його платнику ніякого зустрічного задоволення, він є індивідуально безвідплатним, в той же час він є колективно відплатним платежем, тобто стягнений з особи податок прямо чи опосередковано повертається їй же як члену суспільства.
7. Сформульована у вітчизняній літературі одна з основних ознак податку (перехід при його сплаті права власності) має виключення для державних підприємств, при сплаті податку якими можна говорити про перехід права оперативного управління у безпосередньо власність держави. На основі цього платежі з прибутку державних підприємств можна вважати податками. 
8. Податок не призначений для конкретних виплат. Всі надходження від податків змішуються в бюджеті у вигляді грошових сум, а потім можуть іти на фінансування будь-яких цілей, що становлять загальні інтереси.
9. Податок стягується у чітко визначені строки і у розмірах, встановлених законодавством.⁴

     Ці  ознаки стосуються класичного поняття  податку, або податку у вузькому розумінні. До податків у широкому розумінні належать також збори та інші платежі, які входять до системи оподаткування в Україні. 

 

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ПОДАТКІВ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. 

      Кожна держава для виконання своїх  функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в державному бюджеті та інших централізованих фондах. Джерелами формування цих коштів можуть бути, по-перше, власні доході держави, які вона одержує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, що згідно з діючим законодавством належать державі; по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх доходів.

      Співвідношення  між цими джерелами визначається рівнем розвитку державної та приватної  власності. За умов, коли домінуюче становище у суспільстві займала державна власність, основу формування доходів бюджету становили доходи державного сектора.

      Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм і відносин власності  в напрямі розвитку її приватної  та колективної форм. Це означає і втрату державою значної частини власних доходів. Оскільки безпосередньо вилучити доходи у власника, держава вже не може, вона повинна законодавче регламентувати процес формування доходів держави. Основним методом формування доходів держави за провідної ролі приватної та колективної форм власності є податок, що й визначає її місце у ринковій економіці. Встановлення державою податків – це форма прояву її державного суверенітету і здійснення належних їй функцій владності. Адже податки – це не тільки метод формування бюджету, а і інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників. Основними передумовами виникнення податків були:

• перехід від натурального господарства до грошового;
• зародження та формування держави.

      Е. Селігман періодизував історичний процес розвитку податкових платежів, ілюструючи його етимологічним значенням змісту податків. Тому в терміні, який означає податок, він  нараховує сім стадій:

1. На цій стадії панує ідея дару. Індивідуум робить подарунок державі, що відображається в середньовіковому латинському терміні donum і в англійському benevolence.
2. Друга стадія пов’язує податок з прохання державою народа про підтримку, що відображається в латинському германському терміні bede.
3. В третій стадії закріплюється ідея допомоги, яку народ надає державі, англійське aid.
4. На четвертій стадії розвитку з’являється ідея про жертву, яку приносить громадянин в інтересах держави. Це видно з старофранцузького gabelle, німецького abgabe.
5. На п’ятій стадії у платника починає розвиватися почуття обов’язку, зобов’язання. Англійське duty спочатку вживалось для позначення податків на ввіз і іноді на дохід.
6. Тільки на шостій стадії зустрічається ідея примусу з боку держави. Це видно в англійському inposition.
7. На останній стадії виникає ідея певної частки чи окладу, які встановленні урядом та не залежать від волі платника. Це англійською термін tax (taxare – визначати, оцінювати).