Формы экономической интеграции стран

Основні договори ЄС та їх ключові положення

       3 Економічний   та  Валютний  Союз  (ЕВС):   суть,  мета  створення,  переваги  і проблеми.

      Одним із найскладніших етапів західноєвропейської  інтеграції є по можливості плавне завершення переходу від Спільного ринку (СР) через Економічний Союз (ЕС) до найвищого рівня інтеграції Економічного і Валютного Союзу (ЕВС). За своєю структурою ЕВС - це двохрівнева система банків, до складу якої будуть входити Європейський Центральний банк (ЄЦБ) та Центральні банки країн - членів. Очолюватиме цю систему ЄЦБ.

      Чому  виникла потреба і необхідність створення ЕВС?

      Справа  в тім, що в рамках лише Економічного Союзу (ЕС) залишаються відмінності в організації кредиту, розрахунків, курсової політики, а, відповідно, і пов'язані з цим валютні ризики, затримки платежів, відмінності в цінах, неспівставність податків, різнопланова валютна політика. Виникла необхідність кредитно-грошового регулювання в Європейському Союзі на "наднаціональному" рівні, основою якого була б єдина грошова одиниця - євро. Саме так було названо єдину валюту ЄС на сесії Європейської Ради в Мадриді у грудні 1995 року, (Варто, проте, пам'ятати, що ідея єдиної валюти зовсім не нова. Спершу план введення єдиної валюти висунув ще в 1971 році Прем'єр-міністр Люксембургу П. Вернер. Але ця ідея була похована могутнім шоковим впливом енергетичної кризи).

      Від "наднаціоналізації" у грошово-кредитній  сфері країни-члени ЄС очікують отримати значні переваги, а саме:

1. на макроекономічному рівні єдина бюджетна дисципліна і уніфікація грошових ринків під "керівництвом" наднаціональних фінансових інститутів дасть змогу 
   успішніше боротися з інфляцією, знизити процентні ставки, а невдовзі - і зменшити 
   податки, що сприятиме нарощуванню обсягів виробництва, зростанню зайнятості, 
   стабілізації державних фінансів;
2. з політичної точки зору це дасть змогу Західній Європі мати валюту, яка буде цілком зіставлятися з доларом та єною. Передбачається, що євро буде набагато 
   стійкіше протистояти їм, ніж теперішня громіздка "валютна змія". Окрім цього, 
   євро  ввійде  в число міжнародних резервних валют і ЄС зможе впливати на 
   проведення реформи міжнародної валютної системи;
3. для господарських  суб'єктів  євро  означає уніфікацію     грошово-кредитного та валютного регулювання (в т.ч. і фондового) на всій території ЄС. Це сприятиме 
   скороченню накладних витрат по обслуговуванню фінансових операцій; зняттю в 
   межах   зони   євро   валютних   ризиків;   скороченню   строків   та   здешевленню 
   міжвалютних переказів   і, як наслідок, суттєве зменшення потреби підприємств у 
   обігових коштах.  Очікується також,  що запровадження євро відкриє шлях до 
   уніфікації податкової системи, що значно полегшить бізнес;

      4) громадяни ЄС очікують від євро:

      відносного  скорочення витрат, в т.ч. і при  інвалютних платежах (підраховано, що коли німецький турист буде послідовно обмінювати суму в 1 тис. марок* 14 інших країнах ЄС, то від неї залишиться половина плюс купа дрібних монет різних країн, які не приймаються до обміну);

      суттєвого здешевлення приватних грошових переказів із країни в країну (а це дуже важливо, оскільки існує висока мобільність робочої сили);

      дешевшими стануть і розрахунки пластиковими картками, де поки що існує підвищена комісія за різновалютні платежі.

      5) запровадження євро матиме вплив і на процеси розширення ЄС. Очікувана жорстка бюджетно-фінансова дисципліна суттєво зменшує шанси для країн Східної Європи і Балтії потрапити до ЄС  шляхом одних лише політичних рішень без серйозної 
попередньої підготовки. Це зменшить для Євросоюзу тягар, пов'язаний з його 
потенційним розширенням.

      Дбаючи  про надійність своєї валюти, країни - члени ЄС поставили жорсткі вимоги щодо фінансово-економічних показників країн, які бажають користуватися євро (1992 рік, м. Маастрихт, Нідерланди):

• дефіцит держбюджету не може перевищувати 3 відсотки від ВВП;
• сукупний держаний борг не повинен перевищувати 60 відсотків від ВВП;
• річна інфляція не може перевищувати середній рівень інфляції у трьох країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3-3,5 відсотка) більш як на 1,5 відсотка;
• середнє  номінальне  значення  довгострокових  процентних   ставок  не  повинно перевищувати 2 відсотки від середнього рівня цих ставок трьох країн з найбільш стабільними цінами (приблизно 9 відсотків);
• країни, що переходять на нову європейську валюту, мають на протязі не менше двох років дотримуватися встановлених меж коливань валютних курсів у існуючому механізмі європейських валютних систем (визначені межі коливань складають ± 2,25%).

