Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у сфері підприємницької діяльності

     Наприклад, викрадення, підкуп, різні погрози та шантаж щодо осіб, які володіють комерційною таємницею, або їх близьких, перехоплення інформації у засобах зв’язку, незаконне ознайомлення з документами або їх копіювання різними способами, використання підслуховуючи приладів та інших спеціальних технічних засобів, проникнення у комп’ютерні мережі тощо.

     Статтею 231 КК охоплюються і характеризуються як комерційне шпигунство, будь-які  цілеспрямовані дії, вчинені з метою  отримання комерційної таємниці без згоди її власника особою, яка  не має законних підстав для ознайомлення з відповідними відомостями в силу свого службового становища чи професійної діяльності (тобто не є працівником відповідної юридичної особи, працівником податкового органу, слідчим, прокурором, суддею тощо).

     У випадках, коли способом отримання відомостей, що складають комерційну таємницю, є дія, передбачена кримінальним законом як самостійний склад злочину, скоєне кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 231 КК та статтею 129 Особливої частини, яка передбачає відповідальність за цей злочин. Наприклад, погроза вбивством стосовно особи, від якої винний бажає отримати відомості, що складають комерційну таємницю повинна кваліфікуватись за статтями 231 і 129 КК.

     Розголошення  відомостей, що становлять комерційну таємницю є одним із способів їх використання. Тому всі випадки незаконного умисного розголошення комерційної таємниці, крім передбачених ст. 232 КК, вважають її використанням. 

     3. Проблеми та перспективи  кримінального законодавства  у боротьбі та  профілактиці господарських  злочинів у сфері підприємницької діяльності.

     3.1. Сучасний стан  правового регулювання  боротьби та профілактики  підприємницьких  злочинів, шляхи вдосконалення. 

     Попередження  злочинів як особливий вид соціального  управління, передбачає забезпечення безпеки суспільних цінностей, що охороняються законом, і полягає в розробці і реалізації системи цільових заходів, спрямованих на виявлення й усунення або ослаблення детермінантів злочинності, а також здійснення профілактичного впливу на осіб, схильних до протиправної поведінки.

     Запобігання реально можливим злочинам з боку конкретних осіб, які мають наміри або готуються до злочину є  більш цілеспрямованими індивідуальними  заходами. Припинення  вже розпочатого  злочинного посягання, але не закінченого  не по волі злочинця теж розглядається як форма спеціального кримінологічного попередження, хоча вона не виключає притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, так як соціальну цінність попередження складає не лише скорочення сфери застосування кримінального законодавства, але й зменшення так званої ціни злочинності, тобто скорочення її шкідливих наслідків.

     Загальносоціальні прогресивні програми, що спрямовані на покращення економічного становища, культури, освіти та охорони здоров’я своїми масштабами відрізняються від спеціально-кримінологічних превентивних заходів, які мають на меті контроль над злочинність без застосування репресій. Саме це відокремлює їх від усіх інших державних заходів, які в тій чи іншій мірі впливають на стан злочинності в державі.

     На  протязі тривалого часу в радянській крімінології, панувала теорія “попередження” як комплексне поняття, що охоплювало:

     – по-перше, загальнодержавні заходи соціального, ідеологічного, культурно-виховного  порядку, законодавчого, правового  характеру, які взаємопоєднували методи переконання та примусу у процесі боротьби зі злочинністю;

     – по-друге, діяльність державних органів  і громадських організацій пов’язана  з виявленням причин та умов вчинення злочинів і застосування заходів  по їх усуненню, розкриття, розслідування, судового розгляду справ про злочини, покарання злочинців, їх виправлення та перевиховання, а також здійснення інших заходів, обумовлених обставинами вчинення конкретних злочинів.

     А.Ф. Зелінський визначає термін “попередження  злочинності” як систему заходів, які вживає суспільство для того, щоб стримувати зростання злочинності, по можливості, знизити її реальний рівень шляхом усунення та нейтралізації причин та умов, що їй сприяють (профілактики), а також через запобігання та припинення окремих конкретних злочинів.

