Грошово-кредитна система України

Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання.

Закони здійснюють функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або оперативного. Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема обмеження монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне законодавство. Особливість економіки України полягає у тому, що за відсутності ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпечний тип монополізму: збереження деяких принципових рис адміністративно-командної системи, стійкість і масовий дефіцит у народному господарстві, який перетворює виробників дефіциту товарів на монополістів.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави і включають застосування системи державних замовлень і контрактів, державне підприємництво, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

Суть адміністративних методів виявляється багатогранне — залежно від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Так ліцензування як адміністративний метод державного регулювання здійснюється з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції, впорядкування підприємництва у видах діяльності, які не можуть регулюватися ринком.

Ліцензії — спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів.(пошук та експлуатація родовищ, корисних копалин, ремонт мисливської зброї, виготовлення та реалізація медикаментів, хімічних речовин, пива, горілчаних, лікерних, коньячних виробів, виробництво і реалізація тютюнових виробів, здійснення ветеринарної, медичної, юридичної практики, утримання ігрових закладів і ще деякі види діяльності).

Квотування(як метод державного регулювання)-означає пряме встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції. Квота також відображає частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприклад, імпортна квота).

В Україні квоти застосовуються як кількісна межа товарів певних категорій, дозволених для ввозу в країну. У даному випадку вона несе у собі завдання найбільш ефективно і економне використовувати іноземну валюту, захистити власні виробництва, зберегти рівень зайнятості населення. Квота встановлюється і на вивіз (експорт) деяких видів продукції.

Система санкцій — це заходи, які передбачає держава або законодавство проти порушення або невиконання суб'єктами ринку встановлених умов діяльності.(Сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання певних зобов'язань, вилучення виручки від незаконної діяльності до держбюджету).

Система норм і стандартів(як адміністративний метод ДРЕ) означає пряму регламентацію діяльності суб'єктів господарської та іншої діяльності у сфері праці, якості продукції, охорони навколишнього середовища з боку держави через встановлення міри або вимог щодо їх стану.

Норма — науково обгрунтована міра суспільно необхідних затрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг) заданої якості. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує ступінь використання ресурсу на одиницю виміру (продукції, роботи, поверхні, обсягу і т.ін.). До основних норм, якими держава регулює різні сфери діяльності в Україні, слід віднести норми і нормативи затрат праці, норми і нормативи капітальних вкладень, норми і нормативи витрат і запасів сировини, норми і нормативи охорони навколишнього середовища тощо.

Стандартизація — це встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробовуван-ня, контролю і правилами упаковки, маркування і зберігання продукції, технології виробництва.

Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми і нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення, які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в науці, техніці, різних галузях н\г, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів ринкової діяльності.

Особливе місце у складі адміністративних методів займає механізм державних замовлень, контрактів та управління майном, що є у загально-державній власності.

Економічні методи державного регулювання у країнах з розвинутою ринковою економікою основним економічним методом регулювання ринку виступає кредитно-грошове регулювання. Це зумовлене тим, що кредитно-грошова система є тим економіч-ним середовищем, у якому відбуваються усі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці.

Знаряддям грошового і кредитного регулювання є центральний банк. Суть його діяльності в грошово-кредитному регулюванні полягав у здійсненні контролю за грошовою масою і кредитом в економіці.

Провідним інструментом державного грошово-кредитного регулювання у перехідний до ринкової економіки період є Національний банк України, який покликаний виконувати функції загальнодержавної резервноі системи. Головне завдання Національного банку України — створення стабільного неінфляційного розвитку економіки держави. Поява цього завдання зумовлена відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і відносна самостійність кожної з них.

Основними методами кредитно-грошового регулювання є:

1.Регулювання розмірів банківських резервів;

2.Маніпулювання обліковими ставками;

3.Операції на відкритому ринку (купівля-продаж центральним банком деяких видів цінних папарів).

