Безробіття:причини,форми та методи подолання

    У країнах, що розвиваються, одним з  найважливіших напрямів державної політики щодо скорочення безробіття є стимулювання зниження народжуваності. Ще одним важливим напрямом скорочення безробіття у “третьому світі” є проведення державної політики, яка стимулює використання трудомістких технологій, що передбачають залучення великої кількості робочої сили. Скорочення безробіття в країнах, що розвиваються, можна досягти, нарощуючи виробництво в сільському господарстві та дрібній промисловості. [29]

    Рівень  фрикційного безробіття може бути знижений за рахунок:

       -  поліпшення інформаційного забезпечення ринку праці. В усіх країнах цю функцію виконують організації по працевлаштуванню (біржі праці). Вони збирають у роботодавців інформацію про існуючі вакансіях і повідомляють її безробітним;

       -  усунення факторів, що знижують мобільність робочої сили. Для цього необхідно насамперед:

    а) створення розвинутого ринку  житла;

    б) збільшення масштабів житлового  будівництва;

    в) скасування адміністративних перешкод для переїзду з одного населеного пункту в інший.

    Скороченню  структурного безробіття найбільше сприяють програми професійного перенавчання і перекваліфікації. Такого роду програми повинні привести до того, щоб робоча сила найкращим чином відповідала наявним робочим місцям. Ця задача досягається програмою професійної підготовки, інформацією про робочі місця. Програми професійної підготовки забезпечують як підготовку на робочих місцях, так і в спеціальних навчальних закладах для безробітних, молоді, а також для робочих старших віків, чия професія виявилася застарілою.

    Найважче боротися з циклічним безробіттям, для вирішення такої задачі найбільш ефективними є наступні заходи:

    1) створення умов для росту попиту  на товари. Оскільки попит на  ринку праці - похідний і залежить  від ситуації на ринках товарів  і послуг, то зайнятість зросте, а безробіття впаде в тому випадку, якщо товарні ринки пред'являть більший попит і для його задоволення треба буде найняти додаткових працівників;

    Способами збільшення попиту є:

    стимулювання  росту експорту. Це може привести до росту обсягів виробництва і, відповідно, - зайнятості на них;

    підтримка і заохочення інвестицій у реконструкцію  підприємства з метою підвищення конкурентноздатності продукції.

    2) створення умов для скорочення  пропозиції праці. Очевидно, що  чим менше людей претендують  на робочі місця, тим легше знайти роботу навіть при тому ж числі вільних робочих місць;

    3) створення умов для росту само  зайнятості. Зміст такого роду  програм полягає в тому, що  людям допомагають відкрити власну  справу, щоб вони могли прокормити  себе і свою родину, навіть якщо їм не вдається знайти роботу по найму;

    4) реалізація програм підтримки  молодих працівників. 

    Для допомоги молоді можуть використовуватися  різні методи:

• економічне стимулювання молодіжної зайнятості;
• створення спеціальних фірм, що пропонують роботу саме молоді;
• створення центрів навчання молодих людей тим професіям, шанси на зайнятість у який найбільш високі.

    Список  програм скорочення безробіття можна  продовжувати ще довго, проте всі  ці програми не можуть цілком ліквідувати  чи істотно скоротити циклічне безробіття. Такий результат досягається лише при загальному поліпшенні економічної ситуації в країні.

    За  сучасних умов здійснюється активне  регулювання ринку робочої сили. [30]

    Державне  регулювання ринку робочої сили здійснюється за такими основними принципами:

    1. Працевлаштування незайнятого населення  та надання допомоги щодо підготовки  та перепідготовки кадрів (біржі  праці).

    2. Соціальний захист від потерпілих  від безробіття людей (система  допомог).

    3. Стимулювання формування гнучкого  ринку праці. Правове забезпечення трудових відносин.

    Методи  державного забезпечення зайнятості:

    Прямі методи:

    1) законодавче регулювання умов  найму та використання робочої  сили (трудове законодавство).

    2) стимулювання створення нових  робочих місць та пропозиції робочої сили

    3) заходи щодо збереження та  підвищення рівня зайнятості  на підприємствах.

    Напрямі методи:

    1) державна фінансова політика (асигнування  та субсидії)

    2) монетарна політика (регулювання  грошового обігу)

    3) фіскальна політика (зміна податкових  ставок)

    4) виплати різних видів допомог  на випадок безробіття.

    Держава здійснює певні заходи щодо подолання  безробіття:

    Принципи  соціального захисту:

    * Забезпечення системи ефективної  зайнятості, підготовки та перекваліфікації кадрів, яка дозволяла б кожній людині знаходити застосування своїм особистим здібностям у відповідній сфері діяльності.

    * Організація ефективної системи  формування доходів, за якої  рівень отримуваної винагороди  безпосередньо визначається якістю  і результатом роботи людини незалежно від галузі економіки, в якій вона працює

    * Макроекономічне регулювання процесу  диференціації в доходах і  особистому споживанні, в тому  числі через реформу податкової  системи.

    * Створення сприятливих умов для  професійної і соціальної мобільності населення. Система соціальної підтримки безробітних.

    * Офіційне встановлення реального  рівня прожиткового мінімуму  в натуральній формі та регулярна  його індексація у грошовій.

    * Захист інтересів споживачів, пов'язаний  з переходом від ринку продавців до ринку покупців.