     Таке  визначення не передбачає покарання  винних осіб та здійснення масштабних соціальних програм, а мотивацію, спрямовану на профілактику, запобігання конкретним можливим злочинним проявам та заходів  по їх припиненню.

     До  суб’єктів профілактичного призначення законодавство відносинть установи і організації, для яких попереджувальна діяльність є їх цільовим завданням. Це, перш за все, підрозділи правоохоронних органів: МВС, СБУ і прокуратури, суд, органи юстиції, податкові органи, митниці, прикордонні війська та інші, для  яких профілактика є одним із основних видів їх діяльності. Спеціальними суб’єктами є також громадські формування, які створені з метою охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю.

     Так, Закон України “Про міліцію” вказує на обов’язок  співробітників органів внутрішніх справ “виявляти, попереджувати, припиняти та розкривати злочини”. Пункт 6 ст. 10 зазначеного Закону вимагає “виявляти криміногенні чинники, усувати їх, брати участь у правовому вихованні населення”.

     Особливим профілактичним статусом володіють прокуратура і суди.

     Прокуратура, здійснюючи нагляд за законністю при  проведенні профілактичних заходів, надає  подання про усунення причин та умов правопорушень на об’єктах та сферах певної діяльності.

     Суд має право й обов’язок встановити при розгляді кримінальної справи причини та умови вчинення злочину та окремою ухвалою вимагати від компетентних органів і  і осіб усунення цих причин та умов, що є статутною функцією правосуддя.

     Але, насамперед, заходи, спрямовані на усунення криміногенних чинників здійснюються виключно виконавчою владою, тому що вона має необхідні для цього повноваження, технічні та матеріальні можливості.

     Законодавча і представницька місцева влада, в межах сввоєї компетенції, створюють  нормативну базу для попередження злочинності, а також періодично контролюють діяльність правоохоронних органів у цьому напрямі.

     Своєрідне правове становище в профілактичній діяльності займають громадські формування спеціального призначення: Законом  України від 22 червня 2000 р. “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”, надає право громадянам України створювати громадські об’єднання для  участі в охороні громадського порядку і державного кордону, а також для сприяння органам місцевого самоврядування та виконавчій владі, правоохоронним органам і  посадовим особам у запобіганні та припиненні злочинів та інших правопорушень, захисті життя і  здоров’я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань.

     Крім  того, у системі правоохоронних органів створені державні служби, які покликані протидіяти злочинам в підприємницькій сфері, це Державна служба боротьби з економічними злочинами, яка створена згідно з Постановою КМУ № 510 від 5 липня 1993 р. і Державна податкова адміністрація, створенавідповідно до Закону України “Про Державну податкову службу України” від 5 лютого 1998 р.

     Державна  служба боротьби з економічними злочинами  в межах своїх повноважень  призвана з метою запобігання  злочинам у підприємницькій сфері: своєчасно аналізувати та прогнозувати криміногенні процеси у підприємництві та  інформувати про їх стан місцеві органи державних адміністрацій, та місцевого самоврядування; виявляти та припиняти факти приховування доходів від оподаткування, за які передбачена кримінальна відповідальність; виявляти причини і умови , що сприяють вчиненню правопорушень у сфері підприємнцької діяльності, та вживати заходи по їх  усуненню; своєчасно припиняти економічені злочини та запобігати їм.

     Відповідно  до покладених на неї завдань Державна служба боротьби з економічними злочинами:

     – виявляє і розкриває господарські, посадові та інші злочини в підприємницькій  сфері економіки (комерційних структур, фінансово-кредитній та банківсській системах) та вживає заходів по їх запобіганню, що здійснює шляхом оперативного обслуговування об’єктів господарювання різних форм власності;

     – проводячи аналіз стану злочинності  у підприємництві, визначає основні  напрямки й тактику оперативно-службової  діяльності, пов’язаної з виявленням правопорушень у приватному секторі  економіки;

     – забезпечує захист фінансово-економічних  урядових програм розвитку галузі економіки  України та їх окремих регіонів, а також сфери обслуговування населення від злочинних посягань;

     – виявляє факти хабарництва, корупції та інших зловживань, в тому числі пов’язаних з приватизацією державної власності, та вживає заходів щодо їх запобігання;

     – з метою правового виховання  населення, проводить роз’яснення  законодавства щодо відповідальності за протиправні діяння у підприємницькій  сфері, а також висвітлює в засобах масової інформації стан криміногенної ситуації в підприємництві та результати роботи по її оздоровленню.

