Міжнародна підприємницька діяльність

    Водночас  багатьом технополісам, зокрема «Силіконовій долині», властиві деякі негативні риси: висока вартість житла; транспортні затори; забруднення повітря й води; прагнення досягти короткотермінових цілей за рахунок довготермінових; переважаюче зростання чисельності малокваліфікованих спеціалістів порівняно зі спеціалістами високої кваліфікації (при скороченні кількості некваліфікованих) та ін.

    Отже, ВЕЗ — це важлива ланка в  здійсненні принципів відкритої  економіки, лібералізації і активізації зовнішньоекономічної діяльності та включенню країн в процес міжнародного розподілу праці. Вільні економічні зони сприяють піднесенню економіки окремих регіонів і країни в цілому, встановленню тісних економічних і торговельних міжнародних зв'язків. Завдяки створенню ВЕЗ у національній економіці поширюються передові технології, досвід управління, збільшуються валютні надходження тощо. Вони сприяють збільшенню випуску конкурентоспроможної  продукції, підготовці фахівців і кваліфікованих робітників, зростанню зайнятості населення. 

3. МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ  МІЖНАРОДНОЇ 

                                                        ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

    Одним із важливих розділів як економічної  науки в цілому, так і міжнародноекономічних дисциплін зокрема є вивчення функціональних можливостей, цілей та практичної ролі держави. І коли йдеться про практику макроекономічного регулювання, важливими питаннями є вибір конкретних інструментів державної політики, а також ступеня втручання в економічні процеси. Метою такого регулювання є:

• забезпечення збалансованості сфер та галузей країни в умовах 
  максимальної свободи міжнародного руху товарів та факторів 
  їх виробництва;
• стимулювання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків 
  суб'єктів підприємницької діяльності;
• створення передумов для широкої інтеграції національної 
  економіки у світове господарство;
• захист національних економічних інтересів в цілому і окремих 
  суб'єктів міжнародного бізнесу зокрема;
• створення рівних можливостей усім суб'єктам міжнародного 
  бізнесу.

    Ефективність  міжнародної економічної діяльності країни визначається цілим комплексом факторів. За своєю природою ці фактори можуть бути пов’язаними із застосуванням тих або інших методів макроекономічного регулювання, тобто стосуватися внутрішніх аспектів відкритої економіки; вони можуть мати геополітичну природу, бути пов’язаними із створенням сприятливого міжнародного клімату для виробничо-збутової діяльності, тобто стосуватися аспектів зовнішніх.

    Важливо усвідомлювати, що для нормального  функціонування підприємницького середовища мають бути забезпечені такі обов’язкові умови:

• стабільна національна кредитно-грошова система;
• пільгова система оподаткування, що сприяла б швидкому припливу фінансових коштів у сферу бізнесу;
• активно діюча система інфраструктурної підтримки підприємницької діяльності (комерційні банки, товарно-сировинні біржі, страхові компанії, науково-консультативні та навчальні центри загального розвитку підприємництва, менеджменту, маркетингу тощо);
• підтримка підприємництва в галузі фінансів і матеріально-технічного забезпечення (особливо під час започаткування та становлення);
• ефективний захист промислової та інтелектуальної власності;
• спрощена процедура регулювання підприємницької діяльності державними органами управління національним господарством;
• правова захищеність підприємництва;
• формування в суспільстві привабливого іміджу підприємництва, толерантного ставлення до його тимчасових невдач.[1, c. 181]

    Механізм  саморегулювання сучасної відкритої  економіки органічно охоплює систему взаємозв’язків із зовнішнім середовищем. Очевидно, що з практичного погляду ця система є нічим іншим, як міжнародною економічною діяльністю держави та суб’єктів, які належать до її юрисдикції. Взагалі, можна говорити про існування двох функціонально протилежних векторів впливу, які водночас частково обумовлюють один одного:

  а) вплив з боку держави на стан свого  міжнародно економічного сектору;

  б) вплив сфери міжнародного співробітництва  на загальний стан економіки та на якість її розвитку.

