Грошово-кредитна система України

Важливою складовою кредитної системи є різні небанківські кредитно-фінансові інституції.

У країнах Європи та в Японії банки не мають суворих обмежень у виборі вкладень (портфель банку) та контролі над діяльністю корпорацій. Характерним в цьому відношенні є банківська система Німеччини, де функціонують 4000 банків двох типів: універсальні, спеціалізовані та 49000 банківських установ.

В Україні законодавчо не визначена "модель" комерційного банку.Як свідчить практика, комерційні банки в Україні є універсальними. Універсальний банк має тісні зв'язки з підприємствами, виконує нетрадиційні банківські операції (на відміну від "консервативної моделі"). Це відповідає домінуючій в останні 10—20 років тенденції до універсалізації банківських операцій.

1.2.Механізм дії та структура грошово-кредитної системи України.

Грошові системи сформувались в 16-17 століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явились в більш “ранній період”. З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі.

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які, обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає — властиву йому сукупність економічних відносин, в зв'язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового типу.

Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (раціонування видачі грошей, лімітування кредитів тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на урівні банків .як елементу грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи .відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова система закритого типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи.

Історично системи металевого обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму.

При біметалізму роль загального еквіваленту законодавче закріплювалась за двома металами, - як правило, золотом і сріблом.

Монометалізм - це грошова система, за якої тільки один вид металу виконує роль грошей.

Відповідно до змісту механізму регулювання грошового обороту виділяють системи паперово-грошового та кредитного обігу.

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може виступати у двох формах:

1) випуск грошових білетів держказначейством;

2) покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії.

Система кредитного обігу - це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Кредитна емісія забезпечує еластичність грошового обігу, дає можливість на відміну від бюджетної емісії, не тільки легко збільшувати, а й зменшувати кількість грошей в обігу. Органами регулювання грошового обігу є банки.

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи, Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава.

Згідно з положенням НБУ «Про кредитуваня» головними ланками кредитної ситеми є банки та кредитні установи, що мають ліцензію НБУ, які одночасно виступоють у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних кохтів.

Комерційні банки, що мають відповідну ліцензію НБУ на право проведення операцій з валютними ціностями можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечуе його залучання акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу де виникає дифіцит капиталу.

Види банківського кредиту.

Кредити, які надаються банками поділяються:

      За строками корістування. Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.

      За забезпеченням:

а)   забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б)   гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в)   з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г)   незабезпечені (бланкові).

      За ступенем ризику:

а)   стандартні кредити;

б)   кредити зпідвищеним ризиком.

      За методами надання:

а)   у разовому порядку;

б)   відповідно до відкритої кредитної лінії;

в)   гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).

      За строками погашення:

а)   водночас;

б)   у розстрочку;

в)   достроково (на вимогу кредитора, або за заявою позичальника);

г)   з регресією платежів;

д)   після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Кредитні відносини між НБУ та комерційними банками.

Відповідно до чинного законадавства комерційні банки мають право на отримання від Національного банку України, як банку останньої інстанції, кредитів через кредитні аукціони, ломбардні операції, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів.

Банківський кредит та джерела його формування:

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юредичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Кредити в іноземній валюті надаються юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам-нерезидентам  банківським установам.

1.3.Методи грошово-кредитного регулювання.

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомо:гою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно,- на споживчий та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика грунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

Головною функцією центрального банку кожної держави (у США -Федеральної резервної системи) є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць, центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, унаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит».

Завдання грошово-кредитної політики в Україні - забезпечити фінансову стабільність, поступово знизити інфляцію, вивести економіку

з кризи.

Величину і стан грошової маси оцінюють за допомогою грошових агрегатів. Для поточного вимірювання кількості грошей, використовуваних як платіжний засіб, доцільно скористатися агрегатом М1, який найповніше відображає виконання грішми функції засобу платежу.

Для прогнозування ситуації в економіці України та аналізу можливих результатів її реформування потрібно використовувати агрегат М2, оскільки включені в нього строкові депозити і ощадні вклади можуть суттєво вплинути на сукупний попит. Ці кошти можна вкласти в державні облігації, що вплине на розмір внутрішнього боргу; інвестувати, що змінить значення реального ВВП, або перетворити у готівкову іноземну валюту, що зберігається поза банками. Для України найбільш адекватним показником грошової маси з погляду аналізу поточної ситуації і найближчих перспектив її зміни є агрегат М1, а для прогнозування і регулювання у довго-терміновому періоді - М2.

Реальна насиченість економіки національною грошовою масою протягом 1995-1996 рр. була досить низькою - на рівні 7-6% від ВВП за грошовою базою та 10,3-9,4% за агрегатом М2. Швидкість обігу грошей знизилась з 14,9 обертів за агрегатом М2 у 1995 р. до 13,1 у 1996 р.1 Тому позики держави на внутрішньому фінансовому ринку потрібно збільшувати поступово і відповідно до зростання реальної насиченості національної економіки грошовою масою.

В Україні рівень монетизації ВВП (співвідношення між наявною грошовою масою і обсягом ВВП) один з найнижчих серед держав з перехідною економікою. У 1997 р. цей показник становив лише 13,6%, тоді як у Польщі, був у 2,0-2,5 раза вищий, і в 1997 р. становив 40%, в Угорщині перевищив 42%, у Чехії - 71%. У Китаї рівень монетизації зріс протягом 1991-1997 рр. з 87,4 до 120,8%.2

Недосконала у нас і структура грошової маси. У розвинутих країнах обсяг готівки у складі загальної грошової маси не перевищує 10%. Водночас з 1994 по 1997 рр. частка грошей у позабанківському обігу в Україні збільшилася удвічі - з 24,7 До 49,3%. У 1990 р. у структурі грошової маси готівка становила лише 15%, а рівень монетизації-80%.

В Україні державне грошово-кредитне регулювання провадить Національ-ний банк України, який виконує функції загальнодержавної.

Державні фінансові органи. Органи, що разом із Центральним банком виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом.

Також існує перелік нормативних актів:

1.      Цивільний кодекс України (гл. 32-33)

2.      Про подальший розвиток житлово-будівельних кооперативів (ЖСЬК). — Пост. КМУ від 20.10.92 № 593.

3.      Про подальший розвиток индивидуатьного житлового будівництва.— Пост. КМУ від 26.06.93 № 483.

4.      Положення про порядок надання державного довгострокового кредиту індивідуальним забудовникам.— Утв. Наказом Мінфіну і Мінекономіки України від 05.07.94 №59/89/129.

5.      Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді» від 05.02.93 р.

6.      Про розвиток житлового будівництва і поліпшення соціально-демографічної ситуації в селі.— Пост. КМУ від 28.07.92 № 421.

7.      Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, пострадавших унаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19.12.91.

8.      Про деякі питання практики вирішення суперечок, пов'язаних з висновком і виконання кредитних договорів.— Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 06,10.94 № 02-5/706.

9.      Про грошову реформу в Україні.— Указ Президента України від 25.08.96 № 762/96.

10. Положення про кредитування – Утв. Пост, від 28.09.95 № 246.

1.4.Сучасні напрямки грошово-кредитного регулювання в Україні.

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, норматив-них актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.