Культура народів Стародавнього Сходу

     Тема 4. Культура народів Стародавнього Сходу

1. Культура Месопотамії, її основні досягнення.
2. Культура Стародавнього Єгипту.
3. Стародавня культура Індії.
4. Культура Стародавнього Китаю.

1. Культура Месопотамії, її основні досягнення

     Месопотамія (нинішня територія Іраку, почасти Сирії та Ірану) — це область між великими ріками Азії — Тигром та Євфратом. Назва походить від грецьких слів «проміжок» та «ріка», тобто «межиріччя», тому Месопотамію називають ще Межиріччям або Дворіччям. Месопотамія — один з найдавніших центрів, де завдяки сезонним розливам рік сформувалося розвинене землеробство, виникли міста та писемність. У цім краї жили різні народи, які воювали один проти одного, причому переможці найчастіше вщент руйнували фортеці та міста переможених. На території Месопотамії було створено кілька культур, однак творчість народів, які тут жили, в сукупності має спільні риси, що дає змогу говорити про неї як про культуру Месопотамії загалом.

     У IV-III тисячолітті там сформувалися такі культурно-політичні утворення, як Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирійська імперія, Ново-Вавилонська держава.

     Релігійна культура. Шумери, за деякими гіпотезами, були народом, що прийшов у месопотамську рівнину з гір. На це дослідників наштовхує той факт, що вони молилися своїм богам «на висоті» — будували «штучні гори» — зіккурати. Це були храми у вигляді багатоярусної вежі, що звужувалася в об'ємі вгору. Слово «зіккурат» аккадського походження і, мабуть, було закріплено за таким типом храму ще в аккадську епоху.

     Часто зіккурати порівнюють з єгипетськими пірамідами, що не зовсім правильно. Піраміда будувалася одним правителем протягом життя і слугувала лише йому (для поховання його мумії). Зіккурати ж (наприклад, знаменита Вавилонська вежа) могли будуватися цілими поколіннями правителів. Якщо руйнувалася або грабувалася піраміда, то її ніхто вже не поновлював і не поповнював новими скарбами. Вавилонська ж вежа неодноразово руйнувалася і знову відтворювалася. Зіккурати правителі зводили не для себе, а для всього народу, вважаючи святинею, місцем поклоніння богам.

     Кожне велике місто мало свій зіккурат, який зазвичай піднімався біля храму головного  місцевого божества. Вавилонський зіккурат був семиповерховим, будували його з цегли. Семиповерховий зіккурат мислився як «сім небес», верхній поверх його був золотим, бо вважали, що туди сходить божество.

     Святилище бога могло використовуватися і  жерцями для астрономічних спостережень. Вочевидь, образ зіккурату був покладений в основу біблійної Вавилонської вежі. Як землеробський народ, шумери та аккадці обожнювали, перш за все, ті сили природи, від яких залежала робота в полі.

     У віруваннях Месопотамії простежуються сліди давнього тотемізму — обожнення тварин; у шумерів були в обігу кам'яні циліндричні печатки-амулети з вирізаними фігурками людей та тварин. Найчастіше звертаються до образів лева та бика: в молитовних гімнах Дворіччя лють богів порівнюється з левовою, а їхня міць — зі скаженою силою дикого бика.

     Політико-юридична культура. У Стародавній Месопотамії встановилася така найдавніша стабільна модель державно-політичного устрою, як централізована самодержавна монархія, яка, видозмінюючись, проіснувала тисячоліття і збереглася подекуди й сьогодні. Ця модель полягала у зосередженні влади в руках одноособового глави держави, а також у підкоренні якнайбільшого числа територій, позбавлених економічної та політичної самостійності, у тяжінні до всесвітнього панування царя. Така політика супроводжувалася неймовірними жорсткостями, іноді винищенням цілих народів. Від часів Шумеру до ассирійського панування царі залишають записи, де хизуються своїми численними жертвами.

     Цар поставав в уяві не лише грізним, але  й справедливим. Найбільш результативна спроба дати суспільству лад і право втілилася у законах Хаммурапі і вплинула на весь Давній Схід. Хаммурапі виявив мудрість правителя не тільки об'єднавши Шумер і Аккад, але й написавши перший в історії людства звід законів.

     Суть  законів можна звести до формулювання: «око за око», «зуб за зуб». Наприклад, лікареві, який невдало зробив операцію вільному громадянину, відрубували руку, проте у випадку, коли прооперовано раба, потрібно було лише сплатити хазяїну вартість раба.

     Закони  Хаммурапі були великим кроком вперед порівняно із законами Шумеру та Аккаду, вони визначали різні покарання  за навмисне та ненавмисне вбивство, тобто брали до уваги вже не лише дії, а й наміри.

