Грошово-кредитна система України

Незважаючи на переконливу аргументацію щодо матеріальної природи грошей, є дедалі нові спроби довести їх ідеальний характер. Так, в "Енциклопедії банківської справи" читаємо, що гроші "набувають особливої вартості, яка формується в процесі обігу і може існувати паралельно з внутрішньою вартістю того матеріалу, з якого вони виготовлені. Можливість формування такої вартості грошей створила основу для відокремлення явища грошей від конкретного товарного носія, виникнення грошей, не пов'язаних з будь-якою натуральноречовою формою, наприклад, депозитними грошима, електронними грошима".

Як видно, поряд з новою спробою довести, що в обігу разом з реальною вартістю паралельно виникає нова вартість, відокремлена від товарного носія, у дещо зміненому вигляді повторюється так звана представницька вартість грошей, але новим є те, що називають конкретні форми грошей, які не мають натурально-речового змісту. З цим теж не можна погодитись. Насправді банк видає депозитний сертифікат чи електронну картку за умови, що твої доходи  заробітна плата чи підприємницький прибуток перебувають у банку і не становлять чогось ідеального чи віртуального. Це  результати функціонуван-ня виробництва, безпосередньої праці чи підприємницької діяльності. Електронні картки не випадково називають кредитними. Або вони дають можливість використовувати частинами заробітну плату чи інший дохід, які переказані до банку, або банк надає кредит і в установлені терміни його необхідно погашати. Смарт-картки є по суті електронними чековими книжками. Якщо чек, як і грошова купюра, є носієм певної суми грошей, так само і кредитна картка є формою використання грошей. На відміну від купюри з твердо фіксованою сумою і, як правило, обмеженою, чеки та електронні картки забезпечують рух різних сум, великих і малих, що робить їх гнучкішими і зручними у використанні грошей, здійсненні платежів. Та, як і чеки, електронні картки відображають і забезпечують рух товарно-матеріальних цінностей, є засобами обігу і платежу. Депозитні гроші — це одна з форм здійснення функції грошей збереження вартості, накопичення. Тому спроби відірвати депозитні гроші чи електронні картки від руху товарно-матеріальних цінностей, зобразити їх ідеальними чи віртуальними грошима не мають підстав. Отже, гроші, як раніше, так і в сучасних умовах, мають не ідеальний, не віртуальний, а матеріальний характер, вони виражають результати трудової діяльності, рух товарно-матеріальних цінностей. Тому поширена у нас і на Заході так звана теорія дестафації, тобто дематеріалізації грошей помилкова. Справді, у реальній економіці людство розпрощалося з грошима-золотом, грошима-товаром, та це не означає, що гроші втратили матеріальну субстанцію, що це прості записи на рахунках. Сучасні гроші, хоч і перестали бути товаром чи особливим товаром, зберігають матеріальний характер. І головне питання полягає не в тому, який характер мають сучасні гроші, а в тому, що становить матеріальну субстанцію сучасних грошей. Зрозуміло, що і в економіці із нічого може бути лише ніщо. Природно-історичний характер розвитку означає, що те, що існує зараз, має своє коріння у минулому. Витоки сучасних грошей коріняться у кредитних відносинах. Саме кредит народив вексель, банки взяли в свої руки облік векселів і під них випустили банкноти, тобто векселі на банк. Отже, гроші, банкноти  це боргові зобов'язання. А борг  це не ідеальне, а надто реальне і матеріальне поняття. Та й банкноти  це не щось однозначне.