     Державна  податкова служба України відповідно до своїх функцій:

     – здійснює контроль за додержанням податкового  законодавства, правільністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів, податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неоподатковуваних доходів, встановлених законодавством;

     – вживає заходи по запобіганню злочинним  та іншим правопорушенням, віднесених законом до компетенції податкових органів, проводить їх розкриття, припинення, розслідування та впровадження у справах про адміністративні правопорушення;

     – вносить у встановленому порядку  пропозиції щодо вдосконалення податкового  законодавства, а у випадках, передбачених законом, приймає нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування серед населення.

     На  підставі досвіду роботи Державної  служби боротьби з економічною злочинністю  можна стверджувати, що основними  факторами, що обумовлюють вчинення злочинів у сфері підприємницької діяльності є: труднощі в матеріально-технічному постачанні, проблеми ціноутворення при реалізації товарів, що виготовляються і скуповуються, та правового регулювання створення, діяльності і ліквідації підприємницьких структур, практичне правозастосування окремих норм чинного законодавства.

     Інший важливий аспект – суттєве удосконалення  правозастосовчої практики. На жаль, традиційно орієнтуючись на застосування незначних  штрафних санкцій переважно у  відношенні фізичних осіб, адмінпрактика сьогодні – дуже слабкий регулятор, світовий досвід у цьому плані дає переконливі приклади ефективного застосування матеріальних факторів впливу на правопорушників, особливо в економічній сфері.

     За  економічні правопорушення варто було б ввести штрафні санкції від десятків до сотень тисяч гривень у порядку адміністративного провадження. Адже кримінальний процес занадто затягує повернення державі коштів, втрачених внаслідок протиправних дій. 

     Рівень  економічної злочинності впродовж ХХ ст. рік у рік зростав у всіх країнах світу незалежно від ступеня їх економічного розвитку, а наприкінці його досяг транснаціональних масштабів і став загрожувати національній і міжнародній безпеці багатьох країн світу. Через зміни соціально-економіічних умов злочинність постійно трансформується в нові види і форми, видозмінюються і засоби вчинення цих злочинів. Все це зумовлює пошук найбільш ефективних засобів боротьби з нею.

     В останні роки в Україні у сфері  протидії економічній злочинності  зроблено досить багато: розроблено і прийнято новий Кримінаольний кодекс України та низку інших законодавчих актів, спрямованих  на систематичне проведення заходів, що мають на меті протидію економічній злочинності у різних галузях економіки. Як зазначалось вище, найбільш актуальні економічні злочини отримали назву “Злочини у сфері господарської діяльності”.

     В радянській криміналістиці проблема методики розслідування економічних злочинів не досліджувалась; в основному розроблялися окремі методики розслідування злочинів пов’язаних із державною та суспільною власністю, спекуляцією та ін. Особлива увага приділялась створенню окремих методик розслідування розкрадань, що скоювались у різних галузях народного господарства.

     При усуненні недоліків нормативно-правового характеру, насамперед, необхідно при розробці нового законодавства про підприємництво врахувати всі ті прогалини і упущення, які проявилися в процесі його застосування.

     У переліку нормативних актів, виданих  після прийняття Закону України  “Про підприємництво”, запропоновано цілий ряд заходів по усуненню причин порушень цього закону. Це, насамперед, заходи щодо поліпшення роботи контролюючих органів, а саме: Державних адміністрацій, Державної податкової служби,  комісій з розвитку підприємницької діяльності, контрольно-ревізійних служб, банківських установ, органів Держстандарту, Держкомцін.