Способи захисту цивільних прав: поняття та види

Дії того, хто захищається, мають бути спрямовані виключно на припинення порушення  його права та інтересу. Якщо мета досягнута, то подальші дії не можуть визнаватися  самозахистом. Факти перевищення  меж самозахисту встановлюються юрисдикційними органами.

Отже, самозахист є одним із засобів  захисту цивільних прав, який спрямований на припинення порушення права. Інші види захисту прав за допомогою самозахисту не можливо.

2.3 Відшкодування матеріальної  та моральної шкоди, як способи  захисту цивільних прав.

Інститут  відшкодування моральної шкоди  на Україні досліджується, розвивається і поступово удосконалюється, що дає підстави підвести деякі підсумки. На сьогоднішній день залишилися невирішеними деякі проблеми, як на законодавчому  рівні, так і в судовій практиці.

Право громадян нашої держави на відшкодування  моральної і матеріальної шкоди  передбачено Конституцією України (1996 року) у статтях 32, 56, 62, 152. Конкретизується  це право, як уже відзначалося, у  діючому ЦКУ, якого говорить, що «моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину  чи організації діяннями іншої особи, які порушили їхні законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не по її провині. Моральна шкода відшкодовується в грошовій чи іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди»[2, ст. 23].

Вперше  в Україні поняття моральної  шкоди було визначено в Законі України «Про зовнішньоекономічну  діяльність»: «Моральна шкода —  шкода, заподіяна особистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і який привів або може привести до збитків, що мають матеріальне вираження». Це визначення стосується лише суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і викликає принципові заперечення, тому що в ньому не розкривається сутність моральної (немайнової) шкоди. [16, ст. 1 ]

Більш загальне, змістовне і глибоке  визначення передбачив Закон України «Про охорону праці» , що «визначає моральну шкоду потерпілого як страждання, заподіяні працівнику унаслідок фізичного чи психічного впливу, що привело до погіршення чи позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інші негативні наслідки». [14, ст. 12 ]

Для юридичних осіб іноді захист честі  і гідності, ділової репутації  значить набагато більше, ніж відшкодування  майнових збитків. Пленум Верховного Суду України, приймаючи зміни і доповнення до постанови № 4 від 31 березня 1995 року, розв'язав проблему, що існувала тривалий час: законодавець не розмежовував поняття моральної шкоди фізичних і юридичних осіб.

Найбільш  гострою і складною є проблема визначення розміру відшкодування  моральної шкоди в грошовій чи іншій матеріальній формі. Чинне законодавство фактично не регулює розмір відшкодування такого збитку. Компетенція рішення цього питання надана суду. Законодавство ж установило в статті 23 діючого Цивільного кодексу України тільки деякі критерії, якими повинний керуватися суд. Передбачено що розмір відшкодування визначається судом з урахуванням позовних вимог, характеру діяння осіб, які спричинили шкоду, фізичних і моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Про це зазначається в постанові Пленуму Верховного Суду України №4, у пункті 9 «що розмір моральної шкоди суд визначає в залежності від характеру й обсягу страждань (фізичних, щиросердечних, психологічних і т.д.), що зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їхньої тривалості, можливості відновлення).» [12 п.9] Розмір компенсації залежить від діянь особи, яка спричинила шкоду, а також від негативних наслідків порушення немайнових прав позивача.    [12.]

Недоліки  в законодавстві, що регулюють дані правовідносини, обумовлені недавнім уведенням поняття «моральна  шкода», а також з нетривалою практикою  захисту особистих немайнових прав громадян.

Не  аргументованість рішень суду можна  проілюструвати прикладами, коли розмір компенсації моральної шкоди  за навмисне убивство людини був оцінений у тисячу гривень, а при захисті честі і гідності — у мільйон гривень.

Якщо  шкода — це зменшення чи знищення якого-небудь блага, то метою відшкодування  є відновлення порушеного, тобто  приведення порушеного блага в той  стан, у якому воно знаходилося до порушення (реституція).