Золотогрошова система базувалася на взаємодії золотих монет і банкнот  кредитних грошей. Єдність цієї системи досягалася тим, що банкноти вільно обмінювалися на золото. "Цим,  писав К. Маркс,  розв'язується і недоречне запитання про те, чи було б можливе капіталістичне виробництво в його теперішніх розмірах без системи кредиту, тобто при одному металічному обігу. Очевидно, ні." Поєднання золотих грошей з банкнотами розширювало межі для зростання суспільного виробництва. Причому в процесі історичного розвитку співвідношення між золотими монетами і банкнотами змінювалося на користь банкнот. Так, у США, Великобританії і Франції воно дорівнювало у 1815 році 3:1, у 1860-му — 1:1, у 1885-му — 1:3, а у 1913 році воно вже характеризувалося як 1:10. Як видно, ще на початку XIX ст. золоті монети втричі переважали банкноти, приблизно всередині цього ж століття вони за обсягами зрівнялися, а в наступний період банкноти втричі переважали золоті монети і на початку XX ст.  удесятеро. Отже, у процесі тривалої історичної взаємодії золота і банкнот, кредитних грошей перемогли останні, стався перехід від грошей-товару до кредитних грошей, грошей-капіталу. Золото через свою природну обмеженість за темпами приросту його видобутку не відповідало темпам і масштабам зростання економіки і товарообігу у XX ст. Позиковий капітал як органічний елемент суспільного капіталу, будучи тісно пов'язаний з виробничим і торговим капіталом, зростає разом із суспільним капіталом. Тому кредитні гроші як форма руху позикового капіталу перебувають у відповідності з потребами економіки в платіжних і розрахункових засобах. Усе це свідчить, що перехід від грошей-товару до грошей-капіталу, будучи глибокою, революційною зміною в грошах, відкрив нові можливості для зростання економіки, піднесення її ефективності. Тому правий К. Маркс, який ще півтора століття тому не лише передбачив епохальні зрушення в грошах, а й високо оцінив їх. "Гроші як капітал,  писав К. Маркс,  це таке визначення грошей, яке виходить за межі їх простого визначення як грошей. Гроші як капітал можна розглядати як вищу реалізацію грошей, подібно до того, коли можна сказати, що мавпа розвивається в людину". Інакше кажучи, ми є свідками глибоких якісних, революційних змін у грошах і в теорії. Тому дивно, коли із праці в працю переходить догма, начебто раніше гроші були повноцінні, а сучасні, мовляв,  ні. Навіть у таких солідних виданнях, як "Економічна енциклопедія", ця теза не просто проголошується, а ще й обґрунтовується. Автор доводить, що для повноцінних грошей характерно те, щоб їхня "номінальна вартість відповідала вартості металу, що в них міститься". В "Енциклопедії банківської справи" теж говориться: коли грошима були "реальні матеріальні блага", які формували вартість грошей, "такі гроші були повноцінними, вартість їх була відносно сталою", вони були "надійним стандартом виміру". Справді, золотомонетна система мала низку незаперечних достоїнств. Це відомо і високо оцінено. Та було б неправильно не бачити істотних недоліків цієї грошової системи. Ще на початку XIX ст. Д. Рікардо, який був прибічником золото-грошової системи, написав для Англійського банку "Пропозиції на користь економного та стійкого грошового обігу". Він добре розумів, що золотий обіг, за якого монети стираються і країна зазнає великих втрат, є важким тягарем для економіки. Тому золото-грошова система буде стійкою й економною, коли в обігу будуть банкноти, які вільно обмінюються на золото (але не на золоті монети) і на золоті зливки. Це дало б можливість підтримувати відповідність між золотим запасом і обсягами банкнот, не допускати їх надмірної емісії, забезпечувати стійку купівельну спроможність. Виникає запитання: якщо Д. Рікардо бачив істотні недоліки золотомонетної системи і шукав шляхів утвердження "економного і стійкого грошового обігу", то як не можуть не бачити цього сучасні економісти і як можуть всіляко вихваляти цю систему?

Що стосується сучасних грошей, то вони трактуються як паперові гроші, які не мають власної вартості, тому вони неповноцінні. І це не що інше як догма, яка не відповідає дійсності. Сучасні гроші — це кредитні гроші, які виражають рух позикового капіталу. Тому вони, намальовані на папері чи у формі електронної картки, виражають рух позикового капіталу, що визначає їхню матеріальну природу. Отже, сталася не дестафація, не дематеріалізація грошей, а зміна їхньої матеріальної субстанції. Раніше це був товар, а нині — капітал, що робить сучасні гроші не просто повноцінними, а значно більш досконалішими, економними, гнучкими, а значить, дійовішим важелем в економічному і соціальному розвитку.

2.2.Динаміка основних показників орієнтування грошово-кредитної системи.

