Поняття та види юридичних осіб

Слід підкреслити, що біржі незалежно від їх виду (товарна, фондова, універсальна тощо) не є комерційними організаціями і не можуть мати за мету отримання прибутку в результаті здійснення основної діяльності.

Банки – це установи, функцією яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення, інших кредитних ресурсів, а також касове і розрахункове обслуговування, здійснення валютних та інших банківських операцій.

Юридичні особи можуть створюватись у будь-якій формі, що передбачена або принаймні не заборонена законом.

Стаття 83 ЦК передбачає такі форми юридичних осіб: товариства; установи.

Крім того, у цій  статті йдеться про допустимість створення юридичних осіб у інших формах, встановлених законом.

Враховуючи особливості  методу цивільно-правового регулювання, про які йшлося у перших главах цієї книги, це положення ст. 83 ЦК, очевидно, слід трактувати у тому сенсі, що йдеться не тільки про форми юридичних осіб, прямо передбачені законом, а й узагалі про будь-яку форму юридичної особи, що прямо не заборонена законом.

а) Товариство – це організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.

За своєю сутністю товариства є корпоративними утвореннями. Корпоративний устрій полягає в  обов’язковому об’єднанні майна і майнових прав учасників товариства й наявності його статутного фонду, поділеного на частки учасників пропорційно до їх внесків.

Водночас товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. ЦК припускає  можливість існування акціонерного товариства, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю як одноособових корпорацій, які мають одного засновника.

Корпоративна структура  такого товариства буде визначатися  не за тією ознакою, чи є воно об’єднанням осіб, а характером статутного фонду. Цей фонд формально може поділятися на частки, але фактично усі частки належатимуть одній особі.

б) Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їх майна для досягнення мсти, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Особливості правового  статусу окремих видів установ  встановлюються законом.

Найбільш поширеною  формою товариств є господарські товариства.

Товариства поділяються  на підприємницькі та непідприємницькі. Підприємницькі товариства – це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ст. 84 ЦК).

Визначальною ознакою  підприємницького товариства є мета отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (коли учасників більше одного) або привласнення учасником (коли він один).

ЦК передбачені такі види підприємницьких товариств:

1) акціонерне товариство;

2) товариство з додатковою  відповідальністю;

3) товариство з обмеженою  відповідальністю;

4) повне товариство (товариство  з повною відповідальністю);

5) командитне товариство.

Акціонерне товариство – це підприємницьке товариство, що має статутний фонд, поділений  на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями лише майном товариства. До акціонерних товариств належать відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розподілятися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство – акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Товариство з обмеженою  відповідальністю – це товариство, що має статутний фонд, поділений  на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства у межах їх внесків.

Товариство з додатковою відповідальністю – це товариство, статутний фонд якого поділено на частки, що визначаються установчими документами. Його учасники відповідають за боргами товариства своїми внесками у статутний фонд, а якщо цих сум недостатньо – також своїм майном в однаковому для всіх розмірі, що є кратним внеску.

Повне товариство – такий  вид господарського товариства, усі  учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Форма участі у справах товариства, розмір майнового внеску учасника визначаються установчим договором.

Командитне товариство – це товариство, у складі поряд  з одним або кількома учасниками, які відповідають за зобов’язаннями товариства всім своїм майном (повновкладники), є також один або кілька учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства. Таким чином, у командитному товаристві розрізняють учасників з повною відповідальністю (вони мають право управляти товариством) і дестинаторів (осіб, які не беруть участі в управлінні товариством і тому відповідають за результати його діяльності лише своїм вкладом).

Детально питання створення  та діяльності зазначених товариств  регулюються гл. 8 ЦК (ст. ст. 113-162).

Крім господарських  товариств, до підприємницьких товариств  належать також виробничі кооперативи.

Виробничим кооперативом є добровільне об’єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їх особистій трудовій участі та об’єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених його статутом та законом. Види та правовий статус виробничих кооперативів визначаються нормами спеціального законодавства.

Непідприємницькі товариства – це товариства, які не мають  на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Некомерційні товариства можуть створюватися в організаційно-правових формах, передбачених ЦК або іншими законами.

Крім того, чинне законодавство  передбачає створення некомер-ційних організацій у інших (крім товариств) формах.

Наприклад, непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви тощо), інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади). Створення і діяльність таких некомерційних юридичних осіб регулюються Законом України від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації».

Згідно зі ст. 36 Конституції громадяни України мають право об’єднуватися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом. Отже, такі об’єднання, партії та інші аналогічні утворення також набувають у відповідному порядку статусу непідприємницьких юридичних осіб. Основні засади створення та діяльності об’єднань громадян передбачені законами України від 16 червня 1992 р. «Про об’єднання громадян» та від 5 квітня 2001 р. «Про політичні партії в Україні».

