Проблеми прокурорського нагляду за додержанням законності на стадії порушення та відмови в порушенні кримінальної справи

Серед органів дізнання важливу  роль відіграє міліція, яка може порушити справу про будь-який злочин.

Згідно із ст. 101 КПК органами дізнання є також органи безпеки, які можуть порушити кримінальну справу про  злочини, віднесені законом до їх відання (п. 2 ст. 101, ч. 3 ст. 112 КПК).

Командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ управі порушити кримінальну справу про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи.

Митні органи має право порушити кримінальну справу про контрабанду.

Начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв мають право порушити кримінальну справу про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ.

Органи державного пожежного нагляду мають право порушити кримінальну справу про пожежі і порушення протипожежних правил.

Органи прикордонної служби можуть порушити кримінальну справу про  порушення державного кордону.

Капітани морських суден, що перебувають  у далекому плаванні, також мають право порушити кримінальну справу про будь-який злочин, вчинений членами екіпажу і пасажирами під час перебування корабля в такому плаванні (ст. 101 КПК).

2.2. Процесуальний порядок  порушення кримінальної справи. Постанова про порушення кримінальної справи

Закон зобов'язує прокурора, слідчого, орган дізнання і суддю приймати заяви й повідомлення про вчинені  або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню (ч. 1 ст. 97 КПК). В останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.

Неприйняття або повернення заяви  чи повідомлення про злочин з мотиву недостатності в них необхідних даних є неприпустимим. Заявнику може бути лише запропоновано додатково дати пояснення, подати наявні у нього предмети чи документи.

Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті не пізніше трьох діб з дня їх надходження. Протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тобто за підслідністю чи підсудністю (ч. 2 ст. 97 КПК).

Якщо питання про порушення  кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних, що є в заяві  чи повідомленні, провадиться перевірка  цих документів у строк не більше 10 днів. Така перевірка здійснюється в основному шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках виникає необхідність звернутися до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійснювати перевірку й оперативним шляхом [14, с. 198].

Не можна провадити перевірку  заяв і повідомлень про злочини  шляхом обшуків, допитів та інших  слідчих дій. У невідкладних випадках з метою перевірки до порушення справи може бути проведено лише огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК).

Якщо в заяві або повідомленні містяться дані про злочин, справа про який порушується лише за скаргою  потерпілого, необхідно перевірити наявність законного приводу до порушення справи (ч. 1 і 2 ст. 27 КПК).

За наявності законних приводів і підстав прокурор, слідчий, орган  дізнання і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу про порушення  кримінальної справи, вказавши в них  приводи й підстави до порушення  справи, статтю або частину статті кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.

Порушивши кримінальну справу, прокурор, як правило, направляє її для провадження  попереднього слідства або дізнання, але може прийняти й до свого провадження.

Якщо справу порушили слідчий або  орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають  відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони зобов'язані  направити прокурору копію своєї  постанови (ч. 2 ст. 100 КПК).

Проведення розслідування за матеріалами, виділеними з іншої справи в окреме провадження щодо іншої особи  за новим обвинуваченням, без порушення  справи є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і завжди тягне за собою  повернення справи на додаткове розслідування (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування»)¹.

Порушивши кримінальну справу, суддя або суд направляє її прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є кримінальні справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК).

Визнавши матеріали про злочини, перелічені в ст. 425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про  порушення кримінальної справи і  віддання правопорушника до суду (ст. 430 КПК).

У справах приватного обвинувачення  суддя виносить постанову про  порушення кримінальної справи і  віддання обвинуваченого до суду (ч. 1 ст. 251 КПК).

Якщо справа про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК, порушується  щодо неповнолітнього або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст. 111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства.

За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримінальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації [14, с. 199].

Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або  її представником відповідному прокурору, а постанову прокурора – вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання її копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до районного (міського) суду за місцем розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про

Відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні  справи винесена не районним, міським  і прирівняним до них органом  дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного  та прирівняного до нього суду (ч. 2 ст. 99¹, ст. 236¹ КПК). Скарга розглядається суддею одноособове не пізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя витребовує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя: 1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової перевірки або порушує справу;

2) залишає скаргу без задоволення.  Копія постанови судді надсилається  особі, яка винесла оскаржену  постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу. Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає (ст. 236² КПК).

Постанова судді про відмову  в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена в касаційному  порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч. 3 ст. 99¹ КПК), а прокурор – принести протест (ч. 5 ст. 100 КПК) або внести окреме подання (ч. 1 ст. 354 КПК).

Якщо в результаті перевірки  заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99 КПК).

Кожне злочинне діяння характеризується певними елементами складу злочину; об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт  і суб'єктивна сторона злочину. Але при вирішенні; питання про порушення кримінальної справи не потрібно встановлювати всі елементи складу злочину. Така вимога була б надмірною. Не випадково закон говорить про ознаки злочину, а не про склад злочину, отже, встановлювати всі елементи складу злочину в сукупності в цій стадії процесу не потрібно.