Однією з особливостей грошової системи нашої країни є висока питома вага готівки, готівкових грошей і виділення такого структурного елемента грошової маси, як грошова база. Якщо виходити із світового досвіду, слід зазначити, що, наприклад, у США нема поняття "грошова база", нема такого грошового агрегату, як М0. Грошове агрегування починається з агрегату М1 який включає готівку, поточні депозити, у тому числі чекові. У Німеччині поряд з грошовими агрегатами М1 М2, М3 та М3 (розширений) виділяється такий елемент, як грошова маса центрального банку, яка включає готівку та обов'язкові резерви комерцій-них банків. А у Великій Британії виділяється агрегат М0, який об'єднує готівку в обігу, касову готівку банків та операційні вклади банків у Банку Англії. В Росії також виокремлюється агрегат М0 як єдність готівки в обігу, в т. ч. в касах комерційних банків. Чим пояснити цю особливість грошового агрегування? На нашу думку, поняття "грошова база", потреба в ньому та його значення визначаються його складовими елементами. Це — сума готівки, яка знаходить-ся поза банківською системою, загальні резерви комерційних банків, сума обов'язкових та позанормативних резервів готівки в касах. Як видно, це та частина грошової маси, яка регулюється безпосередньо Національним банком. Він здійснює емісію грошей і регулює цей процес, встановлює нормативи обов'язкових і залишкових резервів у касах. У країні, де готівкові гроші становлять половину їх загаль­ної маси, наявність грошової бази становить необхідну і зручну форму регулювання грошового обігу, підтримання їх стабільності. Це дає можливість швидко збіль­шувати грошову масу. 2000 року грошова база становила 16,8 млрд грн, у тому числі гроші поза банками — 12,8 млрд грн, 2002-го вона зросла до 30,8 млрд грн, у тому числі гроші поза банками становили 26,4 млрд грн. 2005 року грошова база досягла 82,7 млрд грн, а кошти поза банками — 60,2 млрд грн, тобто і грошова база, і кошти поза банками перевищили рівень 2000 року у 5 разів, а 2001-го — удвічі. Тому ще раз підкреслимо, що в Україні грошова база є одним із засобів регулювання грошового обігу, грошової маси. А той факт, що поняття "грошова база" використовується і в окремих розвинених країнах, свідчить про її універсальний характер. Недосконалість структури грошової маси в Україні особливо проявляється у формуванні, змісті і обсягах грошового агрегату М3. У США зміст і обсяги цього агрегату визначаються великими строковими внесками (понад 100 тис. дол), які становлять 22 % загальної грошової маси. До них додаються строкові угоди про зворотний викуп, цінні папери взаємних фондів грошового ринку і строкові позики. У Німеччині власний зміст М3 (розширений) становлять депозити у закордонних дочірніх банках та філіях німецьких кредитних інститутів, а також фондів грошового ринку. В Росії — сертифікати та облігації державної позики.

В Україні до М3, тобто їх власного змісту, окрім М2, належать кошти клієн­тів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків. Ні про великі внески (понад 100 тис. дол), як у США, ні про депозити у закордон­них дочірніх банках, як у Німеччині, у нас не йдеться. У результаті сума коштів за трастовими операціями банків і цінні папери власного боргу банків становлять менше 1 % грошової маси. У 2005 році грошова маса М3 досягла 194 млрд грн, але М2, яке є складовою М3, становило 193,1 млрд грн. Отже, виходить, на власний зміст М3, тобто на кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні папери власного боргу банків припадало лише 925 млн грн15. Це дуже мало. І потрібні великі зусилля з інноваційного розвитку економіки, зростання національного капіталу, значного підвищення доходів населення, що тільки й може бути надійною основою утворення великих вкладів у банки, що забезпечить збагачення власного змісту вищого грошового агрегату. Не менш важливим чинником істотного поліпшення структури грошової маси є подальший розвиток кредитних відносин, фондового ринку, істотного збільшення і видів, і маси цінних паперів. На жаль, на цьому напрямі у нас ще багато чинників, які стримують розвиток і кредитних відносин, і фондового ринку. Наведена таблиця свідчить про незавидні справи кредитування та використання цінних паперів. Єдине, що радує, це наявність позитивних тенденцій. Як видно, облікова ставка НБУ, середньозважена річна зменшилася із 30,6 % у 2000-му до 9,2 % у 2005 році, тобто більше ніж утричі, хоча залишається все ще високою. Те ж саме можна сказати і про тенденцію зміни відсоткової ставки рефінансування. Та після 2003 року і облікова ставка НБУ, і ставка рефінансування підвищилися. Очевидно, це наслідок несприятливих процесів економічної кон'юнктури. Та для нас особливо важливими є умови кредитування, що має безпосереднє значення для розвитку підприємництва, здійснення розширеного відтворення. На жаль, тут зниження відсоткових ставок, а значить, розширення можливостей одержання кредиту відбувається повільніше. Якщо 2000 року відсоткова ставка дорівнювала 37,3 %, тобто була близькою до рівня свого часу лихварського капіталу, то 2005 р. вона знизилася трохи більше ніж удвічі і становила 16,4 %. Це дуже висока плата за кредит. І тут не можна не вдатися до історичного порівняння. А. Сміт свого часу зауважив: коли б кредит надавався на основі високого відсотка (8—10 %, хоча ця норма набагато нижча за лихварський відсоток), то позиковий капітал не потрапив би до рук людей (тобто підприємців), які здатні дати йому вигідне й прибуткове застосування. Тому нам потрібно нарощувати економічні можливості, накопичувати капітал, аби створити сприятливі умови для розвитку кредитних відносин.

Таблиця 1.

Деякі показники розвитку кредитних відносин і ринку цінних паперів