Діяльність недержавних  організацій, головною метою яких є  здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або  окремих категорій осіб передбачена Законом від «Про благодійництво та благодійні організації». Діяльність таких організацій є безкорисливою, такою, що не передбачає одержання прибутків від неї. Благодійними, за змістом зазначеного Закону, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

У їх власності згідно з ст. 18 цього ж Закону можуть перебувати рухоме і нерухоме майно, матеріальні  й нематеріальні активи, кошти, інше майно. Благодійна організація має право здійснювати щодо майна та коштів, які є у її власності, будь-які угоди, що не суперечать її статутним цілям та законодавству України.

Джерелом формування майна і коштів благодійної організації  не можуть бути кошти, одержані від  здійснення діяльності, що передбачає одержання прибутків. Відповідно до Закону «Про благодійництво та благодійні організації» (ст. 19) джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кредити. Майно і кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави.

Різновидом непідприємницьких  організацій є торгово-промислові палати. Вони створюються на підставі Закону України від 2 грудня 1997 р. «Про торгово-промислові палати в Україні». Відповідно до цього Закону торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що об’єднує юридичних осіб, які створені й діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об’єднання. Законом передбачено, що торгово-промислові палати мають право створювати за ініціативою учасників спору третейські суди, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівців-консультантів, виконувати інші повноваження.

Некомерційною, непідприємницькою  організацією є також профспілки. Закон України від 15 вересня 1999 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначає основні принципи, статус і завдання профспілок.

Оскільки це розмаїття  некомерційних організацій поки що неповною мірою узгоджене з положеннями ЦК щодо юридичних осіб, це питання має бути вирішене у процесі подальшого вдосконалення цивільного законодавства.

Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю займатися підприємництвом, тобто здійснювати діяльність, спрямовану на систематичне отримання прибутку.

Але така діяльність допускається за двох умов: 1) якщо вона не заборонена законом для даної юридичної  особи або для даного виду юридичних осіб; 2) якщо ця діяльність відповідає меті, для якої була створена юридична особа, та сприяє її досягненню (ст. 86 ЦК).

Наприклад, об’єднання громадян вправі здійснювати господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій, які мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність відповідно до цілей і завдань, передбачених їх статутами (ст. 24 Закону «Про об’єднання громадян»). Відповідно до ст. 13 Закону «Про благодійництво та благодійні організації» благодійні організації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації та інші об’єднання, що сприяють виконанню статутних завдань, а також бути засновниками засобів масової інформації, підприємств і організацій.

Водночас політичні  партії та створювані ними установи і  організації не можуть бути засновниками підприємств, крім засобів масової інформації, а також займатись господарською та іншою комерційною діяльністю за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистських і агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою та проведення суспільно-політичних заходів (фестивалів, свят тощо).

 

Висновок

 

Таким чином, підведемо  підсумки нашої роботи і ще раз  визначимо основні поняття.

Отже, юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді.

З цього визначення можна  виділити такі істотні ознаки юридичної особи:

1). Організаційна єдність. Юридична особа – це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація).

Принципи формування цього колективу можуть бути різноманітними: укладення трудових договорів (контрактів) робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне об’єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурною і функціональною диференціацією.

Так, у складі кооперативу  можуть створюватися структурні підрозділи, в тому числі територіальне відокремлені: відділення, цехи, ферми, майстерні, ательє, магазини та інші, що діють, як правило, на засадах колективного, сімейного або індивідуального підряду. Структура кожного окремого кооперативу закріплюється його статутом. Проте незалежно від особливостей своєї внутрішньої структури кооператив у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація.

2). Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоящих органів.

Майно кооперативних, інших  громадських організацій і колективних  утворень належить їм на праві власності. Правовою формою майнового відособлення державних підприємств є право повного господарського відання належним їм майном, а державних установ – право оперативного управління (ст. 38 Закону «Про власність»). Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські організації – юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності кооперативу чи громадській організації, що їх створили.

3). Виступ у цивільному  обігу від свого імені. Кожна  юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприклад, на основі довіреності). Так, спілка (об’єднання) кооперативів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також в міжнародних організаціях.

4). Здатність нести  самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого  імені брати участь у цивільних  правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов’язаннями.

Поділ юридичних осіб на види може здійснюватися за різними ознаками. Аналізуючи закони України «Про власність», «Про підприємництво» та деякі інші можна дійти висновку, що залежно від мети діяльності, законодавець розрізняє комерційні та некомерційні юридичні особи.

Комерційними юридичними особами є ті, які виникають  з метою досягнення прибутку (господарські товариства, виробничі кооперативи, державні підприємства).

Некомерційні юридичні особи не мають за мету одержання  прибутку. Вони виникають для задоволення  певних потреб громадян (наприклад, у житлі, гаражах тощо) і покликані виконувати управлінські, освітянські, культурно-пропагандистські та інші невиробничі функції. Це споживчі кооперативи, громадські й релігійні організації, їх об’єднання, благодійні та інші фонди. Некомерційні юридичні особи можуть займатися виробничою та торговельною діяльністю, пов’язаною з досягненням цілей, заради яких вони утворені.