Порядок дослідження та оцінки доказів у цивільному процесі

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО  І КОСМІЧНОГО ПРАВА

 

Кафедра цивільного права і процесу

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Порядок дослідження та оцінки доказів у цивільному процесі.

 

 

 

 

 

 

Робота виконана студенткою

IIIго курсу 305 групи

Бліновой Ю.І.

Науковий керівник

старший викладач

Митракова І.Г.

 

 

 

 

 

Київ – 2007

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО  І КОСМІЧНОГО ПРАВА

 

Кафедра цивільного права  і процесу

 

ЗАВДАННЯ

до виконання курсової роботи

 

Студентки III курсу 305групи

Блінової Юлії Ігорівни

 

 

 

ТЕМА КУРСОВОЇ РОБОТИ:

 

Порядок дослідження  та оцінки доказів у цивільному процесі

 

 

 

Основні питання, які необхідно розкрити в курсовій роботі:

1.Докази: поняття та види.

2.Порядок дослідження доказів.

3.Досліджкння показань свідків.

4.Дослідження письмових та речових доказів.

5.Огляд доказів за їх місцезнаходженням.

6.Дослідженння висновку експерта.

7.Оцінка доказів у  цивільному процесі.

 

 

 

 

Керівник: Старший викладач.

                 Митракова І.Г.

 

 

(підпис керівника)                                                                (підпис студента)

 

 

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ДОКАЗИ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ

РОЗДІЛ 2 ПОРЯДОК ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ:

            2.1 Дослідження показань свідків

            2.2 Дослідження письмових та речових доказів

            2.3 Огляд доказів за їх місцезнаходженням

            2.4 Дослідження висновку експерта

РОЗДІЛ 3 ОЦІНКА ДОКАЗІВ У ЦИВІЛЬНОИУ ПРОЦЕСІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

Обираючи предмет з  якого писати курсову роботу за третій курс, я в першу чергу керувалася тим що для того що б бути гарним правознавцем необхідно не тільки досконало володіти знаннями матеріального права, а й знати процесуальне право.. А оскільки найчастіше в суспільстві зустрічається цивільні правовідносини і як не парадоксально це звучить саме ці відносини, досить часто, потребують втручання саме суду з метою захисту порушених, не визнаних чи оспорюваних прав та інтересів. Тому я вирішила поглибити свої знання саме з цивільного процесу

Цивільна процесуальна діяльність суду, діяльність учасників цивільного судочинства має певний зміст і процесуальну форму вираження, вчинення і закріплення, проводиться у відповідній послідовності, у певному порядку, встановленому нормами цивільного процесуального права. Порядок дослідження та оцінки доказів є невід’ємною частиною процесуальної діяльності всіх учасників процесу і на мій погляд є однією з найактуальніших тем будь-якого процесуального законодавства, зокрема цивільного. Оскільки в ході судового розгляду відбувається процес дослідження доказів, практично на цій стадії здійснюється правосуддя і на основі всебічного та об’єктивного дослідження доказів встановлюються фактичні обставини справи і вирішується справ по суті.

Інститут дослідження  та оцінки доказів є досить таки розвинутим, адже процес дослідження доказів та їх оцінка був відомий з самого початку зародження процесуального права. Саме представлені докази, які оцінювалися і були основою на якій будувався судовий розгляд. Дана процедура була передбачена ще за часів римського права. Звісно з розвитком судової системи і права загалом відбувався розвиток і вносилися зміни в порядок дослідження та оцінки доказів.

Сьогодні в Україні  існує самостійна галузь цивільного процесуального права, яка має свої особливості, відповідно процес дослідження і оцінки доказів також характеризується рядом специфічних ознак.

