Культура народів Стародавнього Сходу

     З об'єднанням країни з'являється ідея Верховного Бога, який створив усе  на світі. Ним вважали то сонце, що рухається по небу (Ра, Атон), то творця природи й людей (Хнум), то відродженого Осіріса. Та лише в епоху Нового царства в Єгипті було запроваджено чисте єдинобожжя, коли фараон Ехнатон, скасувавши інші культи, вводить поклоніння всемогутньому сонячному диску Атону.

     

     Стародавні  єгиптяни вірили у воскресіння померлих.

     

     Для того, щоби забезпечити померлому нове, вічне життя, потрібно зберегти його тіло та ім'я (щоб душа мала куди повернутися), а також забезпечити його в могилі тим, що йому потрібно для існування. Виникає мистецтво бальзамування тіла — муміфікація. Процес бальзамування був доволі складним: видаляли нутрощі, тіло умащували пахощами, зашивали очі (при цьому в очні впадини клали самоцвіти, щоб мертвий міг бачити) і т.д. Щоб тіло не сплющувалося, його заповнювали піском, тирсою та рулонами полотен, просочених смолою, і вміщували до саркофагу. А якщо муміфікація виявлялася недосконалою, відтворювали подобу тіла померлого — його портретну статую. Причому портрет мав бути схожим — інакше як душа впізнає своє тіло? Звідси своєрідність портретного мистецтва Єгипту, яке чітко передає індивідуальні риси обличчя, але вираз обличчя на всіх портретах залишається спокійно-безпристрасним.

     У Стародавньому Єгипті скульптора називали санх, що означало «той, хто творить  життя», він ніби відтворював двійника померлого. Цей факт визначав становище  художника в Стародавньому Єгипті, посада якого вважалася дуже почесною. Провідними архітекторами, скульпторами, художниками були високопоставлені особи, часто жерці. Мистецтву відводилась дуже важлива роль — воно мало дарувати безсмертя.

     Померлому потрібно було зберегти все його багатство — рабів, худобу, сім'ю. Але на відміну від, скажімо, Стародавнього Вавилону, де після смерті знатного чоловіка його слуг та жінку просто вбивали і ховали разом, єгиптяни вдавалися до допомоги не ката, а художника. Багато невеликих статуеток (ушебті) замінювали покійному слуг, а стіни гробниці були оздоблені розписами та рельєфами з зображенням земних подій. Все в усипальниці, в її архітектурі та оформленні мало виражати велично-спокійну красу життя, а не жахи смерті.

     Заупокійний культ позначився майже на всіх видах мистецтва Стародавнього Єгипту. Наприклад, ще задовго до Стародавнього царства над усипальницями вождів стали зводити похилі насипи, закріплені цеглою або камінням. Ці насипи — мастаба (що означає «лава») слугували для позначення цих могильних будівель і стали праобразом єгипетської піраміди. Розмах будівництва мав показати велич царя.

     У період Середнього царства відбувається переоцінка цінностей. В заупокійний  культ вводиться моральний момент: той, хто прямує в потойбічний  світ, повинен стати перед суддею мертвих — Осірісом, але попередньо визначається кількість добрих і злих вчинків, зроблених ним протягом всього життя.

     Фараон  Аменхотеп IV, що царював на початку XIV ст. до н.е. (Нове царство), вирішив іменуватися Ехнатон (що означає «Дух Атона») і переніс столицю із древніх Фів у побудоване ним місто Ахетатон. Ехнатон встановлює єдинобожжя, оголосивши істинним богом сонячний диск під іменем бога Атона. Культ інших богів було відмінено, внаслідок чого похитнулася влада жерців. Однак реформа Ехнатона виявилася нетривалою. Його спадкоємцям довелося піти на примирення зі жрецями та родовою знаттю. Культ старих богів був відновлений.

     Політичний лад у Єгипті. На чолі держави стояв фараон, який визначав правителів областей, що спиралися на численне чиновництво й військові сили.

     Особлива  роль відводилася в Єгипті касті  жерців, які були хранителями знань, правлячим класом, творцями писемності та різних наук. До жерців належали талановиті люди із різних верств суспільства. В Єгипті стабільно функціонувала теократія (влада жерців). При цьому жерці не замикалися в межах своєї касти: якщо їхні діти не були достатньо здібними, вони ставали ремісниками, зате обдаровані діти простого люду змалку відбиралися в школи жреців. Такий приплив «свіжої крові» запобігав виродженню: на чолі країни завжди стояли здібні, життєздатні та освічені люди.

     Фараона вважали сином бога у плоті (його іменували також «сином Сонця») і верховним жерцем.

     Влада трималася на жорстокості. В одному з написів, які збереглися, чиновник вихваляється тим, що викликав у людей жах. Фараони вимагали вбивати тих, хто їм не кориться, знищувати їхні сім'ї та пам'ять про цих людей.

