Грошово-кредитна система України

Не можна не порівняти відсотки за кредитами, які надають банки, та відсотки, які вони платять за депозитами. У 2000 році перші перевищували другі учетверо, у 20012002-му менше ніж утричі, у 2003 році трохи більше ніж удвічі. Таке спів-відношення ми бачимо у 2004 та 2005 роках. Звичайно, добре, що хоч повільно, але відбувається зменшення розриву між тим, що банки беруть за надання коштів, і тим, що дають за вкладені в банк кошти. Та й тут немає сумніву, що розрив надто великий. І розвиток кредитних відносин приско-рюватиметься, якщо плату за кредит буде доведено до цивілізованих норм.

Таблиця свідчить, що, незважаючи на високі відсотки за кредит, вимоги банків за наданими кредитами і зобов'язання банків за коштами, залученими на рахунок суб'єктів господарювання і фізичних осіб, зростають і зростають досить швидко. Ці процеси дають підстави сподіватися на подальше розгортан-ня кредитних відносин.

І нарешті, із таблиці видно, що первинний ринок державних цінних паперів залишається досить обмеженим. Наведені дані не дають підстав для визначення тенденцій. Якщо 2000 року він налічував понад 20 тис. одиниць, то 2001-го  лише 1,2 тис. У 2002 році теж сталося підвищення, а у 2003-му — зменшення. Зате 2005 року їх кількість значно зросла, хоча була набагато меншою, ніж 2000-го. Сума коштів, отриманих бюджетом від цінних паперів, теж коливалася за роками, але 2005 року перевищила 7 млн, що в кілька разів перевищує суми коштів усіх попередніх років. Схожий рух мають і цінні папери власного боргу банків. За період з 2000 по 2003 роки сталося їх зменшення більше ніж утричі, а потім — значне збільшення, що дало можливість значно перевищити рівень 2000 року. Безперечно, коливання в русі і державних, і банківських цінних паперів відбиває все ще недостатньо усталені процеси капіталізації економіки і банків, розвитку фондового ринку. Тому лише подальше зростання економіки та її ефективності спроможне посилити процеси капіталізації економіки, збільшити обсяги цінних паперів і розмаїття їх видів. Лише в такий спосіб можна збагатити палітру цінних паперів, що дасть змогу істотно змінити структуру грошової маси: зменшити питому вагу готівки та істотно піднести роль цінних паперів, безготівкових грошей.

До того ж, розвиваючи і збагачуючи структуру грошової маси, не можна обмежуватися агрегатом М3. Треба мати на увазі, що у США існує четвертий агрегат, власний зміст якого становлять банківські акцепти, ощадні облігації, короткострокові внески державної скарбниці і комерційні векселі. Інакше кажучи, розвиток економіки, посилення її капіталізації нерозривно пов'язані із зростанням фондового ринку, збільшенням і урізноманітненням цінних паперів, а значить, формами грошей.

Проведений аналіз природи грошей і кредиту дає змогу зробити такі висновки: по-перше, перехід від грошей-товару до кредитних грошей, грошей-капіталу означає, що гроші, як і раніше, мають матеріальний характер, вони є формою руху позикового капіталу, а їхній розвиток визначається зростанням та удосконаленням економіки, товарно-кредитних відносин, посиленням капіталіза-ції економіки. Монетарні методи відіграватимуть тим більшу роль, чим повніше і активніше сприятимуть кількісному зростанню економіки та її якісному удосконаленню, підвищенню її ефективності. Ці процеси, у свою чергу, визначають істотне поліпшення структури грошової маси, зміну співвідношення між готівкою і безготівковими грошима, зростання у грошовій масі депозитних сертифікатів, цінних паперів, наближення нашої грошової маси до структури грошей розвинених країн. По-друге, переростання товарно-грошового господарства в товарно-кредитне означає, що кредит став системоутворювальною категорією, він визначає форму суспільного виробницт-ва, істотно змінює систему виробничих відносин, створює сприятливі умови для зростання продуктивних сил, раціонального використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, підвищення ефективності економіки. Становлення і розвиток товарно-кредитного господарства потребує подальшого удосконалення кредитних відносин: нарощування і раціонального використання позикового капіталу, зменшення облікової ставки НБУ, відсоткових ставок за кредитами, що надаються комерційними банками, подальшого розвитку фондового ринку, збагачення форм цінних паперів, перетворення фондової біржі на активний механізм переливу капіталів та здійснення структури зрушень в економіці.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення грошово-кредитного регулювання в Україні.

Формування економічної системи ринкового типу зумовлює перехід до економічних методів управління, важливою складовою яких є різноманітні фінансово-кредитні важелі. Це посилює роль банків у створенні ринкової моделі функціонування економіки України і висуває на перший план необхідність глибоких перетворень у банківській системі й формування цілісного механізму грошово-кредитного регулювання економіки. Необхідне цілеспрямоване вивчення теоретичних засад і практичних результатів грошово-кредитного регулювання в країні. Це потребує насамперед з'ясування теоретичних принципів грошово-кредитного регулювання економіки і розкриття його внутрішніх механізмів.

