Злочини проти життя і здоров’я людини

     1.4. Інші злочини проти  життя людини

     Можна назвати й інші злочини проти  життя людини, а саме доведення до самогубства та погроза вбивством. Розглянемо детальніше кожне з них.

     Доведення до самогубства

     Об’єкт  злочину – життя людини.

     Склад злочину ст. 120 КК, утворює сукупність ознак:

• перебування потерпілого в матеріальній або іншій залежності від винного (був на утриманні, в шлюбі, підлеглим за службою, притягнутим до кримінальної відповідальності і т. д.);
• Доведення винним потерпілого до самогубства жорстким з ним поводженням чи систематичним приниженням його людської гідності (побоями, голодом, холодом, ганьбою, образами, цькуванням чи наклепами).

     Об’єктивна  сторона злочину – доведення  особи до самогубства або замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу  до протиправних дій або систематичного приниження людської гідності.

     Розглянемо  кожне з цих понять:

     Жорстоке  поводження – грубі дії, що спричиняють  потерпілому фізичні та (або) психічні страждання.

     Шантаж  – загроза розголосити про  потерпілого відомості, які той  хотів би зберегти в таємниці.

     Примус до протиправних дій – загроза, залякування тощо, щоб примусити потерпілого вчинити злочин.

     Систематичне  приниження людської гідності – це образи, наклеп, знущання та інше різного  роду тривале принизливе ставлення  до потерпілого. Частина 2 ст. 120 КК передбачає відповідальність за доведення до самогубства, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або щодо двох або більше осіб.

     Під матеріальною залежністю розуміють  випадки, коли потерпілий знаходиться  на утриманні суб’єкту злочину або отримує від нього істотну матеріальну допомогу.

     Інша  залежність – це залежність дитини від батьків, студента від викладача, підлеглого від начальника.

     Суб’єкт злочину – осудна особа, яка досягла  віку 16 років.

     Суб’єктивна сторона – може характеризуватися як умислом, так і необережністю.

     Не  визнаються в судовій практиці як жорстоке поводження, що може довести  до самогубства, – припинення статевих зв’язків, розірвання шлюбу, одинокі  випадки побоїв та інші подібні дії.

     Злочин  визнається вчиненим за обтяжуючих обставин, коли потерпілим була неповнолітня особа [25, с. 36-37; 18, с. 42-44].

     Погроза вбивством

     Погроза вчинити вбивство є психічним насильство над особою. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він позбавляє потерпілого спокою, небезпека. Його вчинення постійно переслідує потерпілого, не дає йому можливості нормально жити. Відповідальність за цей злочин передбачена статтею 129 КК.

     Погроза вбити може бути доведена до потерпілого  будь-яким чином: усно (віч-на-віч), письмово (листом, телеграмою), різними діями, які переконливо вказують на намір винного, або передана через третіх осіб.

     Обов'язковою  ознакою складу злочину ст. 129 КК є реальність погрози, якою вона буває у всіх випадках, коли потерпілий має підстави боятися її виконання. Якщо сам потерпілий не вірить у реальність погрози, то вона складу злочину не становить.

     Погроза визнається реальною, якщо винний:

• вчинив такі дії, які давали потерпілому підстави вважати, що ця погроза буде здійснена;
• своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим переконував – погроза не марна, вона буде здійснена.

     Відповідальність  за погрозу настає незалежно від  її мотивів. Закінченою погроза визнається з моменту доведення її до потерпілого.

     Погроза вбивством за деякими ознаками нагадує замах на вбивство. Різниця між цими злочинами полягає в наступному:

• при погрозі вбивством винний не має на меті негайно заподіяти смерть. Він прагне налякати потерпілого, позбавити спокою, змусити його весь час нервувати, страждати від страху за своє життя;
• при замахові на вбивство винний має на меті зараз же, негайно заподіяти смерть потерпілому і робить усе залежне від нього, щоб досягти цього наслідку.

     При вчиненні багатьох злочинів погроза  вбивством буває складовою частиною такого злочину, зокрема у статтях 187, 152, 153, 189, 280, 345 КК. Оскільки в цих статтях передбачені спеціальні випадки погрози, то тут застосовуються лише норми цих спеціальних статей. Кваліфікувати такі дії додатково за ст. 129 КК непотрібно [14, с. 152-154; 18, с. 44]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ¢Я ЛЮДИНИ

     2.1. Загальна характеристика  злочинів проти  здоров’я людини

     Одним з найважливіших особистих благ є здоров'я людини. Здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів [9].

     Злочинами проти здоров'я називаються суспільно небезпечні умисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи [18, с. 45].

     Спрямованими  на заподіяння шкоди здоров'ю визнаються лише ті злочини, головним безпосереднім об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого) [14, с. 154].

     До  злочинів проти здоров'я особи  відносяться: різні види тілесних ушкоджень (статті 121—125, 128), побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133) [20].

