Злочини проти життя і здоров’я людини

     Суб'єктивна  сторона характеризується прямим або непрямим умислом.

     Психічне  ставлення особи при вчиненні цього злочину має дві ознаки: умисел завжди є таким, що раптово виник і афектованим; емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

     Покарання за злочин - обмеження або позбавлення волі на строк до п'яти років [20; 17, с. 120-121].

     Умисне  вбивство матір'ю  своєї новонародженої дитини (ст. 117);

     Об'єктом  злочину є життя новонародженої особи. Потерпілим від цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина матері.

     Об'єктивна  сторона злочину характеризується: а) діями - посяганням на життя новонародженої дитини; б) наслідками у вигляді її смерті; в) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками; г) часом - це діяння може бути вчинено лише під час пологів або одразу після пологів.

     Суб'єктом  злочину може бути лише мати потерпілої дитини, яка є осудною і на момент вчинення злочину досягла 14-ти річного віку.

     Суб'єктивна  сторона характеризується прямим або непрямим умислом.

     Психічне  ставлення особи до своїх дій  при вчиненні цього злочину характеризують такі особливості:

     - його вчинення обумовлене емоційним тиском, який викликаний вагітністю і пологами та психічними процесами, які їх супроводжували;

     - тимчасовий психічний розлад, який послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв'язку з чим вона є обмежено осудною.

     Не  впливає на кваліфікацію даного злочину момент виникнення умислу в матері вбити свою новонароджену дитину. Пом'якшуючою обставиною для цього злочину може бути вбивство дитини під час пологів або одразу після них. В іншому разі відповідальність матері за вбивство своєї новонародженої дитини настає на загальних підставах.

     Покарання за даний злочин - обмеження або позбавлення волі на строк до п'яти років [20; 17, с. 121-122].

     Умисне  вбивство при перевищенні  меж необхідної оборони  або у разі перевищення  заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118).

     Об'єктом  злочину є життя особи.

     Об'єктивна  сторона злочину характеризується: а) діями, що супроводжуються посяганням на життя іншої людини; б) наслідками у вигляді заподіяння їй смерті; в) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками; г) певною обстановкою.

     Обов'язково умовою кваліфікації умисного вбивства при перевищені меж необхідної оборони  або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.

     При цьому, перевищення меж необхідної оборони - це умисне заподіяння тому, хто посягає тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

     Необхідна оборона - це дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, необхідної та достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

     Уявна оборона - це дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

     Злочин  вважається закінченим з моменту  настання смерті потерпілого.

     Суб'єктом  злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і перебуває у стані необхідної, уявної оборони або правомірного затримання особи, що вчинила злочин.

     Суб'єктивна  сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

     Потерпілими від даного злочину вважаються такі категорії осіб:

     - особа, яка вчинила суспільно небезпечне посягання і щодо якої винний застосовує заходи необхідної оборони (ст. 36);

     - особа, дії якої були неправильно оцінені винним (ст. 37);

     - особа, яка вчинила злочин і щодо якої винний вживає заходів із затримання (ст. 38).

     При перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинців, домінуючим є певне спрямування дій винного - він переслідує мету затримати особу, яка вчинила злочин і доставити її відповідним органам влади.

     Вбивство  вчинене з перевищенням меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, коли при ньому наявними є обставини, що передбачені ч. 2 ст. 115 повинно кваліфікуватися не як умисне вбивство, а за ст. 118.

     Покарання за злочин - виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років [20; 17, с. 122-123].

     1.3. Характеристика вбивства  через необережність

     Кримінально караними визначаються вбивства, вчинені через необережність, передбачені ст. 119 КК, їх слід відмежовувати від випадкового заподіяння смерті (казусу), коли особа, яка заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій чи бездіяльності і не повинна була або не могла цього передбачити [17, с. 123].

     Суб’єктивна сторона – необережність у формі злочинної самовпевненості або злочинної недбалості [25, с. 36].

     Об'єктом  злочину є життя особи.

     Об'єктивна  сторона злочину характеризується: а) діянням - посяганням на життя іншої особи; б) наслідками у вигляді смерті людини; в) причинним зв'язком між вказаними діяннями і наслідками.

     Суб'єктом  злочину є фізична осудна особа, яка досягла загального віку кримінальної відповідальності (16 років).

     Злочин  вважається закінченим з моменту  настання смерті особи.

     Покарання за злочин: ч. 1 ст. 119 - обмеження волі на строк від трьох до п'яти років позбавлення волі на той самий строк; ч. 2 ст. 119 - позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років [17, с. 123-124].

     Від усіх інших видів вбивства відрізняється лише ознаками суб'єктивної сторони. Суспільна небезпека необережного вбивства не настільки висока, як вбивства умисного, оскільки суб'єкт, його здійснює, не тільки не бажає смерті потерпілого, але навіть не допускає можливості її настання в даній ситуації [5].

     При цьому, як було зазначено вище, можливі дві форми необережності - злочинна самовпевненість і злочинна недбалість [25, с. 36].

