Проблеми прокурорського нагляду за додержанням законності на стадії порушення та відмови в порушенні кримінальної справи

Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом для порушення  кримінальної справи, – це статті, дописи, листи, фейлетони тощо, поміщені в  центральних або місцевих газетах, журналах.

Явка з повинною – це заява  особи про вчинений нею або за її участю злочин, зроблена добровільно, з власної ініціативи прокурору, слідчому, органу дізнання, судді чи суду. Особа, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, може заявити про вчинений нею злочин адміністрації виправно-трудової установи.

У разі явки з повинною встановлюється особа того, хто з'явився, після  чого складається протокол, в якому  докладно від першої особи викладається зроблена заява. Протокол підписують особа, що з'явилася з повинною, і посадова особа, яка склала протокол (ст. 96 КПК).

За змістом закону не можна вважати  явкою з повинною заяву особи, яка вчинила злочин, надіслану  по пошті або зроблену по телефону. Однак якщо такий заявник не може з'явитись особисто через тяжку  хворобу або інші поважні причини, його заява про злочин повинна бути прийнята і занесена до протоколу за місцем його перебування співробітником органу дізнання, слідчим або прокурором [14, с. 191].

За загальним правилом явка з  повинною є обставиною, що пом'якшує  відповідальність (п. 8 ч. 1 ст. 40 КК). Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 56, ч. 3 ст. 170, ч. 2 ст. 222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.

Безпосереднє виявлення органом  дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і повідомлень, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 94 КПК, виявляють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання – при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор – при здійсненні загального нагляду за додержанням законності, слідчий – при розслідуванні справи, суддя – при розгляді адміністративної справи, суд (чи судця) – при судовому розгляді кримінальної або цивільної справи).

Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою  для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпечності і кримінальної протиправності). Достатніми вважаються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину. Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу – попереднього розслідування. Порушувати кримінальну справу слід, як правило, за фактом вчинення якогось діяння. Але якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу повинно бути порушено щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК), при цьому прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, про що виносять мотивовану постанову (ст. 98¹ КПК).

1.3. Обставини, що виключають  порушення кримінальної справи

У ході попередньої перевірки можуть бути виявлені обставини, що виключають порушення кримінальної справи. Перелік  цих обставин передбачений ст. 6 КПК. Згідно з вимогами цієї статті кримінальну справу не можна порушити, а порушена справа підлягає закриттю:

1) за відсутністю події злочину;

2) за відсутністю в діянні  складу злочину;

3) унаслідок акту амністії, якщо  він усуває застосування покарання  за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб;

4) щодо особи, яка не досягла  на час вчинення суспільно  небезпечного діяння 11-річного віку;

5) за примиренням потерпілого  з обвинуваченим у справах,  які порушуються не інакше, як  за скаргою потерпілого, крім  випадків, передбачених чч. 2, 3, 4 і 5 ст. 27 КПК. Це стосується справ приватного і приватно-публічного обвинувачення;

6) за відсутності скарги потерпілого,  якщо справу може бути порушено  не інакше як за скаргою  потерпілого, крім випадків, коли  прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого згідно з ч. 3 ст. 27 КПК;

7) щодо померлого, за винятком  випадків, коли провадження в  справі є необхідним для реабілітації  померлого або відновлення справи  щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

8) щодо особи, про яку є  вирок по тому ж обвинуваченню,  що набрав законної сили, або  ухвала чи постанова суду про  закриття справи з тієї ж  підстави;

9) щодо особи, про яку є  нескасована постанова органу  дізнання, слідчого, прокурора про  закриття справи по тому ж обвинуваченню, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа (ст. 276, 278 КПК);

10) якщо про відмову в порушенні  справи по тому ж факту є  нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа (ст. 276 і 278 КПК) [7, 64].

Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що провадилась на підставах, передбачених ч. 4 ст. 97 КПК, поряд з обставинами, зазначеними у пп. 1, 2, 4, 6, 7, 9-11 ч. 1 статті 6 КПК, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення (ч. 6 ст. 6 КПК).

Якщо відсутні законні приводи  і підстави, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримінальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову, а суд – ухвалу про відмову в порушенні кримінальної справи, про що повідомляють зацікавлену особу, підприємство, установу, організацію. Постанова або ухвала про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена заявником відповідному прокуророві або до вищестоящого суду. Строк оскарження постанови чи ухвали про відмову в порушенні справи в законі не передбачено. Що стосується постанови судді в справах, зазначених в ч. 1 ст. 27 КПК, то вона може бути оскаржена в апеляційному порядку в семиденний строк з дня її винесення (п. 3 ст. 251, ч. 2 ст. 354 КПК).

Обставини, які згідно з законом  виключають порушення кримінальної справи, за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на групи.

Якщо обставини, зазначені в  перших двох пунктах, виявляються в  стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє  виправдувальний вирок.

Відмова в порушенні справи чи закриття справи на підставі амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

У випадках, коли обвинувачений підлягає амністії, якщо ця обставина виявлена в суді, – суд постановляє обвинувальний вирок в звільненням засудженого від покарання.

У разі наявності достатніх підстав  вважати, що суспільне небезпечне діяння, вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з  якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 КПК України.

Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 КПК України, поряд з обставинами, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або судця зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення (окрім фактів правопорушень, вчинених неделіктоздатними особами та померлими).

Обставини, які згідно з законом  виключають порушення та провадження кримінальної справи, за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на три групи [20, с. 406].

Перша група – обставини реабілітуючого характеру.

Реабілітуючі підстави – це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, добропорядною та реабілітованою, або які вказують, що злочину не було. Сюди належать: відсутність події злочину, відсутність складу злочину, в тому числі наявність необхідної оборони або крайньої необхідності; недосягнення особою до моменту вчинення суспільне небезпечного діяння віку, при досягненні якого можлива кримінальна відповідальність.