Ознаки злочину в конкретному  діянні виявляються шляхом зіставлення  його ознак з ознаками, вказаними  в, кримінально-правовій нормі, що передбачає відповідальність за такі діяння. При проведенні такого зіставлення необхідно звертати увагу на ознаки, що характеризують елементи складу злочину.

При аналізі ознак, що стосуються об'єкту злочину, повинно бути встановлено, що шкоду заподіяно тим суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, Більше того, слід визначити безпосередній об'єкт посягання (життя, здоров'я громадян, майно громадян тощо).

Важливе значення при виявленні  ознак злочину в конкретних ситуаціях  має аналіз ознак, що характеризують об'єктивну сторону злочину. Ці ознаки, перш за все, повинні вказувати на те, що дія або бездіяльність, а також наслідки є в причинному зв'язку з діяннями кримінально-правовими. При аналізі об'єктивної сторони складу злочину потрібно виявляти ознаки, що дозволяють відмежувати діяння кримінальні від діянь адміністративного чи цивільно-правового характеру. Помилки в таких випадках, як правило, пояснюються не складністю конкретних ситуацій, а недостатньою увагою і поверховим відношенням до аналізу злочину, за ознаками якого порушується кримінальна справа [10, с. 234].

Що стосується причинного зв'язку між діянням та наслідками, то він  не завжди очевидний при порушенні  кримінальної справи. Часто виникає  необхідність провести слідчі дії і  тільки після того встановити, чи дійсно був причинний зв'язок. Тому відмова в порушенні справи через відсутність причинного зв'язку є порівняно рідким явищем на практиці. Частіше висновку про відсутність причинного зв'язку орган дізнання, слідчий, прокурор або суд доходять в процесі розслідування або судового розгляду.

Встановлення ознак, що характеризують суб'єкт злочину, має істотне значення для правильного вирішення питання  про порушення кримінальної справи. Необхідно встановити, що діяння, яке  є предметом розгляду, вчинене  людиною, а не в результаті дій, наприклад, стихійних сил природи. Якщо є підстави вважати, що діяння було вчинено людиною, хоч її особа невідома, справа підлягає порушенню за фактом вчиненого злочину.

Ознаки, що характеризують суб'єктивну  сторону злочину, в момент порушення  справи важко з'ясувати, навіть за умови, що є вказівка на особу, яка вчинила злочин. Питання суб'єктивної сторони злочину уточнюють після порушення кримінальної справи, при провадженні досудового слідства.

Одне із серйозних питань, що виникають  при порушенні кримінальної справи – це правильна кваліфікація злочину, хоч у момент порушення справи вона не завжди є остаточною. Тому при порушенні кримінальної справи необхідно намагатися більш точно кваліфікувати діяння.

Достатніми є такі фактичні дані, що свідчать про наявність певних кримінальне караних дій чи бездіяльності. При цьому не обов'язково, щоб вони відображали діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину. Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу – досудового слідства. Як вважає В.В. Степанов, при вирішенні питання про порушення кримінальної справи з точки зору достатності даних, як правило, компетентні органи не обов'язково повинні знати, хто вчинив злочин, яка форма вини. Важливо мати достатні дані, чи дійсно мало місце суспільне небезпечне діяння. Тому потрібно враховувати, по-перше, що висновок про наявність ознак злочину повинен базуватись на фактах, а не на припущеннях. По-друге, джерело, з якого черпаються факти, не повинно викликати ніяких сумнівів. По-третє, юридичний аналіз наявних даних повинен переконувати, що в діянні достатньо ознак для висновку про такий, що готується, або вже вчинений злочин і водночас немає обставин, які перешкоджають порушенню кримінальної справи.

Кримінально-процесуальний закон встановлює єдиний порядок порушення кримінальної справи (виняток становлять злочини, зазначені в ст. 27 КПК). Порядок порушення справи полягає в певній послідовності процесуальних дій з отримання, розгляду і перевірки первинних відомостей про злочини і прийняття рішення щодо порушення кримінальної справи.

Рішення про порушення кримінальної справи, що приймається за наявності  законних приводів і достатніх підстав, згідно зі ст. 98 КПК повинно бути викладено у формі відповідного процесуального акту. Про порушення кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Постанова (ухвала) про порушення кримінальної справи є важливим процесуальним документом. Суворе додержання вимог, що пред'являються до нього, – одна з гарантій законності й обґрунтованості порушення кримінальних справ.

При порушенні кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор або  суддя зобов'язані винести постанову, а суд – ухвалу, вказавши приводи  і підстави для порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування.

Рішення повинно бути прийнято в  термін до трьох днів, & у виняткових випадках (якщо потрібна додаткова  перевірка матеріалів) – до десяти діб.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора і судді складається з трьох частин: вступної (ввідної), описово-мотивувальної і резолютивної (постановчої).