Міжнародна підприємницька діяльність

    Офшорний  бізнес отримав поширення в середині 70-х років. Капітал, який функціонує в цій сфері бізнесу, становить до 500 млрд. дол. Найадекватнішою формою підприємств для здійснення офшорного бізнесу є корпорації. Надзвичайно поширеними видами офшорних корпорацій є інвестиційні та холдингові компанії. Отримані ними кошти можна вкладати в акції інших компаній або в банки різних країн світу. З метою зменшення оподаткування компаній в країнах з високими податками компанії набувають статусу дочірніх підприємств холдингової офшорної корпорації, розташованої в офшорному регіоні. В такому разі податки зменшуються на величину дивідендів, виплачуваних холдинговій компанії. Інвестиційні та холдингові офшорні компанії дають змогу уникнути податків на передання спадщини і збільшення капіталу, знизити податки на прибуток від надання транспортних та професіональних послуг (консультаційних, володіння патентами, ліцензіями та ін.). Широко практикується заснування офшорних банків, особливо філіалів транснаціональних банків. Це дає змогу здійснювати депозитні операції в країнах, де вони не оподатковуються, надавати банківські кредити за умов звільнення від сплати податків на відсотки, одержувані за їх надання, та ін. Значні пільги в офшорних регіонах отримують страхові, трастові компанії. Існує думка, що офшорні зони створюють можливості для «відмивання брудних грошей» і корупції, відпливу «тіньового капіталу» з країн, де він створений. Вони завдають шкоди розвитку національних економік, особливо для держав з перехідним періодом розвитку [2, c. 51-53]. Взагалі, термін “офшор” досить часто асоціюється з “відмиванням” грошей, шахрайством та криміналом, він позначає лише фінансовий інструмент, який законно використовується для ефективного податкового планування, проведення фінансових операцій, роботи з цінними паперами, захисту власності, управління ризиками. Цей механізм залучає знання та досвід використання податкового права й законодавства, міжнародних договорів і фінансових схем. Майже всі великі іноземні банки та інвестиційні компанії застосовують офшори для здійснення своїх фінансових операцій. В Україні 70-75% отриманих інвестицій надходить через офшорні зони[3, c. 233-236].

    Отже, спільні підприємства, які створюються компаніями двох або більше країн, дають можливість поєднати ресурси, досвід, зв’язки. Створення спільних підприємств в Україні на сьогодні є актуальним та позитивним, оскільки спільні підприємства дають значні інвестиції та нові технології управління, стимулюють процес виробництва в Україні конкурентоспроможної продукції, полегшують її вихід на міжнародні ринки. Ця форма співробітництва характеризується особливою складністю,  котра пов’язана з тим, що при створенні СП його учасники вкладають власний капітал, а тому виникає необхідність певних гарантій, які б забезпечили охорону вкладеного капіталу та його повернення при порушенні угод або закінчення терміну його дії. Крім того СП має, як правило, єдиний виробничий апарат, єдиний колектив та власну систему управління. Така форма міжнародного підприємництва гарантує міцні та тривалі зв'язки в міжнародному співробітництві і приносить вагомі результати. Такі підприємства створюють з метою привласнення більших прибутків на основі кооперації їх виробничої, збутової, наукової діяльності при виготовленні товарів і послуг. 
 

    2.2. Міжнародні корпорації як різновид спільних підприємств

    Досить  важливою формою міжнародного підприємництва є міжнародні корпорації. Міжнародна корпорація становить собою форму структурної організації великої корпорації, яка здійснює прямі інвестиції в різні країни світу. Міжнародні корпорації бувають двох видів: багатонаціональні та транснаціональні. Розглянемо їх по черзі.

    Багатонаціональні корпорації (БНК)  – їх головна  компанія належить капіталу двох і  більше країн, а філії знаходяться  в різних країнах. Багатонаціональна  компанія використовує міжнародний підхід у пошуку закордонних ринків і при розміщенні виробництва, а також комплексну глобальну філософію бізнесу, що передбачає функціонування компанії як всередині країни, так і за кордоном. Повноцінна БНК, як правило, вдається до більшості з вищезазначених форм господарських операцій. Оскільки важко з впевненістю визначити, чи впроваджує фірма міжнародний підхід, використовується більш вузьке робоче визначення БНК. Зокрема, деякі автори підтверджують, що компанія повинна мати виробничі потужності, розміщені у певній мінімальній кількості країн, або досягти певного розміру, щоб її можна було віднести до класу БНК. Ще одним терміном, який найчастіше використовується замість БНК, особливо в рамках ООН, є транснаціональна корпорація, або ТНК. Ним також користуються для визначення компаній, що знаходяться в різних країнах, але є власністю та очолювані громадянами однієї країни. Тому, щоб уникнути непорозумінь, термін ТНК вживатимемо в іншому значенні. Деякі автори ділять БНК на дві категорії. До глобальної компанії відносять таку, яка інтегрує воєдино господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах. Подібна компанія проектує видання або схему надання послуг стосовно певного сегмента світового ринку або в різних країнах виготовляє складові одного виробу. Багатокраїновою компанією називають компанію, що припускає великий ступінь незалежності при проведенні операцій у кожній з країн.[10, c.28]