Реабілітуючі підстави звільнення особи від відповідальності вказані  в п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 6 КПК України. Рішення  про відмову в порушенні справи чи про закриття справи за цими обставинами уповноважені приймати слідчі чи органи дізнання самостійно.

При відмові в закритті чи закритті кримінальної справи за реабілітуючими підставами слід роз'яснити обвинуваченому про право на відшкодування заподіяної йому моральної та матеріальної шкоди безпідставним притягненням до відповідальності, реабілітацію в повному обсязі відповідно до закону України від 1.12.1994 "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".

Друга група – підстави нереабілітуючого характеру. Нереабілітуючі підстави –  це підстави, що за наявності складу злочину тягнуть за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності, звільняють від відповідальності та покарання особу, винну У вчиненні злочину. Особа звільняється від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням даної особи, а також у разі смерті особи, яка вчинила злочин.

Оскільки закон надає право слідчому відмовити в порушенні справи за всіма обставинами, названими в ст. 6 КПК України, то в випадках відмови в порушенні справи за нереабілітуючими підставами таке рішення слідчий приймає з санкції прокурора. Для звільнення від відповідальності за підставами, викладеними в ст. 7-11-1 КПК України (передача особи на поруки, дієве каяття, | зміна обстановки, примирення обвинуваченого з потерпшим, закінчення строків давності, застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру), порушена і розслідувана справа має направлятись до суду. Відмова в порушенні справи за цими обставинами законом не передбачається.

Третю групу становлять формально-процесуальні підстави. Це підстави, що тягнуть за собою відмову в порушенні  кримінальної справи з огляду на наявність рішень щодо певного факту, які набули юридичної сили, чи відсутності волевиявлення певних учасників процесу, за умови, що за законом справа порушується лише за наявності такого волевиявлення. Наприклад, відсутності скарги потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності в справах, віднесених до справ приватного обвинувачення. Тут відмова в порушенні справи має місце за відсутністю скарги потерпілого, якщо справа підлягає порушенню тільки за його скаргою, або за примиренням потерпілого з обвинуваченим по такій категорії справ (п. 6 ст. 6 КПК України).

Дана група об'єднує також  підстави, які констатують неможливість повторного розслідування фактів, що стосуються дій осіб, щодо яких компетентні  державні органи прийняли рішення. Сюди входять такі підстави: наявність вироку, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи за тією самою підставою, наявність постанови органу розслідування або прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням (п. 9 ст. 6 КПК України) [20, с. 407].

Зауважимо, що в ст. 6 КПК України  викладені обставини, що виключають провадження по кримінальній справі, які можуть служити як підставами для відмови в порушенні справи, так і підставами для закриття справи чи винесення виправдувального вироку.

Закон надає право на прийняття  рішення про відмову в порушенні  справи чи про закриття справи за цими обставинами слідчому й органу дізнання.

Разом з тим, окремо в ст. 7, 7-1, 7-2, 7-3 КПК України встановлені додаткові  підстави й умови закриття справи за нереабілітуючими обставинами: у зв'язку з дієвим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, у зв'язку зі зміною обстановки, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності. Ці обставини не можуть служити підставами для відмови в порушенні справи, адже за їх наявності особі має бути пред'явлено обвинувачення, і є винятково безумовними підставами для закриття кримінальної справи за рішенням суду. За цих обставин слідчий після закінчення розслідування через прокурора направляє справу до суду для прийняття рішення про закриття справи і вирішення інших правових питань.

Розділ 2. Процесуальний порядок  порушення кримінальної справи

2.1. Органи та особи, які мають право порушити кримінальну справу

Право порушити кримінальну справу мають лише суд (суддя), прокурор, слідчий  і орган дізнання (ст. 4, 97, 98, 227 КПК). Право порушити кримінальну справу належить і начальнику слідчого відділу  органів МВС, податкової міліції і СБУ (згідно з ч. 2 ст. 114¹ КПК). У разі порушення кримінальної справи начальником слідчого відділу останній користується при цьому повноваженнями слідчого. Жодні інші органи та особи не мають права порушувати кримінальні справи, вони можуть лише повідомити про вчинений злочин і надати необхідні матеріали для розгляду питання про порушення кримінальної справи.

Суд (суддя) порушують кримінальну  справу в таких випадках:

а) коли порушена справа приймається  безпосередньо до провадження судом (справи приватного обвинувачення згідно з ч. 1 ст. 27, ст. 251 КПК і справи, досудова підготовка яких здійснюється за так званою протокольною формою відповідно до ст. 425 та ч. 2 ст. 430 КПК). Ці справи порушуються тільки відносно конкретних осіб, у діях яких вбачаються ознаки злочину;

б) коли дані судового слідства вказують на те, що підсудний вчинив ще й інший  злочин (ст. 276 КПК);

в) коли дані судового слідства вказують на те, що злочин вчинила особа, яка  не була притягнута до кримінальної відповідальності (ст. 278 КПК) [7, 58].

Суд має право порушити кримінальну  справу при розгляді цивільної чи адміністративної справи, якщо встановить при цьому ознаки злочину.

Органи досудового слідства порушують  кримінальні справи, які згідно із законом віднесені до їхньої підслідності. Якщо слідчому надійшли первинні матеріали про злочин, розслідування якого належить до компетенції іншого органу досудового слідства, він має право, не порушуючи справи, направити ці матеріали за підслідністю. В такому разі слідчий зобов'язаний ужити заходів щодо запобігання або припинення злочину. Але якщо необхідно виконати невідкладні слідчі дії, то він повинен порушити справу і прийняти її до свого провадження.