Публічна обіцянка винагороди

fy">     Боржник у зобов’язанні може бути замінений  іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Угода по заміні особи в зобов’язанні має укладатися в такій формі, в якій укладено основний договір.

     Розрізняють юридичний об'єкт зобов’язання, яким є певна поведінка зобов'язаної особи, та матеріальний – майно (речі), з якими вчиняються певні дії. Так, у зобов’язаннях які виникають з публічного виконання винагороди юридичним об'єктом є дії особи, зазначені раніше організатором конкурсу (якщо оголошено конкурс) чи іншою особою, яка публічно оголосила умови отримання винагороди та прийняттю оплати за виконані дії та сплаті грошової суми, а матеріальними об'єктами є річ, яка відчужується, та сума грошей, що сплачується покупцем. В позикових зобов’язаннях матеріальним об'єктом є грошова сума, а юридичним – відповідні дії позикодавця та позичальника. Матеріальний об'єкт зобов’язання ще називають предметом зобов’язання.

     Змістом зобов’язання є права та обов'язки сторін зобов’язання, тобто право  вимоги, що належить кредитору, та обов'язок виконання, покладений на боржника. Реалізація права вимоги кредитора залежить від поведінки боржника, яка дістає вияв, за загальним правилом, у активних діях. Так, продавець не в змозі реалізувати право вимоги, якщо покупець не передасть певну грошову суму і не забере річ. Виконання обов'язку підкоряється певним правилам – принципам виконання зобов’язання. Основними є принцип належного і принцип реального виконання зобов’язання. Обов'язок боржника має бути виконано належним чином: тим суб'єктом, таким способом, у такому місці, у такі строки, які передбачені законом або умовами договору. Обов'язок має бути виконано в натурі (реальне виконання) – боржник має вчинити саме такі дії, які передбачені умовами договору чи за інших умов, і не вправі замінити їх грошовою компенсацією; сплата неустойки та відшкодування збитків не звільняють боржника від обов'язку виконати передбачені в договорі дії. Обов'язок виконати певні дії завжди покладається на учасника зобов’язання, оскільки зобов’язання не можуть зумовлювати обов'язків для третіх осіб. Однак у випадках, передбачених законом або договором, зобов’язання може створювати для третьої особи право вимоги.

     У зобов’язанні, як правило завжди існує  визначеність щодо особи кредитора  і боржника. Сторонами зобов’язання виступають кредитор і боржник. Причому  згідно зі ст. 510 Цивільного кодексу  України у зобов'язанні на боці боржника або кредитора може бути одна або одночасно декілька осіб. Дане явище називають множинністю осіб у зобов’язанні. Скажімо, декілька банків гарантують своєчасне повернення кредиту або декілька замовників спільно підписали договір підряду з двома або більше будівельними фірмами.

     Однак треті особи не є сторонами  у зобов'язанні. Більше того, у ст. 511 Цивільного кодексу України закріплено правило, відповідно до якого зобов'язання не створює обов'язку для третьої  особи. До речі, цього достатньо для  того, щоб визнати недійсними умови договору, спрямовані на створення обов’язків у третіх осіб.

     Одночасно, коли у договорі це передбачили, зобов'язання може стати причиною для виникнення права для третьої особи щодо боржника і (або) кредитора. Класичний  приклад — договір на користь третьої особи (ст. 636 Цивільного кодексу України), за яким боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок в інтересах третьої особи, причому останнє можна і не встановлювати в договорі. Виконання договору в інтересах третьої особи має право вимагати як особа, яка його уклала, так і третя особа, в інтересах якої передбачено виконання.

     Даний пункт не стосується зобов’язань, які  виникають з публічної обіцянки винагороди, що й являється його характерною рисою.

     Цивільний кодекс України містить досить не повний перелік зобов’язань. Зобов’язання є договірні та не договірні (Додаток 3). В даній роботі ми розглянемо детальніше недоговірні зобов’язання, які ще називаються зобов’язаннями з односторонніх дій.

     До  договірних зобов’язань належать, ті які виникають в результаті укладення договору:

• купівлі-продажу;
• дарування;
• ренти;
• про довічне утримання (догляд);
• найму (оренди);
• найму (оренди) житла;
• позички;
• підряду;
• про виконання науково-дослідницьких або дослідницько-конструкторських та технологічних робіт;
• про надання різноманітних послуг;
• перевезення;
• транспортне експедирування;
• зберігання;
• страхування;
• доручення;
• комісії;
• управління майном;
• позика, кредит, банківський вклад;
• про банківський рахунок;
• факторинг;
• про розрахунки;
• про розпорядження  майновими правами інтелектуальної власності;
• комерційної концесії;
• про спільну діяльність.

      Отже, ми бачимо, що майже всі сфери нашої життєдіяльності врегульовані окремим підвидом зобов’язального права – договірним.

     До  недоговірних належать зобов’язання які виникають в результаті:

• публічної обіцянки винагороди;
• без оголошення конкурсу;
• за результатами конкурсу
• вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;
• рятування життя та здоров’я фізичної особи, майна фізичної особи;
• створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи  або майну юридичної особи;
• набуття, збереження майна без достатньої правової підстави
• та інші.

      Отже, вся наша життєдіяльність щоденно  невід’ємно пов’язана з зобов’язальним правом. В даній курсовій роботі ми докладніше маємо зупинитись на позадоговірних зобов’язаннях, які  виникають в результаті публічної  обіцянки винагороди.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Поняття публічної обіцянки винагороди.