     Вбивство  через злочинну самовпевненість має місце тоді, коли винний передбачає абстрактну можливість настання смерті, але розраховує її усунути, відвернути, вважаючи, що в даному випадку вона не настане. Винний розраховує на якісь певні реальні обставини (на своє вміння, свою фізичну силу, на властивості машин, механізмів, на поведінку тварин тощо). Але, як виявляється, цей розрахунок негодящий, невдалий. Вина особи, яка діяла таким чином, полягає у тому, що вона не була більш уважною, що покладалася на ненадійне. Найчастіше таке трапляється при порушенні різних правил - використання машин, зброї, вогню, вибухових речовин тощо.

     Вбивство  при злочинній недбалості вчиняється тоді, коли винний не передбачає, що від його дій може статися смерть, але за обставинами події він повинен був і міг передбачити такі наслідки своїх дій чи бездіяльності [14, с. 148].

     Вид необережної провини на кваліфікації не впливає. Проте точне його встановлення в кожному конкретному випадку є обов'язковим, оскільки без цього не можна відмежувати необережне вбивство, з одного боку, від навмисного, а з іншого - від випадкового заподіяння смерті, казусу. Крім того, точне визначення виду необережності при вбивстві дозволяє правильно індивідуалізувати покарання злочинцю. За загальним правилом вбивство, вчинене із злочинною самовпевненістю, кілька небезпечніше "недбалого" вбивства. Це пояснюється тим, що при самовпевненості позбавлення потерпілого життя відбувається шляхом свідомого порушення певних правил або застережних заходів, спрямованих на охорону людського життя [15  с. 65].

     У теорії та практиці виділяють такі різновиди діянь, що порушують правила  обережності і здатних призвести  до смерті: а) умисне злочинне діяння, наприклад, підпал будинку, в результаті чого загинули люди; б) умисне порушення встановлених правил, не є самостійним злочинним діянням, наприклад, порушення правил користування електроенергією або газом у побуті, що спричинило смерть, в) дії, що суперечать даним науки і професійним правилам, що призвели до смерті.

     Судово-слідча практика найчастіше стикається з випадками, коли розрахунок на недопущення смерті будується на власній досвідченості  винного, уважності потерпілих, професіоналізмі, на попередньому благополучному результаті якої-небудь небезпечною акції [5; 23].

     Необережне  вбивство має такі суб'єктивні властивості, що для визнання особи винною досить довести, що вона могла передбачити такі наслідки своїх дій, бо згідно зі ст. 22 КК кожна особа, яка до вчинення злочину вже досягла 14 років, повинна була (зобов'язана) такі наслідки передбачити [14, с. 149].

     Значні  труднощі виникають часом при  відмежуванні вбивства, скоєного зі злочинною  недбалістю, від навмисного. При  вбивстві зі злочинною недбалістю суб'єкт не передбачає смерті потерпілого, але повинен був і міг її передбачити. Таким чином, психічне ставлення до вчиненого концентрується тут на суспільно небезпечні наслідки, а саме - на смерті потерпілого. Саме ж діяння, що призвело до смерті може відбуватися як умисно, так і необережно.

     Труднощі  в розмежуванні виникають тоді, коли діяння скоєно навмисно. У справі Т., наприклад, було встановлено, що він, повертаючись з полювання з рушницею, зустрівся  зі своєю знайомою, яка жартома підняла вгору руки і сказала: "Здаюсь, стріляй". Т. підняв рушницю і натиснув на спусковий гачок, забувши, що в патроннику знаходився патрон з картеччю. Від виробленого пострілу потерпіла померла. Суд першої інстанції засудив Т. за умисне вбивство, поклавши в основу обвинувального вироку те, що злочинне діяння - постріл - він зробив навмисне. При повторному розгляді справи скоєне правильно було перекваліфіковано і розцінено як необережне вбивство, оскільки в ситуації, що склалася Т. не передбачав смерті, хоча повинен був і міг її передбачити.

     За  іншій кримінальній справі А. зустрів  у дворі свого друга І, вирішивши  похвалитися придбаним незадовго  до цього пістолетом, направив його на потерпілого і натиснув на спусковий  гачок, забувши, що патрон знаходиться в патроннику, а курок зведений. У результаті пострілу настала смерть потерпілого. А. на руках відніс його в поліклініку, сам викликав міліцію, глибоко каявся у скоєному. Слідство кваліфікувало правильно скоєне як вбивство по необережності, незважаючи на те, що злочинне діяння скоєно навмисно. Таким чином, про характер провини треба судити не тільки за даними, що характеризує спосіб дії. Слід враховувати всі обставини, встановлені у справі, зокрема, характер взаємин між потерпілим і винним, обстановку вчинення злочину, мотиви вчиненого діяння, поведінка винного після вчинення злочину та ін, з тим щоб визначити психічне ставлення винного до факту смерті. Сказане ще більшою мірою відноситься до випадків настання смерті в результаті діянь, які за звичайних обставин заподіяти смерть не здатні. Маються на увазі ситуації, коли смерть настає від незначного удару, поштовху, повідомлення будь-яких відомостей потерпілому і т.д [5; 23].