Коли  мова йде про шкоду моральну, не можна установлювати вимоги повного  відшкодування. Присудження грошового  еквівалента, здатного усунути майновий збиток, не в змозі усунути шкоду  моральну.

Моральна  шкода часто сильніше відображається на потерпілому, ніж матеріальна, тому що вона не може бути відшкодована, а  лише якимсь чином компенсована.

Безумовно, немайнову шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв  визначення грошового еквівалента  особистих втрат.

Розмір  компенсації цієї шкоди може носити тільки умовний характер. Компенсація  моральної шкоди це можливість грошової компенсації при настанні несприятливих наслідків правопорушення, що сприяє відновленню наслідків правопорушення.

Тому  більші гуманно вживати замість  терміна відшкодування моральної  шкоди термін «компенсація». В пункті 3 статті 23 ЦК України зазначено, що моральна шкода відшкодовується  грішми, іншим майном чи іншим способом. Це не зовсім доцільно, з огляду на той факт, що гроші є загальним еквівалентом, здатним задовольнити будь-як людські потреби. У зв'язку з тим, що на Україні не розроблена і не затверджена методика, що дозволяє визначати розмір компенсації моральної шкоди, суди у своїх рішеннях майже не обґрунтовують розмір компенсації, що позбавляє відповідача можливості, а в деяких випадках і позивача, подати апеляцію на рішення суду з приводу незадоволення розміром компенсації моральної шкоди. Хоча в новому ЦК це питання розкрито детальніше, варто розробити рекомендації і методику щодо стягнень відшкодування такої шкоди, заподіяної при визначених обставинах. Принаймні, для деяких загальних, найпоширеніших випадків.

Безумовно, неможливо установити грошовий еквівалент стражданням та математично розрахувати заподіяну шкоду.

Під матеріальною шкодою слід розуміти зменшення  майнових чи немайнових благ, що охороняються законом та мають певну економічну цінність і виражаються в грошовому  вимірнику.

Наявність шкоди характеризується зафіксованим документально зменшенням будь-якого  майна, що відбувається внаслідок знищення, пошкодження, псування, незаконного  витрачання, незаконного призупинення діяльності, результатом чого є недоотримання  доходу, невиконання обов'язків, виплата  неустойок по договорах тощо.

Основною формою компенсації  заподіяної шкоди потерпілої особи  є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування  збитків як засобу захисту порушених  прав виникає у громадян і юридичних  осіб із самого факту невиконання  обов'язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того, чи є  вказівка в тій чи іншій нормі  ЦК про таке право. Слід зазначити, що до ЦК включено низку норм, які розташовані  в різних книгах та регулюють відносини, що виникають при відшкодуванні збитків. Таким чином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав. Одночасно відшкодування збитків є мірою відповідності. Тому є принциповим з'ясування правових підстав покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору [2, ст. 611], від відшкодування позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди. Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим, а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі. Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язаннями, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить із принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду [2, ч. 1 ст. 1167]. Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток із цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування заподіяної шкоди покладається на особу без її вини [2, ст. 1167]. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування такої обставини, як вина кредитора. Зокрема, суд зменшує розмір належних до відшкодування збитків, якщо кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню їх розміру або не вжив заходів до їх зменшення [2, ч. 2 ст. 616].

Отже, інститут відшкодування  моральної та матеріальної шкоди  є дуже важливим при захисті цивільних  прав. Механізм врегулювання відшкодування шкоди є недосконалим так, як відшкодування моральної шкоди дуже важко визначити в грошовому еквіваленті, а суму матеріальних збитків не завжди можна визначити точно.

Розділ ІІІ. Проблеми захисту цивільних  прав.

3.1. Недосконалість законодавства  України, щодо захисту цивільних  прав.