Рекомендується, по-перше, ввести так званий режим грошово-кредитного таргетування, тобто практику щорічного офіційного встановлення меж приросту грошової маси. По-друге, ліквідувати прямі й послабити непрямі форми контролю за функціонуванням банківської системи. По-третє, змінити механізм контролю за грошовою масою і перейти до системи прямого регулювання розміру резервних активів, або "базисних" грошей (готівки в обігу і банківських депозитів у центральному банку). По-четверте, відмовитися від практики прямого адміністрування процентних ставок. І нарешті, по-п'яте, підпорядкувати фінансову політику боротьбі з інфляцією: скоротити бюджетний дефіцит, знизити податкові ставки, що приведе до згортання державних витрат і відповідно до зменшення дефіциту.

Однак на практиці запропоновані рекомендації не завжди застосовуються комплексно. Дотепер не існує єдиної думки з приводу конкретних темпів зрос-тання грошової маси, дискутується питання про тривалість лагів між заходами органів грошово-кредитного регулювання й економічного ефекту від їхнього впровадження. М. Фрідмен сформулював правило зростання грошової маси, згідно з яким необхідно підтримувати постійну емісію грошей, але досить низьку, щоб уникнути зростання інфляції. На його думку, приріст кількості грошей в обігу має становити приблизно 0,3 % на місяць або 0,08 % на тиждень.

Органом, який здійснює грошово-кредитне регулювання економіки України, є Національний банк України.

Політика Національного банку України зосереджена на фіксації курсу гривні й на обмеженні державних витрат. Жорстка монетарна позиція виявилася досить ефективною для придушення галопуючої інфляції і розв'язання проблеми товарного дефіциту. При цьому завдання центрального банку країни полягає в обмеженні чинників інфляції і передусім темпів збільшення грошової маси в обігу. З метою впливу на динаміку грошової маси ним можуть встановлюватися кількісні параметри збільшення темпів зростання грошової маси в обігу (з урахуванням таких економічних чинників, як можливе структурне зростання цін, прогнозоване скорочення виробництва, зміна швидкості обігу грошей) і використовуватися всі засоби монетарної політики для їх підтримки.

Метою такої політики традиційно вважається підтримка внутрішньої і зовнішньої купівельної спроможності грошової одиниці, яка виявляється у стабільності цін і валютного курсу. Завдання стабілізації цін, що є найважливішою умовою поступального економічного розвитку, не повинне розв'язуватися за всяку ціну. Водночас грошово-кредитне регулювання має сприяти стійкому зростанню економіки і зайнятості.

У механізмі макроекономічного регулювання грошово-кредитна політика складає лише одну з ланок. І зрозуміло, що в ідеалі необхідна її координація з іншими ланками, передусім із фіскальною політикою. Так, незвичайного навіть для країн із розвиненою ринковою економікою поєднання експансіоністської фіскальної політики й обмежувального грошово-кредитного курсу тим більше не може дозволити собі Україна, у якій практично немає ринку капіталів і економіка якої досі ще залишається закритою.

Дефіцитне фінансування бюджету, фіскальна експансія зумовлюють грошово-кредитну експансію, що неминуче призводить до значного зростання інфляції.

Зменшення бюджетного дефіциту — пріоритетне завдання оздоровлення економіки України, підвищення можливостей ефективного застосування інструментів грошово-кредитного регулювання. Варто мати на увазі, що реальний дефіцит бюджету значно перевищує показники офіційної статистики, оскільки субсидіювання економіки здійснюється у формі кредитування через банківську систему.

Очевидно, що експансіоністське грошово-кредитне регулювання дасть лише короткочасний економічний ефект і в перспективі призведе до зростання фінансових спекуляцій на шкоду інвестиціям в економіку. Саме тому з початком зростання виробництва необхідно буде застосовувати засоби жорсткішого економічного регулювання.

Крім того, збільшити пропозицію грошей можна не лише на основі експансіоністської політики, а й за допомогою девальвації національної валюти, що підвищить експортні можливості вітчизняних виробників. Останнім часом для розв'язання економічних проблем цілеспрямовано девальвували свої валюти Іспанія і Португалія, Фінляндія, Франція. Це підвищило конкуренто-спроможність їхньої продукції, але водночас посилило інфляцію і викликало негативну реакцію ділових партнерів. Шляхом поступового зниження курсів національних валют пішли й деякі країни Східної Європи — Болгарія, Румунія, Словаччина, Угорщина.