    Транснаціональна  компанія (корпорація) або ж скорочено  ТНК - поняття, яке увійшло в науковий і політичний обіг (у тому числі і в лексикон ООН) після Другої світової війни для позначення величезних міжнародних монополій, що включають великі національні компанії з розгалуженою міжнародною мережею філій. За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональні корпорації (ТНК) – це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів», при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу. У сучасній юридичній та економічній лексиці терміном "ТНК" позначають великі підприємства, переважно корпоративного типу, як правило, високорозвинених країн, що володіють багатоступінчастою мережею філій, дочірніх підприємств і компаній, залежних юридично і заснованих у різних країнах світу. Це національна компанія з зарубіжними активами, тобто національна за капіталом і контролем, але міжнародна у сфері своєї діяльності. Головна (материнська) компанія або корпорація та її дочірні структури (підприємства, утворені у відповідних організаційно-правових формах, визначених законом конкретної держави) є національними юридичними особами різних держав. При цьому з формальної точки зору материнська компанія виступає по відношенню до створеного нею дочірнього підприємства в іншій країні як іноземна юридична особа.

    Для належного розуміння правового  статусу ТНК досить серйозне значення має рішення Міжнародного суду ООН  в Гаазі у справі компанії "Барселона" за позовом Бельгії до Іспанії  в 1970 р. У ньому були підтверджені положення про те, що міжнародне право не передбачає відповідальності приймаючої держави за дії учасників цивільно-правової інкорпорованої акціонерної компанії. Розвиток і зміцнення потужності розглянутих багатонаціональних монополістичних утворень відбувається в умовах об'єктивно існуючого протиріччя між ТНК і державним суверенітетом, який характерний для відносин ТНК як з "державою базування" (державою материнської компанії), так і приймаючими державами. Справа в тому, що юридичною формою забезпечення єдиного керівництва безліччю розкиданих по всьому світу національних компаній виступає холдингова компанія. При цьому національні інтереси приймаючих держав не тільки не беруться в розрахунок, але і часто йдуть врозріз з ними. І в цьому сенсі боротьба держав (переважно тих, що розвиваються) з ТНК приймає характер захисту ними свого національного суверенітету.

    В органах ООН, а також інших  міжнародних органах і організаціях систематично проводиться робота з  вивчення питань, пов'язаних з ТНК, яка  в ряді випадків завершується розробкою  відповідних актів (кодексів поведінки ТНК) та інших правил (здебільшого рекомендаційних). У їх числі Керівні принципи для багатонаціональних підприємств, схвалені Організацією економічного співробітництва та розвитку (1976), Принципи, що стосуються багатонаціональних підприємств і соціальної політики, розроблені Міжнародною організацією праці (1977), Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН (1980). Подібне має місце і на регіональному рівні, прикладом чого служить Єдиний інвестиційний кодекс, створений в рамках Андського пакту. Значна увага приділяється питанням діяльності ТНК і в Європейському Союзі. Комісія Європейських співтовариств не раз брала акти, в яких діяльність ТНК, наприклад американського походження, кваліфікована як та, що суперечить принципам вільної конкуренції і зловживає своїм домінуючим становищем в такій мірі, що це може завдати шкоду торгівлі між країнами. [16]

    За  існуючою методологією ЮНКТАД, до ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступні критерії:

    1) наявність материнської компанії  і підрозділів за кордоном  не менше ніж у 2 країнах  світу. Закордонні підрозділи  можуть засновуватися компанією на основі прямих іноземних інвестицій через створення виробничих потужностей або через злиття та поглинання інших підприємств;

    2) контроль активів закордонних підрозділів – передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше. У деяких країнах цей поріг може бути вищим, наприклад, у Великобританії частка іноземного капіталу має становити 20% і більше.

