Культура народів Стародавнього Сходу

     Розписи Аджанти, а також інших храмових комплексів, свідчать про те, як змінювався давньоіндійський живопис. Уже в І-III ст. н.е. з'являються зображення Будди, чого не було раніше. Постать Будди поєднувала фізичну та духовну красу. Важливішою тут є ідеалізація, а не портретність (портретна скульптура в Індії взагалі не була поширена).

     В архітектурі Індії І-III ст. також відбуваються зміни. Ступи набувають більш видовженої у висоту форми та споруджуються на підвищенні, що має сходи, та прикрашаються скульптурами Будди. Підвищення, ступу та огорожу довкола неї прикрашають різьбленням на теми легенд про Будду.

     Загалом буддійське мистецтво не є похмурим, відірваним від життя. Навпаки, воно підкреслює скороминучу, плинну красу буття, однак позбавлене трагедійності, бо персонажі цього мистецтва досягли нірвани. Відчутно також, що буддійське (як і взагалі індійське) мистецтво високо цінувало саму людину, яка прирівнювалася до богів.

     Музика  в Стародавній Індії була в  пошані. Серед музичних інструментів в Індії царицею була вина - ранньоіндійська ліра на зразок арфи. В основі індійської музики лежить одноголосся, тому велику роль у ній відігравав ритм (найчастіше цей ритм задавався ударними інструментами). Староіндійський музикант мав бути імпровізатором. В мелодії була одна ключова фраза, яку він і варіював по-різному. Поєднання мелодії, ритму, ладу створює певну рагу - «мелодію настрою». Існує давньоіндійське сказання про шість раг, кожна з яких відповідає певному почуттю, переживанню, «смаку» (раса): мужність, героїзм, енергія тощо. Кожній расі відповідає не тільки музична рага, але й певний колір: любовній - коричневий, комічній - білий, патетичній - сірий, чарівній - жовтий та ін.

     Виникає особливий вид індійського живопису на музичні теми - ваїніка. Гамма (сім нот) асоціюється з семи кольорами, кожна мелодія - з певною графічною формою (чіра). Як результат - в Індії «малюють музику», а картину перекладають мовою музики. Окрім цього, кожна рага має поетичний коментар та супроводжується танцювальною позою.

     Культура  Стародавньої Індії - одна з найвищих точок людського духу, спроба зрозуміти світ і з'ясувати місце людини в ньому. Глибина філософсько-релігійного прозріння, однак, поєднується тут з ідеєю суцільної замкненості буття, що породжує культ чуттєвості та водночас прагнення пізнати приховані можливості людини. Закономірним виявом кризи індуїзму став буддизм, який перетворився на світову релігію: він байдужий до метафізики та ідеї Бога й прагне лише допомогти людині звільнитися від страждання шляхом заспокоєння почуття життя. У Стародавній Індії вся культура - політика та право, писемність, мистецтво - підпорядковувалась розкриттю цього величного духовного пошуку, що становить невичерпний інтерес і для наших сучасників.

     4. Культура Стародавнього Китаю

     Витоки  культури Китаю сягають IV-III тис. до н.е. Для цього часу характерні виліплені від руки або на гончарному крузі посудини. Вони схожі на неолітичну кераміку інших народів, водночас нанесені на посуд ромби, трикутники, зиґзаґи та кола становлять не лише систему знаків, характерну для всього неоліту, але й являють собою початок китайської писемності.

     Своє  походження китайці ведуть від легендарних  часів, коли у I тис. до н.е. було засновано державу Ся на чолі з імператором на ім’я Великий Юй. Формування стародавньої китайської культури як єдиного культурного типу відбулося у V-II ст. до н.е., в епоху «Воюючих держав», коли у запеклій боротьбі вижили лише сім наймогутніших державних утворень. Саме тоді склалися передумови для формування Великої китайської імперії, що простяглася від пустелі Гобі на півночі до Південно-Китайського моря на півдні, від Ляодунського півострова на сході до гір Паміру на заході, що проіснувала аж до кінця II ст. н.е.

     Тривалий  час ця цивілізація розвивалася  в умовах свідомої ізоляції, символом чого стала Велика Китайська стіна, якою правителі Китаю - «Піднебесної» країни - колись хотіли відгородитися від «варварів».

     Особливе  значення для розвитку Китаю мала Цинь-Ханська епоха. Тоді було закладено основи культурних традицій, які стали фундаментом для подальшої багатовікової культури Китаю та Східної Азії, що потрапила під китайський вплив.

     Вірування стародавніх китайців. Найдавніші вірування Китаю ґрунтувались на обожненні сил природи, що пов'язано з землеробством.