     Злочинами проти здоров'я не вважаються злочини, при яких заподіяння шкоди здоров'ю є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом. Це, зокрема, злочини, передбачені статтями 187, 189, 239, 240, 271, 274, 286, 314, 326, 327, 346, 350 КК.

      Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої особи незалежно від його стану та наявних аномалій.

      Кримінально-правова  охорона здоров'я має універсальний характер. Вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (віку, громадянства, посадового стану). Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров'я як юнака, так і безнадійно хворої людини похилого віку, як героя, так і завзятого негідника.

      Заподіяння  шкоди своєму власному здоров'ю утворює  склад злочину лише в тих випадках, коли такі дії є способом учинення іншого злочину. Наприклад ухилення від військової служби способом самокалічення – ст. 409 КК.

      Кримінально-правова  охорона здоров'я починається  з дня народження людини і забезпечується до самої смерті.

      Заподіяння  шкоди здоров'ю виключає кримінальну  відповідальність, якщо шкоду було заподіяно:

1. у стані необхідної оборони, крайньої необхідності чи під час затримання злочинця (статті 36 і 38, 39 КК);
2. при лікуванні за згодою потерпілого (ампутація ноги, резекція шлунка, пересадка нирки та ін.) [14, с. 154-155; 9].

2.2. Тілесні ушкодження  та їх види

     Найбільш  поширеними злочинами проти здоров'я є тілесні ушкодження.

     Тілесне ушкодження – це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини [18, с. 45].

     Особливість тілесних ушкоджень полягає в  тому, що вони мають зовнішні прояви заподіяної здоров'ю шкоди (рани, переломи кісток, розриви шкіри і тканин, кровотечу) і ця шкода може бути певно визначена [14, с. 155].

     Характер  і тяжкість тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17 січня 1995 р. і зареєстрованих Міністерством юстиції України 26 липня 1995 р. під №255/791 [24]. Згідно з Правилами характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень визначають за трьома критеріями:

1. патологічний (головний) – визначає небезпечність тілесних ушкоджень для життя в момент їх заподіяння, а також характер і ступінь порушень цілісності і функцій тканин чи органів та тривалість впливу цих порушень на стан здоров'я;
2. економічний (додатковий) – визначає ступінь втрати працездатності;
3. естетичний (додатковий) – визначає знівечення обличчя потерпілого [14, с. 155-156; 25, с. 39].

     Боротьба  із злочинними посяганнями проти  здоров'я – важливе завдання кримінального права. Успішній боротьбі з цими посяганнями в значній мірі сприяє правильна їх кваліфікація [4, с. 10; 28, с. 8]. До числа злочинів проти здоров'я відносяться, перш за все, різні види тілесних ушкоджень, які заподіюються людині, а саме [21; 22, с. 279-297]:

     Умисне  тяжке тілесне  ушкодження (стаття 121).

     Кримінально караним є умисне тяжке тілесне  ушкодження, тобто, небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило втрату будь-якого органу чи його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя (ч. 1 ст. 121).

     Об'єктом є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини з приводу здоров'я людини.

     З об'єктивної сторони злочин характеризується: а) діянням; б) суспільно небезпечними наслідками у вигляді тяжкого тілесного ушкодження; в) причинним зв'язком між зазначеним діянням і наслідками.

     Відповідно  до Правил тяжким тілесним ушкодженням вважається втрата будь-якого органу або втрата його функцій. Наприклад, до таких ушкоджень відноситься безповоротна втрата функцій) руки, ноги, зору, слуху, репродуктивної здатності.

     Суб'єктом  злочину є фізична, осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла віку 14 років.

     Суб'єктивна  сторона складу злочину, передбаченого ст. 121 КК характеризується наявністю вини у формі умислу.

     Заподіяння  тяжких тілесних ушкоджень кваліфікується за ч. 2 ст. 121, якщо воно вчинено хоча б одним із кваліфікованих видів: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб; 4) на замовлення; 5) спричинення смерті потерпілого.

     Покарання за злочин: ч. 1 ст. 121 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; ч. 2 ст. 121 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років [17, с. 125-126].

     Умисне  середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122).

     Законодавство визначає, що умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження — це умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або незначну стійку втрату працездатності менш як на одну третину. Відповідно до Правил під тривалим слід розуміти розлад здоров'я строком понад трьох тижнів (більш ніж 21 день). Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину — втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

     Об'єктом даного складу злочину є здоров'я особи.

     Об'єктивну  сторону утворюють: а) суспільно небезпечні діяння (у формі дії або бездіяльності); б) суспільно небезпечні наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; в) причинний зв'язок між зазначеними діяннями та наслідками.

     Злочин  вважається закінченим з моменту  настання вказаних у ч. 1 ст. 122 наслідків.

     Суб'єктом  злочину є фізична, осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла віку 14 років.

     Суб'єктивна  сторона характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

     Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 122) є вчинення його з метою: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) примусу їх до певних дій.