Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Мая 2013 в 18:54, курсовая работа
В умовах ринкової економіки важливим є питання, наскільки ефективно держава братиме участь в цивільних відносинах, здійснюватиме своє право власності. Державна власність та державний сектор економіки будуть і в майбутньому відігравати значну роль у забезпеченні загальносуспільних потреб. Однією з правових форм участі держави в цивільних відносинах є створення нею юридичних осіб. У тих галузях, в яких держава покликана виконувати загальносуспільні, найважливіші соціальні функції, діють засновані нею юридичні особи публічного права. У сферах, де держава повинна бути активним учасником ринкових відносин, функціонують юридичні особи приватного права, засновані державою
Міністерство внутрішніх справ України
Національна академія внутрішніх справ
Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання
Кафедра цивільного права та процесу
Курсова робота
з навчальної дисципліни
«Цивільне право України»
на тему № 2:
«Поняття та види юридичних осіб»
Виконав: студент 3-К-А курсу
групи № 4
Кондратюк
Дарина Павлівна
Залікова книжка № 10-012-КА
Київ – 2012
Зміст
Актуальність теми дослідження.
В умовах ринкової економіки важливим є питання, наскільки ефективно держава братиме участь в цивільних відносинах, здійснюватиме своє право власності. Державна власність та державний сектор економіки будуть і в майбутньому відігравати значну роль у забезпеченні загальносуспільних потреб. Однією з правових форм участі держави в цивільних відносинах є створення нею юридичних осіб. У тих галузях, в яких держава покликана виконувати загальносуспільні, найважливіші соціальні функції, діють засновані нею юридичні особи публічного права. У сферах, де держава повинна бути активним учасником ринкових відносин, функціонують юридичні особи приватного права, засновані державою. Тому необхідно з’ясувати правовий статус створених державою юридичних осіб і на основі цього змоделювати такі організаційно-правові форми цих юридичних осіб, які б відповідали сучасним соціально-економічним і правовим умовам.
Правовий статус юридичних осіб недостатньо врегульований в законодавстві України. Нечисленні норми Цивільного кодексу України 1 лише в загальних рисах констатують право держави на створення юридичних осіб, право цих юридичних осіб здійснювати діяльність, торкаються питання розмежування відповідальності між державою та юридичною особою. Інші ж норми Цивільного кодексу України є бланкетними і відсилають до окремих нормативних актів, зокрема щодо правового статусу юридичних осіб публічного права.
Норми Господарського кодексу України 2 також регулюють статус юридичних осіб, проте часто суперечать положенням Цивільного кодексу України, що не сприяє єдності правового регулювання відносин за участю юридичних осіб. Більше того, як показує практика, реальний зміст діяльності юридичних осіб часто не відповідає законодавчо встановленим організаційно-правовим формам, в яких створювалися такі особи, що спонукає до пошуку нових ефективних форм їх функціонування.
Правовий статус юридичних осіб був предметом дослідження вчених-правознавців у радянський період. Що стосується дослідження правового статусу окремих видів цих осіб у період української державності, то існує робота І. М. Бондаренко «Правова регламентація господарської діяльності казенних підприємств» (2001 р). В українській правовій науці відсутні спеціальні роботи з комплексного дослідження правового статусу юридичних осіб, зокрема після прийняття Цивільного та Господарського кодексів України. Це зумовлює необхідність і актуальність дослідження правового статусу юридичних осіб в сучасних умовах.
Науково-теоретичною базою нашого дослідження є роботи вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців: С.М. Братуся, А.В. Венедиктова, О.М. Вінник, В.П. Грібанова, І.П. Грєшникова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Єршової, О.С. Йоффе, В.М. Коссака, В.М. Кравчука, Н.С. Кузнєцової, М.І. Кулагіна, В.В. Луця, О. Огоновського, Д.В. Петрова, А. Пушкіна, А.П. Сергєєва, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Ю.К. Толстого, Я.М. Шевченко, В.С. Щербини та ін.
Нормативною основою дослідження є чинне законодавство України, установчі документи конкретних юридичних осіб, окремі нормативно-правові акти зарубіжних країн.