    Транснаціональні  корпорації виступають переважно у  формі міжнародних трестів та концернів, які створюють велику мережу підконтрольних закордонних  підприємств. Їх слід відрізняти від  міжнаціональних корпорацій, які утворюються в результаті злиття капіталу різного національного походження. Характерною особливістю транснаціональних корпорацій є їх виробнича спрямованість. У світі налічується понад 40 тис. материнських ТНК, які контролюють близько 250 тис. дочірніх компаній і відділень. На них працюють 73 млн. чол., тобто кожен десятий зайнятий у світі, включаючи сільське господарство. На ТНК припадає понад 30% світового валового продукту, їхній річний обіг становить близько 6 трлн. дол. Число ТНК за останню чверть століття зросла більш ніж у 5 разів. 500 найпотужніших ТНК реалізують 80% всієї продукції електроніки і хімії, 95% продукції фармацевтики, 76% продукції машинобудування. 85 провідних ТНК контролюють 70% всіх закордонних інвестицій. Галузева структура ТНК 60% - у сфері виробництва, 37% - у сфері послуг, 3% - у видобувній промисловості і сільському господарстві.[12]

    ТНК часто діляться на три великі групи. Горизонтально інтегровані ТНК - управляють підрозділами, розташованими в різних країнах, що виробляють однакові або подібні товари. Вертикально інтегровані ТНК - управляють підрозділами в певній країні, які виробляють товари, що поставляються в їх підрозділи в інших країнах. Роздільні ТНК - управляють підрозділами, розташованими в різних країнах, які вертикально або горизонтально не об'єднані. Серед них існують різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішим із них є акціонерне товариство, що мобілізує капітал випуском цінних паперів: акцій і облігацій. Тримачі акцій товариства є співвласниками і мають право на участь в управлінні ним, а тримачі облігацій, що одержують фіксований прибуток, є лише кредиторами і не беруть участі в управлінні. Серед інших типів корпоративної організації виділяють так звані S-корпорації, для яких характерне поєднання рис корпорації та партнерства. Як і в акціонерному товаристві, тримачі акцій S-корпорації, кількість яких законодавчо обмежена, несуть обмежену відповідальність, уникаючи водночас подвійного оподаткування. Холдинги є тримачами акцій інших корпорацій і, отже, своєрідною формою регулювання всього корпорованого співтовариства. Значного поширення набули професійні корпорації - об'єднання за професійною ознакою (юристів, медиків тощо), учасники яких надають відповідні послуги. Професійні корпорації - це своєрідна форма акціонерного товариства закритого типу.[10]

    ТНК здійснюють свою діяльність, ґрунтуючись  на кількох важливих принципах:

    1. Здійснення прямих іноземних  інвестицій з метою створення  виробничих потужностей за кордоном.

    2. Використання різних форм міжнародного  поділу праці (предметна, по детальна, технологічна спеціалізація), яка дозволяє розміщувати різні ланки виробничого процесу у різних країнах світу.

    3. Розробка, передача та використання  передової технології у рамках  замкнутої корпоративної структури,  що дозволяє максимально ефективно використовувати витрати на дослідження і розробки.

    4. Внутрішньо корпоративна торгівля, яка здійснюється між окремими  підрозділами ТНК із застосуванням  трансфертних цін. Трансфертні  ціни встановлюються ТНК на  рівні, що істотно відрізняється від ринкових цін, тобто є значно більшим або меншим за ціни на ті самі товари на світовому ринку.

    5. Глобальний підхід до управління - оптимізація діяльності корпорації  у цілому, а не окремих її  складових. Цей принцип означає  необхідність субсидувати розвиток окремих підрозділів з метою досягнення максимального прибутку у довгостроковому періоді.

    В цілому ТНК забезпечують близько 50% світового промислового виробництва. На ТНК доводиться більше 70% світової торгівлі, причому 40% цієї торгівлі відбувається усередині ТНК, тобто вони відбуваються не за ринковими цінами, а за так званими трансфертними цінами, які формуються не під тиском ринку, а під довгостроковою політикою материнської корпорації. Дуже великі ТНК мають бюджет, що перевищує бюджет деяких країн. З 100 найбільших економік в світі, 52 - транснаціональні корпорації, інші - держави. ТНК справляють великий вплив в регіонах, оскільки мають значні кошти, вплив на громадськість, політичне лобі.[19]

    Транснаціональні  корпорації відіграють важливу роль в глобалізації. В сучасних умовах ТНК перетворилась на одного з основних суб’єктів світового ринку. Розвиток транснаціональних корпорацій є свідченням посилення інтернаціоналізації господарського життя.

    ТНК мають дуже вагому роль в світових науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробках (НІОКР). На частку ТНК доводиться більше 80% зареєстрованих патентів , при цьому на частку ТНК доводиться і близько 80% фінансування НІОКР. ТНК - це не тільки виробничі компанії, такі, як, наприклад, Siemens, але і транснаціональні банки, телекомунікаційні компанії, компанії страховок, аудиторські компанії, інвестиційні і пенсійні фундації. [12]