     В основі всього існуючого, за китайськими  уявленнями, лежать два начала: ян та інь. Ян - активне, чоловіче, а інь - пасивне, жіноче. Саме завдяки взаємодії цих двох сил народився міфологічний Паньгу, який був творцем землі і неба.

     Людина, на думку давніх китайців, має дві душі - душу тіла та душу розуму. Перша гине зі смертю тіла, друга - піднімається на небо. Після смерті, залежно від вчинків, померлий перетворюється або на чорта (чуй), або на божество (шень). Разом з покійним в могилу клали їжу, зброю, вбивали рабів та дружину померлого для того, щоб у потойбічному житті він мав ті ж блага, що й у земному.

     Розвинувся  культ предків. У кожній родині для  них будували жертовник, на якому померлим у дар приносили їжу та пахощі, спалювали спеціальні паперові гроші. Створювалися великі гробниці у вигляді розташованих один над одним підземних залів, прикрашених розписом, які охоронялися біля входу фігурами напівлюдей-напівхижаків - тотемними стражами.

     Політико-юридична структура. Владу імператора - Сина Неба - вважали божественною, й лише він мав право одягати жовте, кольору Сонця, вбрання. Небо сповіщає імператорові свою волю, а підлеглі мусять сприймати слова імператора як волю Неба. Це була необмежена монархія, що утверджувала свою владу вкрай жорстокими методами. Так, імператор Цинь Ши Хуанді наказав закопати живцем у землю 100 000 вчених, щоб у державі його вчинки перестали критично осмислювати. Особливо тяжкою була доля простого землероба, який зазвичай мусив наймитувати у багатія, бо не мав власної землі; він їв те, що їли «свині й собаки», носив одежину з соломи чи очерету. Численні народні повстання в історії Китаю свідчать, що влада трималася на тотальному насильстві.

     Наукова думка та освіта. Разом з міфами накопичувались і наукові уявлення про світ. Виникають філософські системи - даосизм та конфуціанство, які вперше поставили питання про призначення людини, її взаємодію з природою та іншими людьми. Час їх виникнення – VI-V ст. до н.е.

     Основоположником  конфуціанства був Кунцзи, Кун Фуцзи (в лат. транскрипції - Конфуцій) - мандрівний проповідник, якого пізніше визнали святим. Конфуціанство всі свої сили спрямувало на обґрунтування соціальної ієрархії. Воно пропагувало традиційні давні вірування в надприродну силу Неба як верховного божества, а також священний характер влади земного правителя як Сина Неба, який повинен бути батьком для своїх підлеглих. Послідовники конфуціанства вчили, що Небо визначає поділ на шляхетних людей, здатних до морального самовдосконалення, та простих людей, яким призначено виконувати лише фізичну працю. Завдяки цим міркуванням конфуціанство підтримувалося знаттю та тривалий час залишалося державною релігією. Проте центральними поняттями у Конфуція були незалежні від соціальних спекуляцій Небо, як символ справедливості і добра, та жень - гуманність: мудрець розумів волю Неба як вияв прихильності до людини, а закони й ритуали - як гарантію цієї волі.

     Вчення  даосизму пов’язують із ім'ям легендарного мудреця Лаоцзи. Легенда розповідає, що народився він із сивим волоссям, а тому назвали його Лао - «старий». Свою назву цей філософський напрям отримав від фундаментального поняття - дао, яке означає вічну мінливість світу, що підпорядковується необхідності природи, рівновага якої забезпечується шляхом взаємодії чоловічого та жіночого начал - ян та інь. Світ в уявленні даосиста складається з дрібних неподільних часток і постійно змінюється, де все безкінечно переходить у свою протилежність. Даосисти виступали проти обожнення неба, вчили, що небо, як і земля, - всього лише частини природи. Соціальним ідеалом даосизму була рівність, яку розглядали як повернення до природного стану.

     Великий вплив на освіту мали ідеї Конфуція, який хотів бачити людину розвиненою духовно й фізично. Так, у конфуціанській «Книзі ритуалів» стверджувалося, що кожна освічена людина повинна опанувати ритуал поведінки, грати на музичних інструментах, стріляти з лука, їздити верхи, гарно писати та лічити. У Китаї існували приватні й державні школи, що готували чиновників. За пізньоханської доби в столичній школі Тайсюе - першому китайському вищому навчальному закладі - навчалося до 30 тис. учнів!

     Освіта  не обмежувалася школою. У Стародавньому Китаї існувала дуже сувора система екзаменів для чиновників - люди, які претендували на державні посади й кар'єру, мусили, наприклад, вміти самостійно написати літературний твір.

     Ханські астрономи помітили існування сонячних плям, вміли передбачати місячні  та сонячні затемнення, появи комет. Наприклад, в 613 р. до н.е. давньокитайські астрономи вперше зареєстрували появу комети Галлея.