    Вплив з боку держави можна класифікувати  за двома критеріями. Критерій системної масштабності та критерій характеру впливу. Перший критерій можна поділити на вузький та широкий. Вплив у вузькому розумінні означає регулювання характеру міжнародної торгівлі, руху капіталів, переміщення людей, технологій, валютно-фінансових відносин та ін. По суті, йдеться про вироблення та реалізацію міжнародно економічної політики (або про спеціалізовані, секторальні засоби впливу). Вплив у широкому вигляді відбувається через регулювання стану економіки в цілому. Він як правило, є не самоціллю, а результатом вибору та застосування комплексу інструментів загальної соціально-економічної політики в державі (або засобів загальноекономічного призначення). На практиці це означає насамперед зростання економічного потенціалу. Технічна модернізація є запорукою успішного проведення зовнішньо- 
економічної політики (світовий лідер за обсягами експорту наприкінці ХХ ст. — Німеччина — власне і посідала чільні позиції на світових ринках завдяки ефективності національного виробництва; великі обсяги продажу німецьких товарів зумовлювали й великі закупівлі товарів та послуг за кордоном). Критерій характеру впливу поділяють на пряму та непряму дії. Перша являє собою такі засоби економічної політики уряду, за допомогою яких він визначає конкретні особливості економічних дій та процесів. Наприклад, виділення бюджетних коштів на будівництво економічної інфраструктури, зокрема внутрішніх шляхів сполучень, створення митних переходів ведуть до недвозначних та обов’язкових за характером економічних наслідків. Така «обов’язковість» була особливо характерною для економіки радянського типу — так званої адміністративно-командної моделі. До інструментів прямої дії можна віднести й нетарифні обмеження експортно-імпортної діяльності. Непряма дія - це вплив на вартісні пропорції та на абсолютні показники цін у міжнародній торгівлі: маніпуляції з валютним курсом, митними ставками, податками тощо. Головними засобами з інструментарію непрямої дії є митні тарифи та стягнення, котрі, як і нетарифні важелі, стануть предметом окремого розгляду.[21, c. 500] На державному рівні регулювання міжнародного бізнесу здійснюють законодавчі та виконавчі органи влади. В нашій країні це Верховна рада, Кабінет міністрів, Національний банк, Міністерство економіки, Державне управління митного контролю. До державного регулювання міжнародного бізнесу причетний і центральний банк країни.

    Вплив, який здійснює сфера міжнародного співробітництва на національну економіку, у свою чергу, також може відбуватися за кількома напрямками:

• Забезпечення національної економіки товарами та послугами, які нетипові чи дефіцитні для певної країни або виробництво яких, згідно з факторним розподілом, є порівняно малоефективним (товарне балансування економіки).
• Перелив технологій та прогресивних методик організації виробництва, поширення сучасного досвіду менеджменту, регулювання суспільних процесів.
• Стимулюючий вплив на національну конкурентну систему з боку міжнародних ринків, який відбувається завдяки взаємному проникненню на товарні та факторні ринки.
• Підвищення ефективності національної економіки завдяки розвитку механізмів спеціалізації, обміну факторами виробництва та оптимізації їх розміщення у світовому масштабі, поєднанню економічних потенціалів різних країн та різнонаціональних кооперантів.
• Фінансово-кредитно-монетарне балансування економіки, яке набуває дедалі більшого значення з поглибленням процесів глобалізації; яскравий утилітарний приклад впливу такого ґатунку дають Росія, країни ОПЕК, для яких надходження від експорту енергоносіїв є важливим фактором формування бюджету.
• Надання системних прикладів організації соціально-економічних відносин, що, по суті, є макроекономічним аналогом конкуренції на підприємницькому рівні: ефективніші механізми економічного відтворення в національному масштабі стимулюють розвиток та модифікацію менш ефективних (наприклад, розпад Східного блоку значною мірою був пов’язаний з наочним прикладом ефективнішого функціонування ринкової економіки західного зразка; найбільш разючим було порівняння двох Німеччин до падіння комуністичного режиму в Східній Німеччині).[9] На міжнародному рівні регулювання бізнесу здійснюється міжнародними організаціями, передусім такими як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародна організація праці, Міжнародна фінансова корпорація, Рада ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Європейський банк реконструкції та розвитку

