Способи захисту цивільних прав: поняття та види

Вищий навчальний заклад

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Кіровоградський інститут

Циклова комісія «Господарського права  та процесу»

 

 

 

 

 

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

Зав. цикл. комісії________________

_________________________

«_____»_________20____р.

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з курсу Цивільне та сімейне право

тема: «Способи захисту цивільних прав: поняття та види.»

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка:

Черна Валентина Сергіївна

ІІІ курс «Юридичний»

Денна форма навчання

Правознавство

 

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук

Барно Тетяна Олександрівна

 

 

 

 

м. Кіровоград

2011 рік

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………..………. ….3

РОЗДІЛ І. Право на захист цивільних прав……………………………..……..….5

1. Поняття «право на захист цивільних прав». ……………………………………..5
2. Реалізація права на захист цивільних прав………………………………..….…..7

РОЗДІЛ  ІІ. Способи захисту цивільних прав. ………………………………..….12

2.1. Різновиди способів захисту  цивільних прав державними органами………….12

2.2. Самозахист цивільних прав………………………………………………….…..16

2.3 Відшкодування  матеріальної та моральної шкоди,  як способи захисту цивільних  прав………………………………………………………………...…18

РОЗДІЛ  ІІІ. Проблеми захисту цивільних прав…………………………...…….23

3.1. Недосконалість законодавства  України, щодо захисту цивільних прав…….23

3.2. Шляхи вдосконалення  законодавства, що стосується  захисту цивільних прав……………………………………………………………………….……..25

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..……….29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………….…..31

 

 

Вступ.

Актуальність дослідження. Кожна цивілізована держава закріплює за своїми громадянами певні права та обов'язки і намагається створити найсприятливіші умови для їх реалізації. Тому одним з найголовніших завдань держави є захист законних прав громадян. Так, Конституції  "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання". [1, ст. 13]Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою.

 Права і свободи людини, інших учасників цивільних відносин, забезпечують кожному можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава зобов'язана забезпечити реалізацію і захист суб'єктивних прав. Стосовно громадянина Конституція України визнає право кожного захищати свої права і свободи , права і свободи інших людей від посягань, у тому числі посягань від представників влади або посадових осіб, тому дана тема повинна широко досліджуватися на сучасному етапі, так як проблема захисту прав завжди була, є і буде актуальною, а в нашій державі механізми захисту прав не є досконалими. Більшість законів нашої держави є лише на папері, але ніяк не втілюються в реальному житті. Діє багато норм права, які протирічять одна одній і це є великою проблемою,  яку потрібно вирішувати.

Стан дослідження проблеми. У сучасній цивілістичній науці проблеми цивільного права досліджували: В.О. Дзера, Н.Кузнєцова, О.А. Підопригора, Д.В. Борова, Я.Шевченко, В.М. Борсукова, Є.Мічурін, Є.О.Харитонов, Н.О. Саніахметова та інші.

Об'єктом дослідження  є група цивільно-правових відносин, які регулюють відносини у сфері захисту цивільних прав громадян, а предметом – способи захисту цивільних прав їх поняття та види.

Метою даної роботи є висвітлення питання цивільно-правового захисту особистих і майнових прав громадян, реалізація права захисту в сучасних умовах, проблеми, пов'язані з такою реалізацією, і можливі шляхи їх подолання.

Основними завданнями для розкриття мети роботи є:

1. Визначення сутності цивільно-правового захисту і правової охорони взагалі, ґрунтуючись на думки з цього приводу багатьох вчених.

2. Характеристика основних  способів і засобів захисту  особистих і майнових прав  громадян.

3. Аналіз реальних проблем, що торкаються недосконалості правового режиму захисту цивільних прав громадян України, і вивчення можливих шляхів їх подолання.

Методи дослідження. При дослідженні теми курсової роботи були використані методи: системного аналізу, історичний метод дослідження, метод узагальнення та дедукції наукової та навчальної літератури з проблеми дослідження.

Теоретичне значення полягає в обґрунтуванні необхідності вивчення питань цивільно-правового урегулювання відносин досліджуваних у роботі.

Практичне значення. Робота може бути використана для вивчення особливостей цивільного урегулювання відносин даного правового інституту.

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Базові поняття: «правовий захист», «реалізація права», «використання права», «виконання права», «дотримання», «самозахист цивільних прав»,  «моральна шкода», «матеріальна шкода».

 

 

Розділ І. Право на захист цивільних  прав.

1. Поняття «право на захист цивільних прав».

В умовах побудови правової держави однією з гарантій прав і  свобод учасників цивільних відносин є правовий захист. Суть правового  захисту в правовій літературі трактується  неоднозначно.

Правовий захист включає в себе три моменти:

• Видання норм, які встановлюють права та обов'язки, визначають здійснення їх, захисту та застосування санкцій;
• Діяльність суб'єктів із здійснення і захисту своїх суб’єктивних прав;
• Попереджувальна діяльність держави і громадських організацій, а також діяльність з реалізації правових санкцій. [10, с.28 ]

До  певної поведінки ( повернути майно, сплатити неустойку) – реалізація державного примусу органічно пов'язана з виконанням рішення, без чого правовий захист не можна вважати таким, що відбувся. В. І. Тертишніков захистом права називає таке здійснення права та перетворення правовідносин, яке можливе лише з допомогою спеціального державного органу. [6, с.8 ]

Правовий захист – це система юридичних норм, які спрямовані на запобігання правопорушенню та ліквідацію його наслідків.   [7, с.15]

Правовий захист – це державно – примусова діяльність, спрямована на поновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов’язку. [9, с.17 ]

Правовий захист – завжди акт, що вже відбувся. У деяких випадках для реалізації заходу державного примусу достатньо винесення судового рішення. Оскільки в рішеннях про визнання права чи розірвання договору відповідач не примушується до певної активної поведінки, акт правосуддя і правовий захист збігаються у часі.