      Згідно  із цими критеріями, які стали своєрідною перепусткою до зони євро, країни мали проводити стабілізацію державних фінансів. Європейською Комісією було запроваджено "систему попередження" за їх невиконання, а також передбачено штрафні санкції. Так, скажімо, якщо дефіцит державного бюджету перевищує 3 відсотки, то країна-порушник у примусовому порядку перераховує безпосередньо до Європейської Комісії депозит у розмірі 0,2% ВВП плюс 0,1% ВВП за кожний процентний пункт бюджетного дефіциту понад 3% (але в цілому не більше 0,5-0,6% ВВП). Якщо надлишковий дефіцит зберігається більш, ніж впродовж 2 років, то тоді зазначений депозит утримується як штраф.

      В цілому, просування до ЕВС було заплановано  у вигляді трьох послідовних  етапів: підготовчий (до 31 грудня 1993 року); організаційний (до 31 грудня 1998 року) та завершальний (до липня 2002 року), причому останній етап розбивається на три конкретні сходинки ("А", "В", "С". Власне кажучи, перша сходинка "А" швидше відноситься до організаційного етапу).

      У ході першого етапу було знято  всі або майже всі обмеження  щодо переміщення платежів і капіталів, завершено створення Спільного ринку, а країни розпочали стабілізацію своїх державних фінансів згідно із встановленими критеріями.

      На  другому етапі, який завершився зовсім недавно, наприкінці 1998 року, відбувалася розробка юридичної бази майбутньої Європейської Системи Центральних банків (ЄСЦБ), формувалася в цілому правова та інституційна база Союзу, а країни завершували програми по стабілізації державних фінансів. Саме на цьому етапі було створено Європейський Валютний Інститут (1994 р.), який згодом трансформовано у Європейський Центральний Банк (1998 р.). Жорстка координація економічної політики країн-членів ЄС була одним із головних питань порядку денного всіх засідань і сесій. 

      У березні 1998 року Європейською Комісією було визначено і оголошено склад учасників "зони євро". До неї ввійшло 11 країн - ті, які зуміли успішно провести стабілізацію державних фінансів у відповідності із встановленими критеріями і які виявили бажання приєднатися до Економічного і Валютного Союзу. Це - Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія та Фінляндія. За межами зони євро з тих чи інших причин опинилися Великобританія, Швеція, Данія та Греція.

      З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап створення ЕВС, який триватиме до липня 2002 року. Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, перехід до єдиної валюти євро та проведення єдиної валютної політики. Як уже зазначалося, останній (завершальний) етап розбивається на 3 конкретних сходинки. Суть завдань, які вирішуватимуться послідовно, на кожній із них, наведено у таблиці 3. 

       Заключний етап створення  Економічного і Валютного  Союзу.

            Таблиця 3.

      Фаза  «А» (1998р.)

      приймається остаточне рішення щодо членства країн у ЕВС

      затверджується  Європейська система Центральних  банків на чолі з Європейським

      Центральним банком (ЄЦБ)

      ліквідується  Європейський Валютний Інститут

      Фаза  «В» ( 1 січня 1999 р. - 1 січня 2002 р.) Введення євро у безготівковий обіг

      фіксуються  курси валют країн-членів ЕВС  по відношенню до нової валюти євро

      початок здійснення валютної політики лише в  євро

      випуск  державних цінних паперів у новій  валюті євро

      всі активи, пасиви і операції в ЕКЮ  перераховуються в євро у співвідношенні 1:1

      вводиться подвійне маркірування прейскурантів  і всіх фінансових документів

      друкуються  банкноти та чеканяться монети в євро

      Фаза "С" (1 січня 2002 р. - 1 липня 2002 р.) Введення євро у готівковий обіг

      всі види операцій і розрахунків здійснюються в євро

      відбувається  обмін та вилучення із обігу національних грошових знаків

      наднаціональні  інститути ЄС здійснюють свою діяльність у повному обсязі

      Таким чином, чітко згідно з планом, з 1 січня 1999 року на території 11 країн  Західної Європи запроваджено нову європейську валюту євро. Він (після тривалих суперечок філологів та фінансистів було досягнуто домовленості про те, що євро - чоловічого роду) замінить відразу 11 інших європейських валют. Цим самим закладено початок створенню на території нашого континенту єдиної економічної системи, яка буде здатною на рівні конкурувати зі США та Японією.

      Оскільки  до введення в готівковий обіг євро ще лишається три роки, то відбулася  його фіксація у безготівкових розрахунках  країн-учасниць нового грошового союзу: 31 грудня 1998 року у центрі ділової столиці Європи Франкфурті-на-Майні Рада Центрального Європейського банку прийняла безвідклично встановлені курси обміну між євро і національними валютами, які будуть використовуватися протягом всього перехідного періоду, тобто до 1 січня 2002 року. Перерахунки в євро було проведено з точністю до 6 знаків. Ось вони:

      13,7603 австрійського шилінгу 

      40,3399 бельгійського франку