    Американський дослідник Р. Купер виділив п’ять типів державної політики:

1. Пасивна відповідь на зростаючу економічну взаємну залежність — погодження на часткову або повну втрату суверенітету на проведення економічної політики. Подібний вибір у минулому був найбільш характерним для малих країн з порівняно невеликим економічним потенціалом та місткістю ринків, а також у випадках природного взаємного інтеграційного тяжіння. У сучасних умовах, цю модель тією або іншою мірою приймають практично всі країни світу, а її більш або менш жорстке дотримання стає об’єктом урегулювання з боку ГАТТ/СОТ, а також відповідних переговорів і політичних узгоджень.
2. «Експлуатаційний» підхід, сутністю якого є форсування окремими країнами лібералізації міжнародних економічних відносин. Прикладами такого підходу є створення вільних (спеціальних) економічних зон країни; запровадження ліберального режиму в тій або іншій економічній галузі (сфері), як наприклад, у Ліберії — країні, яка завдяки найбільш зручному режиму реєстрації суден та умов судноплавства, перетворилася на найбільшу світову морську державу (державу, яка надає свій прапор іноземним власникам суден).
3. «Захисна відповідь» — загальний режим або комплекс заходів, призначенням яких є зниження рівня економічної взаємозалежності в тому або іншому аспекті. Приклади такої політики — це і новітні обмеження на в’їзд іммігрантів до США, країн Західної Європи, заходи, що обмежують торгівлю (наприклад, з боку ЄС стосовно ввозу до країн цього блоку аграрної продукції) тощо; антидемпінг, а точніше його економічно виправдані форми, також можна віднести до цього типу відкритої економічної політики.
4. Економічна агресія, яка може набувати форм різних санкцій проти недружньої країни, держави, до якої інші держави ставляться як до ізгоя в міжнародних економічних відносинах (Куба, Іран, Ірак); однією з «м’яких» форм цієї моделі політики можна вважати антидемпінг, від якого потерпають і українські виробники, причому в даному разі йдеться про економічно необґрунтовані його форми;
5. Конструктивні заходи щодо узгодження систем регулювання міжнародних економічних відносин (наприклад, уникнення подвійного оподаткування), взагалі розв’язання технічних проблем міжнародної торгівлі та інших форм співробітництва.[19]

    Регулювання міжнародного бізнесу на наднаціональному рівні здійснюється в межах інтеграційних  об'єднань. Країни-учасниці заключають відповідні угоди щодо здійснення спільного  підприємництва і утворюють відповідні наднаціональні інститути по регулюванню спільної підприємницької діяльності.

    Слід  зазначити, що регулювання відкритої  економічної системи не може бути ефективним за відсутності програмно-цільової промислово-технологічної політики, виважених інвестиційних програм та створення передумов ефективного залучення фінансових ресурсів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері. Важливого значення набуває оптимізація податкової системи. Податкове регулювання є ефективним інструментом оптимізації механізму міжнародного співробітництва, взагалі регулювання відкритої економічної системи. Саме з удосконаленням податкового механізму пов’язані можливості пожвавлення економічного життя в країні, припливу іноземного капіталу, загального реформування національної економіки. (Мито, яке також є податком, в контексті цього курсу доцільно розглядати як окремий інструмент державної політики, що логічно та функціонально пов’язаний із нетарифними засобами регулювання. Останні ж є якісно відмінними від податків засобами економічної політики.)

