Обьекты интелектуальной собственности

У вітчизняній  практиці поняття гудвілу тісно  пов'язане з процесами приватизації або придбання підприємств. При цьому гудвіл являє собою різницю між купівельною та оціночною вартістю підприємства. Оскільки різниця між купівельною та оціночною вартістю може бути не тільки додатною, а й від'ємною, гудвіл може бути негативним (негативний гудвіл).

Згідно З п. 4 П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств» негативний гудвіл - перевищення вартості частки покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань над вартістю придбання на дату придбання. Отже, покупець у цьому випадку фактично купує підприємство зі знижкою (за нижчою ціною, ніж підприємство було оцінено до продажу), оскільки у зв'язку з негативною діловою репутацією підприємства, розраховувати на економічні вигоди в майбутньому йому не доводиться. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

5 Визначення ставки дисконту при визначенні дійсної вартості об'єктів інтелектуальної власності 

Сучасна фінансова  діяльність підприємства вимагає застосування ставки

дисконту до майбутніх  грошових потоків від безперервного використання

активу або  одиниці, яка генерує грошові  потоки щонайменше при: 

визначенні суми очікуваного відшкодування (Recoverable Amount) у разі

наявності ознак  щодо зменшення корисності активів  згідно з МСБО 36 [1] і

П(С)БО 28 [2] при оцінці за вартістю при використанні (Value in Use); 

щорічній перевірці щодо зменшення корисності нематеріальних активів із

невизначеним  строком корисного використання або нематеріальних активів,

ще не придбаних  для використання шляхом зіставлення  їх балансової

вартості з  сумою очікуваного відшкодування; 

щорічній перевірці щодо зменшення корисності гудвілу, придбаного в

результаті об’єднання бізнесу; 

застосуванні  методу дисконтованих грошових потоків (Discounted Cash Flow

Valuation (DCFV)) до оцінки  бізнесу [3]. 

При цьому розрахунок вартості базується на одному з фундаментальних

принципів фінансової теорії: теперішня вартість активів  дорівнює

скоригованій  поточній вартості грошових потоків, які активи

ґенеруватимуть  протягом їх економічного життя. Теперішня  вартість

майбутніх чистих грошових надходжень від активу визначається

застосуванням відповідної  ставки дисконту до майбутніх грошових потоків

від безперервного  використання активу та його продажу (списання)

наприкінці строку корисного використання (експлуатації) [2].  Щодо

визначення вартості компанії за методом дисконтування  грошових потоків:

вартість компанії сьогодні дорівнює сумі її майбутніх  грошових потоків,

дисконтованих за ставкою, що відповідає ризикам діяльності цієї

компанії.  

Таким чином, у  зазначених випадках використання двох основних фінансових

концепцій: вартості грошей у часі і зв'язку ризику із прибутковістю, -

дозволяє визначити  очікування інвестора як теперішній (дисконтований)

майбутній грошовий потік. З цього випливає, що для визначення вартості

потребують достовірної  оцінки майбутні грошові потоки і  ставка дисконту.

  Обґрунтовуючи  важливість визначення ставки  дисконту при оцінюванні, Р.

Томас (Rawly Thomas) доводить, що зміна вартості капіталу на 1%

спричиняє зміну  вартості компанії на 20%. 

Метою статті є  аналіз і систематизація сучасних методів  визначення

ставки дисконту для застосування у зазначених випадках. При цьому ставка

дисконтування (discount rate) розглядається з трьох позицій: з позиції

активу балансу  – ставка дисконту використовується для дисконтування

очікуваних у  майбутньому грошових потоків до поточної вартості; з

позиції пасиву балансу  – ставка дисконту характеризує витрати  на

залучення капіталу, за допомогою якої інвестори (постачальники  капіталу)

аналізують і  порівнюють існуючі можливості, що забезпечують одержання

прибутку; з позиції  інвестора – ставка дисконту характеризує рівень

очікуваної прибутковості  від інвестицій у залучений і  власний капітал. 

    6 Договори виняткової і не виняткової ліцензії на об'єкти промислової власності, їхнє значення при висновку й формуванні умов ліцензійного договору 

Предметами  ліцензій (стосовно до технологічного обміну можуть бути):

• запатентовані винаходи;
• промислові зразки;
• товарні знаки;
• ноу-хау.

У залежності від об'єкта ліцензії можуть бути патентні і безпатентні. Крім того, ліцензії можуть бути:

самостійні («чисті») - припускають передачу технології незалежно від їхнього матеріального  носія;

супутні - мають залежний характер і надаються  з висновком контракту на будівництво  підприємства, постачання технологічного устаткування, надання консультаційних послуг.

Існує 3 основних види ліцензій :

проста  ліцензія - продавець (ліцензіар) залишає за собою право самостійне використовувати об'єкт ліцензії і надавати аналогічні ліцензії третім особам. Використовуються в основному в сфері виробництва товарів широкого вжитку, де важко здійснити точний облік виробленої продукції, потреба в якій настільки велика, що наявність декількох покупців (ліцензіатів) на одному ринку не приводить до зіткнення їхніх інтересів;

виняткова ліцензія– ліцензіату надаються виключні права на використання об'єкта ліцензії на умовах, визначених у договорі. Ліцензіат не може надавати аналогічні ліцензії третім особам, однак може самостійно використовувати об'єкт ліцензії або продавати ліцензії третім особам на умовах, що не суперечать умовам першої угоди. Для виняткових ліцензій характерно максимальне звуження території, на якій можуть використовуватися передбачені в угоді права. Найбільш розповсюджений у міжнародній практиці вид ліцензій.