Сутність фінансово-бюджетних методів регулювання полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони гасили коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій).

До фінансово-бюджетних методів відносять:

1.Маніпулювання ставками податків;

2.Державними витратами;

З метою встановлення рівноваги на ринку. Якщо в економічній системі спостерігається активізація попиту і розвиток інфляції, уряд підвищує подат-ки на доходи підприємців і населення і водночас обмежує державні витрати. Навпаки, якщо в економічній системі з'являються .ознаки депресії, ставки податків знижуються, бюджетні витрати зростають.

Держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансову участь і фінан-сову допомогу у розвитку окремих галузей і сфер діяльності. Дотації (транс-ферти) — особливий вид асигнувань з держбюджету, який служить для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств.

Субсидії — допомоги, які здійснює держава з держбюджету з метою підтримки певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей н\г, роз-виток яких має важливе значення для економіки.

Субвенції — один із видів державної фінансової допомоги місцевим органам влади або окремим галузям економіки, що надаються на конкретні цілі. Субвенції використовуються також на санацію підприємств і організацій, яким загрожує банкрутство.

Перехід до ринкової економіки пов'язаний із запровадженням цілісної податкової системи, яка у світовій практиці ДРЕ знаходиться в одному ряду з бюджетним фінансуванням пріоритетних напрямів і дією через процентну політику на грошовий обіг. З 1993 р. в Україні чинні такі види податків: податок на добавлену вартість, акцизний збір, податок на прибуток доходи, екологічний податок, податок з власників транспортних засобів, податок на землю. З січня 1995 р. передбачається введення податку на власність. Податок на добавлену вартість є частиною новоутвореної вартості, яка відшкодовується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платниками податку на добавлену вартість є суб'єкти підприємницької діяльності.

Акцизний збір — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, що включається до ціни цих товарів. Платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності — виробники підакцизних товарів, а також суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари. Податок на прибуток встановлюється на валовий прибуток підприємства, який включає прибуток від діяльності підприємств, позареалізаційних операцій, а також інші доходи, не пов'язані з діяльністю підприємства (дивіденди). Платниками податку на прибуток є господарюючі суб'єкти, банки. Держава визначає ставки податку на прибуток залежно від виду діяльності, а також пільги щодо податку. Податок на землю сплачується власниками землі та землекористувачами, окрім орендарів. Його розмір встановлюється у вигляді платежів за одиницю площі в розрахунку на рік.

Окрім перелічених податків, підприємства, організації та інші юридичні особи в Україні відшкодовують: плату за природні ресурси, державне мито та обов'язкові платежі до позабюджетних спеціальних фондів — на соціальне страхування і формування Пенсійного фонду, на формування фонду Чорнобиля, фонду зайнятості, на проведення дорожніх робіт.

Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної системи України.

2.1. Сучасний стан основних показників орієнтування грошово-кредитної системи.