     Наука та освіта. Єгиптяни були одним з перших народів, який винайшов писемність. У часи Стародавнього царства починається виготовлення із рослини папірус матеріалу для письма з такою ж назвою з метою увічнення життя та справ фараона. Найдавніше письмо з'явилося тут вже наприкінці IV тис. до н.е. Це ієрогліфічне письмо, назва якого утворилася від грецьких слів, що означали «священний» та «різьбити». Писали єгиптяни на папірусах, довжина яких іноді сягала 30-40 метрів.

     Домом життя називали єгипетську вищу школу, де навчали головним на той час наукам — астрономії, математиці, медицині. Школи готували чиновників, яким присвоювали звання «писаря, що одержав табличку». В Єгипті існував культ грамотності, що пояснювалося складністю староєгипетського письма. Не кожний міг опанувати його, і той, хто здобував професію писаря, міг розраховувати не тільки на славу, але й на владу.

     Єгиптяни  поділяли рік не на чотири пори, а на три — по чотири місяці кожна, і називали їх так: розлив, пророщення, спека. Подібний поділ року був пов'язаний з Нілом, тому що більшість населення Єгипту займалося землеробством. Календар налічував 365 днів.

     Гідний  подиву розвиток інженерії в Стародавньому Єгипті. Нинішні інженери в захопленні від того, як грамотно спорудили єгипетські архітектори поховальну камеру в піраміді Хеопса, складену з 50-70-тонних кам'яних блоків. На стінах і підлозі цієї камери немає жодної тріщини, хоча над нею тяжіє кам'яне громаддя вагою у кілька мільйонів тонн. Не розплющилася камера лише тому, що єгипетські будівельники завбачливо розмістили над нею п'ять розвантажувальних порожнин, верхня з яких має фальшиве перекриття з велетенських кам'яних брил.

     Мабуть, найбільші досягнення єгиптян — в галузі медицини. В Єгипті з'являється перша в світі жінка-лікар — єгиптянка Песечет. На папірусах перелічені методи зцілення: огляд та лікування ран голови, рук, ніг. Розвиток єгипетської медицини був зумовлений, насамперед, бальзамуванням, завдяки якому єгиптяни добре знали анатомію, вміли робити розтин трупів. Саме єгиптянам належить геніальне відкриття, що керівним центром організму є мозок (а не серце). Водночас єгипетська медицина мала тісний зв'язок з магією, хвороби заговорювали, затанцьовували; наприклад, коли болів зуб, то до нього прикладали живу мишу, бо у мишей чудові зуби.

     Досягнення  єгипетської медицини, насамперед у  хірургії, цінувались при дворах іноземних  володарів і слава єгипетських лікарів надовго пережила їх самих. Середньовічні арабські та європейські медичні тексти містять чимало рецептів, запозичених із єгипетських папірусів.

     Мистецтво та література. Найбільш вражаючих результатів єгиптяни досягли в архітектурі, яка була тісно пов'язана з їхніми релігійними уявленнями та політичним ладом.

     У період Стародавнього царства складаються  основні архітектурні форми, які  знаходять своє втілення в монументальних спорудах (піраміда і заупокійний  храм, сонячний храм з обеліском). Зокрема, створюється найперша з єгипетських пірамід — піраміда Джосера, побудована Імхотепом. Фараон Джосер забажав, щоб його усипальниця «лава за лавою» піднімалася до неба, перевершуючи усипальниці всіх знатних людей. Значно вища та величніша піраміда Хуфу, або Хеопса. Висота її становить близько 147 метрів.

     Середнє царство вважають класичним періодом єгипетської культури. Наприкінці XVI ст. до н.е. було споруджено заупокійний храм цариці Хатшепсут. Він дає нам уявлення про загальні принципи храмового будівництва в ту епоху. Всі частини храму розташовані по горизонтальній осі. Три тераси, що піднімаються одна над одною, утворюють три горизонталі, що чергуються. На цих терасах розташовувались водойми, густо обсаджені деревами. Живопис та скульптура прикрашали зали храму, висіченого в скелі. В одному святилищі стояло понад 200 статуй, а його підлога була викладена золотими та срібними плитами. В цей же період споруджується заупокійний храм Аменемхота III, який греками був названий Лабіринтом (до наших днів не зберігся). Він займав величезну територію і являв собою пантеон богів країни.

     У цей період остаточно складаються  норми давньоєгипетського образотворчого мистецтва. Оскільки, на відміну від короткочасного земного життя, мистецтво вважалося носієм життя вічного, воно мало непорушні правила. Єгиптяни, очевидно, не знали ще законів перспективи: розмір фігур у них залежав не від розташування у просторі, а від значущості кожної з них. Тому на єгипетських рельєфах градація розмірів — це градація цінностей: значущіший суб'єкт завжди більший. Наприклад, в розписі піраміди найбільшою є фігура фараона, господаря гробниці; його родичі — трохи менші, раби та полонені — ще менші. Ці традиції передавалися в Єгипті з покоління в покоління і відступали від них дуже рідко.