Мета і завдання дослідження.
Метою роботи є вдосконалення правового статусу юридичних осіб та розробка конкретних пропозицій до законодавства, яке регулює правовий статус цих юридичних осіб.
Для досягнення цієї мети необхідно вирішити такі завдання:
– визначити та дослідити елементи правового статусу юридичних осіб, заснованих державою;
– з’ясувати обсяг правоздатності створених державою юридичних осіб;
– проаналізувати особливості створення і припинення юридичних осіб, заснованих державою;
– виокремити основні критерії, згідно з якими запропонувати класифікацію юридичних осіб, заснованих державою;
– з’ясувати правовий режим майна юридичних осіб публічного права та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення відповідного законодавства;
– з’ясувати характер майнової відповідальності, яку повинні нести юридичні особи, засновані державою, за своїми зобов’язаннями та випадки субсидіарної відповідальності держави.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають із приводу створення і правового статусу юридичних осіб.
Предметом дослідження є правовий статус юридичних осіб, заснованих державою.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять дві групи методів: загальнонаукові (історичний, системний, аналізу та синтезу) та спеціальні (формально-логічний, порівняльно-правовий). За допомогою формально-логічного та історичного методів досліджувалися процеси становлення і розвитку вчення про юридичну особу, поняття окремих видів юридичних осіб. Шляхом аналізу і синтезу досліджували сучасний стан законодавства та розроблялися пропозиції вдосконалення нормативно-правової бази.
В даній роботі будуть розглянуті наступні питання: історичний аспект вивчення правового статусу юридичної особи та теорії сутності юридичної особи; поняття та ознаки юридичної особи; правоздатність юридичної особи; порядок виникнення, реорганізації і припинення юридичних осіб; види юридичних осіб. Всі перелічені питання висвітлюватимуться через призму чинного законодавства України.
Тривалий час сутність юридичної особи у радянській цивілістиці з’ясовувалася лише стосовно державних юридичних осіб, насамперед підприємств.
Основу цього становили потреби повністю одержавленої, планово-централізованої економіки, у якій панував єдиний власник – держава, що на свій розсуд створювала і припиняла діяльність переважної більшості підприємств.
В умовах ринку реально діють різноманітні і рівноправні власники. А тому виникає необхідність зміни підходів до трактування сутності юридичної особи.
Почати розгляд цього питання доцільно зі згадування про погляди на сутність юридичної особи у радянському цивільному праві, оскільки чинні акти цивільного законодавства і навіть новий ЦК саме їм завдячують низкою своїх положень.
Наука цивільного права приділяла багато уваги вченню про юридичних осіб як суб’єктів цивільного права, що обумовлювалось потребами розвитку виробничих та деяких інших суспільних відносин. Були розроблені різні теорії щодо суті юридичної особи, які зводилися в основному до трьох основних напрямів: а) теорія фікції; б) теорія заперечення юридичної особи; в) теорія реальності юридичної особи 3.
Теорія реальності визнає юридичну особу повноцінним суб’єктом цивільних правовідносин. Її послідовники акцентували увагу на тому, що фізичні особи залежно від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об’єднуються вони між собою у разі виникнення спільних інтересів. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за потрібне надавати можливість об’єднанням громадян виступати суб’єктами цивільних правовідносин. Нині ця теорія є домінуючою та має кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об’єднань людей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.
Теорія фікції базується на тому, що суб’єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб’єктність організацій є імітацією правового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно, передусім, для того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичної. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і з певним упередженням ставиться до громадських об’єднань.
Теорія заперечення юридичної особи. Прибічники цієї теорії намагалися визначити, – хто ж отримує кінцеву вигоду від правовідносин у суспільстві – юридичні чи фізичні особи. У своїх дослідженнях вони дійшли висновку, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин отримують виключно фізичні особи. На цих підставах прибічники цієї теорії відмовлялися визнавати юридичну особу суб’єктом цивільного права 4.
Отже, теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об’єднання між собою.
