Порядок дослідження та оцінки доказів у цивільному процесі

Проте, якщо особи, що дають пояснення, висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають і вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді- "так" чи "ні".

Якщо у справі є письмові пояснення  сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Наприклад, якщо справу розглядають за відсутності відповідача, головуючий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях.

Додатковою гарантією захисту  прав та законних інтересів учасників  цивільного процесу є правило ст. 178 ЦПК, що уможливлює відмову від визнання обставин, яке було заявлене в попередньому судовому засіданні. Скажімо, якщо сторона визнала певні обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або в результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною, і доведе це, вона може відмовитись від такого визнання. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу.[2]

Порядок з’ясування обставин справи та дослідження доказів здійснюється за правилом закріпленим в ст.177 ЦПК. Відповідно до якої суд встановлює цей порядок залежно від змісту спірних правовідносин. У разі потреби цей порядок може бути змінений.

Зазвичай, хоч у законі це прямо  не передбачено, встановлення порядку дослідження не становить особливих труднощів: спочатку досліджуються докази, подані позивачем, на підтвердження своїх вимог, а потім- докази, якими відповідач обгрунтовує заперечення проти позову. Найчастіше (за анологією у кримінальних справах та відповідно до розміщення ст. в ЦПК) суд вислуховує показання свідків, а потім досліджує письмові і речові докази, висновок експертизи.[8, c.267]

Слід зазначити, що на стадії судового розгляду справи проявляється принцип диспозитивності. Він полягає в суворому додержанні порядку дослідження доказів, забезпечення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, права ставити запитання про обставини, що мають значення для справи, висловлювати свої міркування щодо кожного з досліджуваних доказів тощо.

Процес дослідження має бути обов’язково детально зафіксований у протоколі судового засідання. Порядок фіксування цивільного процесу відбувається за правилами закріпленими в Гл.5ЦПК. Слід зазначити, що положення цієї глави реалізують конституційний принцип, який закріпленний в п.7 ст.129 Конституції України про гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Безумовно, це уповільнить розгляд і вирішення цивільної справи і покладе на суди додаткові обов’язки і створить певні складнощі. [1]

Детальніше розглянемо порядок  дослідження кожного доказу.

2.1.Дослідження показань  свідків

Як уже зазначалось після заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі, головуючий визначає порядок допиту свідків та дослідження інших доказів у справі. Дослідження доказів- найважливіша частина судового розгляду, а показання свідків у більшості цивільних справ становить основний доказовий матеріал. «Немає нічого більш важливого і складного у адвокатському мистецтві, ніж допит свідків противника» -писав у своїй книзі Р.Гарріс. Для допиту свідків, особам які проводять допит необхідно не тільки досконало володіти знаннями права, а й знати основи психології. Оскільки мова йде про живе спілкування з людиною, яка має свої особливості сприйняття та психіки загалом. Уміння вести допит свідків вимагає від адвоката неабиякого мистецтва, досвіду і витримки. Однак практика засвідчує інше. Тривалі, багатослівні допити, у процесі яких свідкам задаються численні питання з обставин, що не мають істотного значення, складна форма питань, які іноді нелегко зрозуміти не тільки свідкам, але і суддям. Питання не просто зайві, а й іноді просто шкідливі інтересам довірителя - все це зустрічається у практиці і не тільки молодих юристів.[8, c.271]

На відміну від кримінального процесу, де свідків допитують ще на досудовому слідстві, у цивільному процесі ситуація інакша. Тут немає досудового слідства, свідки,як правило, не допитуються до початку судового розгляду. Адвокат або інша особа, яка проводить допит, повинен уважно слідкувати за показаннями, звертаючи увагу на манеру, в якій свідок викладає відомі йому факти, джерело обізнаності, ставлення до предмету спора і до сторін, які мимо волі проявляє свідок, повноту викладу обставин справи, добросовісність привідтворенні відомих цому фактів.

Отже є кілька принципів, якими  потрібно керуватися при проведенні допиту:

1)Кожне питання повинномати  мету.

2)Незадавати непотрібних питань.

3)Мета допиту- встановити факти,  а не з’ясувати думку свідків про ці факти .

4)Пряме запитання- не завжди кращий шлях до мети.

5)Дотримуватися послідовності  запитань.

6)Не задавати навідних запитань.

7)Питання потрібно задавати  знаючи на перед відповідь.

8)Не задавати запитання, які  можуть викликати несприятливу  відповідь.

9)Не слід повторювати запитання, на яке одержано сприятливу відповідь.

10)Не пропонувати кільком свідкам  питання в одній і тій же  формі.

11)Не поспішайте при допиті.

12)Витримка і непорушний спокій  при допиті.

13)Питання повинно бути ясним,  прозорим і зрозумілим.

14)Запитання повинні пропонуватися у бездоганно коректній формі.

15)Дотримуватися необхідних меж  допиту.

Таким чином, мистецво допиту- важлива і складна нука, яка недооцінюється при підготовці юристів. Цим мистецтвом, безумовно, повинен володіти і судя. Вміння задавати точні запитання- одна з найважливіших ознак високого професіоналізму судді, адвоката, юриста. І тоді йому самому буде лекше з’ясовувати ті чи інші обставини, необхідні для постановлення рішення. Судя, який володіє цим мистецтвом, не буде зайвий раз переривати допит та втручатися у його процесс.

Допит свідків регламентовано ст.ст. 180-184 ЦПК. Кожен свідок допитується в судовому засіданні окремо та після допиту залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи, якщо суд не дозволить йому піти раніше. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

Перед допитом головуючий встановлює особу свідка, його вік, рід занять, місце проживання і стосунки зі сторонами  та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права та з'ясовує, чи не відмовляється він на законних підставах від давання показань. Відмову від давання показань суд приймає шляхом постановлення ухвали. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги, текст якої свідок підписує, а присяга та розписка приєднуються до справи. Після цього головуючий пропонує свідкові розповісти все, що йому особисто відомо у справі.

