Способи захисту цивільних прав: поняття та види

Здійснення правозастосовчої діяльності передбачає такі етапи:

Аналіз фактичних обставин справи або встановлення юридично-значимих фактів (визначення часу, способу, місця  дії, розміру збитків, психічне ставлення  суб’єктів до скоєного тощо)

Вибір, аналіз і тлумачення правової норми – на цьому етапі відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація (оцінюється конкретна  життєва ситуація та встановлюється норма права, яка її регулює та підлягає застосуванню у даному випадку)

Ухвалення рішення – цей етап передбачає винесення суб’єктом  правозастосування індивідуально-конкретного  владного припису про взаємні  права та обов’язки осіб, які  можуть або мусять реалізувати норму  права. Таке рішення повинно мати свій зовнішній вираз в усній  чи письмовій формі, яка є найбільш поширеною. Письмова форма передбачає видання правозастосовчого акту.

Важливим елементом правозастосування  на стадії кваліфікації (коли вибирається  правова норма і з’ясовується її легітимність) є тлумачення права.

Офіційне тлумачення дається компетентним органом чи посадовою особою на підставі службового обов’язку і має юридично значимі наслідки. Фактично у результатах  тлумачення відображається істинне  значення тих чи інших положень нормативно-правового  акта і його використання є обов’язковим для всіх.

Офіційне тлумачення нормативно-правових актів у нашій державі дають  ті органи, які уповноважені їх застосовувати. Однак, якщо різні органи дають різне  тлумачення, застосовують правила ієрархії, за якими у разі такої суперечності щодо законів та Конституції України домінує тлумачення, дане Конституційним Судом України, а щодо інших нормативних актів – вищим за статусом органом.

Неофіційне тлумачення – це таке роз’яснення норм права, яке дається  неуповноваженим суб’єктом, а тому позбавлене юридичної сили і не має  юридичних наслідків. Його поділяють  на доктринальне, компетентне та буденне.

Неофіційне доктринальне тлумачення – це наукове роз’яснення правових актів, змісту і цілей правових норм, яке міститься в теоретичних  планах, науковому аналізі права  в монографіях учених, науково-практичних коментарях.

Компетентне (професійне) тлумачення дається професійними юристами (наприклад, адвокатами).

Буденне тлумачення дають усі інші люди, які виражають свої уявлення про право, що базуються на їх світогляді та загальній ерудиції.

Способи захисту цивільних прав реалізуються з допомогою спеціальних  засобів. Серед них передусім  слід відзначити позовні, оскільки захист прав особи здійснюється через подання  позову до суду (в разі, коли однією зі спірних сторін є громадянин, колгосп, міжколгоспне об'єднання, державно-колгоспне  підприємство) або арбітражного суду (коли спірними сторонами є юридичні особи, крім колгоспів). Іноді є можливим адміністративний порядок захисту  прав через звернення до відповідних  адміністративних органів. Захист цивільних  прав у випадках та в порядку, передбачених законодавством України, здійснюється також товариськими і третейськими судами, профспілковими та іншими громадськими організаціями.

Отже, захист прав людини є дуже важливим правовим інститутом права в будь-якій державі. На сучасному етапі цей  інститут містить недостатньо досконалий механізм регулювання відносин пов'язаних з реалізацією  прав на захист цивільних прав, багато норм права суперечать одна одній.

 

Розділ ІІ. Способи захисту цивільних  прав.

2.1. Різновиди способів захисту  цивільних прав державними органами.

 

Важливо зазначити, що захист цивільних прав не вичерпується переліченими засобами. Він може здійснюватися й іншими засобами, передбаченими спеціальними нормами, які враховують особливості  тих чи інших цивільних відносин.

Стаття 55 Конституції гарантує судовий  захист прав і свобод людини і громадянина.

