Способи захисту цивільних прав: поняття та види

Отже, захист особистих і майнових прав в Україні не відповідає показникам розвитку цивілізованих країн. Громадяни нашої країни потерпають  від реальної незахищеності цивільних прав і не можливості добитися справедливості через відсутність дієвого правового механізму, економічних важелів, розвиненої інфраструктурної мережі, що б забезпечили гарантії цивільно-правового захисту.

3.2. Шляхи вдосконалення законодавства,  що стосується захисту цивільних  прав. 

На сучасному етапі розвитку нашої країни майже однією з найболючіших проблем є не гарантованість державного захисту прав і свобод громадян. Нові механізми ведення ринкової економіки, прагнення до реалізації найкращих прав світового досвіду, бажання інтеграції у Європейське співтовариство України ставить вирішення цих проблем на одне з перших місць.

Найбільше збентеження і навіть збурення викликає, те що прийняті законодавчі акти із захисту особистих і майнових прав не мають реальної практичної реалізації: не всі громадяни мають можливість відстояти свої права в судовому порядку. Зараз править принцип: хто сильніше – той і править, хто стоїть при владі, має більше фінансових можливостей – той реально може впливати на прийняті рішення. Пересічений громадян, який не знається на законах і юридичних тонкощах за таких обставин навіть не намагається відстоювати справедливість.

Законодавче закріплення права  приватної власності було історичною необхідністю при становленні ринкових відносин і мало велике значення при подальшому формуванні громадської свідомості, бо закріплювало почуття господаря. Держава дала можливість громадянам приватизації державного житлового фонду, дала можливість здійснювати підприємницьку діяльність, дала можливість вільно і на свій розсуд розпоряджатися своїм майном.

Це безперечно позитивні тенденції, але досвід минулих років і  сьогодення говорить нам про наявність основної проблеми: законодавча гра на користь влади призводить до не можливості відстояти і захистити права приватної власності.

Відсутність законодавства про захист держателів корпоративних прав, нетрадиційні форми фінансування малого бізнесу на основі тимчасовості передачі права користування або розпорядження при збережені праволодіння (франчайзинг, лізбек, селенг), обігу цінних паперів, щонесуть за собою зміну права власності в майбутньому надмірній податковий тягар, дорогі кредитні і орендні ресурси не дають можливості інвестиції у підприємницьку діяльність на основі приватної власності громадян і захисту цих прав.

Навіть, якщо громадянин на свій ризик  і здійснює підприємницьку діяльність, то він все одно знаходиться в незахищеному середовищі від конкурентів, бо до цього часу не було прийнято таких важливих законів як закон “Про захист комерційної таємниці”, “Про місце походження товару”, “Про захист прав на фірмове найменування”.

Проблеми охорони інтелектуальної власності в нашій країні залишаються на незахищеному рівні. Попри активізацію зусиль правоохоронних органів риуктивізацію зусиль правоохороних органів щодо захисту інтелектуальної власності, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим. Це є підставою для звинувачення України у низьких стандартах охорони інтелектуальної власності на міжнародному рівні.

Цивільно-правовий захист особистих  немайнових прав, які безпосередньо пов'язані з особою, знаходиться на дуже низькому рівні. Основними шляхами розв’язання цієї проблеми є:

• закріплення у законі перш за все загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку і створити відповідну структурну процедуру захисту цих прав: спочатку вимагати захисту на рівні місцевого опорного пункту міліції, де можуть працювати і психологи, а при не можливості розв’язати цю проблему вже потім звертатися до суду;
• застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника,
• стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади. При чому проблема мінімального і максимального розмірів штрафу в разі відмови від спростування, компенсації матеріальної та моральної шкоди має бути вирішена законодавчо;
• підвищення громадської свідомості і активності з приводу  захисту особистих немайнових прав, що може проводиться за участю профспілок, органів місцевого самоврядування, юристів, засобів масової інформації шляхом  опублікування статей, видачі брошур, проведення мітингів, що б дало можливість осуджувати бездіяльність з цього приводу державних діячів, суддів і сприяти прийняттю неупереджених рішень.

Отже, розв’язання проблеми реального і гарантованого захисту особистих і майнових прав громадян безпосередньо пов'язані із складною економіко-політичною ситуацією в країні, із бездієвістю влади, із прийняттям за відомо недосконалих законів, які б працювали на правлячі кола, а не на народ із побоювання і не бажанням самого народу боротися за справедливість.