Вже минуло понад три десятиліття з того часу, коли золото і фактично, і юридично перестало бути грошима. Відбулася грандіозна революція. Золото-грошова система, яка існувала століттями, теоретичне тлумачення якої міцно вкоренилося у людській свідомості, виявилася історично минущою. Сучасна епоха з усією гостротою поставила проблему природи сучасних грошей. Якщо золото не гроші, то що становлять сучасні гроші? Це спричинило кризу в теорії грошей, гарячковий пошук відповіді на запитання: що таке сучасні гроші? З'явилося безліч концепцій, теорій, думок, які намагаються кожна по-своєму пояснити те, що відбувається в грошах, визначити суть і природу сучасних грошей. Мені довелося неодноразово аналізувати ці процеси. Незважаючи на значні зусилля, проблему природи сучасних грошей до кінця не розв'язано, і навіть глибокі й обгрунтовані концепції сучасних грошей не здобули належного суспільного визнання. Тому ця проблема залишається надзвичайно актуальною й сьогодні. Аналіз свідчить, що серед цієї багатоманітності думок і концепцій можна виділити два крайні підходи і дві позиції в теорії грошей. Перший підхід і позиція в теорії грошей полягають у тому, що автори тією чи іншою мірою повторюють постулати золотогрошової теорії. Згідно з цим підходом автори твердять, що гроші мають товарну природу, що це гроші-товар. "Гроші, — говориться в "Економічній енциклопедії", — особливий товар, який є загальним еквівалентом (рівноцінністю) при обміні товарів, їхньою формою вартості". І це не лише в українській економічній літературі. В російській "Економічній енциклопедії" за редакцією Л.І. Абал-кіна грошима називають "блага, які виконують функції засобу вимірювання цінності інших благ (загального еквівалента)". Хоча слово "блага" дещо відрізняється від категорії "товар", проте переважно під цим словом ми розуміємо матеріальні предмети. Інакше кажучи, воно вносить мало нового у розуміння природи грошей. Навіть Л. Харріс, відомий англійський знавець грошової теорії, визначає гроші як "будь-який товар, що функціонує як засіб обігу, рахункова одиниця і засіб збереження вартості".

Золото як товар перестало бути грошима. Тоді постає питання: якщо золото-товар не є грошима, то який інший товар став грошима і виконує функцію загального еквівалента? Такого товару нема. Не можна всупереч реальності доводити, що й сьогодні грошітовар. Забігаючи наперед, зазначимо, що гроші-товар пішли в непам’ять, а інерція людського мислення, суспільної свідомості не може подолати стереотипи золотогрошової теорії. Це дуже повчальний урок історії. Водночас, як це буває у переломні моменти, з'явилися точки зору, які становлять іншу крайність. Одні з них полягають у тому, що на зміну товарній прийшла ідеальна форма грошей. "Гроші,  лише один з товарів,  спочатку виникли як особливий товар, у якому втілено вартість. Та представляти вартість може не лише реальний товар, а й будь-який інший знак або символ, і поступово у процесі історичного розвитку матеріальність представника зникає і залишається лише його ідеальний образ. Цим властивостям відповідало золото як реальний грошовий товар, а в сучасних умовах таким вимогам відповідають ідеальні гроші. В ідеальних грошах суть грошей дістала свою найбільш адекватну (ідеальну) форму існування". Треба мати неабияку фантазію, щоб зводити гроші до символу, до ідеального образу. Ви продаєте квартиру і одержуєте певну суму символів. Чи можна тут казати про еквівалентність відносин? Її немає. Тому автор висуває начебто нову "представницьку теорію грошей", згідно з якою гроші є представником вартості в обміні. Зауважимо, що вона не нова. Ще на початку XX ст. Р. Гільфердінг висунув так звану теорію представницької вартос-ті паперових грошей. Наукова її неспроможність полягає насамперед у тому, що вона допускає створення вартості в обігу, тоді як насправді у цій сфері економі-ки відбувається лише зміна форми вартості. І до того ж ця теорія будується на внутрішній суперечності: вартість грошової одиниці визначається товарною вартістю, а реально в обігу товари, їхня вартість виступають у формі ціни. Отже, вартість грошей визначається товарними цінами, хоча самі товарні ціни є грошовим вираженням вартості. Теорія трудової вартості давно довела, що гроші є грошима тому, що вони були товаром і мали реальну вартість.

К. Маркс розкрив суперечливу єдність грошового відношення та його носія, який може виступати в різноманітних формах, у тому числі як умовний знак вартості. Він показав, що загальним еквівалентом можуть бути не лише товари, а й паперові гроші у тому разі, якщо вони представляли в обігу золото, були його знаком. В умовах, коли золото перестало бути грошима, спроби представити справу у такий спосіб, що паперові, ідеальні гроші набувають в обігу вартості чи "представницької вартості", знаходяться у кричущій суперечності з теорією трудової вартості.