І в Україні ж грошово-кредитна політика спрямована на підтримання рівноваги на грошовому ринку, яка має хиткий характер. Остання досягається шляхом фіксації обмінного курсу гривні на тлі домінування у роздрібному товарообігу імпортних товарів, що визначають цінову динаміку, фактичного заморожування сукупного попиту за рахунок скорочення реально виплачуваної зарплати через секвестрування бюджетних витрат і погіршення фінансового становища у виробничій сфері, скорочення інвестицій. Тобто грошово-кредитна політика підтримується чисто спекулятивними методами, що вкрай негативно впливають на виробничу сферу і блокують виробничі інвестиції. Якщо розглядати вплив монетарної політики в Україні на стабілізацію національної економіки в цілому і забезпечення її структурних змін, стає очевидним, що домінують тенденції, які визначають перспективу подальшого поглиблення структурних диспропорцій. Визначаючи надвисокі за світовими мірками ставки прибутковості державних короткострокових зобов'язань і ставки за ломбардними кредитами, під їхнє забезпечення уряд і НБУ утримують від перекидання на валютний ринок величезний капітал, який унаслідок цієї монетарної політики "втік" із виробничої сфери, і підтримують у такий спосіб видимість стабілізації. При цьому не враховується, що інфляція породжується не кредитною емісією, а зумовлена ступенем розвитку і збалансованості реального сектора національного ринку, умовами його функціонування. Жорсткий рестрикційний режим грошової емісії, неадекват-ний реальним потребам грошового обігу, призвів до придушення спроможності грошової емісії авансувати економічне зростання і прибутки реального сектора, до деформації структури грошової маси.

У виборі сучасного курсу й індикаторів грошово-кредитної політики основним критерієм її ефективності повинні бути не обсягові характеристики грошової маси, а результативність механізму грошової емісії, що забезпечує необхідну збалансованість попиту і пропозиції грошей як головної умови зміцнення національної валюти. Для стримування інфляції НБУ варто прагнути до підтримки помірковано жорсткого курсу монетарної політики. Водночас подальша лібералізація цін і зростання доходів, що ведуть до об'єктивного підвищення попиту на гроші, розривання господарських зв'язків, що знижує швидкість обігу грошей, гостра ситуація з неплатежами потребують досить гнучкого реагування з боку НБУ. Загальноприйнятою практикою регулюван-ня кредитної емісії є встановлення резервних вимог для банків. Однак ефективність грошово-кредитної політики пов'язана з обмеженнями використання НБУ відповідних інструментів, зокрема й цього. Вона знижується і внаслідок нерозвиненості фінансових ринків. Так, обов'язкові резервні вимоги не є в нинішніх умовах гнучким регулюючим інструментом і не можуть сприяти ефективному контролю грошової маси. Досить високий рівень обов'язкових резервів, за якими не виплачується відсоток, веде до збільшення процентної маржі між ставками комерційних банків за депозитними і кредитними операціями, що підриває стабільність банківської системи і сприяє інфляції. Занижена процентна ставка за депозитами у комерційних банках зменшує приплив грошей у банки, і навпаки, завищена ставка за банківськими кредитами закладається в ціну товарів і тим самим сприяє посиленню інфляції.

Важливим елементом грошово-кредитної політики є пропозиція грошей, обсяг грошової маси, її структура, активність. Стимулювання розширення і модернізації виробництва має стати першочерговим завданням у сфері грошово-кредитного регулювання економіки в Україні в період її ринкової трансформації. Сприяння з боку НБУ забезпеченню необхідних обсягів кредитування дасть змогу підприємствам не лише технологічно оновлювати виробництво, а й покривати виробничі витрати, що постійно зростають. Позитивно впливатиме на розвиток промисловості також відстрочка платежів за старими кредитними зобов'язаннями. Але дієвою політика відповідної кредитно-грошової експансії буде тільки у разі скорочення інфляції методами цінового контролю. Інакше брак стимулів до інвестування та стрімка інфляція підірвуть плани розширення і модернізації виробництва.

Важливим завданням у сфері грошово-кредитного регулювання є досягнення такого рівня реальних процентних ставок, який сприятиме стабілізації курсу національної валюти, підвищить її купівельну спроможність і зменшить рівень доларизації економіки, у цілому підвищить інвестиційну привабливість країни. З цією метою облікова політика центрального банку має бути зорієнтована на підтримання позитивного значення реальних процентних ставок, для чого ставка рефінансування повинна бути на рівні, вищому за темпи інфляції.

Ефективність цих заходів, як і грошово-кредитної політики в цілому, прямо пов'язана з рівнем незалежності центрального банку, метою якого є забезпечення стабільності грошово-кредитної сфери та курсу національної валюти. Це дає можливість обмежити адміністративний вплив уряду на його рішення, особливо щодо використання ресурсної бази та фінансування кредитів у рамках державних програм.

З іншого боку, грошово-кредитне регулювання економічних процесів, спрямоване на боротьбу з інфляцією, може бути успішним за умов його ско-ординованості з фінансовою політикою, із ходом структурних змін в економіці України, що створює серйозні обмеження можчивостям НБУ. Водночас саме антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики НБУ, що перешкоджає виникненню гіперінфляції і розвалу грошово-кредитної системи країни, відповідає потребам виведення економіки з кризи. Поглиблення кризи неминуче викликає не лише зниження обсягів виробництва, скорочення заощаджень та інвестицій у національну економіку, а й посилює відплив капіталу і валютних ресурсів із країни. У цих умовах незалежна, виважена і послідовна монетарна політика центрального банку є одним з основних і безумовно необхідних факторів подолання кризових явищ та переходу до економічного зростання.