 

     Поряд із зобов'язаннями по відшкодуванню  шкоди, законодавством передбачені  інші види позадоговірних зобов'язань. Одним з них є зобов'язання, що виникає з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу та без оголошення конкурсу.

     Правовідносини  із публічного обіцяння винагороди врегульовані у цивільному законодавстві, а саме в Цивільному кодексі України вперше. Цивільний кодекс УРСР 1964 р. містив лише правила, пов'язані з проведенням конкурсу, який є одним із видів публічного обіцяння винагороди. Обіцяння винагороди в інших випадках, якщо ці відносини не суперечили загальним засадам і змісту цивільного законодавства, згідно зі ст. 4 Цивільного кодексу УРСР 1964 р. мали юридичну силу і до них застосовувалися загальні правила щодо угод.

     Зобов'язання з публічної обіцянки винагороди – це зобов'язання, за яким одна сторона (організація, яка влаштувала конкурс  або будь-яка фізична особа, яка  пообіцяла винагороду) в результаті публічної обіцянки спеціальної винагороди (за результатами конкурсу чи без нього) бере на себе обов'язок прийняти, оцінити результати виконаної роботи і видати винагороду за її виконання, а інша сторона (учасник конкурсу або виконавець дії, за яку оголошено винагороду) має право вимагати виконання цього обов'язку.

      Особливістю нового цивільного законодавства, що регулює  публічну обіцянку винагороди, у порівнянні з старим, є те, що воно не ототожнює  публічну обіцянку винагороди й оголошення конкурсу, а передбачає, як правила  для публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, так і спеціальні правила про публічну обіцянку винагороди через конкурс. Тим самим зобов'язання з публічної обіцянки винагороди через конкурс розглядаються як різновид зобов'язань з публічної обіцянки винагороди.

      Поняття і зміст зобов'язання з публічної  обіцянки винагороди без оголошення конкурсу визначені в такий спосіб:

      Особа, що виступила з публічною обіцянкою  винагороди за досягнення зазначеного  в оголошенні результату (знахідка зниклої речі, повідомлення необхідної інформації і т.п.) зобов'язана виплатити (передати) нагороду особі, що досягла такого результату.

      Обіцянка  нагороди вважається публічною, якщо вона оголошена яким-небудь чином необмеженому колу осіб. Винагорода може бути виражена в грошовій або іншій формі. Передача винагороди здійснюється одночасно з передачею результату, якщо інше не випливає з характеру винагороди або публічного оголошення.

      Особа, що виступила з публічною обіцянкою  винагороди, не має права його скасувати  або змінити. Якщо в публічній обіцянці нагороди не встановлений термін його дії, вона діє протягом розумного часу. У випадку надання результату декількома особами винагорода поділяється між ними нарівно.

      Публічна  обіцянка винагороди через конкурс  має місце, якщо обіцяна особою (організатором конкурсу) спеціальна винагорода (премія) повинна бути виплачена (передана) особі, яка приймає участь у конкурсі (здобувачеві), яка досягла кращого результату відповідно до умов конкурсу.

     Для виконання роботи або надання  певної послуги звичайно укладають відповідний правочин з його виконавцем з попередньою або наступною оплатою за правочином. Іноді для скорішого досягнення бажаного результату доцільно привернути до цього увагу широкого кола осіб з обіцянкою виплатити відповідну винагороду тому, хто досягне такого результату. Часто трапляються у засобах масової інформації оголошення такого характеру:

     «Загублені 23 грудня 2002 р. документи  фірми (оригінали  свідоцтва про  державну реєстрацію, статут, установчий договір) прохання повернути за адресою ... (повідомити за тел. ... .). Винагорода гарантується.».

     Або:

     «25 жовтня 2002 р. біля кінотеатру «Аврора», що знаходиться  на бульварі ім. Перова, в автомобілі ВАЗ-2101 залишена відеокамера. Прохання до водія — повернути за винагороду».

     Подібні звернення є не що інше як публічне обіцяння винагороди.

     РОЗДІЛ  ІІ Публічна обіцянка винагороди

 

1. Публічна  обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

 

     Поняття публічної обіцянки без оголошення конкурсу в цивільному праві досить нове. В даному розділі ми звернемо увагу на деякі особливості цього  поняття.

     Відповідно  до статей 1144, 1148 Цивільного кодексу  України особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо). У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. Обіцянка є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

     Однак не будь-яке навіть зроблене публічно обіцяння винагороди має юридичне значення і породжує передбачене ст. 1144 Цивільного кодексу України виникнення зобов'язання. Щоб обіцяння винагороди було юридично обов'язковим, воно має відповідати певним умовам, а саме:

     1. Обіцянка винагороди має бути  публічною. Як вже зазначалось раніше, обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

     2. Обіцянка винагороди має бути  майнового характеру, тобто мати грошове або інше вартісне вираження і вказівку щодо форми та розміру винагороди.

     3. У сповіщенні публічної обіцянки  винагороди має бути вказаний кінцевий результат (визначене завдання, строк та місце його виконання), який має бути досягнутий як умова отримання винагороди. Винагорода має бути обіцяна невизначеному колу осіб за правомірні дії.

     Обіцяння  винагороди, розрахованої на досягнення відповідного результату однією конкретною особою, не породжує зобов'язання, передбаченого ст. 1144 Цивільного кодексу України, через відсутність публічності обіцяння винагороди.