На сучасному  етапі проблема захисту цивільних  прав є складовою процесу реалізації і гарантування демократії в країні, яка стала на шлях ринкових перетворень. Аналізуючи законодавчу і науково-періодичну базу ми дійшли висновку, що в нашій країні найкраще захищені права приватної власності. Це пояснюється більш досконалим правовим інститутом, розробленою і дієвою законодавчою основою, наявність не тільки цивільної, а й інших видів відповідальності за порушення відповідних прав, широкою судовою практикою захисту прав приватної власності.

Проте при захисті цивільних  прав виокремлюють ряд проблем: це проблеми економіки перехідного типу: недосконалість процесу приватизації(зокрема  щодо об'єктів нерухомості і землею), відсутність законодавчої регламентації корпоративних прав, прав на нові інструменти фінансового ринку (наприклад деривативи), а по-друге, - проблеми соціального спрямування), а по-друге, - проблеми соціального спрямування, пов'язаних із сталим менталітетом, не сприйняттям і не розумінням новітніх процесів.

У доктрині сучасного цивільного права  майже не висвітлені засоби, процедури захисту особистих немайнових прав , що впливає на рівень демократії в країні.

Вивчаючи юридичну наукову літературу, ми дійшли висновку, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові  права належним чином.

Враховуючи немайновий характер цих  прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб’єктів.

Деякі вчені пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише привентивну функцію.

Прогнозується закріпити у законі перш за все загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку. Крім того, обговорюється можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади.

Чинне законодавство про захист особистих немайнових прав, що має прикладне значення, стосується захисту честі, гідності , ділової репутації.

Захист честі, гідності, ділової  репутації здійснюються тільки в  комплексі один з одним. Але ж можна припустити, що у фізичної або юридичної особи постраждала тільки ділова репутація, все одно, виходячи з положень ЦКУ, позов повинен бути спрямований саме на захист честі, гідності та ділової репутації, хоча суб’єктивний склад правовідношення на різних етапах захисту може змінюватися. Крім того, суб’єктивні немайнові права можуть належати тільки певним категоріям осіб, яким ділова репутація може не належати .

Честь, гідність, ділова репутація, як правові категорії, мають кореспондуватися з нормами загальновизнаних правил людського співжиття, принципами людської моралі. Саме з цих «не визначених критеріїв» з правової точки зору і необхідно виходити при їх встановлені. Але пртягом певного часу критерії моралі не тільки сильно змінилися, а ще довго будуть змінюватись відповідно до уявлення як уповноваженої, так і зобов’язаної сторони. На жаль, середніх критеріїв оцінки закон не дає.

Невирішеним залишається й питання  адекватності спростування, визначення видів і форм відновлення ділової репутації та інтересу. Відповідь на нього ЦК не дає. А у зв’язку з цим постає надзвичайно актуальне на сьогодні питання: як же в цьому випадку адекватно відшкодувати "зганьблену" честь, гідність, ділову репутацію.  В зв’язку з цим також потребує вирішення питання про відновлення ділової репутації не тільки за допомогою грошей, а й в іншій адекватний спосіб.

Всі названі вище питання становлять єдиний блок і тому мають вирішуватися єдиним нормативним документом.

Суспільні відносини, що склалися у сфері захисту ділової репутації потребують вдосконалення і додаткової регламентації в ЦКУ. Для цього необхідно, насамперед, дати визначення понять "ділова  репутація", "честь", "гідність", що дозволить провести їх розмежування, визначити особливості цих понять для фізичних та юридичних осіб.

Необхідно також передбачити норму  такого змісту: “Орган, що поширив інформацію, зобов’язаний на вимогу заявника в строк, що не перевищує одного місяця з дня її находження, опублікувати спростування, якщо у нього немає доказів того, що опубліковані ним матеріали відповідають дійсності”. І лише після того, коли особа, про яку поширювалася інформація, впевниться, що редакція не дає належного спростування або відмовляється від цього, можна у судовому порядку ставити питання про сплату штрафу.

Проблема мінімального і максимального  розмірів штрафу в разі відмови від спростування, компенсації матеріальної та моральної шкоди, спрямованої на відновлення ділової репутації має бути вирішена законодавчо.