За загальним правилом, свідків допитують усно, за винятком випадків, коли показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. В такому випадку, даючи показання, свідок може користуватися записами, які потім подаються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду (ст.181 ЦПК). Показання свідків, зібрані за судовими дорученнями у порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення і якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою то вони оголошуються в залі судового засідання. Особи , які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення (ст.183 ЦПК).

Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє.[8, c.275-276]

Свідкові можуть бути поставлені запитання в такому порядку: першою - особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд ставить запитання свідкові після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі, проте закон наділяє його правом в будь-який момент допиту з'ясовувати суть відповіді свідка на запитання осіб, які беруть участь у справі. Запитання свідкам можуть ставити і під час дослідження інших доказів. Якщо запитання, поставлені свідку, за змістом ображають честь, гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду, головуючий має право знімати їх за заявою осіб, які беруть участь у справі.[2]

На виконання положень ст. 63 Конституції  України у ст. 50 ЦПК закріплено право свідка відмовитися давати показання, якщо відомі йому відомості стосуються його особисто, членів його сім'ї чи близьких родичів. Таку відмову від Давання показань суд приймає шляхом постановлення ухвали (ст.180 ЦПК).[1,2]

Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні  за його заявою або заявою сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі, чи з ініціативи суду. Свідки також можуть бути допитані одночасно (очна ставка) для з'ясування причин розбіжностей у показаннях (ст.180 ЦПК).

Особливий порядок передбачений для  допиту малолітніх та неповнолітніх свідків (ст. 182 ЦПК): малолітні, а за розсудом суду й неповнолітні, свідки допитуються у присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, які і не заінтересовані у справі. Такі особи з дозволу суду можуть і ставити свідкові запитання, а також висловлювати свою думку щодо особи свідка, змісту його показань.

Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, не попереджається про кримінальну  відповідальність за відмову від  давання показань і за завідомо неправдиві показання, він не приводиться до присяги, а після закінчення допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною його присутність. Задля об'єктивного з'ясування обставин справи у виняткових випадках на час допиту осіб, які не досягай вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання свідка і надає можливість поставити йому запитання.[8, c.279]

Зважаючи на те, що пояснення сторін не визнаються законом засобом доказування, відповідно до ст. 184 ЦПК, якщо сторона, третя особа, їхні представники заявлять, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки, в тому числі із попередженням їх про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань та ін. З цього можна зробити висновок, що ЦПК допускає в якості доказів тільки ту частину пояснень сторін, яка надана ними при допиті цих осіб як свідків. Проблемою залишається те, що при дачі пояснень ці особи висловлюють свою позицію і дають пояснення не тільки про факти, які їм відомі особисто. Оскільки це питання не врегульоване достатнім чином, вихід із ситуації будуть знаходити судді безпосередньо в судовому процесі. В даній ситуації можна рекомендувати такий порядок. Сторона, третя особа, їх представники дають пояснення в порядку статті 176 ЦПК, посилаючись, в тому числі, і на факти,-які їм відомі особисто. Після цього, відповідно до встановленого, судом порядку дослідження доказів, сторони, треті особи, їхні представники дають показання в порядку статті 180—182, 184 ЦПК як свідки щодо фактів, які їм особисто відомі.

ЦПК встановлює загальний порядок допиту. Використання такого виду доказів як допит свідків стосується професійної майстерності судді, адвоката і взагалі юриста, який бере участь у справі. Тому, я вважаю, що мистецтво допиту- це частина цивільного процессу. І для успішної роботи цьому мистецтву необхідно навчатися все життя.

2.2.Дослідження письмових  та речових доказів

Для сторін має важливе практичне значення відмежування письмових доказів від інших видів доказів. Досить поширеною помилкою є визнання письмовим доказом будь-якого матеріалу, який має письмову форму. Але письмовими доказами є тільким ті документи, які мають доказову силу для конкретної справи.

Дослідження письмових доказів (ст. 185 ЩІК), в т. ч. отриманих в порядку їх забезпечення, огляду на місці або за судовими дорученнями, полягає в їх оголошенні в судовому засіданні та наданні для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а за необхідності - також експертам, спеціалістам та свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу вищевказаних доказів або протоколу їх огляду. Щодо досліджуваних доказів їм, а також свідкам, експертам, спеціалістам можуть ставитися запитання.[2]

З метою захисту державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, ст.186 ЦПК встановлює спеціальні правила дослідження особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції, яка містить таку таємницю. Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений та досліджений тільки в порядку, передбаченому статтею 306 ЦК України, тобто за згодою особи, яка їх направила, та адресата. Право власності на листи та телеграми закріплюється за адресатом- особою, що їх отримувала. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції гарантується ст. 31 Конституції України. [1]

Термін «кореспонденція» (від лат.согезропаепсіо- відповідаю, повідомляю) вживається в таких значеннях: листування між окремими особами або установами; 2) сукупність поштових відправлень (листів, телеграм тощо); 3) окреме поштове відправлення (лист, телеграма тощо). Листування- це приватна кореспонденція, яка передається поштовим зв'язком (листи, телеграми, бандеролі тощо) або електронною поштою. Телефонною є розмова між особами, яка відбувається за допомогою будь-якого телефонного зв'язку провідними чи електромагнітними системами тощо. Телеграфна кореспонденція:- це повідомлення, що передаються телеграфом. Інша кореспонденція- це повідомлення, які передаються за допомогою інших, крім зазначених вище, засобів зв'язку або за допомогою комп'ютера, а також за допомогою телефаксу, пейджингового зв'язку, електронної пошти тощо.