Систему судів загальної юрисдикції становлять: місцеві суди: апеляційні суди, Апеляційний  суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. [15, ст.18]

Місцевий  суд є судом першої інстанції. Він розглядає справи, віднесені  законом до його підсудності. Місцеві  загальні суди розглядають кримінальні  та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають  справи, що виникають з господарських  правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом  до їх підсудності. [15, ст.22]

Загальним територіальним судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних  правовідносин, якщо хоча б однією з  сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення  таких спорів віднесено законом  до відання інших органів; провадження  у справах, які виникають з  адміністративно-правових відносин та справи окремого провадження. Зокрема, у порядку окремого провадження  мають розглядатися справи, які стосуються визнання майна безхазяйним, наділення  неповнолітньої особи повним обсягом  дієздатності до настання повноліття, надання особі психіатричної  допомоги, в тому числі у примусовому  порядку .

Громадяни можуть передати будь-який спір, який виник  між ними, на розгляд третейського суду, за винятком спорів, що виникають  з трудових і сімейних відносин.

До  способів захисту судом цивільних прав та інтересів відносять:

• визнання права. Застосовується у випадку спору щодо наявності у суб'єкта цивільного права цивільного права чи цивільного обов'язку;
• визнання правочину недійсним. Може мати місце у випадку Укладення заперечуваного правочину;
• зобов'язування припинити дію, яка порушує право. Можливе щодо триваючого цивільного правопорушення. Прикладом може бути зобов'язування припинити розповсюдження мистецького твору до вирішення спору судом;
• відновлення становища, яке існувало до порушення (реституція). Застосовується в разі, коли необхідно поновити порушене цивільне право (наприклад, у випадку визнання правочину недійсним);
• примушування до виконання обов'язку в натурі. Полягає у адресованій зобов'язаній особі вимозі вчинити дію або утриматися від дії. Може застосовуватися незалежно від застосування інших засобів захисту (відшкодування збитків чи моральної шкоди, стягнення штрафу тощо);
• зміна правовідношення. Полягає у реорганізації правовідносин, перетворенні одного обов'язку в інший, покладенні на боржника нового обов'язку;
• припинення правовідношення. Застосовується у разі невиконання чи неналежного виконання особою обов'язків або зловживання цивільним правом.
• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Можуть застосовуватися у випадку завдання майнової шкоди цивільним правам та інтересам. [2, ст.22]
• відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Застосовується у випадках заподіяння особі фізичних та моральних страждань внаслідок порушення її цивільного права або інтересу. [2, ст.23]

Порушувати  особисті немайнові або майнові  права чи інтереси осіб можуть також  акти громадських організацій, рішення  органів Управління господарських  товариств тощо. На вказані акти положення ст.21 ЦК не поширюються. Однак  якщо внаслідок їх прийняття порушені, невизнані чи оспорені цивільні права  фізичних чи юридичних осіб, вони можуть їх захистити у загальному позовному  порядку.

Правовий  акт може бути визнаний незаконним, якщо він виданий органом або  посадовою особою з перевищенням наданих йому законом повноважень  або в межах компетенції, але  з порушенням законодавства. У разі визнання акта незаконним немає потреби, щоб орган чи посадова особа скасовували  свій акт: визнання його незаконним означає, що він не створює правових наслідків  з дня його видання.

Захист  цивільних прав в адміністративному  порядку здійснюється адміністративними судами України.

Можливість такого захисту випливає зі ст.3 Конституції, яка встановлює, що зміст та спрямованість діяльності держави та її органів визначаються необхідністю утвердження та забезпечення прав, свобод та законних інтересів людини й громадянина, та ст.40 Конституції, згідно з якою всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

До  компетенції адміністративного  суду відноситься:

• спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень(нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
• спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
• спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
• спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;
• спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Найбільш  поширеним способом захисту в  адміністративному Порядку є  визнання правового акта незаконним і (або) його скасування.

Захист  цивільних прав та інтересів учасників  цивільних відносин є одним Із найважливіших завдань нотаріату.

Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. [2, ст.18]

Виконавчий  напис нотаріуса — це підтвердження  нотаріальним органом наявності  заборгованості (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове  стягнення з боржника на користь  кредитора цієї заборгованості Виконавчий напис вчиняється нотаріусом на борговому  документі.

Стягнення за виконавчим написом нотаріусів допускається у випадках, передбачених чинним законодавством. Такі підстави перераховані у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. №1172.

До  цього Переліку належать вчинення виконавчих написів у наступних випадках: стягнення заборгованості за нотаріально  посвідченими правочинами; стягнення  з громадян (фізичних осіб) податкової заборгованості; стягнення заборгованості, що випливає з відносин, пов'язаних з авторським правом; стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти; стягнення заборгованості з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах соціальної реабілітації; стягнення заборгованості з військовослужбовців, звільнених з військової служби, і військовозобов'язаних після закінчення зборів; повернення об'єкта лізингу; стягнення заборгованості з орендної плати за користування державним та комунальним майном; стягнення за чеками; стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку.

Крім  того, захист цивільних прав нотаріусом може здійснюватися й іншими способами. Наприклад, нотаріус за місцем відкриття  спадщини або за місцем знаходження  спадкового майна вживає заходів  щодо охорони такого майна, якщо це необхідно, в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або  держави. [2, ст.1283]

Отже, захист цивільних прав може здійснюватися  різними способами в залежності від різних ситуацій. Кожен спосіб захисту цивільних прав має свої переваги та недоліки, які потрібно вирішувати.

 

2.2. Самозахист цивільних прав.

 

Для самозахисту як способу захисту  цивільних прав характерним є  те, що особа захищає свої цивільні права та інтереси своїми власними діями. Іншими словами, це — захист без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права.

Самозахистом  не визнається здійснення заходів щодо охорони свого майна, звернення  до третіх осіб, які надають послуги  із забезпечення схоронності майна  чи безпеки особи. Самозахистом є  лише перешкоджання будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на цивільні права, заподіяння шкоди цивільним правам та інтересам інших осіб тощо.

Самозахист  може мати місце з боку як фізичної, так і юридичної особи.

Самозахист  допускається за таких умов:

• має місце порушення цивільного права або небезпека його порушення;
• існує необхідність припинення (попередження) порушення власними силами;
• заходи самозахисту адекватні ступеню небезпеки правопорушення, тобто заподіяння шкоди порушнику чи іншій особі має бути санкціонованими законом, не виходити за межі дозволеного.

Зважаючи  на можливість заподіяння шкоди цивільним  правам інших осіб при застосуванні самозахисту (заподіяння шкоди майну, немайновим благам), він допускається при дотриманні таких умов:

• заподіяна шкода має бути менш значною;
• реальна небезпека, яка загрожувала цивільним правам особи за таких обставин, не могла бути усунена іншими засобами. Застосування цього способу у вказаних межах звільняє від відповідальності за шкоду, заподіяну третій особі, яка порушила або порушує права та інтереси того, хто захищається.

Формами самозахисту є:

1. необхідна оборона;
2. завдання шкоди у стані крайньої необхідності;
3. притримання майна кредитором;
4. інші засоби, не заборонені законом.

Необхідна оборона полягає у завданні шкоди  правопорушнику з метою припинити  правопорушення і захистити власний  інтерес.

Завдання  шкоди у стані крайньої необхідності припускає завдання шкоди невинній особі з метою відвернення  небезпеки, за умови, що завдана шкода  менша, ніж та, яка загрожувала.

Притримання майна кредитором є способом самозахисту. Водночас ЦК визнає притримання одним  із способів забезпечення виконання  зобов'язання. [ 2, ст.15] Притримання речі допускається до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Крім того, вимоги кредитора, який притримує річ, можуть бути задоволені із вартості цієї речі. У таких випадках носій майнових прав захищає свої права та інтереси власними діями, не звертаючись до суду.