Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у сфері підприємницької діяльності

     Предметом цього злочину є доход у  великому розмірі, який отримує особа від заняття господарською або банківською діяльністю. Але з такою думкою не можна погодитись, оскільки отримання такого доходу є характеристикою особливо небезпечних наслідків, які настають в результаті вчинення певного діяння. Таким чином, такий доход є характеристикою об’єктивної сторони злочину, а саме – особливо небезпечних наслідків.

     Об’єктивна  сторона цього злочину характеризується порушенням порядку зайняття господарською  діяльністю і пов’язаного з нею  отримання доходу у великих розмірах.

     Під господарською діяльністю у Господарському кодексі (частина 1 статті 3 ГК) розуміється  діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

     Відповідно  до частини 2 статті 3 ГК господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних  і соціальних результатів та з  метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями.

     Стаття 42 ГК розглядає підприємництво як вид  господарської діяльності і визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

     Злочин  може виражатися у здійсненні господарської (підприємницької) діяльності без реєстрації або без спеціального дозволу  – ліцензії, а так само з порушенням умов ліцензування. Тобто особливо небезпечне діяння у цьому складі злочину може мати три різновиди:

     –  здійснення господарської (підприємницької) діяльності без державної реєстрації;

     – здійснення господарської (підприємницької) діяльності без спеціального дозволу  – ліцензії;

     – здійснення господарської (підприємницької) діяльності з порушенням умов ліцензування.

     Питання про те, чи є діяльність особи, яка  притягується до відповідальності за ст. 202, підприємницькою вирішується  у кожному конкретному випадку  з урахуванням тривалості та інтенсивності протиправних дій, розміру отриманого або очікуваного доходу, інших факторів (зокрема, чи є така діяльність для винної особи основним або додатковим, але істотним джерелом її доходу, чи здійснюється вона більш-менш регулярно, постійно, на професійній основі).

     Оскільки  отримання прибутку проголошується метою підприємницької діяльності, а не є її фактичним результатом, відсутність прибутку не завжди свідчить про те, що та чи інша діяльність позбавлена характеру підприємництва.

     Фактично  характеру підприємницької діяльності, здійснюваної з метою ухилення від  оподаткування та уникнення контрольних  процедур з боку держави, може набувати, наприклад, надання транспортних, туристичних  і консультаційних послуг, послуг із реалізації квартир, побутової техніки, автомобілів, зайняття торгівлею, здавання майна в оренду або його зберігання, виконання будівельних робіт, виконання інших робіт на підставі цивільно-правових договорів тощо.

     Матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. 

     Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 205 КК – штраф  від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян або  обмеження волі на строк до трьох  років; за ч. 2 ст. 205 КК – позбавлення  волі на строк від трьох до п’яти  років. 

     2.2 Кримінальна відповідальність за легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. 

     Кримінальна відповідальність за легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом розглядається  у ст. 209 Кримінального Кодексу. Ця стаття включена до Кримінального кодексу відповідно до низки міжнародних угод, до яких приєдналася Україна (наприклад, Страсбурзька конвенція 1990 р. “Про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності”).

     Відмивання  грошових коштів, здобутих злочинним  шляхом (від торгівлі зброєю, наркотиками, грального і порнобізнесу, інших  форм тіньового підприємництва), не тільки порушує встановлений законом  порядок підприємницької діяльності, але є й однією з необхідних передумов функціонування організованої економічної злочинності.

     Безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні  відносини у сфері підприємницької  діяльності, тобто відносини, які  забезпечують безпеку під час  здійснення господарської діяльності шляхом її захисту від вливання в економіку капіталів кримінального походження. Додатковим об’єктом можуть виступати інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, право власності.

     Предмет злочину – грошові кошти та інше майно, здобуте завідомо злочинним шляхом. Грошові кошти – це готівка та безготівкові гроші у будь-якій національній валюті, у тому числі в гривнях. До іншого майна відносяться цінні папери, рухомі і нерухомі речі (будови, автотранспорт, сировина, матеріали, товар, земельні ділянки тощо). Грошові кошти та інше майно є предметом легалізації за умови, що вони здобуті завідомо злочинним шляхом. Ми незгодні з думкою Гуторової Н.А. , яка вважає, що в цьому складі злочину його предметом є доходи, здобуті злочинним шляхом. Під доходом вона розуміє будь-яку економічну вигоду, яка може складатися з матеріальної власності чи власності, яка виражена у правах, а також включати рухоме та нерухоме майно та документи, що підтверджують право на таку власність чи частину в ній, та відсилає до ст. 1 Закону України від 28 листопада 2002 р. “Про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доході, здобутих злочинним шляхом” .