Висновки.

Основні результати дослідження дозволяють зробити наступні висновки стосовно проблеми, що досліджувалася.

Поняття «цивільно-правовий захист» це:

• система правових засобів, спрямованих на забезпечення та здійснення відповідних цивільних прав;
• система юридичних норм, спрямованих на попередження правопорушень та усунення їх наслідки;
• діяльність суду чи інших юрисдикційних органів із попередження та відновлення порушеного права.

Поки що юридичною наукою не сформульовано чітких критеріїв  щодо змісту захисту цивільних прав. Ця проблема була предметом наукових досліджень багатьох юристів як радянського, так і сучасного періодів.

Відповідно до ст. 16 ЦКУ встановлюються такі способи захисту цивільних прав :

• Визнання права;
• Визнання правочину недійсним;
• Припинення дій, які порушують право;
• Відновлення становища, що існувало до порушення права,
• Примусове виконання обов'язку в натурі
• Зміна правовідношення;
• Відшкодування збитків  та інші способи відшкодування майнової шкоди;
• Компенсація моральної (немайнової) шкоди;
• Визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Шляхами розвитку проблем цивільно-правового захисту є:

• закріплення у законі перш за все загального право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку і створити відповідну структурну процедуру захисту цих прав: спочатку вимагати захисту на рівні місцевого опорного пункту міліції, де можуть працювати і психологи, а при не можливості розв’язати цю проблему вже потім звертатися до суду;
• застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника,
• стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади. При чому проблема мінімального і максимального розмірів штрафу в разі відмови від спростування, компенсації матеріальної та моральної шкоди має бути вирішена законодавчо;
• підвищення громадської свідомості і активності з приводу  захисту особистих немайнових прав, що може проводиться за участю профспілок, органів місцевого самоврядування, юристів, засобів масової інформації шляхом  опублікування статей, видачі брошур, проведення мітингів, що б дало можливість осуджувати бездіяльність з цього приводу державних діячів, суддів і сприяти прийняттю неупереджених рішень.

Нормативні джерела:

1. Конституція України. 1996 р.
2. Цивільний кодекс України 2003 р.
3. Господарсько-процесуальний кодекс (ГПК) України
4. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971
5. Цивільно-процесуальний кодекс України
6. ЗУ "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15 грудня 1993,
7. ЗУ "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993
8. ЗУ "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993
9. ЗУ "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р.
10. ЗУ «Про господарські суди»» від 19.09.1991
11. ЗУ «Про правові засади цивільного захисту» від 24.06.2004
12. ЗУ "Про захист прав споживачів" від12.05.1991
13. ЗУ «Про інформацію»,від 2 жовтня 1992
14. ЗУ «Про охорону праці», від 14 жовтня 1992
15. ЗУ "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002
16. ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року
17. ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року
18. Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»
19. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5
20. Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» 31 березня 1995 року
21. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ у позовах про відшкодування шкоди»
22. Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України № 02-5/95 від 29 лютого 1996 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди»

Довідкові видання:

1. Підопригора О.А., Д.В. Доброва. Цивільне право. Ч 2 1996 р.
2. Іваненко Л.М. Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів (покупців) – К. 2004
3. Мушинський В.О. Основи цивільного права. – М. 2005
4. Михайленко О. Цивільне право і його інститути. – К. 2005
5. Дзера О.В.  Цивільне право України 2002 рік
6. Тертишніков В.І., Тертишніков Р.В. Захист цивільних прав в суді: (57 питань та відповідей по порядку розгляду цивільних справ). — X.: Фірма «Консум», 1998.
7. Малеин Н. С. О моральном вреде//Государство и право. – 1993. – № 3.
8. Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу / Шевченко Я.М., Бошицький Ю.Л., Бабаскін А.Ю., Венецька М.В., Кучеренко І.М. та ін. / Я. М. Шевченко (відп. ред.).  –К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005.– 456 с
9. Алексеев С.С. Проблемы теории права.Курс лекций в 2-х т.–Свердловск, 1972. - Т.1.– 396 с.
10. Стоякин Г.Я. Понятие защиты гражданських прав // Проблемы гражданской ответственности и защиты ражданских прав. - Свердловск, 1975. - С. 30-35.