З позицій цієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає за ініціативою держави. У цьому випадку можуть бути корисними теорії юридичної особи, розроблені свого часу радянськими вченими (теорії колективу, держави, директора та ін.) 5. Проте ці теорії будувалися на визнанні панівного становища державної власності і, відповідно, пристосування юридичної особи до цієї форми власності.
З цього приводу в літературі зазначається, що на етапі розвитку ринкових відносин, який набуває в Україні дедалі більшого розмаху, правове становище юридичних осіб, їх класифікація, визначення можливостей та правових засад їх діяльності не може ґрунтуватися на застарілих теоріях і побудованого відповідно до них законодавства. Неможливе також епігонське перенесення положень про юридичних осіб із зарубіжного законодавства, тим більше, що воно неоднорідне, і ці питання по-різному вирішуються в країнах континентального і загального права 6.
Таке твердження, поряд з існуванням багатьох наукових теорій юридичної особи, є ще одним доказом величезної складності цього явища. На різних етапах суспільного розвитку на перший план ставились то одні, то інші ознаки юридичної особи залежно від умов економічного розвитку суспільства. При цьому слід звернути увагу на висновок зроблений Саллейлем: «...після багатьох спроб вирішити питання про юридичну особу нічого не може бути легшим за нову спробу його вирішення, однак разом з тим, нічого не може бути більш безплідним...» 7.
Наукові розробки радянських цивілістів щодо визначення суті юридичної особи можуть знадобитись у формуванні правових засад економічного розвитку України, особливо при визначенні правового статусу юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК України).
Еволюція цивільного права має відбуватися не тільки за рахунок розширення сфери регулювання суспільних відносин, вироблення нових принципів, понять, а й шляхом збереження всього, що зарекомендувало себе корисним і доцільним. «Корисно зберегти все, що не потребує знищення. Закони повинні покращувати звичаї, якщо вони не перетворились в пороки» 8.
Законодавство зарубіжних країн визнає юридичну особу самостійним суб’єктом цивільного і торгового права, але єдиного визначення поняття юридичної особи не дає. У ЦК Російської Федерації визначення поняття юридичної особи залишилось майже таким, яким воно було в ЦК РРФСР 1964 р.
У радянській цивілістиці щодо сутності юридичної особи найбільш популярними були такі теорії.
1) Теорія держави (теорія власника), автором якої був C.I. Аскназій. Згідно з нею державна юридична особа – це сама держава, взята, однак, не в єдності усіх її функцій, а у діяльності лише на певній ділянці єдиної господарської системи, де вона використовує певне майно за допомогою певного колективу працівників.
2) Згідно з теорією
колективу, яку запропонував А.
3) Теорія директора,
запропонована Ю.К. Толстим,
4) Теорія соціальної реальності сформульована в загальних рисах Д.М. Генкіним. На його думку, необхідність існування державних юридичних осіб зумовлена економічним ладом соціалізму, де майнові відносини мають товарно-грошову форму, а тому потребують, щоб державні організації діяли як самостійні, відокремлені у майновому сенсі, утворення – суб’єкти цивільно-правових зв’язків. Отже, державні юридичні особи є соціальною реальністю, існування якої зумовлене соціально-економічним ладом радянської держави.
У цих та інших теоріях державної юридичної особи, запропонованих у радянському цивільному праві, можна вказати на сильні та слабкі сторони 9. Водночас майже всі вони так чи інакше вплинули на зміст норм цивільного законодавства, більшість з яких донині є чинними в Україні. Наприклад, «теорія держави» значною мірою була і є базисом господарського права, підґрунтям тези про необхідність господарювання на основі чіткого планування. «Теорія директора» вплинула на визначення статусу органів юридичної особи та їх значення для здійснення правосуб’єктності останньої. «Теорія колективу» помітна у нормах про відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.
Однак спільним (і головним) недоліком наведених теорій було те, що вони розроблялися в умовах одержавлення економіки, коли домінуюча роль у цивільних відносинах належала державним організаціям. Тож не дивно, що у своїй більшості ці теорії присвячені визначенню сутності лише державної юридичної особи та прояву в останньої цивільної правосуб’єктності держави.