    При здійсненні регулювання міжнародного бізнесу використовуються адміністративно-правові, економічні та соціально-психологічні методи. Адміністративно-правові методи регламентують господарську діяльність, форму власності на засоби виробництва та результати діяльності, механізм розв'язування конфліктних ситуацій в судовому порядку тощо. Економічні методи проявляються в результаті реалізації підприємницької діяльності шляхом надання кредитів і дотацій, здійснення відповідної податкової та митної політики. Соціально-психологічні методи регулювання міжнародного бізнесу становлять собою формування певної ідеології, громадської думки щодо місця та ролі міжнародного бізнесу в суспільному відтворенні.[22]

    Названі методи регулювання міжнародного бізнесу в тій чи іншій країні, в той чи інший період можуть використовуватися в різному співвідношенні. Проте незалежно від цього всі вони покликані сприяти суб'єктам міжнародного бізнесу у піднесенні його ефективності. Тільки завдяки комплексному застосуванню адміністративно-правових, економічних та соціально-психологічних методів регулювання суб'єкти міжнародного бізнесу мають можливість реалізувати закони та нормативно-правові акти щодо міжнародного підприємництва, на належному рівні здійснювати прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення та аудит, використовувати соціально-економічні чинники активізації основної продуктивної сили суспільства - працівника. 

    ВИСНОВОК 

    Аналізуючи  усе вищесказане, можна підтвердити, що міжнародна підприємницька діяльність відіграє важливу роль у розвитку світової економіки та кожної держави в цілому. Тому в ефективному здійсненні зовнішньоекономічної діяльності зацікавлені всі держави світу. Це дає можливість прискорити економічний розвиток країн, що розвиваються та збільшити обсяг збуту товарів та послуг розвинутими країнами. Також з огляду на науково-технічний розвиток, міжнародна підприємницька діяльність дає поштовх для винайдення нових технологій, на основі кооперації зусиль та здобутків декількох країн. В екологічному плані така діяльність сприяє більш раціональному використанню корисних копалин та ефективнішій переробці відходів. Окрім цього, міжнародна підприємницька діяльність впливає на міжнародний поділ праці, створення світових ринків та розвиток міжнародних кредитів. спільні підприємства, які створюються компаніями двох або більше країн, дають можливість поєднати ресурси, досвід, зв’язки.

    Ми  дізналися, що міжнародне підприємництво відбувається в усіх сферах людської діяльності (фінанси, туризм, наука, промисловість, аграрне виробництво, товарообмін) та має дуже розгалужену систему різних видів організацій та компаній, які забезпечують ефективну роботу міжнародного ринку. Основними формами міжнародного підприємництва є спільне підприємництво та вільні економічні зони, які в свою чергу поділяються на ряд інших видів та підприємств.

    Створення спільних підприємств в Україні  на сьогодні є актуальним та позитивним, оскільки спільні підприємства дають  значні інвестиції та нові технології управління, стимулюють процес виробництва в Україні конкурентоспроможної продукції, полегшують її вихід на міжнародні ринки. Така форма міжнародного підприємництва гарантує міцні та тривалі зв'язки в міжнародному економічному співробітництві і приносить вагомі результати. А вільні економічні (спеціальні) зони — це важлива ланка в здійсненні принципів відкритої економіки, лібералізації і активізації зовнішньоекономічної діяльності та включенню країн в процес міжнародного розподілу праці. Вільні економічні зони сприяють піднесенню економіки окремих регіонів і країни в цілому, встановленню тісних економічних і торговельних міжнародних зв'язків. Завдяки створенню ВЕЗ у національній економіці поширюються передові технології, досвід управління, збільшуються валютні надходження тощо. Вони сприяють збільшенню випуску конкурентоспроможної  продукції, підготовці фахівців і кваліфікованих робітників, зростанню зайнятості населення.