     Вказівка  закону на винятково злочинний характер походження майна – предмета розглядуваного злочину – не означає, що застосування ст. 209 КК вимагає попереднього винесення обвинувального вироку за предикатний злочин. Достатньо усвідомлення винним того, що він вчинює дії з майном, здобутим злочинним шляхом.

     Конкретний  злочинний спосіб, за допомогою якого  здобуто таке майно, на кваліфікацію злочину за ст. 209 КК не впливає. Це можуть бути той чи інший злочин проти власності, одержання хабара, контрабанда, шахрайство з фінансовими ресурсами, ухилення від сплати податків, вбивство з корисливих мотивів, незаконне полювання, незаконне використання товарного знака, ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів тощо. При цьому використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів або прекурсорів, необхідно кваліфікувати за ст. 306 Кримінального кодексу.

     Майно вважається здобутим злочинним шляхом, якщо воно прямо або опосередковано отримано в результаті вчинення кримінально  караного діяння. У зв’язку з  цим до предмета цього злочину  належить і те майно, яке отримане в обмін на здобуте злочинним шляхом або внаслідок його іншої реалізації (наприклад, товари, придбані на викрадені гроші).

     Об’єктивна  сторона злочину полягає у  легалізації (відмиванні) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним  шляхом. Легалізація означає надання  грошам, що відмиваються, та майну офіційного характеру, маскування їх злочинного походження. Об’єктивна сторона злочину може виражатися у вчиненні фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, у використанні зазначених коштів для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також у створенні організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. Таким чином, об’єктивна сторона злочину може виражатись в одній з трьох форм: 1) вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутими завідомо злочинним шляхом; 2) використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності; 3) створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих за відомо злочинним шляхом.

     Суб’єктами  первинного фінансового моніторингу, за допомогою яких можуть бути здійснені  вказані фінансові операції, є: банки. Стразові та фінансові установи, платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи, товарні, фондові та інші біржі, професійні учасники ринку цінних паперів, інститути спільного інвестування, гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять якісь лотереї, підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами, підприємства та установи зв’язку, інші не кредитні організації, які здійснюють переведення грошових коштів, інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.  

     2.3. Комерційна таємниця  як об’єкт кримінально-правової  охорони.

       Кримінальний кодекс України,  а саме в статтях 231 та 232, встановлює  відповідальність за незаконне  збирання з метою використання  або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також розголошення комерційної таємниці.

     Суспільна небезпека злочинів передбачених ст. 231 та ст. 232 КК, полягає в тому, що вони сприяють зловживанням монопольним  становищем на ринку і недобросовісній  конкуренції – змагальності підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.  Охорона комерційної таємниці обумовлена також необхідністю захисту законних інтересів учасників господарської діяльності. Методи її ведення, передові технології, результати розробок, які вимагають значних творчих зусиль, часу, залучення засобів виробництва тощо, не завжди можуть бути захищені за допомогою норм патентного і авторськоо законодавства.

     Безпосередній об’єкт злочину – сфера охорони  комерційної таємниці.

     Предмет злочину – комерційна таємниця.

     Комерційною таємницею вважаються відомості, пов’язані  з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства чи іншого суб’єкта господарської діяльності, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоду його інтересам. Склад і обсяг інформації, що становить комерційну таємницю, порядок їх захисту встановлюється керівником підприємства.

     Разом з тим, існує перелік відомостей, які не можуть складати комерційну таємницю. Ними, наприклад, не можуть бути установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою  чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов’язкових платежів; інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізації продукції, що спричинює шкоду здоров’ю, а також інші порушення законодавства України і розміри завданих при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю; інші відомості, які підлягають оголошенню відповідно до чинного законодавства. 

     Для банку відповідна інформація є інформацією  не про свою власну діяльність а  про сторонніх осіб. Тому поняття банківської таємниці не слід ототожнювати з поняттям комерційної таємниці. Банківська таємниця підлягає кримінально-правовій охороні за ст. 231 КК лише у випадку, коли відповідні відомості одночасно є комерційною таємницею клієнта банку. Інформація, яка у законодавстві має назву таємниці змісту біржової угоди, підлягає охороні за ст. 231 КК у випадках, коли учасники біржової угоди віднесли її зміст до відомостей, які є їх комерційною таємницею.

     Об’єктивна  сторона злочину полягає у  вчиненні дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, або у незаконному використанні таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності. Таким чином, об’єктивна сторона характеризується наступними ознаками: 1) діями, спрямованими на отримання відомостей, що складають комерційну таємницю, або незаконним використанням таких відомостей; 2) наслідками у вигляді спричинення істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності; 3) причинним зв’язком між вказаними діями і наслідком.

     Законодавством  встановлюється відповідальність за будь-які  дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, будь-яким протиправним способом (так зване  комерційне шпигунство).