Для досягнення правового  захисту необхідна певна процедура. Тому особливе значення має результат  цієї діяльності, який виражений в акті відповідного державного органу.

Цивільно-правовому захистові  притаманні свої специфічні методи та засоби, які істотно різняться  від існуючих в інших галузях  права. Безперечно, цивільне право, як і інші галузі права, має на меті виховання громадян і юридичних  осіб у дусі поваги до власності  інших осіб, утримання від порушень прав особи. Ця мета досягається за допомогою спеціальних цивільно-правових методів та засобів.

Досить поширеною у  юридичній літературі є позиція, згідно з якою правовий захист охоплює  всю систему правових засобів, спрямованих  на забезпечення та здійснення відповідних  цивільних прав. Один з виразників цієї позиції зазначив, що правовий захист включає в себе: видання  норм, які встановлюють права та обов'язки, визначають порядок їх здійснення та захисту і загрожують застосуванням  санкцій; діяльність суб'єктів зі здійснення своїх прав та захисту суб'єктивних прав; попереджувальну діяльність державних  та громадських організацій та діяльність з реалізації правових санкцій. У  даному разі автор дав широке тлумачення правового захисту. [10, с.85 ]

Представники другої позиції  пропонують розглядати правовий захист як систему юридичних норм, спрямованих  на попередження правопорушень та усунення їх наслідків. За такого підходу правовий захист фактично ототожнюється з правовим інститутом, норми якого забезпечують реалізацію захисних функцій щодо існування та здійснення відповідних прав.

Представники цивільного процесуального права з цілком зрозумілих міркувань обмежують правовий захист діяльністю суду чи інших юрисдикційних  органів із попередження та відновлення порушеного права.

Отже, в основі правової охорони визначальними є принципи забезпечення непорушності та здійснення цивільних прав та заходи, спрямовані на попередження порушень цих прав. У той же час захисні норми спрямовані насамперед на відновлення порушеного права та усунення перешкод у його здійсненні шляхом вчинення відповідних дій.

У нормотворчій діяльності досить часто застосовуються поняття "охорона" і "захист" без чіткого  розмежування їх і без додержання при застосуванні їх у законодавчих актах певних однакових критеріїв.

1.2.Реалізація права на захист  цивільних прав.

Реалізація права – це втілення встановлених правових норм у діяльність суб’єктів права через використання суб’єктивних прав, виконання юридичних  обов’язків чи дотримання заборон.

Загалом, право знаходить свій вираз  через три основних форми його реалізації: використання, виконання  та дотримання.

Використання права – форма  реалізації уповноважуючих норм, яка  полягає в активній чи пасивній поведінці  суб’єктів, здійснюваній ними за власним  бажанням. Уповноважуючі норми наділяють  особу певними суб’єктивними  правами. Фактично усі норми, якими  за особою закріплюється якесь право, є уповноважуючими і реалізуються, відповідно, через використання права. Наприклад, за статтею 48 Конституції України: Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Кожен може використати дане право на свій розсуд.

Виконання права – форма реалізації зобов’язальних норм, яка полягає  в активній поведінці суб’єктів, здійснюваній ними незалежно від  їх власного бажання. Прикладом реалізації права може бути виконання обов’язку  сплачувати податки та збори, передбаченого  [1, ст. 67].

Дотримання – форма реалізації заборонних норм, яка полягає у  пасивній поведінці суб’єктів, утриманні  від заборонених діянь. Наприклад, за статтею 66 Конституції України  кожен зобов’язаний не заподіювати  шкоду природі та культурній спадщині, тобто утриматися від дій –  дотриматися норми права.

Суб’єкти використання, виконання  і дотримання – державні та громадські об’єднання, їхні органи, посадові особи  та громадяни (також іноземні громадяни, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством). Ці форми ще називають формами безпосередньої реалізації, тому що суб’єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо і самостійно в процесі своєї діяльності з метою досягнення тих чи інших матеріальних або ідеологічних результатів.

Проте не всі норми держава може дозволити реалізувати суб’єктам  права безпосередньо. Пояснюється  це обмеженістю ресурсів, на які  вони можуть претендувати, а також  необхідністю перевірки задоволення  ними визначених законом критеріїв. Так, для придбання мисливської зброї необхідно отримати спеціальний дозвіл в органах міліції, для зарахування до числа студентів потрібен наказ ректора університету, для відбування покарання за злочин потрібне рішення суду.

Таким чином, в окремих випадках суб’єктивні права та юридичні обов’язки  осіб не можуть бути реалізовані безпосередньо. Для цього потрібне втручання  певного державного органу. Саме тому виділяють четверту форму реалізації правових приписів, яка має назву  застосування права. Застосування права  – це особлива форма його реалізації, під якою розуміють державно-владну, організаційну діяльність компетентних державних органів та посадових  осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через  винесення індивідуальних правових наказів (приписів).

Для цієї форми реалізації характерними є певні специфічні ознаки, а саме:

• зміст застосування права полягає у винесенні індивідуально-конкретних, зазвичай обов’язкових до виконання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів)
• такі правові приписи обов’язкові до виконання та в необхідних випадках забезпечуються примусовою силою держави
• цей вид діяльності здійснюється компетентними органами та посадовими особами, що наділені владними повноваженнями
• застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах
• у цій діяльності органи правозастосування виступають як суб’єкти управління, особи, щодо яких застосовується право, як суб’єкти управлінського впливу, винесені рішення (правозастосовчі акти) є засобами управління.