Метою даної  роботи є поглиблення, розширення і закріплення знань з даної дисципліни, зокрема знань, що стосуються цивільно-процесуального порядку дослідження і оцінки доказів. А поставлена мета може досягнена шляхом виконання наступних завдань. По-перше, розглянути, що собою являють докази та які їх види; по-друге, детальніше з'ясувати порядок дослідження доказів, проаналізувавши дослідження показань свідків, письмових і речових доказів та висновку експерта, особливості огляду доказів за їх місцезнаходженням; по-третє, прослідкувати порядок оцінки доказів у цивільному процесі.

Відповідно до поставленої  мети та завдань предметом дослідження даної роботи є правовідносини, що виникають на стадії судового розгляду справи, а саме відносини, що виникають у процесі діяльності суду та осіб, які беруть участь у справі, зі збирання, дослідження й оцінки доказів, які направлені на з’ясування дійсних прав і обов’язків учасників спірного матеріального правовідношення.

Об’єктом  дослідження являються безпосередньо норми Цивільно процесуального кодексу України (надалі-ЦПК), зокрема конкретніше проаналізуємо ст.57-66, ст131,138-150, ст.176-190 та інші норми, які в тій чи іншій мірі стосуються процесу дослідження і оцінки доказів. Також розглянемо ряд статей Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про судову експертизу».

Спробуймо з’ясувати , які ж особливості має порядок дослідження і оцінки доказів у цивільному судочинстві відповідно до українського законодавства та які є прогалини, суперечки і як вони вирішуються.

 

 

РОЗДІЛ 1 ДОКАЗИ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ

Перш ніж перейти до безпосереднього вивчення порядку дослідження та оцінки доказів необхідно з’ясувати, що таке докази і які вони бувають. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Для цього суд зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Така діяльність відбувається в процесі судового розгляду справи в результаті здійснення судом і особами, які беруть участь у справі, доказування і пізнання в установленому цивільному процесуальному порядку.

Даючи відповідь  на питання що таке докази необхідно  звернутися до Цивільного процесуального кодексу України (далі-ЦПК). ЦПК містить  цілу Главу 5, яка так і називається -«Докази», куди увійшло 10ст. з 57 до 66. Відповідно до ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.[2] На підставі такого визначення можемо виділити наступні ознаки доказів:

зміст доказів-складають фактичні дані про обставини справи;

∙процесуальна форма доказів-міститься в джерелах інформації про фактичні дані;

∙процесуальний порядок одержання, дослідження і оцінки доказів - одержуються за допомогою засобів доказування, а досліджуються і оцінюються судом.

Такі дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - та відеозаписів, висновків експертів.

В теорії цивільного процесуального права для кращого виявлення окремих особливостей доказів розроблено їх класифікацію. За характером зв'язку змісту доказів з фактами, які підлягають встановленню, докази поділяються на прямі та непрямі. Прямі докази дозволяють зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню. Непрямі докази, на відміну від прямих, не мають безпосереднього зв'язку із шуканим фактом, тому дозволяють лише припустити про його наявність чи відсутність, а не дати однозначної відповіді. Сутність цієї класифікації полягає у тому, що відповідно до ст. 60 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, однак це не означає, що суд не повинен приймати непрямих доказів.

За процесом формування даних про факти докази класифікуються на первинні та вторинні. Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню, надходять від безпосереднього носія інформації. Похідні (опосередковані, копії) лише відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення такої класифікації полягає в тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим самим сприяє правильному їх дослідженню і оцінці в процесі судового розгляду цивільної справи.[12, c.275-278]

В науці обґрунтовується також третя підстава для класифікації доказів за джерелами, за допомогою яких суд їх одержує, на особисті та речові. До особистих доказів відносять пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідків, висновки експертів. До речових належать ті докази, зміст яких міститься у певних об'єктах матеріального світу, котрі подаються до суду, тобто, носієм доказової інформації є не особа. Деякі правознавці виділяють в даній класифікації ще змішані докази куди відносять висновок експерта. Так цікаво, якщо говорити про те що висновок експерта - це доказ, то необхідно з’ясувати чи сам висновок є доказом чи все ж таки думки експерта до яких він дійшов в результаті проведеної експертизи і виклав у висновку. Тому на мій погляд є доцільно виділити такий вид.

