Економічна ефективність використання землі та шляхи її підвищення у СВК ім. Б. Хмельницького

     а) природна — характеризується здатністю  ґрунту забезпечувати рослини необхідними  поживними речовинами за рахунок  запасу, створеного внаслідок ґрунтоутворюючих процесів, а також визначається кліматичними умовами;

     б) штучна — створюється в процесі  виробництва матеріальних благ, коли людина, не задовольняючись потенційними можливостями землі, сформованими під  впливом природних факторів, своєю діяльністю намагається поліпшити фізико-хімічні і біологічні властивості ґрунту;

     в) економічна (ефективна) — наслідок органічної єдності природної і  штучної родючості;

     г) абсолютна — визначається врожайністю  культур з гектара посіву;

     д) відносна — кількісне співвідношення врожаю з виробничими витратами на нього.

     Останні два види родючості є кількісним виразом економічної родючості  землі.

     Хімічний  і фізичний склад ґрунту, його інші важливі характеристики визначають родючість земельних ділянок, а  відтак, і дохід землевласників та землекористувачів, оскільки вибір сільськогосподарських культур і їх урожайність залежать від цієї унікальної властивості головного засобу виробництва в сільському господарстві. [10, C.56]

       Земельний фонд України характеризується наявністю високої біопродуктивностіістю землі, в її структурі переважають землі з найбільш родючими грунтами (таблиця 1.2).

     Таблиця 1.2

     Структура ґрунтового покриву сільськогосподарських  угідь України.

     За  даними Інституту ґрунтознавства і  агрохімії УААН основна база землеробства України розміщається на чорноземних ґрунтах та ґрунтах чорноземного типу – 61,4% площі орних земель. За його даними в Україні зосереджена третина (30%) світових запасів чорноземів, за деякими даними навіть 40,5% і з цим пов'язується виграшний агрономічний статус України у порівнянні з іншими державами світу. На базі використання природних ресурсів і насамперед земельних, розвивається одна із найважливіших і життєво необхідних галузей матеріального виробництва, яка виробляє продукти харчування для населення, сировину – для промисловості і товари –для експорту. Це сільськогосподарське виробництво, яке відіграє важливу роль у зміцненні економіки країни, підвищенні життєвого рівня населення і розв'язання соціально-економічних проблем. [7, C.56]

     Варто відзначити і той факт, що на Україні  сільськогосподарське виробництво  ведеться на особливо цінних землях, загальна площа яких становить 14,9 млн. га або 36% . 

     1.3. Земельна реформа  в Україні, етапи та механізми її здійсненя 

     Земельна  реформа — це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу, що відповідає характеру регульованої, соціально орієнтованої ринкової економіки країни. Вона є складовою частиною економічної реформи. Об'єктом земельної реформи оголошено всі землі України.

     Завдання  реформи полягає в перерозподілі  земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель. Земельна реформа відіграє провідну роль у формуванні і розвитку аграрної політики на сучасному етапі, яка передбачає докорінну перебудову земельних відносин, спрямовану на роздержавлення земель, зміну землевласників і форм господарювання.

     Організація робіт із земельної реформи здійснюється Державним комітетом України у справах земельних ресурсів, Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим у справах земельних ресурсів і єдиного кадастру, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями, районними відділами земельних ресурсів. Для проведення земельної реформи створена відповідна правова база.

     Першим  етапом розвитку земельної реформи стали положення Указів Президента України від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" та від 8 серпня 1995 р. "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", а також Закону України від 6 жовтня 1998 р. "Про оренду земель", якими визначено механізм здійснення земельної реформи. Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами передбачено: роздержавлення земель з визначенням категорій земель, що залишаються у державній власності; безплатне передавання земель у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції на добровільних засадах; розробку методики і проведення грошової оцінки земель; поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості); видачу кожному члену підприємства, кооперативу, товариства сертифіката на право приватної власності на земельну частку (пай); запровадження права розпорядження земельною часткою (паєм), яке може бути об'єктом дарування, міни, успадкування, застави, а також оренди після виділення частки в натурі; гарантування права безперешкодного виходу члена колективного сільськогосподарського підприємства зі своєю земельною часткою (паєм) і виділення її в натурі з видачею Державного акта на право приватної власності на землю з відповідними правами розпорядження земельною ділянкою без зміни її цільового призначення; надання права власникам добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи та акціонерні товариства, інші кооперативні підприємства, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, надавати в оренду й продавати громадянам України без зміни цільового призначення земельних ділянок; включення вартісної (грошової) оцінки земель в обіг аграрного капіталу.    [3, C.15]

     Єдина державна землевпорядна служба здійснює контроль за дотриманням земельного законодавства під час проведення земельної реформи та забезпечує її моніторинг. Для підвищення відповідальності власників земельних ділянок і землекористувачів за використання й охорону земель запроваджується реєстраційна система права юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки і земельні частки (паї) та їх руху. Важливим завданням земельної реформи є удосконалення системи відтворення природно-ресурсного потенціалу на основі запровадження економічних важелів стимулювання землеохоронної діяльності власників і користувачів земельних ділянок та переходу до некапіталомістких способів захисту земель, зокрема шляхом вилучення з обробітку малопродуктивних і еродованих земель, залуження та заліснення земель, що не використовуються в сільськогосподарському виробництві. [4,C.26]

     Роздержавлення  і приватизація земель сільськогосподарських  підприємств та організацій є  другим етапом земельної реформи, який здійснюється згідно з проектами, розробленими за рекомендаціями щодо складання проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій (затверджені Держкомземом України і погоджені з Міністерством сільського господарства і продовольства України та Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України 15 травня 1992 р.) відповідно до Постанови ВРУ „Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі” від 13 березня 1992 року.