     Наука та освіта. Приблизно у XXIX ст. до н.е. шумери вже знали письмо та вміли читати. Писарі загостреною очеретяною паличкою креслили по м'якій глині; знаки, схожі на клин, які утворювалися при цьому, означали склад або слово. Так виник клинопис.

     У шумерів були світські та жрецькі  писарські школи для хлопчиків; деяких дівчат, особливо майбутніх  жриць, також навчали письма. Ці школи  називалися будинками табличок, тому що учні, які відвідували їх, писали на глиняних табличках очеретяною паличкою.

     Знайдено  навіть перші підручники епохи Шумеру. Це глиняні таблички, на яких записано назви тварин і рослин, імена богів  тощо.

     При школах-академіях (едубба) створювалися і бібліотеки з певних галузей  знань. Ашшурбаніпал, що правив наприкінці піднесення Ассирії, заснував у столиці Ассирії Ніневії найбільшу на той час бібліотеку — кілька десятків тисяч клинописних текстів. Тут була зібрана вся шумерська та аккадська література, яку можна було знайти. За велінням царя писарі знімали копії з книг давніх міст Межиріччя. Саме завдяки бібліотеці Ашшурбаніпала нам добре відомі історія, міфи та легенди шумерів, вавилонян та ассирійців, а також їх наукові досягнення.

     Жерців  вважали хранителями мудрості. Чимало відкриттів зробили вони в сфері астрономії. Зокрема вони задовго до єгиптян обчислили періодичність обертання Сонця, Місяця, повторюваність їхніх затемнень, вміли розрізняти планети та зірки. Вже в середині II тис. до н.е. вавилоняни знали 12 сузір'їв Зодіаку, назви яких збереглися до сьогодні. Це пояснювалося розвитком математики. Саме у Вавилоні задовго до Піфагора була відкрита теорема, відома нам сьогодні як Піфагора. Знали вавилоняни й число 71 («пі»). Рік поділено на 12 місяців також за вавилонською традицією, за якою «12» вважали одним зі священних чисел. Навіть добу вавилоняни поділяли не на 24, а на 12 годин, такий поділ і сьогодні зберігся на циферблатах наших годинників. Вавилонська система поділу часу на 60 зафіксована й сьогодні в хвилинах і секундах. Шумери вже в давнину вміли вимірювати час. Вони винайшли сонячний та водяний годинники. Гороскопи, створені вавилонськими астрологами, широко популярні й сьогодні.

     Мистецтво та література. Найвизначнішим у пізню епоху шумерської культури було спорудження зіккурату бога Місяця Нанни в Урі у XXI ст. до н.е. Він являв собою три-, чотирисхідчасту вежу (до нашого часу зберігся лише нижній уступ). На верхньому уступі містилося святилище — «житло божества», де розташовували ложе та золочений стіл для бога. Перший уступ храму був пофарбований чорним, другий — облицьований обпаленою червонуватою цеглою, третій — побілений. Стіни храму бога Нанни були, ймовірно, облицьовані глазурованою синьою цеглою.

     Один  з майстерно виконаних художніх творів епохи Аккаду — тріумфальна стела царя Нарам-Сіна (онука Саргона). Вона присвячена його перемозі над ворогами. Стела зображує сходження царських воїнів на гору «до переможних вершин» та ворогів, що летять у прірву. Тут є риси, властиві шумерському мистецтву: символічність вдвічі більшої, ніж воїни, фігури Нарам-Сіна та двох великих зірок над ним, які упредметнюють думку про заступництво богів за аккадського царя. Стела втілює ознаки і нової аккадської епохи — детально зображені окремі групи м'язів на тілі воїнів; більша, ніж у мистецтві шумерів, об'ємність фігур.

     Для ассирійської палацової архітектури є типовим палац Саргона II (VIII ст. до н.е.). Палацовий комплекс поєднував близько двохсот приміщень — житлових, приймальних, господарських та ін. В ньому були також три храми з одним зіккуратом.

     Вавилоняни, які врешті перемогли Ассирію, зазнали  її сильного впливу у мистецтві. Вони виготовляли витончені меблі, прикрашаючи  їх шматочками слонової кістки, золотими пластинками та коштовним камінням. Гончарі, окрім різноманітного посуду, майстрували глиняні світильники, які заправляли нафтою. Вавилонські вовняні тканини поширювалися по всій території Передньої Азії, а пізніше за величезні гроші їх стали продавати в Греції та Римі.

     Головним  видом вавилонського мистецтва  стала архітектура. Яскраве свідченням цього є сам Вавилон, символ давньосхідної цивілізації.