    В Україні діє Закон “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  на випадок безробіття”, в якому  визначено правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

    Важливим  провідником державної політики на ринку праці є біржа праці. Згідно з законом України “Про зайнятість населення”, цей інститут інфраструктури ринку праці в  Україні називається Державною  службою зайнятості. Протягом 2005 року завдяки активній діяльності Державної служби зайнятості ситуація на ринку праці покращилася і рівень зареєстрованого безробіття знизився до 2,9% .

    Таким чином, відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування регулюються: Законом України “Про зайнятість”, Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, Конституцією України, а також трудовим законодавством, постановою Кабінету Міністрів України, а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами. Важливу роль відіграють акти Міжнародної Організації Праці, які встановлюють міжнародні стандарти у сфері зайнятості та працевлаштування.

    Загалом в Україні відсутня цілісна модель ринку праці, а політика зайнятості ґрунтується не на визначенні реальних масштабів безробіття, створенні передумов для його скорочення та розробки комплексної системи соціального страхування, а на концепції лише працевлаштування. У зв'язку з цим необхідно розробити стратегічну концепцію державної та регіональної політики зайнятості, яка б базувалась на реальній ціні товару “робоча сила” та довгостроковій програмі погодження макроекономічних і регіональних інтересів реформування економіки з урахуванням міжнародного досвіду стабілізації та відновлення динаміки її зростання. [31]  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     5. Проблеми та шляхи подолання рівня безробіття безробіття в Україні. 

       Однією з корінних соціально-економічних проблем сучасного етапу розвитку вітчизняної економіки та важливою характеристикою конкурентоспроможності ринку праці є безробіття. Надмірне безробіття негативно відображається на всій економіці країни, саме тому вивчення цього питання на сьогодні є актуальним.

    Вирішенням  проблеми безробіття займалися такі вчені, як Л. Гальків, І. Моцін, М. Папієв, О. Піжук, Я. Міклош, В.Фелоренко. Питання взаємозв’язку інфляції і безробіття досліджував А. Філліпс, в подальшому П. Самуельсон та Р. Солоу, які розробили «криву Філіпсона». Артур Оукен прийшов до висновку, що рівень безробіття знаходиться у визначеній числовій залежності від динаміки внутрішнього валового продукту. Проте ряд питань, пов’язаних з безробіттям в Україні, особливо у методологічному плані, залишаються недостатньо дослідженими. Це стосується, насамперед, проблеми соціально-економічних наслідків та втрат від безробіття, а також його впливу на безпечний національний розвиток.

    Під безробіттям розуміється таке соціально-економічне явище, коли частина економічно активного  населення не може знайти застосування своїй робочій силі.

    Головними причинами високого рівня безробіття є такі: спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу; структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні); рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

    Значної шкоди Україні завдала світова фінансова криза. Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво [32].

    Порівнюючи  рівень безробіття серед населення  віком 15-70 років за перше півріччя 2009 року з відповідним періодом 2008 року, можна зробити висновок про зростання рівня безробіття з 6,2% до 9,1% відповідно. Рівень зареєстрованих безробітних за 2009 рік сягає у січні – 900,6 тис., у квітні – 808,8 тис., у липні – 606,9 тис., у вересні – 542,7 тис. осіб [5]. Отже, спостерігається тенденція до зниження рівня безробіття, за рахунок того, що збільшується міграція безробітної частини населення за кордон у пошуках робочих місць, різноробочість населення. Найнижчий рівень безробіття за даний період відзначався в Києві, а найвищий у Рівненській області.

    Кількість зареєстрованих безробітних в цілому по Україні на 1 січня 2010 року склала 531,6 тис. чоловік, що на 3,8%  (19,4 тис. чоловік), більше, ніж кількість безробітних  станом на 1 грудня 2009 року (512,2 тис. чоловік). Чисельність безробітних продовжує збільшуватись. Середня сума допомоги з безробіття з початку року збільшилася на 51,14 грн. – до 655,56 грн. (на 1 грудня 2009 року – 604,42 грн.)[5].

    У таких умовах політика держави на ринку праці має бути спрямована на скорочення рівня безробіття, тобто забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам. Оскільки головною причиною безробіття є незбалансованість попиту і пропозиції робочої сили, саме тому потрібно втілювати в життя активну політику, яка складається із заходів, спрямованих на:

    – збільшення попиту на робочу силу з  боку як державного, так і приватного сектора економіки;

    – підвищення конкурентоспроможності робочої  сили та забезпечення відповідності  робочої сили і робочих місць;

    –  вдосконалення процесу працевлаштування.

    Поряд із цим пасивна політика на ринку  праці спрямована на підтримку доходів  населення у випадку втрати роботи і фінансується із спеціальних фондів.

    Ступінь негативного впливу безробіття на стан у країні залежить від конкретних параметрів економічної ситуації. Щоб оцінити ступінь цього впливу, доцільно провести дослідження економічних і соціальних наслідків безробіття:

    −       скорочення обсягів виробництва  валового національного продукту;

    −       зниження податкових надходжень до державного бюджету;

    −       зростання витрат на соціальну допомогу безробітним;

    −       знецінення наслідків навчання;

    −       масова дискваліфікація;

    −       посилення соціальної напруженості;

    −       зниження трудової активності.

    Саме  тому, це проблема, яку потрібно вирішувати і яка потребує глибокого наукового аналізу та вироблення на цій основі практичних рекомендацій, які можуть використовуватися для розробки і реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої на забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення країни, зменшення рівня безробіття до мінімального соціально-допустимого рівня.