     Досягненням світового значення був винахід  компаса у вигляді квадратної залізної пластини з магнітною «ложкою», яка вільно оберталася на її поверхні; ручка «ложки» завжди вказувала на південь. Винайдено перший в світі сейсмограф.

     Медичний  каталог І ст. налічує 35 трактатів з різних хвороб. Були розроблені методи пульсової діагностики та лікування епідеміологічних захворювань.

     Китай був єдиною країною стародавнього світу, яка освоїла культуру шовкопрядіння. В імперії Хань розведення шовкопряда було домашнім промислом землеробів. Вивіз шовкопрядів за межі країни карався смертю. Розгадати таємниці виготовлення шовку не вдавалося нікому. Про його походження робилися найрізноманітніші припущення. У творах Вергілія та Стратона, наприклад, говорилося, ніби шовк росте на деревах та з них «зчісується».

     Порох (для феєрверків), порцеляна та паперові гроші - теж китайські винаходи.

     Винахід паперу став важливим етапом у розвитку не лише китайської культури. Виробляти його з відходів коконів шовку почали ще до нашої ери, але шовковий папір був дуже дорогим. Та коли був відкритий спосіб виготовлення паперу із волокна дерева, він зробився дешевим матеріалом для письма. Виготовлення дешевого паперу й туші сприяло вдосконаленню китайської писемності: в ханські часи був створений стиль письма, що заклав основу сучасного накреслення ієрогліфів.

     Ієрогліфи відображали особливості китайської мови, де немає слова в нашому розумінні: китайська мова складається з численних окремих «коренів», з комбінації яких виникає те чи інше нове поняття. Ієрогліфів тут тисячі, і знають їх усіх лише вчені.

     Література  та мистецтво. Великого розвитку в стародавньому Китаї набула література. Ще у період Хань створюються перші словники. З'являються масштабні за обсягом твори історичної прози. Сим Цянь пише «Історичні записи» («Шицзи») - 130-томну історію Китаю від міфічного предка Хуанді до свого часу, у якій яскраво змальовано побут та звичаї стародавніх китайців.

     Рання проза представлена збіркою філософських творів «Чжуанцзи» (III ст. до н.е.), куди входять притчі та байки, в яких осміяно глупоту, жадібність та інші пороки.

     Паралельно  з розвитком релігійних та філософських жанрів створюються поетичні та прозаїчні  художньо-літературні форми. Найвідоміший твір - «Книга пісень» («Ши цзин») - зібрання ліричних, історичних та інших народних пісень, написаних з XII по VI ст. до н.е., у яких викладено думки та почуття людини Стародавнього Китаю, що страждає, сподівається й долає життєві перешкоди.

     В образотворчому мистецтві Стародавнього  Китаю найбільш своєрідним було бронзове лиття. Вже в сиву давнину для жертвопринесень виплавляли бронзові посудини зі складним орнаментом. Поширеними мотивами орнаменту стають птах і дракон, що втілюють небо й воду, цикада, яка віщує добрий врожай, бик та баран, які є символами благополуччя.

     Окрім бронзових посудин, з'являються й  інші ритуальні та побутові предмети: бронзові дзеркала, інкрустовані зі зворотного боку сріблом та золотом, прикрашені розписом музичні інструменти, оздоблені художньо побутові речі з різного дерева та каменю.

     Для живопису, який виокремився на той  час у самостійний вид мистецтва, використовується туш та шовкова тканина. На згаданій картині зображена жінка з драконом та феніксом. Ймовірно, ці чарівні істоти символізували вічне життя людини.

     Архітектура Стародавнього Китаю поєднує монументальні та скромні форми. Більшість будівель були з дерева й до нашого часу не дійшли. Проте в період Хань для захисту імперії від нападів ворогів починається будівництво Великої Китайської стіни, що стала найвеличнішою спорудою Стародавнього Китаю. Довжина її - більше 5000 кілометрів, ширина - понад п'ять метрів, а висота сягає семи-восьми метрів. На будівництво Китайської стіни примусово зганяли воїнів, землеробів, перетворених на рабів, і навіть жінок, які повинні були готувати їжу. Будівництво здійснювалось найжорстокішими методами.

     Свій  вираз у мистецтві знаходить похоронний культ - споруджуються похоронні склепи знаті. Багатих людей ховали в підземних спорудах, до яких вела так звана «Алея духів» - охоронців могил, що була обрамлена скульптурами звірів та кам'яними пілонами (вежами, які прикрашали вхід до архітектурного комплексу). Часто споруджувались також і наземні святилища - цитаті. Таким чином, похоронний культ об'єднував архітектуру, скульптуру, живопис.