повна ліцензія– ліцензіар цілком позбавляється права на використання об'єкта ліцензії протягом терміну дії договору. Звичайно такі ліцензії продаються малими фірмами.

Продаж  ліцензій здійснюється за допомогою висновку ліцензійної угоди.

Ліцензійна  угода – це договір по якому ліцензіар (продавець) надає ліцензіату (покупцеві) дозвіл або право на використання об'єкта ліцензії за визначену винагороду. При цьому право власності на предмет ліцензійної угоди залишається за ліцензіаром, а ліцензіат одержує право на його використання при конкретних умовах протягом визначеного терміну.

Як  і будь-які міжнародні торговельні  операції, ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання угод. Ліцензійна угода — це договір між двома сторонами про умови передачі й експлуатації науково-технічних, економічних або будь-яких інших знань, які мають, або не мають правового захисту.

Ліцензійні  угоди відбивають специфіку об'єкта ліцензії, яким можуть бути: патенти; промислові моделі і зразки; товарні знаки  і торгові марки; незахищені ноу-хау.

Вперше  термін "ноу-хау" був використаний у практиці укладання договорів  у США й Англії. Згодом він став широко використовуватися і в інших країнах. Спочатку цей термін використовували на позначення інформації, необхідної для реалізації винаходу, спеціально опущеної заявником у патентному описі й розуміли під терміном "ноу-хау" "знати, як застосувати патент". Сьогодні під ноу-хау в міжнародній торгівлі ліцензіями розуміють конструктивні, технологічні, управлінські, комерційні або фінансові секрети виробництва, які не забезпечені патентним захистом.

Ліцензійне  співробітництво здійснюється, як правило, на платній основі, а винагорода у більшості випадків виплачується в грошовій формі. В угоді фіксуються обмеження на використання, експлуатацію, встановлюється вид прав на використання, та період, на який вони передаються (частіше  усього 5—10 років). Нерідко обумовлюються можливості й умови продовження договору.

Розрізняють договір про уступку права на патент і ліцензійну угоду. У першому випадку право власності на винахід або інший об'єкт промислової власності переходить до нового патентовласника (відбувається зміна патентовласника). У другому випадку право власності на продукти інтелектуальної діяльності (у тому числі винаходи, товарні знаки, ноу-хау і т. п.) зберігається за її власником. Покупець ліцензії одержує лише дозвіл на право використання об'єкта ліцензії за плату, на певний строк і у визначених межах.

На  практиці використовуються такі види ліцензій:

— патентні ліцензії — ліцензії на використання науково-технічної або іншої інтелектуальної  продукції, що мають правову охорону (захищені патентами винаходи, корисні  моделі, промислові зразки, товарні  знаки);

— безпатентні ліцензії — ліцензії на використання науково-технічної  або іншої інтелектуальної продукції, що не має правової охорони;

— повна ліцензія — це патентна ліцензія, відповідно до якої в повному обсязі передаються права на винахід  на весь термін дії патенту. В наш  час практично не використовуються, оскільки за своєю суттю вона практично збігається з відступленням прав на патент;

— виключна ліцензія характеризується наданням ліцензія-ту виключних прав використовувати  об'єкт ліцензії у межах обумовлених в угоді. При цьому ліцензіар не має права на території дії цієї угоди одноосібно використовувати об’єкт ліцензії і видавати ліцензії третім особам.

— невиключна (проста) ліцензія дозволяє ліцензіату використовувати об'єкт ліцензії, але не захищає його від конкурентів, оскільки в цьому випадку ліцензіар зберігає з« собою право видавати аналогічні ліцензії третім особам, а також право самому використовувати об'єкт ліцензії на тій самій території;

— чиста ліцензія — ліцензія, предметом угоди якої є передача невтілених знань (хоча вони можуть супроводжуватися зразками продукції);

— супутня ліцензія — ліцензія, що надається при укладанні договорів  про постачання устаткування, виробничої або іншої продукції, без якої реалізація цієї продукції приведе  д0 порушення права власності постачальника;

— субліцензія — ліцензія, надана третій особі ліцец3іатом що володіє  повною або винятковою ліцензією, на підставі права, наданого йому ліцензіаром. За обсягом прав субліцензія відповідає простій ліцензії, винагорода за неї розподіляється між ліцензіаром і ліцензіатом;

— поворотна ліцензія характеризується наданням - міцензіару права використовувати  удосконалення об'єкта ліцензії здійснені  ліцензіатом;

— примусова ліцензія — дозвіл компетентного  органа зацікавленій особі використовувати  запатентований винахід без згоди патентовласника в тому випадку, якщо протягом установленого законодавством терміну патентовласник не використовує винахід;

— крос-ліцензія — взаємне надання (обмін) прав на використання об'єктів  інтелектуальної власності. Практикується  тоді коли сторони не можуть здійснювати  свою діяльність, взаємно не порушуючи  прав.

Укладання ліцензійної угоди має певні  позитивні та негативні наслідки для її сторін. Так, продавець ліцензії за її допомогою може вийти на такий  ринок, куди іншим способом не можна  проникнути через високе ввізне мито або наявність імпортних квот, заборон, занадто великі транспортні витрати чи сильну конкуренцію з боку інших фірм. При продажу ліцензій має місце економія на капітальних витратах комерційних ризиків. Продавець ліцензії може також скористатися торговельною мережею покупця і наявною клієнтурою (покупцями).