     Наприкінці  свого існування він являв собою чудовий архітектурний ансамбль і був оточений стінами, по яких могли роз'їхатися дві колісниці, запряжені четвіркою коней. Потрапити в місто можна було через вісім воріт, присвячених різним богам. Місто було релігійним центром. Там існувало кілька десятків храмів, але головним з них була Вавилонська вежа — святилище вавилонського бога Мардука. Храм являв собою семисхідчастий зіккурат, увінчаний позолоченими рогами — символом плодючості.

     Недалеко  від зіккурату містився і храм бога Мардука, в якому зберігалася найбільша святиня Вавилону — статуя Мардука. Якщо вірити Геродоту, то ця статуя, зроблена з чистого золота, важила близько 2,5 тонн. Позолоченим був ззовні і зсередини весь останній поверх — «житло бога».

     Від святилища Мардука вів найголовніший шлях — Шлях Процесій, що, як вважалося, призначений для самого бога Мардука. Протилежним боком цей шлях впирався у Ворота Іштар, за якими, власне, і починалося місто.

     Проходячи крізь Ворота Іштар по Шляху Процесій, люди минали стіни Південного палацу, за якими знаходилось одне з семи чудес світу — сади  Семіраміди. Ці сади заклав Навуходоносор для найулюбленішої зі своїх дружин, щоб на рівнинах Вавилону створити їй враження лісистих гір. На складених з цегли арках, що нагадували уступи гір, був насипаний шар землі та посаджені дерева, чагарники й квіти. Здалеку здавалося, ніби ці сади висять у повітрі, що й дало їм відповідну назву.

     Із  багатої літератури Стародавньої Месопотамії (релігійні гімни, хроніки, царські написи, філософські трактати, записи фольклорних афоризмів тощо) вирізняється «Поема про Гільгамеша». Вона виникла ще в Шумері у XXIV ст. до н.е. у вигляді чотирьох досить примітивних «билин» про подвиги царевича Уруку, згодом її переробили аккадською мовою й вона набула вигляду епічного тексту, насиченого глибокою філософією. У ній розповідається про пошук безсмертя і ставиться вічне питання про сенс людського життя.

     Численні  музичні інструменти, знайдені археологами, та їх зображення (серед них, зокрема, вавилонська семиструнна арфа), свідчать про те, що месопотамці любили музику й спів. Вже у Шумері існували «будинки музики», де за плату можна було послухати улюблені мелодії. Вавилоняни навчилися використовувати клинопис для запису музики. 

     2. Культура Стародавнього Єгипту

     Слово «Єгипет» походить від грец. «Айгюптос» (так греки вимовляли назву  найдавнішої столиці єгиптян  Хет-ка-Птах). Самі ж єгиптяни називали свою країну Кемет — «Чорна земля» (за темним кольором ґрунту Нільської долини).

     Історію Єгипту прийнято поділяти на періоди: Стародавнє царство — XXVI-XXIII ст. до н.е.; Середнє царство — XXII-XVIII ст. до н.е.; Нове царство — XVI-XI ст. до н.е.

     Єгиптяни  створили централізовану монархічну державу, культура якої відрізнялася надзвичайною стабільністю. Достатньо сказати, що вона проіснувала майже без змін 4,5 тис. років. Пам'ятки її й сьогодні вражають уяву своєю монументальністю, глибиною філософської думки, витонченістю художньої форми.

     Вірування стародавніх єгиптян. Геродот називав Єгипет «даром Нілу», а єгиптяни називали Ніл «рікою, що дає життя». Кочові мисливці в давнину заселили долину Нілу, вражені великою кількістю дичини в зелених заростях по обидва боки ріки посеред пустелі. Звідси обожнення, що сягає кам'яного віку, тварин і сил природи: сонця, вод Нілу, пустелі. А коли стало зрозуміло, що весняні розливи Нілу створюють умови для плідного землеробства, мешканці долини перейшли від полювання до сільського господарства, що зумовило розбудову поселень, спорудження храмів у них.

     Кожна область (ном) і кожне місто здавна шанували власних богів, а також  стихії природи й тварин. Пантеон  єгипетських богів налічував  їх понад тисячу. Культ богів склався у часи, коли первісні мисливці, найдревніші жителі долини Нілу, поклонялися тотему — звіру, покровителю племені.

     Згодом  ідею головного бога стали пов'язувати з Осірісом, який був оживлений Ізїдою і став у підземному царстві богом рослинності, що оновлюється навесні, і суддею душ померлих.

     Чимало  тварин у Єгипті вважали священними, їх утримували при храмах з почестями, а після смерті — бальзамували та хоронили у саркофагах. Найбільш шанованим був Апіс — священний бик Мемфіса, якого єгиптяни мали за слугу бога Птаха. Тому зображення тварин у єгипетському мистецтві вражають анатомічною точністю та витонченістю.