     Розрив з давньою релігійною традицією в мистецтві Єгипту епохи Ехнатона означав відхід від застиглої ідеалізації царського образу. Виникає підкреслена правдивість зображення, фігури зображають у русі.

     У період Нового царства розквітає  архітектура храмів. Найграндіозніші будівлі Нового царства — храми Карнакський та Луксорський. Один з головних архітекторів Карнакського храму — Інені. Колонна зала цього храму є найбільшою в світі: 134 колони, розташовані в 16 рядів; висота центральних сягає 23 метрів, на капітелі кожної з них може розміститися 100 осіб. Єгипетська колона своєрідна й різноманітна.

     Живопис та скульптура в Єгипті зазвичай становили частину архітектурно-митецького ансамблю. Традиційна єгипетська скульптура — це переважно барельєф; кругла скульптура розвивається в часи елліністичного впливу.

     Функціонувало чимало культових фігурок богів  з каменю та металу. Богів зображали у вигляді людських фігур з головами звірів (сліди первісного мисливського тотемізму). Колосальний за розмірами Великий Сфінкс у Гізі. Зображення людей мали сталу кольорову гаму: чоловіків малювали брунатним, жінок — рожевим, іноземців — білим, африканців — чорним кольорами. В зображенні людини чи людиноподібної фігури склався так званий єгипетський канон: голова, руки й ноги — у профіль, корпус фігури — анфас; це було спробою зобразити рух. Найкращі зразки давньоєгипетського образотворчого мистецтва — це глибоке духовне осмислення проблем буття людини. Таким був і портрет фараона Тутанхамона на кришці саркофага, виконаний із золота та темно-синього лазуриту: юне, але зболене обличчя, з великими, сповненими сумом очима свідчать про трагізм людської долі.

     Любили  стародавні єгиптяни й музику. На стінах храмів і гробниць зображено чимало музикантів і музичних інструментів. На рельєфі, присвяченому збиранню врожаю, створено образ флейтиста, який, мабуть, своєю музикою задавав ритм, підбадьорював тих, хто працював.

     До  наших часів дійшли не тільки зображення, а й самі музичні інструменти: тимпан, систр, барабан та очеретяні брязкальця.

     Замість нот єгиптяни використовували хейрономію — жестикуляцію, що визначала ритм і мелодію (диригування). Здебільшого хейрономом для акомпаніатора був сам співак.

     Загалом музику в Стародавньому Єгипті вважали  розвагою, що підтверджується вже самою її назвою (хі — «задоволення»). Професія музиканта часто передавалася з покоління в покоління. Відомою сім'єю давньоєгипетських музикантів була родина Снефрунофер, з якої походили придворні хейрономи.

     В епоху Середнього царства з'являються мелодії різного характеру — філософські роздуми, пісні-танці, пісні-гімни; виконувались вони під акомпанемент арфи.

     Багата  й різноманітна література Стародавнього Єгипту. Чільне місце тут посідали записи міфів, історії про богів, які складалися спочатку в кожному номі (місті) окремо, а потім узгоджувалися, зазнавали обробок. Слід згадати також сакральний (священний) текст «Книги мертвих», яку жрець — поводир душі — читав при смолоскипі, обходячи по периметру гробницю і зупиняючись біля кожного намальованого на стіні моменту зустрічі душі з загробними чудовиськами. Аби дістатися до царства Осіріса, треба було пройти за допомогою жерця ці тортури жахом. 

     3. Стародавня культура Індії

     Культура  Стародавньої Індії зароджується в III тис. до н.е. Від початку вона перебуває в тісних історико-культурних контактах з багатьма країнами Сходу та античним світом, які мали значний вплив на її формування.

     Індія була заселена іде з часів палеоліту. Найвідоміші з найдавніших цивілізацій Індії — Мохенджо-Даро та Хараппа — відносяться до бронзового віку і створені споконвічним темношкірим населенням Індостану (дравідами).

     У середині II тис. до н.е. Індостан було завойовано білошкірими кочовими племенами із Заходу, які називали себе аріями. Слово «арій», спочатку означало колись «пастух», а після завоювання цивілізації темношкірих набуло значення «шляхетний». Арії мали високу духовну культуру: переспіви, що склалися в період кочування, згодом трансформувалися у Веди (Книги знання) — найдавніші пам'ятки індійської релігійної культури.

     Після завоювання Індостану аріями починається період інтенсивного синтезу місцевої та арійської традицій, становлення індуїзму як релігійної панівної системи, що визначила характер класичної індійської культури (середина II тис. до н.е. – І тис. до н.е.).