ЦПК виділяє  такі види доказів:

- пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників - можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. (ст.62 ЦПК);

- показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. (ст.63 ЦПК);

- письмові докази - будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості, які мають значення для справи. (ст.64 ЦПК);

- речові докази - це предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. (ст.65 ЦПК);

- висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом. (ст.66 ЦПК).

Слід зазначити, що кожен доказ, незалежно від його виду, повинен відповідати ряду обов’язкових ознак. Відповідно до ст. ст. 58 і 59 ЦПК докази повинні бути належними і допустимими. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими є докази, які одержані без порушень порядку встановленого законом.

З поняттям докази дуже тісно пов’язане поняття доказування. Саме в процесі доказування і відбувається дослідження, а в кінцевому результаті оцінка доказів. ЦПК не містить законодавчо закріпленого визначення данного поняття, тому дискусії з цього приводу не вщухають. Мені особисто найбільше подобається визначення Тертишнікова В.І.,який визначає доказування, як діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі, зі збирання, дослідження й оцінки доказів, направлене на з’ясування дійсних прав і обов’язків учасників спірного матеріального правовідношення.[8, c.113-118]

Отже, докази і доказування в цивільному судочинстві  є невід’ємною частиною і процесуальним засобом пізнання у справі, її правильного вирішення.

 

РОЗДІЛ 2 ПОРЯДОК ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ

В ст.1 ЦПК визначені три взаємопов’язані завдання цивільного судочинства, а саме: захист порушених , невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб; прав та інтересів юридичних осіб; інтересів держави. На мій погляд, важливою передумовою реалізації цих завдань є судовий розгляд справи по суті, де відбувається процес дослідження доказів. Практично саме на цій стадії здійснюється правосуддя, і на основі всебічного і об’єктивного дослідження доказів встановлюють фактичні обставини справи.

Розгляд справи по суті (ст.ст. 173-192 ЦПК) розпочинається доповіддю головуючого про обставини справи, в якій зазначаються: назва справи, позивач, відповідач, суть та предмет спору, зміст заявлених вимог та обставини, що на них сторони посилаються як на їх обгрунтування; про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання (якщо таке мало місце). Якщо справа розглядалася і її розгляд було відкладено, головуючий називає причини цього та повідомляє, чи їх усунено. Якщо справа була вирішена по суті, але рішення було скасовано, а матеріали надійшли на новий розгляд від суду апеляційної чи касаційної інстанції з відповідними вказівками, про це також повинно бути зазначено.

Метою даної доповіді є доведення змісту справи до учасників процесу та всіх присутніх у залі судового засідання осіб, що надає їм можливість стежити за рухом процесу (особливо це важливо для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, якщо вони з тих чи інших причин були відсутні на попередньому судовому засіданні).

Після доповіді головуючий з'ясовує: чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти  мирову угоду або звернутися для  вирішення спору до третейського суду. У разі надходження таких клопотань, суд повинен дати на них відповідь (постановити відповідну ухвалу чи навіть ухвалити рішення по справі). Далі суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі.[12, c373-381].

Законодавче визначено таку послідовність їх виступів: спочатку заслуховуються позивач та третя особа, яка бере участь на його стороні, потім відповідач та третя особа, яка бере участь на його стороні. Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими. Якщо у справі беруть участь представники, їхні пояснення заслуховуються після пояснень сторони, третьої особи, яку вони представляють. Відповідно до ст. 175 ЦПК пояснення можуть давати тільки представники, якщо про це є відповідне клопотання сторони чи третьої особи. Пояснення дають у довільній формі. Закон не регламентує послідовність викладу обставин, на які посилаються особи як на обгрунтування своїх вимог, та не обмежує час виступу.