     Для проведення роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств  та організацій за рішенням сільської, селищної, міської рад або їх виконкомів створюється спеціальна комісія. Замовниками  на складання проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій є відповідні обласні. Київське і Севастопольське міські управління Державного комітету України у справах земельних ресурсів.

     Проекти роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій розробляють державні землевпорядні організації за участю керівництва цих підприємств і організацій, фахівців місцевих органів Державного комітету України у справах земельних ресурсів. Розроблені проекти схвалюються трудовими колективами підприємств і організацій та затверджуються за поданням сільської, селищної, міської рад районною (міською) радою. На підставі затвердженого проекту роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій земельні ділянки передаються у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, або у власність громадян у порядку, встановленому в ст. 17 Земельного кодексу України, і видаються Державні акти на право колективної власності на землю, на право постійного користування землею, на право приватної власності на землю.

     Основу  формування і розвитку земельних відносин у будь-якій суспільно-економічній формації складає власність на землю. [5, C.23]

     Відповідно  до Законів України, прийнятих у 1991-1992 р. "Про власність", "Про  форми власності на землю", Земельного кодексу України, у нашій державі запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю. Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 р., колективна власність на землю не передбачена. Крім державної і приватної, нею запроваджено комунальну форму власності. Таким чином, Конституцією України передбачено такі форми власності на землю: суспільна, яка включає державну і комунальну власність на землю, та приватна, яка поділяється на приватну власність громадян та приватну власність недержавних юридичних осіб. Отже, земельне законодавство, що сформувалося до прийняття Конституції України, має бути приведене у відповідність з Основним Законом країни. У державній власності перебувають всі землі України, за винятком переданих у колективну та приватну власність. Держава може передавати землі у колективну або приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду. Водночас Земельним кодексом передбачені категорії земель, які не передаються ні в колективну, ні у приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів; землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку та оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, понад 5 га, і водного – понад 3 га; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів; землі господарств з вирощування хмелю, ефіро-олійних, лікарських рослин, плодів і винограду.

     У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських  підприємств, сільськогосподарських  кооперативів, сільськогосподарських  акціонерних товариств, у тому числі  створених на базі радгоспів та інших  державних сільськогосподарських підприємств. Площа земель, що передається у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, які знаходяться у віданні відповідної ради, і площею земель, що залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий, водний та резервний фонди) і у власності громадян. У приватну власність земельні ділянки передаються громадянам України місцевими радами відповідно до їх компетенції для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва. Право приватної власності на земельну ділянку громадяни набувають також у разі одержання її у спадщину, одержання частки землі у спільному майні подружжя, купівлі-продажу, дарування, обміну, одержання земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) при виході з колективного та іншого недержавного сільськогосподарського підприємства.

     Земельні  ділянки у приватну власність  для вищенаведених цілей передаються безплатно. Виняток становить передавання земель для ведення селянського (фермерського) господарства. У даному разі безплатно передається середня земельна частка або земельна частка (пай), при виході громадянина з колективного сільськогосподарського підприємства. Решта земель, тобто площа, яка перевищує середню земельну частку або земельний пай, передається за плату. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Оцінка і факторний  аналіз досягнутого рівня ефективності землі

     2.1. Економічна характеристика об’єкта дослідження

       Сільськогосподарський виробничий кооператив створено шляхом оренди земельних та майнових паїв. Він діє згідно до Законів України, “Про власність”, “Про підприємства в Україні” та законодавства про землю та інших законодавчих актів України.

       Основною  метою діяльності підприємства є виробництво товарної сільськогосподарської продукції та отримання прибутку.

       Дане  підприємство розташоване на півдні Кіровоградської області, в Ульянівському  районні,с.Данилова Балка.

       Клімат  у районні розташування підприємства    континентальний,помірний з недостатньою зволеженністю. Влітку кількість опадів складає 50-70 мм ,а зимою – 40 мм. Річна кількість опадів становить 550 мм. Найвища температура влітку +25+32˚C, а найнижча зимою ─18─27˚C.Основні ґрунти – типові чорноземи.

             Підприємство віддалене від районного центру на 17 км, міста Кіровоград – на 200 км.

            Чисельність працівників зайнятих  на підприємстві складає в  середньому 98 чоловік, і з кожним  роком скорочується. Переважна більшість  працівників  зайнята в галузі рослинництва.

       Земельний фонд підприємства складає 2157 га, і займає всю ріллю в господарстві. Для отримання високих врожаїв зернових, технічних, кормових та інших сільськогосподарських культур є дуже сприятливі грунтово-кліматичні умови.

Всю площу сільськогосподарських угідь в господарстві займає рілля. Це можна побачити з таблиці 2.1. 
 
 
 

     Таблиця 2.1

     Склад і структура сільськогосподарських  показників у СВК ім. Б. Хмельницького  за останні роки